4. Аналіз галузевих аспектів екології

Різноманітне втручання людини в природні процеси довкілля можна згрупувати за видами забруднення, розглядаючи як таке будь-які небажані для екосистем антропогенні зміни. Беруться до уваги такі види забруднення:

• інгредієнтне (інгредієнт – складова частина складних сполук та сумішей) забруднення, як сукупність речовин, що кількісно і якісно є чужими для природних біогеоценозів;

• параметричне забруднення (параметр навколишнього середовища – одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, освітленості, радіації і т.д.), пов’язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища;

• біоценотичне забруднення, що полягає у впливі на склад і структуру популяції живих організмів;

• стадіально-деструкційне забруднення (стація – місцн існування популяції, деструкція - руйнування), зміна ландшафтів і екологічних систем у процесі природокористування.

Більш детально ці види забруднення показано на рис. 3.1.

Суб’єктами перерахованих галузей, що здійснюють негативний вплив на навколишнє середовище, є промислові підприємства. До 60-х років XX століття під охороною природи розуміли в основному захист її тваринного і рослинного світу від знищення. Тому для цого захисту обиралися, головним чином, такі форми, як створення територій, що підлягають особливій охороні. У сучасних умовах поняття охорони довкілля набуло нового значення. Основні зусилля тепер спрямовані на зниження рівня матеріального та енергетичного забруднення природи. На рис. 3.1 подано схему „обміну речовин” промислових підприємств з навколишнім середовищем, у результаті чого відбувається його забруднення.

У даному підрозділі більш детально розглянемо сутність впливу на навколишнє середовище галузей економіки та якісну характеристику еколого деструктивного впливу. По кожній із галузей розглянемо:

• на які види ресурсів вона впливає і яким чином;

• що є причиною даного впливу;

• заходи щодо зменшення забруднення;

• екологічна вразливість галузі(від яких видів ресурсів залежить існування і польший розвиток даної галузі);

• приклади еколого деструктивного впливу галузі першого, другого і третього рівнів.

Паливно-енергетичний комплекс

Сфери впливу галузі. Підприємства паливно-енергетичного ком­плексу впливають на всі компоненти навколишнього середови­ща. При добуванні і переробці твердого палива найбільш інтен­сивного впливу зазнають ґрунти і природні водойми внаслідок гірничих виробок, скидання забруднених шахтних вод і дрена­жних вод розрізів та шламових вод у природні водойми. Атмо­сферне повітря забруднюють вентиляційні викиди та оксиди сірки й азоту від згорання породних відвалів тощо.

Підприємства нафтодобувної та нафтопереробної промисло­вості забруднюють ґрунт, поверхневі і підземні води, донні ґру­нти, засолюють землю. Нафтохімічні і нафтопереробні заводи - головні джерела забруднення атмосферного повітря органічни­ми сполуками. Вони викидають в атмосферу вуглеводень, пил сірчаного газу, фенол, аміак, метил-стирол та інші шкідливі речовини. З викидами в повітря втрачаються цінна нафтохіміч­на сировина і нафтопродукти. Вони втрачаються також внаслі­док згорання у факелі, на який припадає в середньому 0,2% від загальної маси нафти, що йде на переробку.

З димових труб ТЕС в атмосферу надходить значна кіль­кість золи, залишків палива, сірчаного ангідриду, азоту, газо­подібних продуктів неповного згорання, а при спалюванні мазу­ту - сполуки ванадію, солі натрію та деякі інші шкідливі речовини. У золі деяких видів палива містяться миш'як, вільний двооксид кремнію, кальцію тощо. Від станцій, що працюють на вугіллі, в навколишнє середовище надходять природні радіону­кліди, що містяться у вугіллі.

Значне забруднення надходить і від гідроелектростанцій. Вплив гідроенергетичних об'єктів на біосферу визначається створенням штучних водосховищ, що веде до затоплення і під­топлення великих територій, позначається на кліматичних умо­вах і рельєфі. Крім того, зменшується продуктивність луків, погіршується вилов риби. Негативним фактором є поступове засолення і залуження родючих ґрунтів у районах зрошення внаслідок недостатнього дренажу.

У результаті широкомасштабного використання ядерного палива в енергетиці з'явилось якісно нове джерело впливу на довкілля і людину - атомні електростанції та атомні ко­тельні. На сучасному етапі розвитку ядерної енергетики біль­шість діючих АЕС з реакторами на теплових нейтронах працю­ють на збагаченому урані-235. За нормальних умов експлуа­тації ядерний реактор у паливному циклі є потужним генерато­ром штучних радіоактивних речовин - понад п'ятисот видів радіоактивних нуклідів. Серед продуктів поділу найбільш раді­аційно небезпечними є ізотопи криптону і ксенону, йоду, цезію і стронцію. Серед радіонуклідів, що утворюються в реакторі і теплоносіях, особливо небезпечними є радіоактивні нукліди з тривалим періодом напіврозпаду, які можуть глобально впли­вати на забруднення території (водень-3, вуглець-4, криптон-85, йод-89). В умовах подальшого розвитку ядерної енерге­тики їх концентрація в біосфері зростатиме. Особливо небез­печні наслідки може мати концентрація вуглецю-14. Потрапляючи до організму людини, він накопичується в усіх органах і тканинах. Період напіврозпаду цього радіонукліда становить майже 6 тис. років.

Істотним джерелом забруднення навколишнього середови­ща є шахти з видобутку вугілля, більшість з яких розміщені в Донецькій і Луганській областях. Середня глибина розробок становить майже 700 м, деякі шахти мають глибину понад 1000 м, що робить вугільну промисловість досить небезпечним виробництвом.

Причини забруднення. У шахтах добування вугілля ведеться здебільшого за старими технологіями, внаслідок чого трапляються обвали і вибухи газів. З діяльністю шахт пов'язані й такі екологічні проблеми, як накопичення пустої породи та скуп­чення хвостосховищ на значній площі родючої землі; забруднення поверхневих і ґрунтових вод солями; значні втрати ґрун­тових вод внаслідок осушення шахт тощо.

Викиди в атмосферу вуглеводнів залежать від профілю і тех­нологічної схеми нафтопереробних заводів. Використання наф­топродуктів низької якості породжує певні екологічні проблеми. На якість нафтопродуктів впливають: неефективне облад­нання для знесірчення газу; відсутність обладнання для знесірчення вакуумного газойлю, який є основним матеріалом для зменшення вмісту сірки в дизельному паливі та паливному мазуті; відсутність обладнання для виведення з бензину леркаптанової сірки; використання бензину з низьким октановим чи­слом для роботи легкових і вантажних автомобілів; поширене застосування етилованого бензину.

Природоохоронні заходи. Вирішенню екологічних проблем у ПЕК сприятимуть вдосконалення ціноутворення і модернізація обладнання, розробка і реалізація програми переходу на неетилований бензин та реконструкція нафтопереробних заводів.

