3. Оцінка впливу на навколишнє середовище

Окремим різновидом екологічної експертизи є оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС), що охоплює природні, технічні, економічні, соціальні та інші аспекти реалізації проектів. ОВНС являє собою більш поглиблений та ємний варіант проведення екологічної експертизи з урахуванням транскордонних перено­сів забруднюючих речовин, інформації та енергії.

Метою оцінки впливів на навколишнє середовище є еколо­гічне обґрунтування доцільності майбутньої господарської ді­яльності та способів її реалізації, визначення шляхів і засобів нормалізації стану навколишнього середовища та забезпечення вимог екологічної безпеки.

Основними завданнями ОВНС є:

• характеристика сучасного стану території району майбут­нього будівництва;

• визначення переліку можливих екологічно небезпечних впли­вів і зон проектованої діяльності на навколишнє середовище по варіантах розміщення;

• визначення масштабів і рівнів впливів запланованої госпо­дарської діяльності на навколишнє середовище в нормаль­них та аварійних умовах;

• прогноз змін стану навколишнього середовища відповідно до переліку впливів при будівництві, експлуатації, ліквідації об'єктів проектованої діяльності та імовірних аварійних си­туаціях;

• визначення комплексу заходів щодо попередження або об­меження впливів проектованої діяльності на навколишнє се­редовище, необхідних для дотримання вимог природоохо­ронного законодавства та нормативних документів;

• визначення еколого-економічних наслідків реалізації виро­бничо-господарської діяльності та залишкових впливів на навколишнє середовище;

• складання заяви про екологічні наслідки діяльності.

ОВНС виконується з урахуванням пріоритету екологічних чинників та у взаємодії із соціальними та економічними факто­рами господарської діяльності з урахуванням перерозподілу на локальному і регіональному рівнях.

Міжнародною конвенцією про оцінку впливу на навколишнє природне середовище, прийнятою країнами Європейської економічної комісії в 1991 році, визначено перелік видів господарської діяльності, для яких ОВНС проводить­ся в повному обсязі. Цей перелік включає:

1. нафтоочищувальні заводи, установки газифікації та спалювання вугілля, бітумних сланців продуктивністю більш ніж 500 т/добу;

2. теплоелектростанції, атомні електростанції потужністю більш ніж 300 МВт;

3. установки для отримання і регенерації ядерного палива, переробки радіоактивних відходів;

4. установки для доменного і мартенівського виробництва, підприємства кольорової металургії;

5. установки для видобування, переробки і перетворення азбесту продуктивністю більш ніж 200 т/рік;

6. хімічні комбінати;

7. будівництво автомагістралей, швидкісних шляхів; трансзалізничних шляхів, аеропортів;

8. нафто- і газопроводи з труб великого діаметра;

9. торговельні центри (супер-, максі- та гіпермаркети);

10. установки для видалення відходів, спалювання, хімічної переробки та захоронення токсичних і небезпечних відходів;

11. великі греблі та водосховища;

12. водозабори підземних вод з річним виробництвом понад 10 млн м3;

13. виробництво целюлози і паперу потужністю більш ніж 200 т/добу;

14. видобуток вуглеводнів на континентальному шельфі;

15. великі склади для зберігання нафтових, нафтохімічних і хімічних продуктів;

16. вирубка лісу на великих площах (Природопользование, 2000).

Розробка матеріалів ОВНС доручається спеціалізованим та іншим організаціям, що мають відповідні ліцензії.

Порядок розробки матеріалів ОВНС має відповідати загаль­ній технологічній схемі інвестиційного процесу будівництва. Вихідними даними для виконання ОВНС є матеріали з приро­доохоронних розділів містобудівної, планувальної документації (або інші матеріали оцінки екологічного стану території), дер­жавного моніторингу навколишнього середовища, який здійс­нюють органи державного регулювання, відомчого контролю, а також результати наукових, інженерно-екологічних та інших досліджень.

