6.2 Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища

Стан та кроки становлення громадського екологічного руху в Україні

Надзвичайно важливе значення у підвищенні ефективності екологічної політики, формуванні екологічної культури загалом має активізація природоохоронної діяльності громадян, масових громадських організацій і рухів. Сьогодні вже стає очевидним, що вирішення екологічних проблем не може бути прерогативою лише вчених, чиновників чи підприємців. Люди дедалі більше відчувають на собі негативні наслідки екологічно шкідливих виробництв, які забруднюють довкілля і підривають їхнє здоров’я. Росте усвідомлення необхідності змін в ставленні до природи. Значення цього усвідомлення полягає в тому, що воно органічно пов’язане з розвитком екологічної активності, з масовим екологічним рухом, який спрямований на подолання екоологічних небезпек і вирішення екологічних проблем як на регіональному, так і на місцевому рівні.

Життєздатність демократичного суспільства великою мірою залежить від наявності постійного, конструктивного діалогу між урядом і звичайними людьми, між громадськістю і органами державної влади в регіонах.

Громадські організації представляють інтереси громадян. Вони мають інформацію про реальний стан довкілля і доводять цю інформацію до урядовців. Громадські організації можуть суттєво впливати на свідомість населення, тим самим створювати умови для кращої реалізації державної політики, сприяти подоланню труднощів перехідного періоду.

Екологічний громадський рух відбиває основні тенденції соціально-економічного розвитку, реалії екологічних проблем, які викликані в першу чергу діяльністю людини.

Цілком очебидно: якщо процес виробництва матеріальних благ і далі матиме такий неконтрольований і необмежений характер, то він маже зруйнувати не тільки штучні системи, створені людиною, а й порушити природні цикли та взаємозв’язки. Постало питання про пошуки принципово нового, гармонійного поєднання людської діяльності на навколишнього середовища, про утвердження нових відносин між природою та суспільством. Саме тому формування екологічної культури виступає як важлива закономірність сучасного етпу розвитку суспільства в плані вирішення поставлених питань, а екологічний рух є одним з найвпливовіших напрямків формування екологічної свідомості.

Екологічний рух бере свій початок ще з 50-х роківа, коли вчені дедалі настійливіше стали звертати увагу громадськості на якісне погіршення продуктів харчування, на небезпечні наслідки швидкого накопичення відходів і т. ін. Перші екологічні акції, що проводилися окремими екнузіастами (збирання і знищення сміття, банок) не мали якогось політичного забарвлення. проте сприяли зародженню екологічної свідомості людей.

У 60-х - на початку 70-х років з’являється ряд праць, зокрема перша доповідь римського клубу „Межі зростання”, які справили глибокий вплив на громадськість і відіграли віжливу роль у становленні масового екологічного руху. Вперше було показанозагрозливу картину змін, до яких призведе невпинне зростання виробництва, хижацьке ставлення до природних ресурсів. Наростання екологічної кризи призвело до формалізації громадського руху, створення об’єднань, клубів, тематичних груп, а з часом великих громадських організацій національногорівня. Активіти екоруху сформували основні завдання: захист живої природи та ощадливе використання ресурсів.

В 70^ті-90^ті роки формується політико-філософська основа екологічнорго руху. В деяких країнах Європи створюються партії „зелених”, які увібрали в себе незначну, але активну частину громадських організацій (це відчувалось в Англії, Франції, Італії, Швеції, Німеччині та інших країнах).

В Радянському Союзі неадекватною реакцією на поширення екологічних ідей була в цей час діяльність Товаритва охорони пироди, яке налічувало майже 50 млн. чоловік. З одного боку, через залежність від партійно-урядової номенклатури зводилась до мінімуму несанкціонована громадська активність, створювалась ілюзія демократії, а з іншого боку – це була можливість для реальної природоохоронної роботи, формування початків екологічної свідомості. Але звичайно, про реальний вплив на державну політику не могло мути й мови.

В 70 ^ті-80^ті роки самостійно створюються і працюють при студентських колективах ВУЗів добровільні студентські дружини охорони природи. У різні роки їх чисельність коливалась близько 45 одиниць. Наведення чистоти у житловій забудові, у парках міст та лісопарках, боротьба з пожежами на торф’яниках та інше – були основними діями цих громадських екологічних підрозділів.