Основними напрямами зменшення забруднення атмосфери тепловими електростанціями є підвищення ефективності робо­ти електростанцій; вибір установок для роботи при базових і пікових навантаженнях; поступове досягнення рівноваги між використанням природного газу і вугілля; підвищення якості вугілля і паливного мазуту; вдосконалення структури енерго­споживання; впровадження ефективних засобів контролю за­бруднення повітря, у тому числі моніторів димності безперерв­ної дії; впровадження сучасних технологій, обладнання для очи­щення і уловлювання шкідливих речовин.

Очищення шахтних вод від розчинених у них сполук кош­тує дуже дорого. Фахівці пропонують метод виведення шахт­них вод шляхом поповнення підземних вод. Для цього слід про­вести детальний гідрологічний аналіз, щоб виключити забруд­нення водоносних прошарків, які використовуються для одер­жання питної води.

Дуже складною є проблема вилучення і використання газу метану, який міститься у вугільних пластах Донецького басей­ну. При правильному вилученні й утилізації метан може бути додатковим джерелом енергії. Для цього потрібно визначити економічну ефективність різних методів виробництва і викори­стання метану залежно від його якості. Метан можна застосову­вати в шахтарських містах для виробництва електроенергії і в опалювальних котлах замість вугілля. Збагачений метан можна також подавати у трубопроводи разом із природним газом.

Важливою передумовою подальшого розвитку ядерної енер­гетики в Україні є підвищення культури безпеки на атомних станціях. Вартість необхідних заходів щодо підвищення безпе­ки діючих АЕС становить приблизно 100 млн дол. на рік.

Екологічна залежність галузі. У середньому для будівниц­тва великої ТЕС відводять 2-3 км² земельної площі, не врахову­ючи золовідвалів і водосховищ-охолодників. На цій місцевості змінюється рельєф, порушуються поверхневий стік і структура ґрунту. Великі градирні в системі охолодження конденсаторів ТЕС суттєво зволожують мікроклімат у районі станції, спричинюють утворення туманів, дрібних дощів, а взимку інею та оже­леді. Тепла вода, яку відводять від конденсаторів, турбін, впли­ває на флору і фауну водойм.

Підприємства ядерної енергетики витрачають значні об'єми води і виробляють відходи, проблема ліквідації яких ще не ви­рішена в жодній країні світу.

Екологодеструктивний вплив. У табл. 3.9 наведено при­клади екологодеструктивного впливу першого, другого і тре­тього рівнів паливно-енергетичного комплексу на навколишнє природне середовище.

Таблиця 3.9. Приклади еколого деструктивного впливу ПЕК

I рівень	II рівень	III рівень
При добуванні твердого палива інтенсивної деградації зазнають ґрунти внаслідок гірничих виробок, природні водойми внаслідок скидання забруднених шахтних, дренажних і шламових вод, атмосферне повітря внаслідок викидів оксидів сірки й азоту від згорання породних відвалів	Забруднення природних водоймищ, атмосферного повітря внаслідок викидів відпрацьованих газів і води при переробці твердого палива	Забруднення атмосфери, земельних і водних ресурсів внаслідок використання неякісних нафтопродуктів (споживачі: маши­нобудування, хімічна промисловість, сільське господарство, транспорт)
Забруднення атмосфери внаслідок згорання нафтопродуктів у факелі при видобутку нафти	Забруднення атмосфери нафтохімічними та нафтопе­реробними заводами Використання низькоякісних нафтопродуктів у декілька разів збільшує викиди в атмосферу.

Продовження табл. 3.9

Відчуження земельних угідь, зміна рельєфу, порушення поверхневого стоку і структури ґрунту (внаслідок будівництва теплоелектро­станцій); створення штучних водосховищ, що веде до затоплення великих територій, позначається на кліматичних умовах і рельєфі (внаслідок будівництва гідроелектростанцій); витрати значних об'ємів води (підприємствами атомної енергетики)

Викиди в повітря шкідливих речовин (золи, сполук ванадію, природних радіонуклідів), виділення тепла, електромагнітне випромінювання, скидання забруднених стічних вод (деструктивний вплив на флору і фауну), штучне зволоження мікроклімату навколо теплоелектростанцій. Викиди штучних радіоактивних речовин, відходи ядерного палива атомних електростанцій

Металургія

Сфери впливу галузі. Металургія — одна з найбільш забрудню­ючих галузей промисловості. На металургію припадає 35% ви­кидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Первинні викиди підлягають мокрому очищенню і в деяких випадках су­хому очищенню за допомогою електрофільтрів або рукавних фі­льтрів. Вторинні пиловидні викиди не уловлюються і не очищу­ються. Також металургійні підприємства є доволі крупними забруднювачами водоймищ. Важкі метали, радіонукліди, інші тверді відходи не підлягають утилізації чи повторній обробці і тим самим спричинюють шкідливий вплив на навколишнє се­редовище.

Причини забруднення. Технології, що застосовуються на деяких підприємствах галузі, застаріли і мають низький коефі­цієнт корисної дії. Майже 60% продукції припадає на марте­нівські печі, експлуатація яких постійно дорожчає, ефектив­ність скорочується, а викиди забруднюючих речовин збільшу­ються порівняно з сучасними кисневими конвертерами. Тільки 4% продукції припадає на дугові електропечі і 10% на безперер­вне розливання сталі - ефективні технології, що дають змогу зберігати значну кількість енергії та інших ресурсів.

Причинами забруднення водних ресурсів є недостатнє очи­щення стічних вод перед їх скиданням у річки чи каналізаційні системи. Особливо небезпечні стічні води коксохімічних підпри­ємств, які містять феноли й ароматичні сполуки. Джерелом за­бруднення навколишнього середовища є також агломераційні цехи на металургійних підприємствах, що пояснюється низь­кою якістю залізної руди, конструктивними недоліками техно­логічного обладнання, систем пилогазоочищення й охолоджен­ня агломерату. Агломераційні установки - головне джерело за­бруднення, у тому числі і внаслідок шкідливих викидів, що здійснюється не через димові труби. Зменшення викидів забру­днюючих речовин потребує застосування потужних вентилято­рів із повітряною камерою, які уловлюють і очищують гази до їх надходження в димову трубу.

Природоохоронні заходи. Ефективність використання енергії може бути збільшена внаслідок структурної перебудо­ви промисловості і спрямування капіталовкладень на заміну мартенівських печей і впровадження нових кисневих конвер­терів і агломераційних машин оптимальних розмірів; розши­рення застосування дугових електропечей паралельно з роз­ширянням утилізації скрапу; поширення технологій застосу­вання безперервного розливання сталі з поступовою заміною виробництва зливків.

Важливим технологічним заходом має стати вдування смо­ли, нафти, газу або вугілля в доменні печі, що дозволяє отриму­вати теплову енергію, зменшувати кількість чадного газу і еко­номити вихід коксу на тонну чавуну. На витрати коксу вплива­ють відносно низька якість шихти, дефіцит агломерату і його часткова заміна каліброваною залізною рудою, відносно низька якість коксу, що має недостатні механічні властивості і висо­кий вміст сірки. Отже, важливе значення мають: вдосконален­ня роботи об'єктів водо- і енергопостачання; утилізація тепла від охолодників агломерату; утилізація газів кисневого конвер­тера без спалювання; використання регенеративних пальників для нагрівання печей; встановлення на доменних печах газових утилізаційних безкомпресорних турбін; встановлення теплоізо­ляції на нагрівальних печах; вдосконалення управління техно­логічними процесами.

