Модуль I. Основи загальної екології та її аналіз

Тема 1. Предмет екологічної економіки, методи і завдання Методичні рекомендації

Вивчення теми необхідно розпочинати з усвідомлення стану довкілля, визначення екології та економіки природокористування як науки, їх завдання та що вони вивчають, значення екології та економіки природокористування для населення України та людства вцілому. Важливо знати особливості окремих блоків сучасної екології: агроекологію, біоекологію, геоекологію, екологію природних сфер, соціальну екологію, техноекологію, урбоекологію. Необхідно звернути увагу на аксіоми американського еколога Б. Коммонера : а) все пов’язано з усім; б) все має кудись діватися; в) ніщо не дається даром; г) природа знає краще.

Методичною засадою сучасної екології є системний підхід як особливий напрям дослідження, орієнтований на вивчення специфічних характеристик складних об’єктів з різноманітністю зв’язків між їх елементами. При вивченні теми необхідно знати, що існуючі системи навколишнього природного середовища підпорядковуються певним принципам до яких належать: принцип цілісності, принцип структурності, принцип взаємозалежності системи і середовища, принцип ієрархічності, принцип множинності опису системи.

Для вирішення 3-х завдань у сучасній екології використовують три основні групи методів: а) польові спостереження; б) польові і лабораторні експериментальні дослідження; в) моделювання(реальне і математичне).

На сучасному етапі щодо контролю стану екології важливим є проведення моніторингу, який у свою чергу поділяється на два типи: а) пасивний моніторинг; б) активний моніторинг.

Вивчені у цій темі закони, принципи та правила екології мають узагальнюючий характер. Вони визначають головні закономірності формування, існування та розвитку складних систем, роль і місце людини в природі, її вплив на стан біосфери в цілому.

1.1. Методичні поради до вивчення теми „Предмет екологічної економіки, методи і завдання” Перелік питань

1. Основні визначення і поняття сучасної екології, її головні завдання. Поняття про економіку природокористування.

2. Структура сучасної екології та її зв’язок з іншими науками.

3. Основні закони і принципи екології, її методологічні особливості. Аксіоми американського еколога В. Коммонера.

1. Основні визначення і поняття сучасної екології, її головні завдання

Термін «екологія» (від грец. oikos - дім, помешкання і logos -наука) ввів в обіг німецький біолог і натураліст Ернст Геккель (Е. Haeckel). Так у 1866 році він назвав «науку, яка вивчає відносини між живим організмом і тим природним середови­щем, де він перебуває». Отже, у широкому розумінні екологія - це наука, яка цікавиться організацією природи та її механіз­мів, а також взаємодією ії складових! Геккель розглядав еколо­гію як «знання суми відносин організмів з навколишнім світом, з довкіллям і неорганічними умовами існування».

З цого випливає, що екологія є частина і екологічної економіки, тому що з екологією тісно взаємопов’язані економічні механізми суспільного виробництва, а відповідно виникла така наука як економіка раціонального використання природних ресурсів, тобто економіка природокористування.

Економіка природокористування - дисципліна, що розглядає економічні аспекти раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля; новий розділ науки економіки (такою ж мірою - екології), який вивчає мето­ди і засоби найбільш ефективної взаємодії людини і природи з метою підтримання та відродження останньої, а також підтримання динамічної рівноваги в кругообігу речовини та енергії в природі

Слід відразу підкреслити необхідність відрізняти екологію як науку від «екологізму» - поняття, що поєднує цілий ряд видів діяльності і навіть філософських концепцій, які можна розгля­дати як більш чи менш віддалені «плоди» «справжньої» еко­логії. На жаль, останнім часом термін «екологія» часто поєдну­ється з терміном «довкілля», що істотно його звужує і збіднює, а також спричиняє небажану плутанину й непорозуміння.

