Додаток 4 про зайнятість населення Закон України від 1 березня 1991 року № 803 зі змінами та доповненнями

[Витяг]

Стаття 1. Зайнятість населення

1. Зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

2. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

3. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

д) направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

є) зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку.

4. Законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Стаття 2. Безробітні

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з не залежних від них причин не мають заробітку (або інших передбачених чинним законодавством доходів) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру.

 

Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення

Держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, в тому числі жінкам, які мають дітей віком до шести років, одиноким матерям – за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади і не отримала направлення на роботу, а також іншим особам молодше двадцяти одного року; особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам – 53 років); громадянам, які з поважних причин більше одного року не мають роботи, і особам, звільненим після відбуття покарання з установ, що його виконують, або таким, які за рішенням суду перебували у лікувально-трудових профілакторіях, а також особам, яким виповнилось п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу шляхом створення додаткових робочих місць і спеціалізованих підприємств, організації спеціальних програм навчання тощо.

Для цього місцеві Ради народних депутатів бронюють на підприємствах, в установах і організаціях до 5 процентів загальної кількості робочих місць, в тому числі з гнучкими формами зайнятості. У разі відмови в прийомі на роботу громадян з числа зазначених категорій населення, в межах встановленої квоти, з підприємств, установ і організацій стягується штраф у розмірі середньої річної заробітної плати за кожну таку відмову в прийнятті на роботу. Ці кошти спрямовуються у державний фонд сприяння зайнятості населення і використовуються для фінансування витрат підприємств, що створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

У разі проведення на підприємствах, в установах і організаціях скорочення чисельності або штату працівників у розмірі, що перевищує 5 процентів загальної кількості робочих місць, місцеві Ради народних депутатів зменшують або взагалі не встановлюють квоти для зазначених підприємств, установ та організацій.

Стаття 25. Види компенсацій

Держава сприяє незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;

б) виплата стипендій в період професійної підготовки або перепідготовки і включення цього періоду до загального і безперервного трудового стажу;

в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю;

г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

 

http://www.socwd.uzhgorod.ua/cherkasy/appendix5.htm

Додаток 5