Галузь має значні резерви скорочення водоспоживання. Се­ред напрямів економії води заслуговують на увагу:

• застосування випаровувального охолодження металургійних печей і кристалізаторів машин для безперервного лиття за­готовок;

• заміна охолодження прокатного устаткування і металу за допомогою перфорованих труб форсунковим охолодженням;

• застосування електроприводів до повітрязадувних машин і компресорів, внаслідок чого вода конденсується на парових турбінах;

• застосування для деяких агрегатів повітряного охолодження;

• впровадження сухих методів очищення газів, пневмотранспортування пилу, вихрових пиловловлювачів, рукавних і шарових фільтрів, електрофільтрів, перехід на контейнерне шахтоподавання.

Металургійні підприємства мають значні потенційні мож­ливості економії природних ресурсів і охорони навколишнього середовища від забруднення.

Екологічна залежність галузі. Металургія споживає 16% газу і 35% вугілля по країні в цілому. На великих заводах спо­живання води досягає 19 м³ на 1 тонну нерафінованої сталі, в той час як у деяких країнах ЄС воно не перевищує 5-10 м³ на тонну продукції. У сталеплавильному виробництві ефективною є технологія заощадження води за схемою «агрегат прямого від­новлення руд - електросталеплавильний агрегат - прокатні цехи».

Екологодеструктивний вплив. Приклади, наведені в табл.3.10 дають змогу зрозуміти, що означає екологодеструктивний вплив трьох рівнів саме металургійної галузі на навколишнє середо­вище.

I рівень	II рівень	III рівень
Порушення ландшафту, забруднення грунтів і вод внаслідок видобування гірської породи	Викиди теплової і електромагнітної енергії забруднення атмосфери та водоймищ фенолами та ароматичними сполуками, коксовим газом, важкими металами та радіонуклідами	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери внаслідок використання продукції металургії та викидів шкідливих речовин і твердих відходів(споживачі: ПЕК, машинобудування)

Машинобудування

Сфери впливу галузі. На машинобудівних і приладобудівних підприємствах джерелами викидів шкідливих речовин в атмос­ферне повітря є технологічне обладнання і агрегати, які засто­совуються у виробництві заготовок, у ковальсько-пресових, тер­мічних, гальванічних, механоскладальних, зварювальних, лакофарбових і ливарних цехах. Частка підприємств машинобу­дування в загальному обсязі викидів шкідливих речовин в ат­мосферу не перевищує 3%. Передусім це відхідні гази чавуно­ливарного і сталеливарного виробництва. На 1 тонну чавуну припадає 10-12 кг пилу і 150 кг чадного газу, а на 1 тонну сталі відповідно 6-8 і 50 кг.

Внаслідок роботи технологічного устаткування в атмосферу надходять масла, пари, аміак, ціаністий водень, аерозолі, фло­риди, металевий і абразивний пил, уайт-спірит, сірководень, двооксид сірки, оксиди азоту та інші шкідливі речовини.

На підприємствах машинобудування накопичується значна кількість твердих відходів, зокрема: амортизаційний брухт, як результат заміни зношених деталей і модернізації обладнання; відходи від виробництва прокату; відходи лиття; відходи від механічної обробки заготовок на верстатах.

Причини забруднення. Однією з причин забруднення на­вколишнього середовища підприємствами машинобудування є неочищені стічні води, що скидаються у водоймища і порушу­ють біорівновагу. У складі стічних вод машинобудівних заводів переважають кремнезем, оксиди заліза, алюмінію, кальцію, ма­гнію (виробництво литва); мастила й окалина (прокатне вироб­ництво); кальцинована сода, фосфат натрію, триетаноламін, ме­талевий і абразивний пил, мінеральні мастила (механічне виро­бництво); ціаніди, сірчана та азотна кислоти, мідь, нікель, оло­во, хром, цинк (гальванічне і лакофарбове виробництво).

Природоохоронні заходи. Використання металевих відхо­дів у машинобудуванні сприяє скороченню енергоємності, тру­домісткості і собівартості продукції. Ефективним засобом є ути­лізація відходів без переплавки з попереднім сортуванням їх.

Для переробки складного за вмістом металобрухту особливе значення має застосування кріогенної технології, що ґрунтуєть­ся на фізичних властивостях вторинних металевих і неметале­вих відходів з наступним їх охолодженням до дуже низьких температур. Найбільш прогресивною технологією переробки стружки під тиском є порошкова технологія, яка дозволяє у багатьох випадках обійтися без лиття деталей. Тверді відходи ливарного виробництва залежно від вигляду і стану можна ути­лізувати також шляхом переплавки на основі технологічного процесу регенерації піску формувальних сумішей. Утилізації підлягають також тверді відходи полімерних матеріалів, гумотехнічні відходи і відходи деревини. Усе більшого значення на­буває регенерація відпрацьованих мастил.

Витрати свіжої води на машинобудівних підприємствах у процесі знежирювання, травлення, гальванічного нанесення покриттів значно скорочуються завдяки застосуванню струмин­ної, водоповітряної і протитечійно-каскадної систем. Також не­обхідним заходом зменшення екологодеструктивного впливу галузі є очищення вод, використаних у процесі виробництва.

Екологічна залежність галузі. Машинобудівні підприємст­ва використовують до 10% від загальної кількості води, яку споживає промисловість. Найбільше її використовують заводи з виробництва вантажних автомобілів (240 м³ на одиницю про­дукції). При цьому середньорічні скиди стічних вод досягають 180 м³ на одиницю продукції. Серед інших галузей машинобу­дування ці показники такі: прецизійне верстатобудування - 90 і 55 м³; компресорне, холодильне і кисневе машинобудування -66 і 59; важке верстатобудування - 59 і 45; підприємства з виробництва підшипників - 55 і 48; заводи з виробництва різаль­них інструментів - 45 і 26; ливарні заводи - 17 і 9 м³.

Екологодеструктивний вплив. Для розуміння компонент­ного складу екологічного впливу галузі машинобудування слід звернутися до табл. 3.11.