Термін «навколишнє середовище», або «довкілля» (англ. environment, рос. окружающая среда), використовується еколо­гами вже не менше 50 років для позначення всієї сукупності абіотичних і біотичних факторів, які визначають умови життя всіх рослинних і тваринних організмів. Термін «довкілля» нині вживають поряд з назвами багатьох дисциплін, зокрема таких, як медицина, соціологія, географія і навіть політика. Слід та­кож розрізняти довкілля в його найширшому значенні як сере­довище мешкання всіх рослин і тварин та людське довкілля, що об'єднує абіотичні й біотичні фактори, які спричинюють певний вплив на людину. З цієї точки зору можна визначити екологію людини як частину екології, що вивчає взаємодією людини з її оточенням (людським довкіллям).

Екологія є одночасно новою точкою зору і синтезуючою на­укою. З цього подвійного твердження випливає, що вона, з од­ного боку, є «новим поглядом» на природу, який повинен про­низувати все навчання і виховання дітей і молоді на всіх існую­чих рівнях, з іншого - вона перетворюється на продуктивну міждисциплінарну науку.

З часів Е. Геккеля поняття «екологія» постійно змінювало­ся, його значення то розширювалося, то звужувалося, і до сере­дини XX ст. екологія набула статус науки про організацію і функціонування надорганізменних біологічних систем усіх рів­нів. Проте в останні десятиріччя, коли під впливом агресивно-технократичної природопідкорювальної діяльності людини еко­логічна криза почала активно розширюватися і набула рис гло­бальної, а існування цивілізації опинилося під загрозою, еколо­гія значно розширила коло своїх наукових і практичних за­вдань. Завдяки процесу проникнення проблем і методів екології в інші науки і сфери діяльності людини широкого розвитку набуло явище «екологізації». Його завданням стало відвернен­ня глобальної екологічної кризи об'єднаними зусиллями вче­них і практиків усіх галузей діяльності. Екологія перетворила­ся на комплексну фундаментальну і прикладну науку, голов­ним завданням якої стало збереження життя і цивілізації на планеті, проте в центрі її уваги, як і раніше, залишаються живі організми, зокрема людина. На початку XXI ст. поняття «еко­логія» досягло найвищого політичного рівня, і екологічний імператив (сукупність обмежень) став визначальним у подальшому розвитку матеріального виробництва та духовної культури.

У науковій і навчальній літературі останніх років можна знайти не один десяток визначень екології, що трактують її як науку і як навчальну дисципліну, але далеко не всі вони об'єк­тивно відображають її сучасну сутність і значення .

Сучасна екологія - це комплексна наука про будову, функціонування, взаємозв'язки багаторівневих систем у природі й суспільстві з метою збереження людства і біосфери.

Основний об’єкт досліджень сучасної екології – планетні екосистеми всіх рівнів та їх елементи.

Екосистема - це одне з основних понять сучасної екології. Під екосистемою розуміють сукупність живих організмів, що проживають на певній території, та умови їх існування. Тобто екосистема - це сукупність біоценозу і біотопу, поєднаних в єдине функціональне ціле.

Важливим поняттям екології є термін біосфера. Це нижня ча­стина атмосфери, вся гідросфера та верхня частина літосфери Землі, що населені живими організмами. Згідно з ученням В.І. Вернадського в процесі розумної діяльності людини біосфера перейде у вищу стадію свого розвитку - ноосферу, тобто сферу розуму.

Основні завдання сучасної екології:

• вивчення загального стану сучасної біосфери (біологічних систем усіх рівнів), умов і чинників його формування, при­чин і обсягів змін під впливом різних природних і антропо­генних чинників;

• прогнозування динаміки стану екосистем і біосфери в ціло­му в часі й просторі;

• розроблення з урахуванням основних екологічних законів шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства і природи;

• збереження здатності біосфери до саморегуляції і самовідновлення;

• дослідження живої компоненти біосфери, її реакції на різні впли­ви, а також пізнання всіх процесів функціонування життя.