Загострення політичної ситуації в кінці 80^х років, грандіозна екологічна катастрофа в Україні - аварія на Чорнобильській АЕС – призвели до бурхливого зростання природоохоронної діяльності, створення поружного, справді громадського об’єднання - Української екологічної асоціації „Зелений світ”. Ця організація дуже швидко стала значною силою не тільки в природоохоронному русі, а й у становленні національно – демократичного, патріотичного руху України. Такі акції, як демонстрації, пікетування, спрямовані проти небезпечних для природи і здоров’я людей промислових і особливо атомних об’тів були досить вагомими і важливими.

Саме на базі „Зеленого світу” виникла Партія Зелених України, проте створення партійної структури на базі громадянського утворення спричинило організаційні проблеми, а в подальшому і розкол „Зеленого світу”.

Взагалі – це період початку формування масового громадського руху не тільки в Україні, а і у багатьох країнах СНД та східної Європи. 1991 рік поклав початок процесу знаменної екологічної акції світового значення - «Довкілля для Європи». Ця ідея міжнародної екологічної співпраці навіяна визначними політичними перетвореннями, що відбулись в Європі у 1989-1991 роках і бажанням створення нового «Європейського Екологічного Простору» (конференція міністрів довкілля країн-членів ЄЕК ООН та організації Економічного Співробітництва і Розвитку» у Доброжиші, Чехія). Події, що відбувались в Європі у цей період стимулювали створення першої групи самостійних природоохоронних організацій та Національного екологічного центру України.

Подальший період (1992–1997 роки) характеризується продовженням становлення масового громадського руху в Україні, синхронно з розвитком зазначеного вище процесу «Довкілля для Європи», при активній підтримці і сприянню іноземних донорських та благодійних організацій.

Для українських екологічних організацій на початку цього періоду характерним є самоутвердження і збільшення кількості екологічних організацій, що приводить інколи до дроблення колективів крупних екологічних організацій. У той же час представники екологічних організацій беруть активну участь у підготовці різних міжнародних екологічних форумів, що відбувались у цей час в країнах Європи.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища підтримало створення у 1996 року Громадської Ради всеукраїнських організацій природоохоронного спрямування у яку ввійшли представники представники найпотужніших екологічних організацій (серед них: Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська дитяча спілка “Екологічна варта”, Всеукраїнська екологічна Ліга, ВЕГО “Мама – 86”, Всеукраїнський екологічний благодійний фонд “Геоеко-ХХІ століття”, Всеукраїнський благодійний фонд “Паросток”, Всеукраїнський комітет підтримки Програм ООН щодо навколишнього середовища ЮНЕПКОМ, Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України, Національний екологічний центр України, УЕА “Зелений світ”, “Україна. Порядок денний на ХХІ століття”, Українське ботанічне товариство, Українське відділення міжнародної спілки “Екологія людини”, Українське географічне товариство, Українське товариство охорони птахів та інші).

Аналогічні громадські ради були створенні при Держуправліннях.

Створення при Міністерстві Громадської ради, було важливим кроком у процесах координації діяльності, розширення участі громадськості у процесах прийняття екологічно важливих рішень як складова процесу формування громадянського суспільства в Україні.

Основними завданнями Громадської ради є:

– активізація процесу формування свідомої і активної позиції громадськості щодо подальшого розвитку екологічної політики України та підтримка громадських ініціатив з участі у цьому процесі,

– організація обміну екологічною інформацією між Міністерством екології і природних ресурсів та громадськістю України,

– сприяння розвитку законодавчо-нормативної бази та практичному здійсненню екологічного контролю і моніторингу стану навколишнього природного середовища.

На засіданнях Громадської ради були розглянуті та ухвалені найбільш важливі рішення:

• Про стан водних об’єктів в Україні та заходи щодо їх відновлення.

• Про порушення природоохоронного законодавства на регіональному та національному рівнях.

• Громадська оцінка державної екологічної політики.

• Комплекс питань, що стосувався про недоцільності термінової добудови Ташлицької гідроакумулючої електростанції.

• Про стан заповідної справи в Україні, про стан збереження біорізноманіття та створення екологічної мережі України.

• Питання екологічної освіти та виховання в сучасних умовах.