Таблиця 3.11. приклади еколого деструктивного впливу машинобудування

I рівень	II рівень	III рівень
Викиди відпрацьованої води. У складі стічних вод переважають кремнезем, оксиди заліза, алюмінію, кальцію, магнію (виробниц­тво литва); мастила й ока­лина (прокатне виробниц­тво); милонафт, кальцино­вана сода, фосфат натрію, триетаноламін, металевий і абразивний пил, міне­ральні мастила (механічне виробництво); ціаніди, сірчана та азотна кислоти, мідь, нікель, олово, хром, цинк (гальванічне і лакофарбове виробництво).	Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря технологіч­ним обладнанням та агрегатами машинобудівних заводів: відхід­ні гази чавуноливарного і сталеливарного виробництва; масла, пари, аміак, ціаністий водень, аерозолі, фториди, металевий і абразивний пил, уайт-спірит, сірководень, двооксид сірки, оксиди азоту та ін. внаслідок роботи технологічного устатку­вання. Виникнення твердих відходів внаслідок заміни зношених деталей і модерні­зації обладнання, виробництва прокату, лиття, механічної обробки заготовок на верстатах.	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери внаслідок використання продукції машинобудування (споживачі: транспортна галузь, ПЕК, сільське господарство)

Хімічна і целюлозно-паперова промисловість

Сфери впливу галузі. Підприємства хімічної промисловості є потужним джерелом забруднення атмосферного повітря, водойм і ґрунтів газоподібними, рідкими і твердими відходами вироб­ництва. Це пояснюється значною кількістю хімічних об'єктів і недоврахуванням екологічного фактора в процесі проектуван­ня, будівництва та експлуатації підприємств галузі. Досить під­креслити, що у світі виробляється принаймні 70 тис. видів різноманітних хімічних продуктів і щороку на ринок надхо­дить 1 тис. видів нових виробів.

Особливо небезпечне надмірне використання хімічних пре­паратів у сільському господарстві. Невиправдане застосування хімічних засобів захисту рослин, і передусім пестицидів, при­зводить до негативних наслідків. Загрозу може становити ку­муляція хімічних речовин. З поверхневих прошарків ґрунту пе­стициди потрапляють в організм тварини, рослини і людини. Часто із загальної кількості внесених у ґрунт добрив рослини засвоюють лише 40-60%, решта змивається в річки, що погіршує якість прісної води і спричинює зниження рибопродуктивності. Небезпека, обумовлена пестицидами, збільшується через ігнорування місцевих умов при виборі системи їх застосування.

Причини забруднення. Значної шкоди навколишньому се­редовищу завдають відходи виробництва фосфорних добрив - на 1 тонну продукту припадає майже 4 тонни фосфору. При виробництві азотних добрив головною причиною забруднення атмосферного повітря є синтез азотної кислоти. Технологія ви­робництва суперфосфату пов'язана з викидами в повітря пилу і сполук фтору. При виробництві сірчаної кислоти у газових ви­кидах містяться сірчаний ангідрид, оксиди азоту, токсичний пил, літій і залишки миш'яку.

В інших галузях хімічної промисловості в атмосферу вики­дають такі шкідливі речовини: у виробництві азотної кислоти -оксиди азоту, аміак, оксиди вуглецю; у виробництві хлору - хлор і соляну кислоту; при виробництві штучних волокон -сірковуглець, сірководень; при виробництві ацетилену, карбіду кальцію і феросплавів - вапняний пил, пил кремнієвої кисло­ти, що містять деякі метали і мають неприємний запах; у виро­бництві алюмінію електролізним методом - газоподібні сполу­ки фтору тощо.

На целюлозно-паперових комбінатах джерелами промисло­вих газових викидів є содорегенеративні котлоагрегати, вапнянорегенеративні печі, варильні котли і випарні пристрої.

Природоохоронні заходи. Відходи хімічної промисловості знаходять застосування в інших галузях. Із загального обсягу сировини, що використовується для виробництва сірчаної кис­лоти, майже 75% залишається у відходах - піритних недогар­ках, в одній тонні яких міститься: заліза 40-63%, сірки 1-2%, міді 0,3-0,5% , цинку 0,4-1,4%, свинцю 0,3-0,6% . Піритні не­догарки застосовуються переважно у виробництві цементу

Використання відходів фосфорної кислоти - електротермофосфорних шлаків - скорочує витрати палива в цементній про­мисловості на 6-7%. У промисловості будівельних матеріалів знаходять застосування гіпсові відходи хімічної промисловості. У сільському господарстві щороку використовується близько 1,5 млн тонн фосфогіпсу. Застосування фосфогіпсу в цементній промисловості заощаджує сировинні ресурси природного гіпсу. У виробництві цементу також використовують відходи сірчано­кислотного виробництва, борогіпс, відходи виробництва борної кислоти тощо.

Вдосконалення технології виробництва дає змогу значно зменшити викиди в атмосферу. Впровадження подвійного контактування і подвійної абсорбції на виробництві сірчаної ки­слоти в 5-6 разів скорочує викиди шкідливих речовин.

Наявність багатьох компонентів шкідливих речовин у газо­вих викидах передбачає ступінчасту систему очистки, причому хімічний склад рідини кожного рівня повинен враховувати інди­відуальний склад газових викидів.

Очистка димових газів содорегенеративних котлоагрегатів виконується на двох рівнях. Перший рівень - електростатична очистка - передбачає уловлювання пилу в горизонтальних еле­ктрофільтрах. Другий - мокра очистка димових газів від сірча­ного ангідриду в скрубері, який зрошується розчином соди.

Екологічна залежність галузі. Підприємства хімічної про­мисловості споживають багато прісної води. Застосування но­вих систем охолодження устаткування сприяє зменшенню її витрат.

Підприємства хімічної промисловості, як правило, розташо­вані на території або поряд з великими населеними пунктами, джерелами сировини, енергії і транспортними системами. Значні обсяги виробництва хімічної продукції погіршують якість на­вколишнього середовища і позначаються на стані здоров'я людей. Тому розв'язання питань подальшого розширення існую­чих і розвитку нових виробництв пов'язане з проблемами гара­нтованої екологічної безпеки у сфері впливу шкідливих хіміч­них комбінатів.

Целюлозно-паперова промисловість належить до джерел інте­нсивного забруднення навколишнього середовища. Комбінат потужністю 180 тис. т на рік книжково-журнальної і паперової продукції та 15 тис. т на рік обгорткового і пакувального папе­ру споживає щороку 500 тис. м³ деревини, 95 тис. т мазуту або 82 млн м³ природного газу, 1070 МВт • год електроенергії, 24,8 млн м³ свіжої води; потребує вилучення із сільськогоспо­дарського обороту майже 150 га земельних угідь під будівницт­во бетонного водосховища для збору річкової води, резервуарів місткістю 150 м³ кожний для забезпечення очисних споруд тех­нічною водою. Очистка стічних вод передбачає будівництво ком­плексу водоочисних споруд потужністю 100 тис. м³/добу, у тому числі блоку вхідного обладнання, відстійників і фільтрів з реагентною обробкою води.

Екологодеструктивний вплив. Підприємства хімічної та целюлозно-паперової галузей характеризуються досить значним екологодеструктивним впливом на навколишнє середовище (табл. 3.12).

I рівень	II рівень	III рівень
Споживання великої кількості прісної води. Розташування підприємств хімічної промисловості поряд з великими населеними пунктами погіршує стан здоров'я людей. Споживання целюлоз­но-паперовою промисловістю великої кількості деревини, природного газу, свіжої води потребує вилу­чення з сільськогосподарського обороту великої кількості земельних угідь.	Забруднення атмосферного повітря, водойм і ґрунтів газоподібними, рідкими і твердими відходами виробництва. Кумуляція хімічних речовин у ґрунті та річках, що спричинює надходження їх в організм тварин, рослин чи людини. Викиди в повітря пилу і сполук фтору при виробництві суперфосфату.	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери внаслідок використання продукції хімічної промисловості (споживачі: сільське господарство, ПЕК, машинобудування, металургія, харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів).

