3. Екологічний аудит і міжнародні стандарти

Екологічний аудит є відкритим для розвитку методом у рамках системи екологічного менеджменту, за допомогою якого в стра­тегію бізнесу і в основні параметри виробничого процесу поета­пно впроваджуються екологічні вимоги. Екологічний аудит (екоаудит) — це інструмент для систематичної перевірки внутрішньофірмового екологічного потенціалу, екологічних ризиків і шансів підприємства.

Вперше система екологічного аудиту була застосована фір­мами в США в 70-х pp. XX ст. з метою досягнення вимог амери­канського природоохоронного законодавства того періоду. До кінця 80-х pp. XX ст. деякі компанії досягли навіть вищих по­рівняно з передбаченими законодавством екологічних показни­ків. Активний екоаудит, так само як і активний екологічний менеджмент, з того часу почав поширюватися не тільки серед компаній США, але поступово завойовував усе більшу довіру в європейських фірм. З прийняттям міжнародних стандартів ISO 14000 і EMAS вимога щодо періодичного проведення аудиторсь­ких перевірок стала однією з найважливіших умов отримання компаніями відповідного сертифіката.

Екологічний аудит - це систематичний документально офор­млений процес перевірки екологічних аспектів діяльності організації, а також об'єктивно одержуваних і оцінюваних даних, з метою визначення відповідності видів і умов економічної діяль­ності, систем адміністративного управління або інформації про ці об'єкти нормативно-законодавчим вимогам і критеріям ефе­ктивності у сфері ОНС і екологічної безпеки.

У рамках серії стандартів ISO 14000 вимоги до екологічного аудиту передбачаються такими стандартами: «ISO 14010-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Загальні принципи»; «ISO 14011-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Проце­дури аудиту. Проведення аудиту систем управління якістю на­вколишнього середовища»; «ISO 14012-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Кваліфікаційні критерії для аудиторів у сфері екології».

Таким чином, основними цілями еко-аудиту є: по-перше, надання об'єктивної інформації про екологічні аспекти діяль­ності підприємства та її відповідність установленим стандартам, нормативам, вимогам ініціаторів проведення відповідних пере­вірок; по-друге, вироблення корисних рекомендацій щодо пода­льшого поліпшення організації екологічного менеджменту еко-контролінгу тощо, а також підвищення ефективності при­родоохоронних заходів, які проводяться фірмою.

Основні функції екологічного аудиту:

• визначення відповідності діяльності фірми екологічному за­конодавству і декларованій ним політиці у сфері OHC, а та­кож економічним цілям фірми;

• визначення ефективності системи екологічного менеджмен­ту організації;

• надання інформаційного забезпечення менеджменту для ух­валення рішень у сфері OHC;

• забезпечення захисту персоналу підприємства, місцевого на­селення і навколишнього природного середовища від мож­ливих шкідливих дій;

• аналіз можливості виникнення екологічно небезпечних аварій;

• визначення реального впливу фірми на навколишнє природ­не середовище;

• «підштовхування» організації до вдосконалення екологічної політики і виробничої діяльності з метою підвищення рівня її екологічної безпеки.

Екологічний аудит може проводитися або уповноваженими на те юридичними особами (аудиторськими організаціями), що мають відповідну ліцензію, або фізичними особами (екологами-аудиторами). Усі учасники відносин з екологічного аудиту (ау­диторська організація, індивідуальні екологи-аудитори, ініціа­тор аудиту, організація, яка підлягає перевірці) повинні керу­ватися рядом принципів. Згідно зі стандартом ISO 14010, осно­вними принципами екологічної аудиторської перевірки є:

1. Чітке визначення мети і обсягу. При цьому цілі аудиторсь­кої перевірки задаються її ініціатором, а обсяг і глибина встановлюються з урахуванням цілей.

2. Об'єктивність, незалежність і компетентність. Для до­тримання цих вимог члени аудиторської групи повинні бути незалежними від діяльності, що перевіряється ними, бути об'єктивними і вільними від упереджень. Члени аудиторсь­кої групи повинні мати відповідні знання, навички і досвід. Повний склад професійних та інших вимог до екоаудиторів міститься в стандарті ISO 14012.