У разі недостатної повноти вихідних даних мають бути про­ведені додаткові інженерно-екологічні розвідки і науково-дослідні роботи на базі сучасних методик і технічних засобів.

4. Порядок проведення експертизи і джерела її фінансування

Порядок проведення екологічної експертизи передбачає такі моменти:

• вирішення еколого-експертними органами завдань експерт­ного дослідження;

• оцінка об'єктів екологічної експертизи;

• підготовка обґрунтованого об'єктивного еколого-експертно-го висновку.

Як уже зазначалося, екологічна експертиза має проводити­ся фахівцем-експертом або їх групою. Експертом екологічної експертизи, відповідно до законодавства України, може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, ква­ліфікацію і професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також має досвід практичної діяльності у відповідній галузі не менше трьох років.

До обов'язків експерта входить:

• дотримання встановлених строків та порядку здійснення екологічної експертизи, норм і вимог законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

• забезпечення комплексного, об'єктивного і ефективного про­ведення екологічної експертизи;

• своєчасна підготовка обґрунтованих та об'єктивних висновків;

• обґрунтування пропозиції про повернення на доопрацюван­ня документації на об'єкти екологічної експертизи;

• внесення відповідних пропозицій щодо вдосконалення форм і методів проведення екологічної експертизи (Закон, 1991).

При виконанні екологічної експертизи має забезпечуватися незалежність експерта, тобто він повинен здійснювати свої еколого-експертні функції незалежно від розпоряджень посадових осіб державних органів, громадських об'єднань та інших фор­мувань; вільно обирати форми і методи еколого-експертного аналізу і оцінки; викладати особисту думку з питань проведено­го аналізу тощо.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає проходження трьох стадій: підготовчої, основної та заключної.

На підготовчій стадії формуються еколого-експертні групи (комісії), а також проводиться перевірка наявності та повноти необхідних документів щодо об'єктів екологічної експертизи.

Основна стадія передбачає аналітичне опрацювання наяв­них матеріалів екологічної експертизи, проведення натурних обстежень, якщо це є необхідним, а також порівняльний аналіз і визначення часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обґрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи.

Заключна стадія полягає в узагальненні даних окремих екс­пертних досліджень, одержаної інформації та передбачуваних наслідків діяльності об'єктів експертизи і завершується підгото­вкою висновку та поданням його зацікавленим органам і особам.

Висновки екологічної експертизи мають містити оцінку еко­логічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'­єкта та враховувати соціально-економічні наслідки. Висновки експертизи подаються здебільшого в одному з трьох варіантів:

1. представлена на експертизу документація відповідає вимо­гам природоохоронного законодавства (погоджується). Іноді цей варіант позитивного висновку може супроводжуватися додатковими умовами щодо доопрацювання деяких несуттє­вих питань;

2. документація не повною мірою відповідає вимогам приро­доохоронного законодавства і має бути доопрацьована. За такого висновку документи, представлені на експертизу, по­вертаються власнику на доопрацювання із зазначенням по­зицій, стосовно яких необхідна доробка або суттєве коригу­вання. Повернення документів має обґрунтовуватися поси­ланням на відповідні статті законодавчих актів, пункти і положення державних будівельних норм, інших норматив­них та інструктивно-методичних документів;

3. представлена документація щодо об'єкта експертизи всту­пає в суперечність з вимогами природоохоронного законо­давства і є неприйнятною з природоохоронної точки зору (відхиляється від погодження).

Позитивні висновки державної екологічної експертизи є під­ставою для відкриття фінансування проектів (програм, діяль­ності) і зберігають свою чинність протягом трьох років з моме­нту видачі. Якщо ж за цей час з будь-яких причин реалізацію рішення щодо об'єкта експертизи не розпочато, він підлягає новій державній екологічній експертизі.

За відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи реалізація об'єкта експертизи забороняється. У цьо­му разі замовник зобов'язаний забезпечити доопрацювання до­кументів відповідно до вимог еколого-експертного висновку і своєчасну передачу матеріалів на повторну (додаткову) держав­ну екологічну експертизу.