Харчова промисловість

Сфери впливу галузі. Особливо небезпечними вважаються від­ходи виробництва цукрових заводів, насамперед жомова і дифу­зійна вода. Незважаючи на це більшість цукрових заводів не обладнані устаткуванням для очистки жомопресових вод.

Причини забруднення. Внаслідок повільного введення в дію очисних споруд підприємства багатьох галузей харчової проми­словості інтенсивно забруднюють водні джерела. Це передусім стосується підприємств цукрової, кондитерської, тютюнової та ефіроолійної промисловостей, які всі стічні води скидають без очищення, що веде до подальшого забруднення поверхневих вод.

На підприємствах харчової промисловості залишається ни­зьким рівень очистки від викидів шкідливих речовин в атмос­ферне повітря. Значною мірою охорона повітря в галузі зале­жить від наявності коштів для впровадження природоохорон­них заходів. В умовах відсутності відповідних коштів у біль­шості галузей харчової промисловості ці заходи провадяться не­задовільно. Крім того, багато заводів, фабрик і комбінатів за своїм технологічним рівнем не відповідають сучасним екологіч­ним вимогам, що також не сприяє проведенню конструктивних заходів щодо охорони повітря. Наприклад, на підприємствах м'ясо-молочної промисловості рівень уловлювання шкідливих речовин, які викидаються стаціонарними джерелами забруднен­ня, становить лише 3%.

Вагомою причиною забруднення атмосферного повітря в хар­човій промисловості є малоефективна робота газоочисного обла­днання і пиловловлювачів, внаслідок чого в атмосферу викида­ється значна кількість сажі, сірчаного ангідриду, оксидів вуг­лецю й азоту, парів спирту, сухих кормових дріжджів, інших речовин.

Природоохоронні заходи. Нарощування обсягів виробницт­ва продуктів харчування потребує впровадження ефективних заходів щодо поліпшення використання водних ресурсів. Голо­вною умовою вирішення цього питання є перехід на принципо­во нові технології виробництва харчової продукції і подальше вдосконалення водоспоживання.

У цілому заходи щодо охорони навколишнього середовища, що їх вживають у харчовій промисловості, недостатні і потребу­ють вдосконалення шляхом реконструкції підприємств і ком­плексного використання сировини, вторинних ресурсів та від­ходів виробництва.

Екологічна залежність галузі. Головним джерелом водопо­стачання підприємств харчової промисловості є поверхневі води, питома вага яких у загальному обсязі отримуваної води стано­вить майже 70%. Частка підземних вод дорівнює 13%, комуна­льного водопостачання - 17%.

Промислове виробництво продуктів харчування має недо­сконалу систему водопостачання. Тільки в цукровій промисло­вості при транспортуванні втрачається близько 2% від усього обсягу водоспоживання, що майже в 1,5 раза перевищує кількість води, яка використовується в коньячно-горілчаній і тю­тюновій промисловостях разом узятих.

Використання води в харчових галузях промисловості, як і в інших сферах господарювання, залежить від технології виро­бництва і має ряд особливостей. Найважливіша з них полягає в сезонному характері водоспоживання, що значною мірою зумо­влено великим обсягом переробки сільськогосподарської про­дукції в осінній період.

Особливо чітко фактор сезонності простежується в цукровій промисловості, де протягом вересня - листопада витрачається понад 50% від річної потреби води.

Серед галузей харчової промисловості найбільше води спо­живає цукрова, а найменше - тютюнова промисловість.

Еколодестуктивний вплив. У табл. 3.13 наведено приклади екологодеструктивного впливу на навколишнє середовище, ха­рактерні для харчової галузі.

Природоохоронні заходи. Основним напрямом вирішення екологічних проблем на підприємствах промисловості будівель­них матеріалів, як і в інших галузях, є впровадження сучасного ефективного очисного обладнання і нових технологічних проце­сів. В Україні накопичений певний досвід щодо раціонального використання сировини і вторинних матеріальних ресурсів, ви­користання відходів індустріального виробництва. На багатьох підприємствах використовуються кам'яновугільна зола і золошлакова суміш з теплоелектростанцій, відвальні шахтні поро­ди, відходи вуглезбагачення тощо. За допомогою промислових відходів і залишкових продуктів у галузі налагоджено виробни­цтво майже 30 видів будівельних матеріалів.

Незважаючи на певні позитивні зрушення в справі ресурсо­збереження й охорони природи, галузь має значні невикорис­тані можливості щодо підвищення екологізації виробництва.

Таблиця 3.13. Приклади еколого деструктивного впливу харчової галузі

I рівень	II рівень	III рівень
Використання поверхневих, підземних вод і вод комунального постачання	Забруднення поверхневих вод внаслідок Забруднення скидання неочищених стічних вод підприємствами водних, цукрової, кондитерської, тютюнової та ефіро- олійної земельних промисловостей. Забруднення атмосферного повітря ресурсів, повітря та водних джерел внаслідок зброджування атмосфери барди на полях фільтрації (спиртове внаслідок виробництво), утворення газопилових сумацій, які використання негативно впливають на здоров'я людей, тварин і продукції птахів, пригнічують рослини, посилюють старіння харчової металевих конструкцій і будматеріалів (цукрова промисловості промисловість). Забруднення ґрунтів. Викиди (споживач: бензину під час виготовлення екстрактів (олійно- населення) жирова промисловість). Забруднення атмосферного повітря внаслідок згорання палива.	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери внаслідок використання продукції харчової промисловості (споживач: населення)

Екологічна залежність галузі. У промисловості будівель­них матеріалів витрачається значна кількість води. Від загаль­ної кількості води, що витрачається в галузі виробництво цеме­нту потребує 34%, промисловість нерудних матеріалів - 29%, скляна промисловість - 7,5%, підприємства з виробництва са­нітарно-технічного обладнання - 3%, силікатної цегли - 1,6%.

Екологодекструктивний вплив. Розглянемо види впливу, які спричинює галузь будівельних матеріалів (табл. 3.14).

Таблиця 3.14. Приклади еколого деструктивного впливу промисловості будівельних матеріалів

I рівень	II рівень	III рівень
Витрати значної кількості води	Забруднення атмосфери викидами монооксиду вуглецю, оксидів сірки. Технологічні викиди неочищених газів у повітря, запилення повітря (цементне виробництво).	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери внаслідок використання продукції будматеріалів (споживачі: ПЕК, машинобудування, металургія, ЖКГ, рекреаційна галузь).