3. Належна професійна обережність. Відносини між членами аудиторської групи і клієнтом повинні бути конфіденційни­ми і виваженими. Якщо цього не вимагає закон, члени ау­диторської групи не повинні розголошувати інформацію або документи, одержані в процесі аудиту, або остаточний ауди­торський висновок ніякій третій стороні без одержаного на те дозволу клієнта (тобто ініціатора аудиту) і, де це доречно, дозволу організації.

4. Систематичність. Екологічний аудит слід проводити згід­но з основними принципами і керівними вказівками, розро­блених для відповідного типу перевірок.

5. Визначення критеріїв аудиту; повна і належна якість ауди­торських даних, виходячи з установлених критеріїв.

6. Надійність результатів і висновків аудиту.

7. Повнота аудиторського висновку з урахуванням злагодже­них цілей і обсягу аудиту.

Як можна побачити з уже перелічених вище принципів, еко-аудит може бути як зовнішнім, тобто проводитися за ініціати­вою, яка виникає поза підприємством, так і внутрішнім, тобто проводиться за рішенням організації, що перевіряється. З ура­хуванням національного законодавства країн (таке положення має місце в Росії, а в Україні поки перебуває на стадії законода­вчого затвердження) можливе також розмежування аудиту на обов'язковий (проводиться у випадках, прямо встановлених но­рмативно-правовими актами) та ініціативний (що проводиться з ініціативи самого суб'єкта господарської діяльності). У всіх випадках ініціатор аудиту (він також іменується замовником або клієнтом) укладає з аудиторською організацією відповідний договір, де встановлюються цілі, обсяг аудиторської перевірки, можливо, її періодичність тощо. У разі обов'язкового аудиту форма договору може бути визначена нормативно-правовими актами відповідної країни.

На практиці застосовуються різні види екоаудиту.

Системний аудит - дослідження організації підприємства і його процесів стосовно їх структурної і функціональної дієздат­ності.

Аудит процесів - перевірка певних виробничих процесів і про­цедур з погляду заходів для захисту навколишнього середовища.

Контрольний аудит - наприклад, перевірка виконання за­конодавчих розпоряджень.

Аудит з особливих приводів, наприклад:

• аудит обробки спеціальних відходів;

• аудит впливу виробничого процесу на здоров'я людей;

• аудит (екологічного життєвого циклу) продукції; аудит якості продуктів;

• аудит викидів (скидів) підприємства в навколишнє середо­вище.

Особливе місце серед різних видів аудиторських перевірок належить аудиту систем управління ОНС. Такий аудит передбачений стандартом ISO 14011. Аудит систем управління на­вколишнім середовищем призначений для того, щоб допомогти організації встановити і постійно виконувати вимоги, що стосу­ються її екологічної політики і цілей. Він призначений для ор­ганізацій будь-якого типу і масштабу, які використовують сис­тему екологічного менеджменту.

Аудиторські перевірки розрізняються за періодичністю. Так, для сценаріїв, що швидко змінюються (як у сфері маркетингу), вони можуть проводитися через короткі проміжки часу; для сфер, які змінюються поволі і лише протягом тривалого часу (напри­клад, основні засоби), - через більші часові інтервали.

План проведення екологічного аудиту. План проведення еко-аудиту має, як правило, три основні стадії .

Попередня стадія охоплює:

• планування характеру і основних напрямів аудиторської пе­ревірки, встановлення рамкових цілей, завдань і пріорите­тів; розробку стратегії їх досягнення, графіка аудиторської перевірки; збір попередньої інформації з вторинних джерел, таких, як результати попереднього аудиту, звіти корпорації;

• підбір кадрів для аудиторської перевірки з урахуванням того, що команда аудиторів повинна формуватися з висококвалі­фікованих фахівців не тільки у сфері екології та економіки, але й у сфері інженерних знань, що стосуються виробничих

• процесів на даном підприємстві (оптимальною є група з трьох - п'яти спеціалістів);

• ознайомлення групи аудиторської перевірки з основними характеристиками галузі, у якій функціонує підприємство, типу виробничої системи, прийнятої на ньому, особливостями, які обумовлені географічним положенням підприємства.