• Питання будівництва каналу Дунай-Чорне море, газопроводу Ялта-Форос-Севастополь.

Об’єднання громадських організацій навколо спільної участі в Громадських радах в значній мірі сприяє активізації їх діяльності, що дає змогу звернути увагу держави до необхідності реформування й розвитку екологічної політики. Громадські екологічні організації, не зважаючи на зниження фінансової підтримки з боку донорських іноземних організацій та з боку державних установ проводять велику роботу у напрямках розширення екологічної просвіти і освіти, проведення екологічних акцій присвячених Дню довкілля, міжнародного дня охорони природи, здійснення екологічної експертизи будівництва об’єктів виробництва, охорони і збереження басейну Дніпра, Південного Бугу, малих річок.

На фоні ратифікації Україною «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (липень 1999 року) відбувається подальша консолідація і розвиток громадських екологічних організацій, підвищення професіональної спроможності місцевих екологічних організацій з влиттям до них працівників органів державного екологічного управління, водного і лісового господарства, що звільнились з державної служби у зв’язку з реалізацією адмінреформи та виходом на пенсію, залучення науковців до діяльності ГЕО.

Період 1999 – 2005 років характеризується активною участю цілого ряду громадських організацій, в першу чергу - учасників Громадських рад, до підготовки проведення, а потім і у самому проведенні, в Києві в 2003 році 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів довкілля «Київ – 2003». У цей же період в Україні проведено п’ять всеукраїнських конференцій екологічної громадськості, де ГЕО ставили важливі теми для обговоренні участі громадськості у формуванні державної екологічної політики, впровадження принципів збалансованого розвитку, розв’язанні транскордонних екологічних проблем, поширенні інформації, розвитку екологічної освіти.

Надзвичайно важливим етапом в становленні громадського екологічного руху в Україні є підготовка Доповіді українських НУО „Громадська оцінка екологічної політики Україні”, яка є на сьогодні єдиним не тільки в Україні, але й в Європі системним оціночним документом громадськості.

Існуючі проблеми діяльності громадських екологічних організацій (ГЕО)України

Наявні проблеми ГЕО України можливо згрупувати по трьох важливих напрямках діяльності :правові відносини, фінансове забезпечення, стосунки з державними та недержавними інституціями.

Правові аспекти діяльності ГЕО

Впродовж тривалого періоду часу громадські організації зверталися до органів законодавчої та виконавчої влади з пропозиціями щодо участі громадськості в процесі підготовки та обговорення законодавчих актів з питань охорони навколишнього середовища. Такі можливості гарантуються Оргуською конвенцією, яку ратифікувала Україна, а також національним законодавством.

Але, незважаючи на велику кількість нормативних актів, правове поле громадських екологічних організацій в Україні досі не систематизоване і термінологія стосовно назв їх не відпрацьована. Це призводить до того, що закони, та підзаконні акти які регулюють уставну, господарську, благодійну діяльність і оподаткування громадських організацій взагалі термінологічно заплутані та часто суперечать одне одному. Таке положення викликає непорозуміння між органами, що реєструють громадські організації (наприклад між Мін’юстом України і місцевими державними адміністраціями). Громадські організації не можуть прямо впливати на виправлення цієї ситуації, оскільки не мають прав на законодавчу ініціативу та політичну діяльність. Насторожує той факт, що у законодавстві України термін «громадська організація» поступово зникає. Зміни які відбуваються у законодавстві України за останні 10-15 років практично не торкаються інтересів удосконалення правових основ громадських організацій, сферу регулювання їх діяльності.

Фінансові умови діяльності громадських екологічних організацій

Враховуючи різнобарвність громадських екологічних організацій умови фінансування їх діяльності також різняться. Так, майже третина ГЕО представлена благодійними фондами, фінансування яких базується на переважно спонсорській фінансовій допомозі. Інші громадські організації більшою частиною фінансуються або за рахунок міжнародних грантів, донорських коштів, або за рахунок надходжень від орендної плати за приміщення, що є їх власністю. На місцевому рівні тільки деякі громадські екологічні організації отримують фінансування на проведення екологічних акцій, семінарів від місцевих екологічних фондів. У той же час, отримавши бюджетне фінансування ці екологічні громадські організації через недосконалість правових відносин з державою, складність та нелогічність звітності за використання державних коштів, нерідко ставлять ці організації у залежність від державних контролюючих фінансових органів та податкової інспекції. Відновлення же фінансування громадських екологічних організацій за рахунок збору членських внесків, у даний час є складним в силу двох головних причин: неурегульованість з податковим законодавством та низькі доходи громадян у більшості невеликих міст та сільськогосподарських районів. Недосконалість законодавства, а також відсутність економічних стимулів для підприємств різних форм власності, організацій та фізичних осіб, котрі могли б представити значну благодійну допомогу екологічну допомогу, робить проблематичним можливість залучати такі джерела фінансування.

