3.3. Порушення грунтів

Порушення (руйнування) ґрунтів є результатом складного ком­плексу антропогенних і природних впливів на процеси зміни фізико-хімічних і механічних характеристик ґрунту. Як прави­ло, першопричиною порушення (руйнування) ґрунтів є проце­си, що ініціюються діяльністю людини (механічна обробка ґрун­тів, трансформація шарів землі під час будівництва, переущіль­нення ґрунтів внаслідок діяльності транспорту, випас худоби, полив земель, інші види зміни режиму ґрунтових чи поверхне­вих вод, забруднення ґрунтів тощо) (див., наприклад, Сельскохозяйственная, 2000; Шубравська, 2002; Методи, 2004). Наслідки цих первинних змін можуть багаторазово посилюватися під впли­вом природних чинників: наприклад, вітру, дощових потоків тощо. Слід підкреслити, що ґрунт є особливим органіко-мінеральним природним утворенням, яке виникло внаслідок дії жи­вих організмів, розкладання мертвих організмів, впливу приро­дних вод, атмосфери, гравітаційного поля Землі. Це складна і дуже вразлива система, що створювалася століттями, але може бути зруйнована неправильними діями людини за лічені роки, місяці і навіть дні.

Показник сільськогосподарського освоєння земельного фон­ду, який є одним із найвищих у світі - 72% території країни за порівняно невисокої густоти населення свідчить про безпреце­дентно низьку ефективність сільськогосподарського виробницт­ва в Україні (!).

Можна назвати цілий ряд процесів екодеструктивного антро­погенного впливу на ґрунти.

Ерозія ґрунтів - це процес руйнування верхніх, найбільш родючих шарів ґрунту і порід, що його підстилають.

Як зазначено вище, первинною причиною ерозії ґрунтів є діяльність людини, що потім посилюється впливом природних сил. Залежно від переважання тих чи інших факторів, що впли­вають на хід ерозійних процесів, виділяють такі форми даного виду порушення ґрунтів:

• механічна (агротехнічна) ерозія - відбувається внаслідок ме­ханічної обробки ґрунтів; побічним результатом, зокрема, може бути систематичне зрушення ґрунту вниз по схилу внаслідок роботи сільськогосподарських машин і знарядь під час оран­ки; надзвичайно небезпечною слід вважати механічну обробку ґрунтів уздовж земельного схилу: після глибокої оранки та­ких земель дощ, вітер і гравітаційні сили можуть зруйнувати землю (наприклад, вимивши яр) за лічені місяці, а при силь­ному дощі - навіть за години. Тому заборонено культивацію просапних культур (тобто таких, що потребують, як буряк чи соняшник, багаторазової механічної обробки міжрядь) на схи­лах, що мають кут нахилу більше 1°, а угіддя, що мають нахил більше 7°, взагалі повинні виводитися із сільськогосподарсько­го виробництва, яке потребує механічної обробки землі;

• будівельна ерозія спричиняється порушенням трав'яного покриву при будівельних роботах будь-якого типу;

• транспортна ерозія є наслідком порушення рослинності транспортними засобами; особливо відчутна в пустелі і тундрі;

• пасовищна ерозія відбувається через ослаблення трав'яного покриву під впливом витоптування чи виїдання тваринами;

• вітрова ерозія (дефляція, видування) відбувається внаслідок перенесення ґрунтових частинок повітряними потоками; при сильній дефляції виникають пилові бурі;

• водна ерозія викликається перенесенням ґрунтових частинок під дією водних потоків; характерним наслідком є утво­рення ярів;

• хімічна ерозія є наслідком нагромадження в ґрунтах окре­мих хімічних компонентів (мінеральних добрив, ядохімікатів, ін.), що руйнують структуру ґрунту.

Переущільнення ґрунтів за своїми екодеструктивними нас­лідками є процесом, дуже близьким до ерозії, і найчастіше стає її початковим етапом. Переущільнення ґрунтів - це процес руйнування структури ґрунтів під впливом надмірного техногенного тиску на ґрунтову поверхню.