Принципово негативна оцінка екологічної експертизи має бути максимально обґрунтованою (у тому числі положеннями відповідних законодавчих і нормативних документів).

Фінансування різних форм екологічних експертиз має певні особливості, проте загальним принципом є їх проведення за ра­хунок коштів замовника (рис. 7.2)

Рис. 7.2. Джерела фінансування різних форм екологічної експертизи

Державна екологічна експертиза здійснюється за рахунок замовника в межах лімітів проектно-кошторисної документації. Якщо об'єктом цієї експертизи є проекти або програми, які ре­алізуються за рахунок державних капіталовкладень, то фінан­сування здійснюється з державного бюджету. У разі проведення державної екологічної експертизи екологічних ситуацій та еко­логічно небезпечних діючих об'єктів і комплексів за рішенням Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих рад чи їх виконавчих комітетів, експертиза фінансу­ється відповідно за рахунок коштів Державного бюджету, бю­джету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а та­кож відповідних позабюджетних фондів охорони навколишньо­го природного середовища.

Джерелами фінансування громадської екологічної експерти­зи є кошти об'єднань громадян, громадських природоохорон­них та інших фондів, а також цільові добровільні грошові вне­ски громадян, підприємств, установ і організацій.

Замовники інших екологічних експертиз, у тому числі і до­даткових, а також підприємства, установи та організації, що експлуатують екологічно небезпечні об'єкти, які негативно впли­вають на стан навколишнього природного середовища і здоро­в'я людей, проводять екологічні експертизи за свій рахунок згі­дно з укладеними договорами.

Здійснення екологічної експертизи на передпроектній та проектній стадіях виробництва дозволяють завчасно оцінити можливі негативні екологічні прояви реалізації об'єкта експер­тизи та запобігти економічним збиткам внаслідок забруднення навколишнього природного середовища. Проте для того щоб виконати ці завдання екологічної експертизи, необхідно забез­печити умови, які б сприяли підготовці об'єктивного, незалеж­ного та науково обґрунтованого висновку експертизи.

На сучасному етапі розвитку економіки України здійснення екологічної експертизи супроводжується деякими труднощами, насамперед організаційно-економічного характеру, що познача­ється на якості відповідних експертних висновків. Серед існую­чих недоліків організації екологічної експертизи в Україні до­цільно виділити такі моменти:

• по-перше, здійснювана в Україні екологічна експертиза ста­новить собою відносно вузьке спеціалізоване дослідження з погляду впливу проекту діяльності або певного рішення на компоненти довкілля;

• по-друге, висновки екологічної експертизи звичайно є обме­женими з огляду на порядок її виконання, оскільки проце­дура проведення експертизи передбачає просте порівняння впливу певного об'єкта на довкілля з існуючими норматива­ми та вимогами екологічної безпеки;

• по-третє, не завжди виконується принцип незалежності еко­логічної експертизи, оскільки переважне значення для ре­алізації проекту мають висновки державної експертизи. Рі­шення громадської екологічної експертизи має лише реко­мендаційний характер і при розбіжності з висновками дер­жавної експертизи може бути проігнороване;

• по-четверте, на даний момент екологічна експертиза в Укра­їні є переважно формальною процедурою, тому що чинне законодавство не забезпечує створення необхідних економі­чних стимулів для розвитку та впровадження екологічної експертизи на добровільній основі. Практично всі проекти, які проходять екологічну експертизу в Україні, підлягають обов'язковій експертизі, що свідчить про незацікавленість суб'єктів господарювання у виявленні власної ініціативи в цьому питанні.

Таким чином, існує необхідність заміни формальної екологі­чної експертизи в Україні інтегрованою, багатоаспектною, яка б забезпечила більш ґрунтовний і тематично широкий розгляд еко­логічних результатів і наслідків реалізації об'єктів експертизи. Крім того, на державному рівні необхідно запровадити відповідні механізми економічного стимулювання здійснення екологічної експертизи. До таких заходів можна віднести збільшення розмі­рів штрафів за перевищення нормативів забруднення довкілля, зменшення ставок податків для підприємств, що періодично про­ходять екологічну експертизу, часткове відшкодування замовни­ком вартості робіт з екологічної експертизи за рахунок коштів, що надходитимуть від реалізації об'єкта експертизи, тощо.