Не краще ситуація і з фінансуванням за рахунок міжнародних програм допомоги (грантів), окремих фінансових міжнародних донорів. По-перше, іноземна допомога є переважно цільовою і не могла більшістю бути використана на потреби саме власного розвитку інфраструктури громадської організації (утримання приміщень, сплата за використання води. електроенергії, тепла та інше), технічного обладнання, адміністрування. Крім того, донорська допомога, надання грантів у більшій мірі використовується на сплату іноземних експертів і у значній мірі не на пріоритети екологічної діяльності, обумовлені наявною екологічною дійсністю в регіонах країни.

Стосунки громадських екологічних організацій з державними та недержавними інституціями.

На національному рівні відносини між громадськими екологічними організаціями і державними органами управління більшою мірою тільки декларуються, справжнього співробітництва та зацікавленості у партнерських відносинах, з боку останніх, не спостерігається. Підтвердженням цього слід вважати той факт, що громадські екологічні організації залишені права здійснювати громадський контроль за екологічним станом навколишнього природного середовища та забрудненням водних ресурсів, ігнорування громадської думки більшості екологічних організацій України при будівництві каналу Дунай – Чорне море, видача місцевими органами управління дозволів на будівництво у заплавах річок, прибережних смугах без погодження з місцевими громадськими екологічними організаціями, рішення громадських рад при органах державного управління все частіше ігноруються останніми, тощо.

Не поодинокими є випадки коли небажання держави реально рахуватись з правами , намаганнями і потребами громадських екологічних організацій створюють ситуацію коли громадські організації віддають всі свої сили, практично безоплатно на проведення екологічних акцій, просвіту населення, однак не мають достатніх механізмів впливу в суспільстві, не можуть повноцінно служити справі становлення громадянського суспільства.

Взаємодія з науковими колами України.

Відсутність достатнього фінансування наукових організацій та захопленість комерційної діяльністю у значній мірі знизили науковий потенціал України, але у той же час значна частина науковців з великим науковим вантажем і не задіяних, чи не повністю задіяних у офіційній науковій діяльності, поповнили ряди громадських, у тому числі, екологічних організацій, що значно посилило можливості громадських організацій при проведенні незалежної екологічної експертизи, освітньої та просвітницької роботи.

Взаємодія з міжнародними організаціями

Міжнародною громадськістю визнається високий потенціал та професіоналізм українських екологічних організацій, багато з яких є колективними членами міжнародних природоохоронних громадських організацій – IUCN, EUCC, WWF, CEE Bankwatch Network, Black Sea Network, BirdLife International, MCoЄС та ін. Але, на жаль, в останні роки проглядається ослаблення загального інтересу з боку міжнародних природоохоронних організацій та благодійних фондів до діяльності громадських екологічних організацій України. Знизила свою діяльність програми Європейського союзу TACIS, звернув свою роботу в Україні Фонд Сороса, згорнув свою роботу РЕЦ –Київ, фактично закрив свої програми МСОП (IUCN). Крупні донори, як-то, Всесвітній Банк, Європейський Банк Розвитку і Реконструкції, Американське агентство міжнародного розвитку та ін. нав’язують ГЕО своє особисте бачення існуючих екологічних проблем в Україні та більшість коштів які надають у вигляді гранту Україні використовують на не завжди професійних та знаючих умови України іноземних експертів.

Участь громадськості у формуванні та реалізації державної екологічної політики

Екологічна політика – це комплекс засобів і заходів, спрямованих на забезпечення екологічного стійкого розвитку і цивілізованості. При такому підході екологічна політика передбачає розв’язання двох груп взаємопов’язаних завдань. Одна з них спрямована на збереження умов існування людини і передбачає особливу увагу до науково-технічних, економічних і правових проблем, друга – має швидше гуманітарний характер– формування культури (і насамперед екологічної) життя.

