Тема 1.6. Державно-правові основи соціального захисту населення

 

Мета: Дати загальні поняття про основні напрямки державної політики України з питань соціальної роботи.

Навчально-методичний матеріал

Розглядаючи цю тему, слід зосередити увагу на таких питаннях:

• -         соціальна політика;

• -         парадигма захисту прав людини у світі;

• -         соціальна робота як показник правової демократичної держави;

• -         основні напрямки державної соціальної політики в Україні щодо дітей та молоді;

• -         Міжнародні правові документи захисту прав людини, Конвенція про права дитини, Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, Пекінські правила;

• -         Конституція України – базовий документ соціально-педагогічної діяльності;

• -         Правові та державні документи, що регулюють та визначають діяльність соціального педагога (Національна програма “Діти України”, Державна національна програма “Освіта”, Закон України “Про освіту”, Закон України “Про становлення та розвиток молоді в Україні”, Закон України “Про державну допомогу сім’ям і дітям”, Закон України “Про організацію служби у справах неповнолітніх і спеціальні підліткові заклади для неповнолітніх”.

Поняття “соціальна політика”, або “соціальне адміністрування” відносно нове. У перших теоретичних працях із соціальної політики (ХІХ–ХХ сторіччя) відзначалася спрямованість соціальної політики на поліпшення умов життя людей і запобігання революційним потрясінням.¹ Розвиток соціальної політики був пов'язаний із переходом від державної та громадської благодійності на користь нижчих прошарків населення до вироблення загальнодержавних і місцевих систем соціальної політики, які сформувалися у розвинутих країнах на початку 40-х років ХХ століття. Важливим документом, який регулює соціальну політику, стала Європейська соціальна Хартія (1961), яка проголосила право людини на соціальний процес.²

В Україні з 1991 року розпочався процес попередньої стратегії і тактики державного врегулювання соціальних процесів. На сьогодні, з одного боку, Україна має одну з найдетальніше розроблених у світі систем соціального захисту, а з іншого – зубожіння, що охоплює дедалі ширші верстви населення.³ Основними причинами такого стану є:

• -  відсутність стратегій і тактики діяльності держави в цій сфері;

• -  невключення підсистеми соціального керування до загальної системи керування економічним розвитком;

• -  недосконалість нормативно-законодавчої та нормативно-правової бази соціального управління;

- відсутність прогнозування соціальних наслідків прийняття керівних рішень органами державної влади;

• -         не систематичний, а випадковий характер дій.

Аналіз наукової літератури свідчить про різноманітність трактувань поняття “соціальна політика”. Зупинимося на кількох.

• -         Соціальна політика – це діяльність з розвитку соціальної сфери, із задоволення і гармонізації соціальних потреб особистості та соціальних груп.¹

• -         Система соціальних програм – заходи для забезпечення добробуту й підвищення рівня і якості життя всього населення країни.²

• -         Соціальна політика – це курс дій щодо соціальних явищ з метою керування соціальними відносинами і розподілом соціальних ресурсів.³

Здебільшого ці поняття визначають низку заходів уряду та інших організацій, які спрямовані на підвищення добробуту, задоволення потреб як менш захищених осіб, так і всього населення.

Мета соціальної політики – посилення соціальної солідарності та зміцнення добробуту населення.

Завдання соціальної політики – поліпшення умов праці та життя населення, надання захисту та допомоги малозабезпеченим верствам населення.

Сфери діяльності соціальної політики – соціальний захист, зайнятість, охорона здоров'я, житлова політика, освіта.⁴

Розвиток соціальної політики нашої держави відбувається за такими напрямами:

1 блок: соціальна структура суспільства як диференціація людей за суспільними та соціальними групами і стосунки між ними. Розвиток соціальної структури загалом, наявність слабо захищених груп.

2 блок: соціальна інфраструктура галузей, що обслуговують людину, сприяють нормальній життєдіяльності людей.

3 блок: умови життя, праці, побуту, відпочинку, здоров'я людини, можливості вибору професії, місця проживання, забезпечення прав і свобод особистості.

Основні напрямки державної політики України з питань соціальної роботи випливають із Конституції України (ст. 21, 22, 24, 28, 32, 43, 45, 47, 48, 49, 51, 52, 53, 59).

Можна конкретизувати орієнтацію соціальної політики держави по двох лініях:

а) основні напрямки соціальної роботи: соціальна діагностика, соціальна профілактика, соціальна кореляція, соціальний нагляд, соціальна адаптація, соціальна реабілітація, соціальна терапія, соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна опіка, соціальна допомога, соціальне консультування, соціальна експертиза, соціальні нововведення;

б) спрямованість на основні соціальні об'єкти, що потребують соціального захисту, підтримки, допомоги: інваліди, безробітні учасники бойових дій, працівники тилу Великої Вітчизняної війни, одинокі люди похилого віку, сім'ї пенсіонерів, вдови й матері військовослужбовців, особи, що були репресовані, біженці, особи, що постраждали від Чорнобиля, особи, що повернулися з місць позбавлення волі, особи, без визначеного місця проживання, сім'ї, в яких є алкоголіки, наркомани, діти-інваліди, діти сироти, сім'ї з низьким рівнем достатку, багатодітні сім'ї, молоді (студентські) сім'ї, матері, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною, вагітні жінки, випускники дитячих будинків, шкіл-інтернатів, сім'ї, що розпадаються, діти, що пережили жорстоке ставлення й насильство, сім'ї, в яких батьки педагогічно неспроможні, особи, які мають психологічні проблеми, стреси, схильні до суїциду.

Одна з важливих характеристик соціальної політики – соціальна спрямованість. Державні документи, які характеризують соціальну політику України:

Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) – про стратегічні завдання реформування освіти та відродження національної системи освіти в Україні; пріоритетні напрямки, шляхи реформування, національного виховання; про вищу освіту; про соціальний захист учасників навчально-виховного процесу.

Закон України “Про освіту” – про державну політику в галузі освіти.

Основи законодавства України про охорону здоров'я:

Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні;

Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”;

Постанова Кабінету Міністрів України “Про розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді”;

Постанова Кабінету Міністрів України “Про організацію служби у справах неповнолітніх і спеціальні підліткові заклади для неповнолітніх”.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про роботу Національної телевізійної та радіокомпанії України з питань висвітлення проблем організації виховної роботи серед молоді, профілактики наркоманії та СНІДу”.

Провідними принципами соціальної роботи суспільства з молоддю є положення, закладені в Законі України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”.

Основні з них такі:

• -         повага до загальнолюдських цінностей, прав людини і народів, історичних, культурних, національних особливостей України, її природи;

• -         безпосередня участь молоді у формуванні та реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі та молоді зокрема;

• -         урахування потреб дітей та молоді;

• -         доступність для кожного молодого громадянина соціальних послуг і рівність правових гарантій.

Законодавчі акти суспільства забезпечують:

• -         соціальну справедливість і вирівнювання соціальних відмінностей у молодіжному середовищі;

• -         створення гарантій соціальної захищеності молоді у молодіжному середовищі;

• -         розвиток дитячих і молодіжних ініціатив, стимулювання соціальної активності дітей і молоді;

• -         захист державною владою людської гідності й гарантовані зобов'язання щодо забезпечення умов життя і плідної діяльності молоді;

• -         охорону шлюбу, сім'ї та материнства;

• -         створення умов соціальної адаптації дітей, молоді, які потребують спеціально організованого патронажу суспільства.

Міжнародні правові документи захисту прав людини:

• -         “Загальна декларація прав людини”. Затверджена і проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10.12.1948 р.;

• -         “Конвенція про права дитини”, проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20.11.1989 р.