Сільськогосподарське виробництво

Сфери впливу галузі. Сфера впливу сільського господарства - це перш за все земельні ресурси, тобто ґрунт. Деградація ґрунту - це процес, що призводить до втрати ґрунтом родючості. Останнім часом внаслідок широкомасштабної інтенсифікації сільського господар­ства площі земель, схильних до різних видів деградації, значно збільшилися. Факторами погіршання якості земель, а отже і їх деградації, є перезволоження, заболочення, подвійне засолення, підкислення, дефляція, водна ерозія і осолонцювання.

Водна ерозія і дефляція спричинюють збільшення крутизни схилів і посилюють їх нестійкість, замулення заплав і водотоків, забруднення поверхневих і підземних вод. Підкислення ґрунтів спричиняє підкислення водойм, негативну трансформа­цію в їх складі гідробіонтів і зменшення рибопродуктивності.

Сільськогосподарське виробництво разом із підприємствами промисловості безпосередньо впливає на стан здоров'я і трива­лість життя людей. Існує певний взаємозв'язок між природним приростом населення і коефіцієнтом смертності, з одного боку, та рівнем сільськогосподарської освоєності території, розораністю угідь, внесенням мінеральних добрив, використанням пес­тицидів і викидами забруднюючих речовин - з іншого.

Причини забруднення. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га. Інтенсифікація землеробства, збільшення техно­генного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне за­стосування засобів хімізації в умовах низької технологічної куль­тури та інші впливи призводять до погіршення якості ґрунтів, зниження їх родючості.

Екологічно небезпечним є використання під ріллю заплав­них земель, які піддаються інтенсивному розмиванню внаслі­док повеней і стають джерелом забруднення поверхневих і під­земних вод. Надзвичайно небезпечним для навколишнього се­редовища і людини є сільськогосподарське використання схи­лів під ріллю. Вони належать до тектонічно рухомих зон земної кори, де найбільше виявляються небезпечні геологічні процеси та існує безпосередній зв'язок між поверхневими і підземними водами, які на схилах найчастіше забруднюються пестицидами та іншими шкідливими речовинами. В умовах сільськогоспо­дарського використання схили перестають виконувати функцію захисту водних басейнів від поверхневого, ґрунтового і підзем­ного стоку біогенних елементів.

Природоохоронні заходи. Для того щоб запобігти процесу деградації ґрунту та економічним втратам і поліпшити охорону навколишнього середовища в цілому, треба здійснити комплекс заходів щодо екологізації сільського господарства.

Обов'язковою умовою екологізації сільського господарства є еволюційний перехід до прогресивної системи біосферозахисного землекористування, адаптованого до умов навколишнього середовища. Сучасна система землеробства не повною мірою від­повідає новим екологічним вимогам, оскільки вона:

• передбачає перетворення ландшафтів на основі осушення і зрошення, що призводить до значних негативних екологіч­них наслідків;

• не забезпечує ефективного розвитку агролісомеліорації з метою запобігання дефляції ґрунту;

• орієнтує на максимальне залучення земель у сільськогоспо­дарський оборот, що призводить до їх погіршення;

• використовує такі екологічно небезпечні і геохімічно транс­формовані території, як заплави і схилові площі, які зазна­ють значної деградації;

• передбачає застосування високих доз мінеральних добрив і пестицидів;

• сприяє використанню інтенсивних технологій вирощування

• сільськогосподарських культур, що посилює деградацію зе­мель, тощо.

Екологічна залежність галузі. Розвиток галузі сільського господарства великою мірою залежить від наявності та якості земельних і водних ресурсів. Зрозуміло, що найголовнішим фактором розміщення підприємств сільськогосподарської сфе­ри є природно-географічний фактор. Недоцільним буде займа­тися вирощуванням певних культур там, де клімат та ґрунт не сприятливі для цього. На розвиток рослинництва і тваринницт­ва впливає певною мірою також водний фактор.

Екологодеструктивний вплив. У таблиці 3.15 аналізується екологодеструктивний вплив сільського господарства на навко­лишнє середовище.

Таблиця 3.15. Приклади екологодеструктивного впливу сільського господарства

I рівень	II рівень	III рівень
Деградація ґрунту внаслі­док інтенсифі­кації землероб­ства і збіль­шення техно­генного наван­таження на зе­мельні ресурси	Застосування засобів хімізації, перезволоження, заболочення, подвійне засолення, підкислення, дефляція, водна ерозія і осолонцювання призводять до погіршення якості земель, спричинюють збільшення крутизни схилів, посилюють їх нестійкість, викликають замулення.	Забруднення вод­них, земельних ресурсів, атмо­сфери внаслідок використання продукції сільського господарства (спо­живачі: харчова промисловість).

Рекреаційна галузь

Рекреаційні ресурси поділяють на такі типи: кліматичні, ланд­шафтні, водні та біологічні. До складу рекреаційних ресурсів належать також ресурси туристсько-екскурсійної діяльності (па­м'ятки природи, природні й архітектурні заповідники, пам'ят­ки історії, архітектури, культури тощо).

Нині потенціал рекреаційних ресурсів України використо­вується недостатньо. Із 9 млн га потенційно придатних ландшафтних ресурсів використовується для всіх видів відпочинку 1,7 млн. га, або 18,9%. Це забезпечує відпочинок упродовж літа тільки кожного п’ятого жителя України.

На базі рекреаційних ресурсів України функціонують будинки, пансіонати, бази відпочинку з загальною кількістю 434,4 тис. місць, дитячі табори - 467,7 тис. місць, установи туризму - 91 тис. місць. Крім того, в приміських зонах функціонує 330 установ одноденного відпочинку на 17,6 тис. місць. Рекреаційні установи України забезпечують відпочинок 17 млн чоловік на рік.

Сфери впливу галузі. Викликає занепокоєння екологічний стан багатьох діючих курортів, що пов'язано з веденням госпо­дарської діяльності на їхніх територіях без відповідного конт­ролю, а також екологічною ситуацією внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС та порушенням необхідного режиму зон санітарної охорони курортних ресурсів. Під екологічною загро­зою знаходяться Сакське та Чокракське родовища лікувальних грязей, мінеральні джерела курортів Любень Великий та Немирів, курортні зони міст Одеси та Ялти.

Природоохоронні заходи. З переходом України до ринко­вих відносин індустрія відпочинку на базі використання рекре­аційних ресурсів має стати важливою статтею національного при­бутку. Нині, за розрахунками Інституту економіки НАН, над­ходження від туристського обслуговування становить 0,9-1,1% експортних доходів від зовнішньої торгівлі України.

Важливими напрямами подальшого використання рекре­аційних ресурсів країни є:

• зміцнення матеріально-технічної бази туризму і відпочинку за рахунок збільшення кількості місць у рекреаційних за­кладах якісного оновлення діючих установ відпочинку з метою підвищення комфорту проживання і розширення сфе­ри обслуговування;

• створення кількох вільних рекреаційних економічних зон із широким залученням коштів і технологій зарубіжних країн для поетапного входження рекреаційного потенціалу Украї­ни до світового ринку туристських послуг;

• розширення в Україні мережі національних природних пар­ків та ландшафтних регіональних парків, що забезпечить раціональне та екологічно безпечне використання рекреацій­них ресурсів.