Зрозуміло, що всебічне врахування екологічних наслідків усіх без вийнятку соціально-економічних проектів є справою надзвичайно складною, адже при їх плануванні необхідно зважити на гігієнічні, демографічні, технологічні, енергетичні ті інші аспекти, тобто привести їх у відповідність до екологічних нормативів. І тут недостатньо моніторингу чи об’єктивної реєстрації впливів чинників антропогенного походження – потрібен максимально виважений, точний прогноз: як відіб’ються впливи цих поектів на життєздатності кожного ланцюгу біоценозу і, зокрема, на людині.

Звичайно, головним суб’єктом екологічної політики має бути держава, влада.

Тільки влада здатна, і зобов’язана забезпечити виконання існуючого законодавства. Тільки влада, за допомогою досконалих законів зможе формувати такі культурні, моральні та особистісні цінності і відносини між людьми, які б забезпечили найсприятиливіші умови життя населення. Тільки влада здатна, і зобов’язана забезпечити такі шляхи, методи і засоби розвитку освіти, культури й економіки, які б поперджали і не допускали збіднення екологічного різноманіття, деградації грунтів, забруднення атмосфери, гідросфери, протиприродного осушення боліт чи зрошення степів. Від досвіду й уміння керівників залежить раціональне природокористування, збагачення природи і висока екологічна культура в нашій та й в усіх інших країнах. Завдання громадських організацій – спонукати владу до таких дій, допомогти їй зрозуміти безумовний пріоритет збереження життя над виробничою діяльністю, безумовний пріоритет формування екологічої свідомості, етики, почуття господаря у ставлення до природних ресурсів і сприяти їй у цьому.

В Україні процес залучення громадськості, крім Конституції України, забезпечений рядом Законів і актів місцевого самоврядування. Тут наведемо деякі з них: „Про Всеукраїнський і місцевий референдум”, „Про місцеве савмоврядування”, „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про екологічну експертизу”, Постанова Кабінету Міністрів від 18.07.1998 р. № 1122 про порядок проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії і радіаційної безпеки, Положення „Про участь громадськості в прийнятті рішень у сфері охорони довкілля”, затвердженого Міністреством екоресурсів 18.12.2003р., Постанова Кабінету Міністрів від 15.10.2004 р., указ Президента України від 15.09.2005 р.

Участь громадськості в процесі прийняття рішень є двостороннім процесом. З одного боку – це моральний обов’язок, оскільки органи державної влади працюють в інтересах суспільства. З іншого боку, завдяки участі громадськості посадові особи, що приймають рішення, одержують від неї інформацію про те, чого від них очікують, а також про те, наскільки їх ідеї та рішення відповідають сподівінням громадськості. Тому залучення громадськості в цей процес може принести вигоду кожній з цих груп окремо і суспільству в цілому.

Концепція участі громадськості грунтується на двох основних принципах:

• люди мають право на участь у розробці основних рішень, що вплинуть на їх життя;

• завдяки активному залученню зацікавленої громадськості, якість політичних і адміністративних рішень може бути підвищено.

Участь громадськості відкриває можливості для прийняття більш вдалих рішень. Вдалі рішення - це такі, котрі відповідають потребам більшості, мають більш тривалий термін і життєздатність. Вдалі рішення приводять до поліпшення якості життя кожної людини. При розгяді питання з залученням громадськості в найширшому маштабі з’являється можливість забезпечити одночастне поліпшення і соціальних, і економічних, і екологічних умов.

Чим більшу кількість людей втягнуто в процес, тим ширший пропонований ними вибір. При цьому виявляється більше число точок зору, а також такі відомості про місцеві умови, що не всім відомі. Якщо при ухвалення рішення враховується більш широкий спектр особистгого досвіду і думок, то таке рішення з більшою ймовірністю буде „правильним”, оскільки в цьому випадку враховано більше аспектів, і оцінене більше число факторів ризику.