Стадія власне аудиту включає:

• аналіз сертифікатів, звітів, ліцензій на викиди тощо;

• перевірку екологічної політики і програм, прийнятих на під­приємстві (аудитори повинні оцінити глибину і прийнятність програм внутрішнього контролю, включаючи контроль за процедурою менеджменту і технологічний контроль, а та­кож ризики, пов'язані з можливістю ослаблення контролю);

• перевірку ефективності системи менеджменту, персональної відповідальності і компетентності персоналу;

• конфіденційні інтерв'ю з персоналом на всіх рівнях органі­зації з приводу ефективності системи менеджменту і особли­во з питань управління зниженням рівня забруднення;

• інженерний контроль заводського устаткування, у тому числі офісного, організації робочих місць, енергетичних систем і визначення ділянок, особливо небезпечних з погляду витікан­ня отрут та інших рідких, твердих і летких забруднювачів.

На заключній стадії:

• проводиться колегіальна оцінка одержаних результатів і їх обговорення;

• подається звіт керівництву компанії і вносяться пропозиції про необхідні поліпшення організації системи екологічного менеджменту;

• виноситься рішення за списком необхідних поліпшень з по­кладанням персональної відповідальності на виконавців, складається графік роботи, пропонуються рекомендації для наступної аудиторської перевірки.

За результатами аудиторської перевірки клієнту (яким при зовнішньому аудиті є певний нормативний орган, при внутріш­ньому - сама організація, що перевіряється) має бути направле­ний аудиторський висновок. Організація, що перевіряється, по­винна одержати копію аудиторського висновку, якщо тільки замовник аудиторської перевірки спеціально не виключив її з переліку розсилки. Для додаткової розсилки висновку за межі організації, що перевіряється, потрібен її дозвіл. Аудиторські висновки є власністю тільки замовника, тому аудитори і всі одержувачі висновків повинні поважати і належним чином збе­рігати їх конфіденційність.

Основні чинники успіху екологічного аудиту такі:

• зацікавленість керівництва підприємства і персоналу - план аудиту має розроблятися за участю всього персоналу, а не просто спускатися як директива з рівня вищого менеджмен­ту;

• кваліфікація аудиторів - частина аудиторів має обиратися з числа персоналу самого підприємства, решту складають сторонні консультанти (зовнішні консультанти необхідні перш за все тому, що вони забезпечують високий ступінь об'єктивності аналізу і можуть подати нові ідеї);

• застосування екологічного аудиту як елемента системи екоменеджменту;

• зниження витрат шляхом використання, «опитувальни-ка», який детально охоплює основні сфери, що мають підля­гати перевірці.

У міру накопичення досвіду все більше затверджується ком­плексний підхід до екологічного аудиту, його трактування як засобу реалізації процесу безперервного поліпшення якості еко­логічного менеджменту. Набуває поширення аналіз усіх сторін організаційного, виробничого процесу і руху продукту з погля­ду концепції екологічного життєвого циклу, що створює перед­умови для зміцнення і розширення екологічної відповідальності підприємства і формування екологічно стійких підприємниць­ких одиниць.

У Росії нормативна база екологічного аудиту визначається Рішенням Держстандарту Росії (№ 378 від 21 жовтня 1998 p.). Згідно з цим рішенням були прийняті і введені в дію перші серії державних стандартів у сфері екологічно­го менеджменту та аудиту на базі міжнародних стандартів серії ISO 14000.

Як показує накопичений досвід, екологічний аудит у Росії проводиться переважно в таких випадках: надання позик; створення спільних підприємств; купівля пакета акцій підприємства (організації); оренда будівель і споруд; купівля або оренда земельної ділянки; передача прав власності на об'єкт; вироблення корпоративної екологічної стратегії(політики).