Соціальний захист як інституціональна система

З метою забезпечення соціального захисту створено соціальні інститути. Соціальний інститут – усталена форма організації спільної діяльності людей у вигляді організаційної структури або системи правил нормативно регулюючого порядку, в рамках яких відбувається розподіл соціальних ролей і статусів людей, що охоплюються діяльністю відповідних інститутів. Виділяють соціально-організаційні та соціально-нормативні інститути.

Важливішим соціально-організаційним інститутом є держава, яка являє собою складну інституціональну систему, куди включаються: страхові компанії, різні суспільні фонди, благодійні організації, професійні союзи.

Соціально-нормативні інститути не втілюються в певній організації, а існують самі по собі. Так, кожна галузь права є окремим соціально-нормативним, наприклад, трудове право, трудове законодавство. До них відносять і тарифні угоди, контракти, трудові договори, колективні договори тощо.

Процес формування в нашій країні соціального захисту має такі компоненти:

• інституціональні – тобто використання всіх інститутів соціального захисту;

• інструментальні – це способи для вирішення завдань соціального захисту: соціальний контроль, соціальні норми тощо;

• діяльні – різні форми практичної діяльності з виконання функцій соціального захисту: нормотворча, організаційна, переговорна, аналіз фактичного захисту, освітньо-роз’яснювальна робота, розгляд заяв трудящих, контрольні перевірки додержання і використання законів, домовленостей, рішень тощо.

Соціальні гарантії держави населенню – це сукупність матеріальних та юридичних засобів, що забезпечують соціальний захист людини і створюють основу для реалізації конституційних, соціально-економічних та соціально-політичних прав членів суспільства.

До головних соціальних гарантій відносяться: право на працю, відпочинок, житло, безкоштовну освіту, безкоштовне медичне забезпечення.

Гарантії призначені для:

1. регулювання ринка робочої сили шляхом пом’якшення протиріч, що виникають між попитом і пропозицією;

2. сприяння повній зайнятості всіх працездатних членів суспільства;

усіх категорій працездатного населення, особливо відокремлюючи тих, хто нужденний.

Соціальні гарантії надаються тим громадянам, хто працює або вступає у трудове життя з метою одержання ними професії, отримання трудового доходу, зайнятості, професійної перепідготовки і професійного зростання працівників, для підтримки їх конкурентоспроможності на ринку праці, захисту основних прав людини у сфері праці.

Законодавством визначено розмір виплат, умови і терміни виплати різних гарантій.

4.4. Якість трудового життя як критерій розвиненості ств

Критерієм розвиненості СТВ виступає якість трудового життя (ЯТЖ)

Під якістю трудового життя розуміють систематизовану сукупність властивостей, що характеризують умови праці у самому широкому змісті цього слова [умови виробничого середовища] і які дозволяють ураховувати ступінь реалізації інтересу працівника і використання його здібностей (інтелектуальних, творчих, моральних, організаторських та ін.)

Основу концепції ЯТЖ складають два положення:

1. Головним мотиватором праці повинна бути не зарплата, а задоволеність від досягнень у процесі праці в результаті самореалізації та самовираження працівника, тобто у даному випадку моральні форми спонукання до праці ставляться вище матеріальних.

2. Передбачається, що повна самореалізація і самовираження працівника можуть відбутися тільки в умовах трудової демократії.

Згідно з цими положеннями концепція ЯТЖ формує умови, що забезпечують якість трудового життя:

1. Справедлива і належна винагорода за працю.

2. Безпечні та здорові умови праці.

3. Трудова демократія і правова захищеність працівників.

4. Безпосередня можливість використовувати і розвивати свої здібності, можливість задовольняти потреби в самореалізації і самовираженні.

5. Можливість професійного росту і впевненість у майбутньому.

6. Гідне місце роботи у житті людини.

7. Соціальна корисність роботи.

Оцінка ЯТЖ здійснюється на основі різних соціально-економічних процесів і їхніх показників, з позицій різних суб'єктів економіки (табл. 4.2).

Загальновизнано, що основним фактором підвищення рівня життя і якості трудового життя є зростання продуктивності праці, що веде до зростання виробництва матеріальних благ і послуг.

ЯТЖ – один з елементів системи якості життя людей у цілому (ЯЖЛ).

ЯЖЛ – характеризується ступенем задоволення потреб людини, відносно до відповідних норм, звичаїв, традицій, а також стосовно рівня особистих зазіхань.

Таблиця 4.2.