Надання громадськості можливості брати участь у процесі прийняття рішень відкриває ряд переваг:

• для органів державної влади стають зрозумілими загальні потреби громадян;

• громадськість одержує знання ро те, як здійснювати планування і впровадження планів, а також контроль за проектами;

• поліпшуються вміння представників громадськості, що береть участьу політичному житті суспільства;

• підвищується ступінь задоволеності рішеннями, прийнятими державними органами, і ступінь довіри до них;

• відповідальнівсть за прийняті рішення поділяють влада і громадскість.

Участь громадськості не є гарантією того, що прийнятим рішенням будуть задоволені абсолютно всі, оскільки в різних груп людей різні пріоритети та інтереси. Однак залучення громадськості до процесу прийняття рішень на самих ранніх його етапах, а також забезпечення таких умов, коли різні думки людей будуть почуті і враховані, сприяють консенсусу. Це означає, що певні інтереси кращ е врахувати на початкових етапах процесу планування, коли вносити зміни легше, ніж на завершальних стадіях процесу, коли навіть незначні зміни можуть вилитися у відчутні витрати фінансів і часу.

Крім того, при залученні в такі процеси громадськість може підпадати під вплив цілого ряду факторів, що може відбитися на остаточному рішенні. І навіть якщо люди не погоджуються з прийнятим рішенням, імовірність того, що вони зрозуміють причини його прийняття, набагато більша.

Загальні принципи участі громадськості

1. Громадськість залучається на початковій стадії, коли є можливість вплинути на прийняте рішеня.

• Залучення громадськості на початковій стадії означає, що громадськість може брати участь у процесі тоді, коли можливий вибвр будь-якого варіанта, і участь громадськості буде дієвою. Це дозволяє уникнути тривалих суперечок після ухвалення рішення, оскільки всі розходження в думкахвже були враховані. Прийняте рішення буде скоріше схвалене, якщо процес його прийняття уде більш відкритим, більш чесним і більш відповідальним.

2. Вся інформація, використовувана в процесі прийняття рішень, доступна для ознайомлення.

• Державні органи зобов’язані надати зацікавленій громадськості, у відповідь на її запит і безкоштовно, доступ до всієї наявної інформації стосовно прийнятого рішення. Надаватися повинна вся зв’язана з данним питанням інформація тобто інформація у будь-якій формі Обмеження наданої інформації лише звітами і короткими резюме неприпустимо.

• Допускається встановлення державними органами оплати в доуільних розмірах за такі послуги, як виготовлення самої копії як такої, а не пов’язану з її виготовленям працю.

3. Забезпечується можливість подачі пропозицій і зауважень.

• Будь-який представник громадськості в рамках процедур громадської участі має право надати свої пропозиції, комнтарі, зауваження, відомості, аналітичні дані або думки. Такі можливості можуть припускати подачу зауважень і пропозицій у письмовій або в усній формі, у ході громадських слухань або протігомперіоду, відведеного для громадського обговорення.

• Відповіді на письмові зауваження і пропозиції повинні надаватись в письмовій формі. У випвдку повної або часткової незгоди особи, яка приймає рішення, із зауваженням чи пропозицією, вона зобов’язана навести доводи на користь своєї точки зору і роз’яснити порядок подальшого ведення спору.

4. У вироблених держаними органами рішеннях належним чином враховуються зауваження, висловлені громадськістю.

• Дережавніоргани зобов’язані належним чином розглянути коментарі, надані громадськістю в процесі ухвалення рішення. Належне врахування означаю, що державні органи зобов’язані:

  • вивчити зауваження і пропозиції;

  • відреагувати на ті зауваження іпропозиції чи на їх елементи, що містять обгрунтовану стурбованість стосовно навколишнього середовища або здоров’я людей;

  • розробити заходи або рішення, що усували би причини для такої стурбованості.

5. Громадськості надається інформація про остаточне рішення.

• Державні органи зобов’язані інформавати громадськість про прийняте рішення. Такий обов’язок трипускає не тільки інформування учасників процедури або зацікавленої громадськості, але вимагає загального повідомлення / інформавання широких кіл громадськості. Громадськості має бути нажано текст рішення, включаючи всі доводи і висновки, на яких це рішення грунтувалося.

• Варто звернути увагу, що дуже часто несвоєчасне чи поверхневе, бе переконливих доводів інформавання про прийняте владою цілком обгрунтоване і доцільне рішення, є серйозною причиною підвищення соціальної напруги в суспільстві і посилення недовіри до дій влади.