Актуальними напрямками підвищення ефективності екс­пертних робіт на сучасному етапі є:

• формування складових екологічної експертизи та механіз­мів її реалізації;

• визначення критеріїв оцінки еколого-економічної ефектив­ності проектів і бази порівняння;

• розробка методик еколого-економічної оцінки проектної до­кументації;

• забезпечення експертів повною інформацією про динаміку стану екосистем та можливі зміни під час реалізації об'єкта експертизи;

• оцінка можливостей використання результатів експертизи в процесі реалізації екологічного менеджменту(Мишенин, 1988).

Реалізація запропонованих заходів щодо стимулювання здійснення екологічної експертизи та напрямків підвищення ефективності експертних робіт забезпечить поліпшення якості виконання екологічної експертизи та поширення останньої в практиці господарювання українських підприємств і організацій.

Питання, винесене для самостійного вивчення

Оцінка впливу на навколишнє середовище(ОВНС) (зарубіжний досвід)

У широкому розумінні ця процедура передбачає оцінку можли­вих наслідків впливу будь-яких видів діяльності на довкілля. Як стандартна процедура ОВНС почала застосовуватися прак­тично одночасно в багатьох країнах у формі екологічної ревізії (експертизи) великих господарських проектів. Не випадково в Радянському Союзі тривалий час вона була відома саме під на­звою «екологічна експертиза».

Роком народження рекомендацій (методики) проведення ОВНС можна вважати 1970 р., місцем народження - США. Трохи пізніше роботи з екологі­чного обґрунтування проектів, пов'язаних із великомасштабним впливом на природу, почали проводитися в Австралії, Великобританії, Канаді, ФРН. З 1972 р. екологічна експертиза проектів почала впроваджуватись в Радянсь­кому Союзі.

У 1972-1973 рр. обов'язковість процедури ОВНС була вже тією чи іншою мірою закріплена законодавчо в згаданих країнах, а крім того в Японії, Франції, Швеції, Іспанії, Індонезії. У Японії за здатність висвітлювати екологічні недолі­ки майбутніх проектів вона дістала влучну характеристику «запалює світло до настання темряви». У 1980 р. була затверджена «Методика еколого-економічної оцінки проектів», що була розроблена Радою з вивчення проду­ктивних сил України (РВПС). У 1985 р. процедура ОВНС була законодавчо зафіксована в країнах ЄС.

У 2002 р. Верховна Рада України внесла кілька змін до Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про екологічну експертизу». Головний зміст поправок - забезпечити населенню можливість вільного доступу до екологічної інформації та участі в обговоренні проектів будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан довкілля (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 254-ІУ від 28.11.2002).

Звичайно ОВНС передбачає кілька стадій:

• виявлення необхідності і ступеня деталізації ОВНС;

• попередня оцінка впливу, визначення найбільш важливих видів екодеструктивної діяльності для їх оцінки;

• дослідження впливу проекту на навколишнє середовище;

• складання висновку про вплив на довкілля;

• рецензування фахівцями отриманих результатів, формуван­ня висновків про можливість реалізації чи нереалізації про­екту, виявлення альтернатив розвитку (змін) проекту чи його повної заміни;

• моніторинг впливу і післяпроектний аналіз/аудит (ревізія післяпроектної діяльності).

У багатьох країнах складовою частиною ОВНС є громадська експертиза проекту. Зокрема, у Японії всі бажаючі (найчастіше це жителі тієї території, на яку може поширюватися вплив май­бутнього об'єкта) можуть ознайомитися з висновком ОВНС, зу­стрітися з проектантами, поставити запитання і протягом пев­ного періоду (звичайно 0,5-1,5 місяця) висловити свої побажан­ня. Таким чином, процес ОВНС переростає в процедуру пошуку компромісу, де дійовими особами (суб'єктами) є: підприємець (ініціатор) проекту, інвестор (якщо проект кредитуються бан­ком), проектант, місцева адміністрація, жителі.