Висушування земель - процес появи в літологічному профілі повітряно-сухих ґрунтів і зниження природної вологості до показника менше 60% повної вологоємності. Висушування обу­мовлює зниження родючості ґрунту, сприяє розвитку ерозійних процесів. Його негативний вплив на сільськогосподарські землі починається при зниженні рівня ґрунтових вод до 1,8 м.

Причинами висушування земель можуть бути як гірничі ро­боти, що супроводжуються утворенням западин, балок, так і недоліки меліоративного проектування через недостатньо висо­кий рівень знань і загальної культури землеробства. Наслідком цього може бути, зокрема, непродумане закладення глибоких висушувальних канав без урахування властивостей ґрунтів і напрямків майбутнього використання осушених угідь.

Висушування земель може спричинятися необачним регулюванням стоку рік і збільшенням глибини водойм. Ці дії мо­жуть інтенсифікувати підземні стоки і тим самим обумовлюва­ти зменшення обводнювання. Висушування земель може виникати внаслідок побудови дамб, обвалування та інших робіт, спря­мованих на відведення поверхневих вод за межі території. Ще одна причина можливого висушування - вирубування лісових насаджень. Це веде до активізації процесів випарування з по­верхні, а отже, і до зниження рівня ґрунтових вод.

Підтоплення земель - це процес підвищення природної во­логості ґрунтів понад 80% їх повної вологоємності, що відбува­ється під впливом примусового підйому рівня ґрунтових вод у зону аерації.

До підтоплення призводить не тільки нераціональне спору­дження водоймищ. Значна частина підтоплених земель утворю­ється через порушення норм поливу при зрошенні, втрати води (витік) у зрошувальних мережах, через технічну недосконалість проектів зрошення. При цьому особливо інтенсивно підтоплення відбувається в перші 2-3 роки функціонування зрошуваль­ної системи.

Чимало земель зазнають підтоплення внаслідок створення котлованів, траншей та інших земляних споруд. У них накопи­чуються поверхневі та дощові води, які потім з'єднуються з під­земними. Проникаючи в породи, ці води викликають їх обвод­нювання і підвищують рівень ґрунтових вод.

До підтоплення можуть призвести і різні земляні роботи, спрямовані на створення насипних об'єктів (насипів, відвалів тощо). У насипних ґрунтах створюються сприятливі умови для конденсації водяної пари, крім того, такі об'єкти можуть пере­шкоджати природному стоку поверхневих вод і фактично вести до виникнення штучних джерел водозбору.

Досить часто підтоплення спричиняється порушенням стру­ктури верхнього шару ґрунту внаслідок зняття рослинного покрову та викорчовування кореневої системи. Поверхневі ґру­нти втрачають свій природний захисний шар, це може вести до збільшення кількості вологи в породах через кращу проник­ність поверхневих ґрунтів і до збереження вологи в породі вна­слідок відсутності її транспірації рослинністю.

Процеси стійкого довгострокового підтоплення земель нази­ваються заболочуванням.

Забруднення ґрунтів — привнесення і виникнення в ґрунті нових, звичайно нехарактерних для нього фізичних, хімічних чи біологічних агентів, або перевищення за певний час середнього багаторічного природного рівня (у межах його найбільших ко­ливань) концентрації названих агентів.

Основними джерелами забруднення ґрунтів є: забруднюючі речовини, що осідають з повітря (тобто первинним у даному ви­падку є атмосферне забруднення); привнесені мінеральні і надмі­рна кількість органічних добрив, пестицидів чи інших хімічних речовин, наприклад, дефоліантів чи засобів обробки ґрунтів (для їх розкислення); речовин, що містяться у воді для поливу; речо­вин, що надходять внаслідок діяльності людини (паливно-мас­тильні матеріали, непередбачені витоки чи розливи матеріалів під час роботи машин, транспортних засобів, а також втрати ре­човин через неправильне збереження на складах і сховищах, у т.ч. під час аварій); виробничі і побутові відходи.