Основними напрямами подальшого розвитку курортів ма­ють бути:

• цільове використання природних курортних ресурсів, їх ре­зервування та охорона з метою перспективного освоєння;

• дотримання екологічних і санітарно-гігієнічних стандартів якості курортних ресурсів при здійсненні курортної діяльності;

• збереження природного ландшафту, його естетичних якос­тей, охорона історичної та культурної спадщини на тери­торії курортів;

• створення нових курортів і подальший розвиток існуючих - за наявності наукового обґрунтування, проектної докумен­тації та екологічної і санітарно-гігієнічної експертизи.

Першочерговим завданням є проведення інвентаризації ку­рортних ресурсів та санаторно-курортних закладів, складання кадастру земель оздоровчого призначення, вивчення соціальних потреб у санаторному лікуванні та медичній реабілітації на основі аналізу стану здоров'я населення України.

Екологічна залежність галузі. Кліматичні умови України дозволяють організувати масовий літній відпочинок протягом 140-145 днів у північно-західних регіонах, 180-190 днів - у степовій зоні морського узбережжя, 220 днів - у південній час­тині Криму. Пляжно-купальний відпочинок становить від 100 днів у південно-західних районах до 130-145 днів у південних.

Для зимових видів відпочинку територія України менш спри­ятлива, крім району Карпат, де кліматичні умови забезпечують повноцінний відпочинок протягом 90-120 днів.

Площа рівнинних рекреаційних ландшафтів України становить 7 млн га, гірських та передгірних ландшафтів - понад 2 млн га. Особливе місце серед ландшафтних ресурсів займають морські пляжі, загальна довжина яких становить 1160 км, або 47% бере­гової смуги. Протяжність пляжів шириною 25 м і більше стано­вить 712 км. На морських пляжах України можна організувати відпочинок одночасно 4,1 млн чоловік, а ландшафтні рекреаційні ресурси усіх видів дозволяють одночасно оздоровлювати близько 48 млн чоловік, тобто майже все населення України.

Ресурси туристсько-екскурсійної діяльності розміщені по всій території України, але концентруються вони переважно в міс­тах і селищах з багатим історичним минулим та в межах рекре­аційних ландшафтів.

Рекреаційний потенціал України після аварії на Чорнобиль­ській АЕС значно зменшився. У поліській і лісостеповій (Київ­ська і Черкаська області) зонах та в передгір'ях Карпат (Черні­вецька область) радіоактивного забруднення зазнали ландшаф­ти і біологічні рекреаційні ресурси на площі 1,4 млн га.

Україна посідає одне з чільних місць у Європі за наявністю і унікальних курортних ресурсів та їх потенціалом. На її тери­торії виявлено понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод (вуглекислих, радонових, сірководневих тощо), з яких лише 34 використовуються для бальнеолікування та промислового розливу.

Багата Україна й на поклади лікувальних торф'яних та му­лових грязей, які зосереджені в 104 родовищах. На 26 родови­щах грязі видобувають для лікувальних потреб.

Кліматичні умови та ландшафтні ресурси морського узбе­режжя Азово-Чорноморського басейну мають величезний ліку­вально-оздоровчий потенціал.

На базі курортних ресурсів у країні створено мережу з 513 санаторних закладів (санаторії майже 10 медичних профілів, пансіонати з лікуванням тощо), які розташовані на території 65 курортів. Для порівняння: в Італії діє 27 курортів, у США - 26, Франції - 28, Польщі - 29, Болгарії - 32.

Наявність розвинутої бази для санаторного лікування свід­чить про досить великі можливості не лише щодо оздоровлення населення України, а й для використання цього оздоровчого фонду на міжнародному рівні. Наприклад, у таких державах, як Італія, Франція, США, курортна галузь у поєднанні з тури­змом є досить прибутковим напрямом національної економіки.

Найрізноманітніші курорти - бальнеологічні, бальнеогря­зьові, кліматичні - розташовані на території 16 областей Укра­їни, а також на території Автономної Республіки Крим. Питома вага санаторно-курортних закладів у Криму становить 37%, в Одеській області - 11,8, у Львівській - 10,1% тощо. Кількість місць у санаторних закладах в останні роки залишається стабі­льною і становить 154 тис. місць.

Екологодеструктивний вплив. Рекреаційна галузь народ­ного господарства є доволі новою для економіки України. Але при неефективному використанні рекреаційного потенціалу її розвиток може стати одним із суттєвих екологодеструктивних факторів. У таблиці 3.16 наведено умови, за яких галузь відпо­чинку може стати згубною для навколишнього середовища.

Таблиця 3.16. Приклади еколого деструктивного впливу рекреаційної галузі

I рівень	II рівень	III рівень
Безконтрольне використання ландшафтних, водних та біологічних ресурсів. Нецільове використання природних курортних ресурсів.	Безконтрольна небезпечна господарська діяльність. Порушення необхідного режиму санітарної охорони курортних ресурсів. Недотримання екологічних і санітарно-гігієнічних стандартів якості курортних ресурсів.	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери внаслідок використання послуг рекреаційної галузі(споживачі: населення)

Транспорт

Сфери впливу галузі. Автомобільний, залізничний, морський, річковий, авіаційний, трубопровідний та інші види транспорту постійно впливають на стан навколишнього середовища, забру­днюючи повітря, воду, ґрунти, ліси. На транспорт припадає до 70% хімічного і 90% шумового забруднення (особливо в міс­тах). На автомобільний транспорт припадає 94% викидів окси­ду вуглецю, 44% оксиду азоту. Майже на 60% забруднення ат­мосфери у великих містах залежить від роботи пересувних транс­портних засобів.

На 15 тис. км пробігу автомобіль споживає у середньому 4350 кг кисню, водночас викидаючи 3250 кг вуглекислого газу, 530 кг оксиду вуглецю, 93 кг отруйних вуглеводнів, 27 кг окси­ду азоту. У процесі експлуатації одного автомобіля витрачаєть­ся 10 кг гумових матеріалів, а спрацювання шляхів із твердим покриттям становить 1 мм, що на відстані 1000 км спричинює викид 100 т пилу. Цей пил містить майже 200 елементів забру­днюючих речовин, у тому числі канцерогенний бензопірен, сви­нець, хлор тощо.

У великих містах недостатній контроль за забрудненням ат­мосферного повітря автотранспортними засобами спричинює гострі хронічні отруєння людей та активізацію деяких хвороб, зокрема алергії, злоякісних пухлин, лейкозів, анемії, серцево-судинних захворювань, «сухого нежитю» тощо. Негативні наслідки викликає фотохімічний смог, який містить багато отруйних речовин.

Забруднення атмосфери транспортними та іншими техніч­ними засобами негативно позначається на стані тваринного і рослинного світу. Тварини втрачають у вазі, в них порушують­ся обмін речовин і процеси росту. Під впливом забруднення ат­мосфери погіршується біохімічна активність лісу і ґрунтів, зни­жується врожайність сільськогосподарських культур.