Показники оцінки якості трудового життя різними суб’єктами СТВ

Рівні оцінювання
З позиції працівника	З позиції роботодавця	З позиції держави
- задоволеність працею - наявність (відсут-ність) стресових ситу-ацій на виробництві - умови праці - можливість профе-сійного росту і само-вираження - психологічний клімат - змістовність праці	- ефективність праці - виробнича адаптація працівників - плинність кадрів - трудова дисципліна - наявність відсутність) злодійства, саботажу, страйків - ототожнення цілей працівників з цілями підприємства - відчуження праці, число конфліктів	- об’єм ВВП, стан зайнятості і безробіття - підвищення якості робочої сили; соціальна адаптація - рівень життя; показники задоволеності життям - вартість системи соціального захисту працівників і їхніх утриманців - страйковий рух, політичний рух - відчуження від суспільства

ЯЖЛ визначається економічними, соціальними, демографічними екологічними, географічними, політичними і моральними факторами. До об'єктивних факторів відносять: споживання продуктів харчування, забезпеченість товарами і послугами, житлові умови, рівень зайнятості, освіта, рівень соціального забезпечення. До суб'єктивних факторів відносять: задоволеність людини роботою, життєвими умовами, соціальним статусом, фінансовим становищем.

Відповідно до концепції ООН, ЯЖЛ включає такі поняття і показники: стан здоров'я, споживання продуктів харчування, освіта, зайнятість і умови праці, житлові умови, соціальне забезпечення, одяг, відпочинок і вільний час, права людини. Економічна комісія ООН, оцінюючи життєвий рівень населення Європи, віддає перевагу такому показникові, як кількість товарів і послуг, яку населення могло одержати. Еталонна величина складає 100%.

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЭСР) розробила трохи іншу систему індикаторів якості життя, що включає 8 основних аспектів життєдіяльності, які у свою чергу розбиті на 24 функціональних об'єкта.

До соціальних світових стандартів рівня життя, що гарантують його гідний рівень, відносяться:

- середня очікувана тривалість життя при народженні (від 25 до 85 років)

- грамотність населення (до 100%);

- середня тривалість років навчання (15 років);

- реальний ВВП на душу населення (по ПКС ) від 200 дол. до 40тис. дол.)

- сумарний коефіцієнт народжуваності – середня кількість дітей, народжених жінками у фертильному віці (від 20 до 45 років) – 2,14 – 2, 15 дітей;

- коефіцієнт старіння населення (частка населення старше 65 років у загальній чисельності) – 7%;

- співвідношення доходів 10% самих багатих і 10% самих бідних проверств населення – 10:1;

- частка населення за межею бідності – 10%;

- співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати –1:3;

- мінімальний рівень гарантованої погодинної заробітної плати –3 дол.;

- рівень безробіття (з урахуванням прихованої) 8 – 10 %;

- кількість правопорушень на 100 тис. жителів – до 5 тис. правопорушень;

- рівень депопуляції населення – співвідношення кількості народжених і кількості померлих (50 на 50);

- число психічних патологій на 100 тис. населення – до 284 одиниць.

Перші 4 стандарти використовують у світовій практиці (ООН) для розрахунку індексу розвитку людського потенціалу (Ірлп) (табл.4.3.). Інші стандарти використовують для аналізу і прогнозування соціально-політичної ситуації в країні.

Індекс розвитку людського потенціалу є показником, що характеризує якість життя людей, і розраховується за формулою:

1рчп = (Іотж + І осв. + I ввп ): 3, (1)

де Іотж – індекс очікуваної тривалості життя; І осв. – індекс освіченості населення; I ввп – індекс ВВП на душу населення.

Кожний із наведених індексів розраховуються за формулою:

Іі = (Дф - Д хв) / (Дмак. – Дмін. ), (2)

де Іі – індекс показника визначеного виду; Дф – фактичне значення показника, досягнуте в даній країні; Дмак. і Дмін. – максимальне і мінімальне значення визначеного показника, прийняте для розрахунків у світовому співтоваристві.

Індекс рівня освіченості складається з двох індексів: грамотності населення з вагою значимості 2/3 і індексу частки учнів у віці до 24 років, з вагою значимості 1/3.

Іосв = 2/3 I гр. + 1/3 I уч. (3)

Таблиця 4.3.

Місця країн за індексом людського розвитку серед 177 країн світу

в 2003 р.

Країна	Норвегія	Швеція	Австралія	США	Польща	Росія	Білорусія	Україна
Місце	1	2	3	8	37	57	62	70

(Джерело: ж. “Україна: аспекти праці”, №3, 2005,с.35)