Забруднення ґрунтів змінює перебіг процесу ґрунтоутворен­ня (здебільшого гальмує його), різко знижує родючість ґрунтів, викликає накопичення забруднювачів у рослинах, з яких вони потрапляють в організм людини прямо чи побічно (з рослинни­ми або тваринними продуктами). Ще одним наслідком забруднення ґрунтів є послаблення процесів самоочищення ґру­нтів. Це підвищує загрозу накопичення хвороботворних органі­змів і створює ризик виникнення небезпечних хвороб.

Для України серйозною проблемою залишається радіаційне забруднення ґрунтів внаслідок Чорнобильської аварії. Загальна площа радіоактивного забруднення ґрунтів радіоактивним цезі­єм Сs-137 складає 8,4 млн га сільгоспугідь, більша частина яких розташована в Житомирській області (70%) і в південних районах Київської області (15%). Інші забруднені ділянки розки­дані по території Рівненської, Волинської, Чернігівської, Він­ницької, Черкаської і Тернопільської областей (Національна, 2003; Яцик, 2001).

Засолення ґрунтів є однією з форм забруднення ґрунтів і визначається як підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів). Засолення зви­чайно обумовлене природним надходженням солей із ґрунтових чи поверхневих вод, але найчастіше причиною є нераціональне зрошення. Ґрунти вважаються засоленими при вмісті більше 0,1% ваги токсичних для рослин солей або 0,25% солей у щіль­ному залишку (для безгіпсових ґрунтів) (Реймерс, 1990.)

До комплексних форм забруднення призводить поховання промислових побутових відходів. Особливо гостро стоїть зазна­чена проблема в Україні, де рівень експлуатації відходосховищ дуже низький. Досить часто виникають випадки загорання сміт­ників і полігонів. Іноді це переростає в процес перманентного тління відходів, що супроводжується інтенсивним забрудненням атмосфери інгредієнтами невідомого складу. Не вдається уникнути вторинних процесів забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод відходами, що вимиваються і розчиняються (табл. 3.5).

Таблиця 3.5. Показники утворення, використання і знешкодження токсичних відходів в Україні станом на початок 2004р.

Показники	Відходи всіх класів небезпеки	Клас небезпеки відходів
		I	II	III	IV
Щорічний обсяг утворення відходів, тис. тонн	79000	9	488	1940	76563
Частка відходів, що використовуються, %	33	13	42	50	33
Частка відходів знешкоджених або знищених, %	3	73	12	3	2
Частка відходів, організовано складованих, %	60	2	37	29	63
Частка відходів, складованих неорганізовано, %	1	1	1	1	1
Середні витрати на знищення, знешкодження та складування 1 тонни відходів, грн/т	5	641	49	233	1
Загальний обсяг відходів в організованих сховищах на початок 2004 р., тис. тонн	2745068	138	1557	22562	2720811
Площа сховищ, необхідна для складування одиниці відходів, га/тис. тонн	0,012	8,123	3,832	0,213	0,022
Об'єм сховищ, необхідний для складування одиниці відходів, м /тис.тонн	34	2811	279	939	27

Цифри і факти______________________________________

• Сьогодні в Україні загальна маса накопичених відходів (у поверхневих сховищах) перевищує 25 млрд тонн, що в розрахунку на 1 м² території становить близько 40 тис. тонн. На одну людину припадає понад 400 тонн. Загальна площа земель, зайнятих під скупченнями відходів (відвали, те­рикони, шлаконакопичувачі, різного роду смітники тощо), складає більше 160 тис. га (розраховано за даними: Довкілля, 2004; Національна, 2001).

• Щорічно в країні утворюється 35 млн м³ побутових відходів, тобто близь­ко 0,8 м³на одного жителя. Ці відходи складуються в 770 сміттєсховищах з яких 80% не обладнані системами захисту від забруднення ґрунтів, води і повітря (Національна, 2001).

