Теми рефератів та наукових повідомлень.

1. 1.      Соціально – психологічні та педагогічні детермінанти адиктивної поведінки молоді.

2. 2.      Девіантна поведінка молоді, злочинність і соціальна практика.

3. 3.      Перевиховання неповнолітніх в умовах спеціальних закладів.

4. 4.      Діагностика і корекція поведінки важковиховуваних дітей.

 

Література

1. 1.                       Девиантное поведение молодёжи, преступность и социальная практика //Социология молодёжи – СПб., 1996.

2. 2.                       Козубовська І.В., Товканець Г.В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей у процесі професійного спілкування. – Уж., 1998.

3. 3.                       Козубовська І.В., Товканець Г.В. Особливості професійно – педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми шкільного віку: Навчально – методичний посібник. – Уж., 1999.

4. 4.                       Максимова Н.Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами: Метод. рекомендації. – К., 1997.

5. 5.                       Соціальна педагогіка /За ред.А.Й. Капської. – К., 2000.

6. 6.                       Технології соціально – педагогічної роботи: Навчальний посібник /За заг.ред. А.Й. Капської – К., 2000.

 

 

 

Це слід знати!

• -         З 1990 по 1996 роки майже в 4 рази зросла захворюваність на наркоманію і токсикоманію. За даними офіційної статистики, тільки у 1996 р. на обліку в медичних закладах з діагнозом наркоманія і токсикоманія перебувало 52,4 тис. осіб.

 

 

http://www.socwd.uzhgorod.ua/cherkasy/part2_9.htm

Тема 2.9. Релігійні організації та їх вплив на соціалізацію особистості

 

Мета: Забезпечити усвідомлення виховних можливостей релігії, церкви і конфесійної общини у формуванні особистості.

Навчально-методичний матеріал

Релігія традиційно відіграє важливу роль у житті різних суспільств. Вона завжди була важливим інструментом соціалізації підростаючих поколінь. Її вплив порівнюють із впливом сімейного виховання.

Роль релігії в сучасному суспільстві залишається дуже важливою, тому при вивченні цієї теми слушно розглянути такі питання: релігія і суспільство; релігійність як предмет соціально-педагогічного дослідження; основні прояви релігійності молоді; релігія, церква і конфесійна община як фактори виховання підростаючого покоління; можливості та форми співробітництва громадських і конфесійних інститутів у соціальному вихованні.

За найприблизнішими підрахунками виходить, що на початок 90-х років три чверті населення світу були віруючими (за даними Р.Чипріано – 79 %!). Якщо при цьому уявити, що молодь складає майже половину населення Землі, і припустити, що інші вікові групи населення є віруючими приблизно на 80%, то навіть при таких припущеннях виходить, що більше половини молоді Землі є віруючими. Насправді віруючих серед молоді напевне набагато більше, хоча ступінь релігійності може бути досить різною.^24[1]

У всякому разі проблема релігійності молоді в масштабі всієї планети досить значна.

В останні роки значно змінилися ставлення до релігії, соціально-політична ситуація в суспільстві. Замість панування атеїзму та антирелігійності почала набирати силу тенденція повернення великих груп населення до релігії. Лише на території України зараз діють 57 церков і релігійних організацій. За своєю світоглядною спрямованістю Україна є поліконфесійною країною. Це зумовлює різне ставлення людей до релігії. За результатами дослідження, проведеного Інститутом філософії АН України, в 1993 році 44% дорослого населення України дотримувались релігійних поглядів, 14% – нерелігійних, 42% – були індиферентні як до релігії, так і до атеїстичних організацій.

Підвищується увага людей до релігійної культури. У молодіжному середовищі ці процеси виявляються в зростанні кількості вінчань, хрестин, участі в різних релігійних святах та обрядах. Багато підлітків беруть участь у масових заходах, які організовують партії християнського спрямування. Серед юнацтва і підлітків з'являється інтерес до історії та культури релігії. Позитивні тенденції в цілому благотворно впливають на розвиток духовного життя суспільства.

Але поряд з конструктивними тенденціями в житті сучасного суспільства нерідко з'являються і деструктивні (посилення міжконфесійних конфліктів, розповсюдження релігій, не традиційних для України, активізація різних закордонних місій, які, прикриваючись релігійною оболонкою, інколи переслідують інші цілі).

Тому робота соціального педагога з людьми (віруючими і невіруючими), представниками різних релігійних течій і конфесій є досить складною і повинна ґрунтуватись на наукових знаннях про релігію, її роль в історії та соціально-культурному процесі епохи.