Природоохоронні заходи. Відповідно до чинного законодав­ства підприємства й організації, які здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, лі­таків, суден та інших транспортних засобів, виробництво і по­стачання палива, зобов'язані виконувати комплекс заходів щодо зменшення токсичності і знищення шкідливих речовин, дотри­муватися режиму експлуатації транспортних засобів і встанов­лювати рівні фізичного впливу забруднювачів на навколишнє середовище.

Виробництво й експлуатація транспортних та інших пересу­вних засобів, у викидах яких вміст шкідливих речовин переви­щує існуючі нормативи, не дозволяється. Керівники транспорт­них підприємств і власники автомобілів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів і ски­дів забруднюючих речовин та гранично допустимих рівнів фізи­чного впливу на навколишнє середовище, чинних для відповід­них видів транспорту.

Для зменшення викидів шкідливих речовин на автотранс­порті важливе значення мають:

• оптимізація перевезень, удосконалення системи транспорт­них потоків за допомогою планувально-архітектурних та інших рішень;

• поліпшення експлуатації транспортних засобів та встанов­лення контролю за вмістом шкідливих речовин у вихлопних газах;

• економія паливно-мастильних матеріалів;

• організація виробництва та використання для перевезення вантажів і пасажирів у містах екологічно чистого виду транс­порту - електромобілів;

• розробка, дослідно-промислове опрацювання та впровадження методу спалювання водню в автомобільних двигунах;

• підвищення відповідальності інженерно-технічних працівни­ків автопідприємств за додержання норм і нормативів у га­лузі охорони навколишнього середовища і раціонального ви­користання природних ресурсів.

Екологодеструктивний вплив. Споживання продукції транспортної галузі є доволі широким. Майже всі галузі народного господарства України за сучасних умов не можуть обійтися без транспорту. Тому великою проблемою цієї галузі є саме екологодеструктивний вплив третього рівня, хоча в даному випаду досить важко відокремити екологодеструктивні впливи трьохрівнів, бо вони взаємопов'язані (табл.3.17)

Таблиця 3.17. Приклади еколого деструктивного впливу транспорту

I рівень	II рівень	III рівень
Погіршення стану земельних ділянок, водних та аеробасейнів, наданих у користу­вання, їх заболочення, забруднення промисло­вими та іншими відхо­дами, неочищеними стічними водами, нафтопродуктами.	Забруднення повітря, води, ґрунтів, лісів викида­ми оксидів вуглецю, азоту, свинцю, фотохімічним смогом, внаслідок чого погіршується біохімічна активність лісу і ґрунтів, знижується врожайність сільськогосподарських культур.	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери внаслідок використання послуг транспортної галузі (споживачі: машинобуду­вання, металургія, сільське господарство, харчова промисловість)

Житлово-комунальне господарство

Сфери впливу галузі. Однією з особливостей міських екосистем є наявність значної кількості відходів, обсяг яких зростає пря­мо пропорційно до зростання самих міст. З екологічної точки зору великі міста є організованими на високому рівні спожив­чими щаблями природної системи, яка внаслідок однобічної гі­пертрофії поступово втратила здатність до самостійного розвит­ку. Потреба таких структур у речовинах і енергії, як правило, повністю задовольняється за рахунок зовнішніх джерел, їхні продукція і відходи також виводяться за межі екосистем. У да­ному випадку йдеться не про кругообіг речовин і енергії, а про «проходження через міську екосистему». Отже, розв'язання про­блеми охорони навколишнього середовища у великих містах зна­чною мірою залежить від вибору найбільш економічних та ефе­ктивних шляхів видалення та утилізації відходів.

Обсяги твердих побутових відходів щороку зростають на 1-1,5%. Накопичення значної кількості їх потребує відведення нових земельних ділянок під звалища, спричинює подальше забруднення атмосферного повітря і водойм, є вибухо- і пожежонебезпечним, потенційним джерелом поширення інфекцій­них захворювань, а отже, пов'язане із значним ризиком для здоров'я людей і стану довкілля.

Причини забруднення. Відсутність у генеральних планах міст і проектах будівництва (реконструкції) і технічного переозброєння підприємств і господарських організацій чітких регламентів, інстру­кцій, норм і правил, спеціальних екологічних розділів, де б ви­значалися вимоги щодо утилізації твердих побутових відходів при­зводить до формального вирішення природоохоронних проблем і не сприяє вибору оптимальних варіантів розміщення підприємств і технологій утилізації та знешкодження побутових відходів.

Найгострішими проблемами великих міст стосовно питань утилізації твердих побутових відходів є:

• зростання обсягів побутового сміття на одного міського жи­теля;

• скупчення значної кількості підприємств торгівлі і громадського харчування - стаціонарних джерел забруднення по­бутовим сміттям міських територій;

• дорожчання вивозу міського сміття на звалища і полігони внаслідок зростання вартості паливно-мастильних матеріалів;

• дефіцит прилеглих до міст земельних ділянок;

• зростання густоти забудови міст, що спричинює виникнен­ня потенційно небезпечних санітарних зон.

Природоохоронні заходи. Охорона навколишнього середо­вища є важливим напрямом виробничо-господарської та екс­плуатаційної діяльності житлово-комунального господарства. Чи­стота води і повітря, благоустрій і озеленення міст, ландшафтобудування, водо- і газопостачання, збереження житлового фон­ду й адміністративних споруд, стан шляхового і ремонтно-буді­вельного господарства, теплопостачання значною мірою визна­чають зовнішній вигляд сучасних міст і свідчать про загальний рівень екологічної культури та можливості економічного зрос­тання.

Екологічна залежність галузі. Мільйонне місто за добу спо­живає майже 625 тис. т води, 2 тис. т продуктів харчування, 9,5 тис. т пального. У навколишнє середовище без необхідної очистки й обробки надходить до 500 тис. т рідких, 2 тис. т твердих і 950 т газоподібних відходів. Розвиток міст безпосере­дньо пов'язаний з проблемою підвищення ефективності викори­стання питної води, поліпшення її якісних властивостей. У си­стемі водоспоживання і каналізації найважливішим напрямом інтенсифікації використання водних ресурсів є повторне вико­ристання питної води і масштабне залучення нетрадиційних во­дних джерел з метою задоволення потреб промисловості і насе­лення у питній воді. Особливе значення має розробка нових і вдосконалення існуючих методів очистки, впровадження без­відходної технології очистки, вдосконалення процесів транспортування води, обробки опадів із застосуванням засобів компле­ксної механізації та автоматизації.

Екологодеструктивний вплив. Екологодеструктивний вплив житлово-комунального господарства виявляється в потребі забезпечувати життєдіяльність людини. Приклади екологодеструктивного впливу ЖКГ наведені в таблиці 3.18.

Таблиця 3.18. Приклади екологодесируктивного впливу житлово-комунального господарства

I рівень	II рівень	III рівень
Споживання великої кількості води, продуктів харчування, пального.	Значна кількість рідких, твердих і газоподібних відходів від споживання.	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери твердими відходами(споживачі: населення).