З 1991 р. ОВНС включена як складова частина в розробле­ний ЮНІДО (Організація ООН з промислового розвитку) «Між­народний посібник з техніко-економічного обґрунтування ре­алізації проектів» (Behrens ect., 1991). У світовій практиці інве­стиційного проектування цей посібник розглядається як основа розробки бізнес-планів.

Будь-яке відхилення від стандартів цього посібника може служити достатньою підставою для відмови від фінансування міжнародних проектів будь-яким банком.

Відповідно до вказівок посібника ЮНІДО передбачається всебічна оцінка умов реалізації проекту за трьома основними блоками:

1. Природні умови в місці розташування проекту, у тому числі: а) характеристика земель; б) водні умови (включаючи умови поверхневих і підземних вод); в) атмосферна характеристика, (включаючи параметри забруднення, дані про клімат, ін.); г) характеристика флори (дерева, кущі, трава, злаки, рідкісні види, ін.); д) дані про фауну (тварини, зоопланк­тон, комахи, рідкісні види, види, що мігрують, ін.); е) енергетичні ресур­си (відновні і невідновні); ж) характеристики екосистем (екосистеми суші, водні екосистеми, ін.).

2. Характеристика соціально-культурного середовища: а) фактори культу­ри (характеристика співтовариств, традиції і звичаї, історія, релігійні осо­бливості, можливості сервісу і рекреації'); б) соціальна інфраструктура (освітній рівень, рівень добробуту і здоров'я, у т.ч. ризик захворювань, густота населення, ін.); в) фактори соціального розвитку (зайнятість на­селення, розподіл доходу, забезпеченість житлом, соціальна безпека і захищеність, ін.); г) економічні фактори (рівень розвитку промисловості, сільського господарства, сервісу, транспорту і комунікацій; міський і сіль­ський розвиток).

3. Можливий вплив проекту на середовище: а) емісії (рідкі, тверді і газопо­дібні відходи; шум і вібрація; неприємні запахи; виробництво шкідливих продуктів; використання шкідливих реагентів); б) створення ризику здо­ров'ю та інших небезпек (ризику аварій, можливих наслідків під час ро­боти підприємства і після його закриття; можливість збільшення вже існу­ючих ризиків; небезпека для здоров'я працюючих); в) порушення і мож­лива деградація природних ресурсів і екосистем (прямий вплив на водні ресурси і ґрунт; нераціональне використання невідновних ресурсів; шко­да рослинності; розрив природних ланцюгів; заміна складу екосистем); г) порушення і можливість деградації існуючих соціальних систем (мігра­ція; переселення жителів; зміна існуючих видів діяльності; порушення існуючого культурного середовища і зв'язків; порушення існуючого життєвого середовища).

Заключним етапом даного дослідження є економічна оцінка екологічних наслідків, яка має стати складовим елементом аналізу «витрати-вигоди» (Behrens et al., 1991; російською мовою посібник вийшов у 1995 p.: Беренс и др., 1995).

При розробці систем ОВНС набули розвитку два види еколого-економічного аналізу.

Аналіз «витрати-вигоди» (cost-benefit analysis) передбачає оцінку повних витрат на одиницю отриманих (або передбаче­них) вигід (ефекту) для суспільства і екосистем, пов'язаних з певною економічною діяльністю. Цей облік має включати як прямі, так і непрямі витрати і вигоди.

Аналіз «вигоди-витрати» (benefit-cost analysis) передбачає оцінку вигод (ефекту) на одиницю витрат. Цей тип аналізу за­снований на концепції раціонального вибору, відповідно до якої індивіди вибирають альтернативу з вигодами, що перевищують витрати.