• У критичному стані знаходиться зберігання сільськогосподарських хімі­катів (отрут, мінеральних добрив, інших речовин). Основна проблема в тому, що в країні накопичилася значна кількість високотоксичних відхо­дів, у більшості з них давно минув термін реалізації, утрачене ідентифі­каційне маркування. Не витримуються вимоги щодо зберігання цих ви­сокотоксичних речовин. Бувають випадки загорання сховищ, збережен­ня речовин під відкритим небом, витоки в ґрунт і водойми. Ще й дотепер не вирішено проблему утилізації чи хоча б нейтралізації невикористаних речовин. За укрупненими оцінками в середньому в кожній з областей України зберігається 500-700 тонн невикористаних сільськогосподарсь­ких хімікатів.

Порушення режиму водних систем

Порушення режиму водних систем - це зміна процесів цирку­лювання водних потоків, яка погіршує підтримання стану рів­новаги природних екосистем.

Вода відіграє надзвичайну роль у забезпеченні існування живих організмів.

По-перше, активні процеси обміну речовин в організмах від­буваються тільки у водному середовищі. Поживні речовини і гази надходять до клітин, що їх споживають, тільки в розчине­ному вигляді. Вміст води в активно функціонуючих живих ор­ганізмах коливається від 70% до 98%. Не випадково відомий фізіолог К. Шмідт-Нільсон характеризував живий організм як «водний розчин, укладений в оболонку - поверхню тіла».

По-друге, вода становить основу всього живого на Землі не тільки у кількісному відношенні. Завдяки своєрідним фізико-хімічним властивостям вона забезпечує принципову можливість перебігу процесів метаболізму як у самих організмах, так і на екосистемному рівні. Це відбувається завдяки важливим якіс­ним особливостям води:

• вода - дуже міцна хімічна сполука; вона має найбільший з усіх рідин поверхневий натяг - це визначає її високу капі­лярність;

• газоподібна вода (водяна пара) легша за повітря, завдяки чому утворюються хмари і відбувається перенесення води в атмосфері;

• вода має унікальні діелектричні властивості; виявляючи надзвичайно низьку електропровідність у хімічно чистому вигляді, вода різко посилює її, перетворюючись на чудовий провідник з появою в ній навіть слідів солей;

• властивості багатьох речовин, розчинених у воді, залежать від конфігурацій гідратних комплексів зв'язаної води; у свою чергу, це визначає особливості молекулярних біологічних структур.

По-третє, унікальні фізико-хімічні властивості води спри­яють формуванню своєрідної буферної зони, яка «гасить» про­цеси турбулентності, підтримуючи стан стійкої динамічної рів новаги в екосистемах Землі:

• вода здатна «гасити» гідродинамічні збурювання;

• гідравлічне середовище є чудовим термодинамічним буфе­ром, зокрема, вода має унікальну здатність розширюватися при замерзанні, через що лід набуває густини менше оди­ниці і не тоне у воді; остання, залишаючись у рідкому агре­гатному стані, дає можливість живим організмам існувати під кригою, не замерзаючи;

• жодна природна сполука не має такого поєднання надзви­чайно високої питомої теплоємності з високою прихованою теплотою плавлення і випарування;

• саме цією властивістю води значною мірою обумовлена ве­лика теплова буферність геосфер, тобто здатність геосфер згла­джувати значні коливання температур.

По-четверте, водні системи є середовищем існування й міг­рації багатьох біологічних видів. Водні об'єкти служать їм дже­релами їжі, транспортними магістралями, домівкою чи репро­дуктивним середовищем (простором розмноження).

З іншого боку, водні артерії, несучи життя всьому живому, самі дуже залежать від стану екосистем, які їх підтримують і оточують (болота, луги, прибережні ліси), а також стану екоси­стем усередині самих водойм.

Усе це обумовлює вразливість водних систем до дії будь-яких видів антропогенного впливу. Розглянемо основні з них.