Роль соціальних педагогів у виявленні достовірної інформації про реальну ситуацію в даний час особливо зростає.

Скільки насправді у нас релігійних і нерелігійних, псевдорелігійних організацій?

Яка структура інформаційного потоку, що надходить від різних релігійних видань?

Скільки насправді віруючих і невіруючих в Україні серед різних вікових груп?

Яка насправді типологія ставлення молоді до релігії і який ступінь її релігійності чи, навпаки, антирелігійності, чи позарелігійності?

Всі ці питання і складають проблемне поле діяльності соціального педагога з питань релігії в молодіжному середовищі. Звідси й основні стратегічні установки, якими повинен керуватися соціальний педагог, аналізуючи релігійні і секулярні процеси в молодіжному середовищі.

Перша цільова установка: соціальний педагог із самого початку повинен прагнути до того, щоб своїми науково-методичними рекомендаціями внести певний вклад в підвищення культури державної політики в галузі релігійної самоорганізації молоді.

Друга, тактична, чи інструментально-методична, установка: соціальний педагог повинен дотримуватись нейтральної позиції в концептуальному плані.

Звертаючись до аналізу змісту поняття “загальнолюдські цінності” в контексті наукового та релігійного світогляду, слід відзначити, що релігійні ідеологи завжди підкреслювали особливість зв'язку, який існує між релігією і мораллю. Сучасні дослідники цих проблем доходять висновку, що немає моралі релігійної чи атеїстичної: є просто людська мораль, що визначається суспільним буттям. Значення релігії полягало в тому, що вона об'єднувала моральні цінності, які складалися у різних природно-історичних умовах у систему, давала їм тлумачення, доступне і зрозуміле народу.

Мораль – родова властивість людини. Вона виробляється з метою збереження роду, забезпечення його прогресивного розвитку, і тому має загальнолюдський характер. В основу моральної свідомості покладено віру в існування і всепереможність добра. Наявність Бога як найвищого свідченні існування добра, за релігійним ученням, стверджує існування добра у світі. Вимоги щодо високої моральності становить зміст священних книжок.

Нині церква визнає пріоритетність загальнолюдських цінностей, пояснюючи це тим, що це визначення не суперечить парадигмам християнського віровчення.

Окремо слід звернути увагу на питання релігійної психотехніки та її впливу на формування підростаючих поколінь.

Релігія стала однією з перших систем психологічної допомоги окремій людині, а також формування людини, здатної жити в умовах об'єктних труднощів, не виходячи за межі психологічної норми. Релігією були відпрацьовані різноманітні психотехнічні прийоми.

Створення психосистем позитивного впливу на самопочуття людини вимагало визначення механізмів його дії. Поступово розробляється релігійна психотехніка, яка була зорієнтована на вирішення конкретних завдань. Таким чином, релігійна психотехніка формує різноманітні механізми психологічного захисту, що дають людині можливість автоматично діяти в тих чи інших складних обставинах.

Релігійна психотехніка широко використовує вплив мистецтва, отже розвиває людину і естетично.

Релігійна психотехніка своєрідно реалізує техніку інтеріоризованого контролю за поведінкою. Релігія як психотехнічна практика виховання людини та психологічної допомоги їй у критичних ситуаціях стає ефективною системою впливу на психічний стан особливості. Довгий час система релігійного впливу на людину була провідною психотехнічною системою.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства релігійні традиції відроджуються. Але складність ситуації виявляється в тому, що в системі соціальної допомоги релігію можна використовувати лише за певних обставин, як психологічну допомогу у критичних ситуаціях життя: тяжка хвороба, смерть близьких тощо – але ні в якому разі як систему релігійного світогляду. Саме в цьому полягає головна проблема сьогоднішнього соціального виховання.

Заслуговує на увагу і питання про можливості та форми співробітництва громадських і конфесійних інститутів у соціальному вихованні та формування нових взаємовідносин між школою та церквою.

Посилення інтересу до релігії – характерна ознака нашого складного і суперечливого життя.

Соціально-політичні умови суспільства вимагають пошуку нових відносин школи з різними конфесіями. Релігійна освіта в школі та поза її межами передбачає: уроки історії релігії й релігієзнавства, в яких знаходять відображення загальнолюдські цінності, що сприяють відродженню української нації та державності. Ні атеїзм, ні релігія не доводять незаперечність істини тієї чи іншої ідеології. Вони повинні гарантувати кожному учневі право вільного вибору. В цьому полягає однакове ставлення школи як державного соціального інституту виховання до всіх релігій, напрямків, течій, без надання переваг жодній з них.