Зарегулювання стоку рік виникає в результаті створення штучних перешкод, що погіршують природну течію рік. Як правило, такими об'єктами є дамби, які зводяться людиною для підвищення рівня води у водоймах. Первинними наслідками цього виду впливу є затоплення значних площ (що особливо суттєво для рівнинних умов території України), а також зни­ження рівня води на ділянках рік, розташованих за течією ни­жче від дамб. Вторинними ефектами цих явищ можуть бути:

• підтоплення (заболочування) площ, які прилягають до за­топлених територій; зокрема, тільки в зоні підтоплення во­доймищ Дніпровського каскаду опинилося більше 230 тис. га земель, 133 з яких практично заболочені; підтоплено більше 100 міст і селищ (Шевчук та ін., 1996; Яцик, 2001; Закорче-вна, 2002);

• збільшення втрат води через посилення поверхневого випа­ровування;

• висушування земель, що прилягають до русла рік нижче за течією від дамб;

• блокування природних магістралей міграції риби (наприклад на нерест) і річкових тварин;

• деградація рослинного і тваринного світу річкових екосистем;

• замулення, заболочування та евтрофікація водойм;

• загроза виникнення катастрофічних ситуацій у випадку прориву дамб.

Вилучення води з водних об'єктів для промислового і сільсь­когосподарського виробництва може спричинити значне знижен­ня рівня води в річках чи озерах. Це веде не тільки до економіч­них втрат (зростання дефіциту води), але й до деградації водних прибережних екологічних систем. Зокрема, саме цей вид екодеструктивного впливу спричинив трагедію Аральського моря, рі­вень води і площа поверхні в якому зменшилися в кілька разів. Море практично перестало існувати, розпавшись на окремі дегра­дуючі водойми. Причина - значне вилучення води з річок Амуда­р'я і Сирдар'я, що живили море. Іншим прикладом є різке зни­ження рівня води (на 18 м) у вірменському озері Севан внаслідок спорудження там водозабірного каналу. Лише ціною величезних економічних витрат (довелося пробивати в скелях компенсаційний тунель, що за довжиною лише трохи поступається тунелю під Ла-Маншем) і еколого-економічних збитків (погіршення якості рибних запасів в озері) втрати води вдалося призупинити. В Укра­їні через подібні втручання людини значна кількість рік (особливо маленьких) виявилися під загрозою деградації і навіть зникнення.

Зміна русел рік - це штучна деформація напрямку стоку рік. Одним із найбільш небезпечних наслідків цього є порушен­ня усталеного режиму водообміну між водними об'єктами і при­бережними екосистемами. З одного боку, біоценози втрачають «звичне» джерело вологи, з іншого - ріки залишаються без при­родного екологічного захисту і біорегуляторів (прибережних лісів, лугів, природної рослинності і тварин - мешканців коли­шнього русла). Малі ріки міліють внаслідок вирубування при­бережних лісів, втрачають у результаті «випрямлення» русел свої смарагдові луги і болотні фільтри. Втрачаючи свої джере­ла, що замулюються сповзаючою з берегів землею, малі ріки поступово вмирають. На жаль, цей вид впливу актуальний не тільки для Сибіру (у зв'язку з горезвісним проектом великомасштабного перерозподілу стоку рік), але й для України. Численні проекти «випрямлення русел рік», які, на жаль, були реалізо­вані в 60-70-ті роки XX ст. в країні, завдали значного удару по річках, особливо малих, які, немов кровоносні судини, насичу­вали екосистеми країни живлющою вологою.

Останні два види впливу на водні системи поєднуються під час будівництва каналів. Значних збитків природному середо­вищу України завдало будівництво Придунайської системи зро­шувальних каналів, водоводу Дніпро - Крим.

Порушення екосистем, які підтримують водні об'єкти, викликає зміни стану рослинних і тваринних ресурсів, що пря­мо чи опосередковано пов'язані з підтриманням стану рівнова­ги водних об'єктів. Особливої шкоди завдають вирубування при­бережних лісів, переорювання лугів, осушення боліт, а також процеси, які прямо чи опосередковано ведуть до знищення тва­рин, що живуть у даних екосистемах (наприклад, внаслідок використання ядохімікатів). Водні об'єкти, позбавлені біоти, яка їх підтримує, швидко деградують. До цього ж результату веде вже згаданий процес зміни русел рік. Зокрема, через руйнуван­ня берегів Дніпра внаслідок знищення рослинності вже втраче­но 6176 га землі. За останні 35 років у водоймища потрапило 337 млн м³ продуктів руйнування берегів (Шевчук та ін., 1996; Яцик, 2001).