Заняття 8 Тема 7. Соціально-трудові відносини зайнятості

1. Соціально-економічна сутність, види, форми зайнятості (поняття зайнятості; статус зайнятості; види зайнятості; форми зайнятості за різними ознаками).

2. Соціально-економічна сутність безробіття та шляхи його зниження (безробіття як соціально-економічне явище; статус безробітного в Україні; види безробіття; природна норма безробіття).

3. Регулювання зайнятості та державна політика в цій сфері (проблеми зайнятості в Україні; принципи державної політики зайнятості; активна політика зайнятості; пасивна політика зайнятості).

Завдання до самостійної роботи

1. Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу.

2. Охарактеризувати форми безробіття й причини їх виникнення.

3. Розробити схему взаємозв’язку форм і видів зайнятості.

4. Підготуватися до дискусії з питань:

- Можливості та основні шляхи забезпечення повної зайнятості.

- Міжнародний досвід регулювання зайнятості та можливості його застосування в Україні.

- Сутність державної політики у сфері регулювання зайнятості за останній період в Україні.

5. Розглянути тести №136-154; [56].

6. Розв’язати задачі №8-16; [56].

Розглядаючи тему, необхідно розуміти, що зміст соціально-трудових відносин, “технологію” їх формування та регулювання не можливо опанувати без їх розгляду в контексті з економічними, правовими, соціальними, національними та іншими відносинами, пов’язаними із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить заробіток або доход (прибуток), тобто з категорією “зайнятість”. Таке твердження є справедливим з огляду на наступне. По-перше, зайнятість є передумовою виникнення та функціонування соціально-трудових відносин. По-друге, масштаби, структура, існуючі форми зайнятості значною мірою визначають тип соціально-трудових відносин, ступінь їх досконалості.

Важливість зайнятості виходить з того, що вона знаходиться у центрі всіх аспектів соціально-економічного розвитку. Для більшості людей робота є практично єдиною можливістю забезпечити себе засобами до існування, основною формою реалізації себе як особистості.

Варто знати, що формування соціально-трудових відносин між окремою особою і роботодавцем, як вже зазначалося, розпочинається з укладення трудового договору (контракту). Основу предмета трудового договору складають питання, що пов’язані зі змістом роботи, трудовими функціями, відповідальністю, тривалістю, режимом роботи, тобто з умовами зайнятості.

Треба розуміти, що на умови зайнятості, що закріплюються у трудовому договорі (контракті), значний вплив справляє загальна ситуація на національному та регіональному ринках праці. Тому для комплексної характеристики взаємозв’язку соціально-трудових відносин і зайнятості необхідно прослідкувати як впливають масштаби, характер, види зайнятості як на макро-, так і мікрорівні на зміст відносин між трудом і капіталом на всіх рівнях ієрархічної структури суспільства.

Необхідно пам’ятати, що у міжнародних актах, що прийняті ООН, Міжнародною організацією праці, (МОП) іншими установами світового рівня зайнятість розглядається як одна з головних цінностей людини, а забезпечення повної зайнятості у масштабах суспільства, як одне з пріоритетних завдань держави. Так, Конвенція №122 про політику в галузі зайнятості (1964 р.) проголошує (стаття 1), що з метою стимулювання економічного зростання й розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації безробіття і неповної зайнятості кожний член Організації проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості.

Слід розуміти, що у контексті взаємозв'язку зайнятості й змісту та характеру соціально-трудових відносин інтереси суспільства потребують не загальної, "поголовної" зайнятості, а таких її масштабів, за яких надається робоче місце всім, хто готовий стати до роботи і шукає роботу, досягається висока продуктивність, відсутнє приховане безробіття і одночасно зберігається соціальний мир у суспільстві.

Треба знати, що на стан соціально-трудових відносин значно впливають масштаби безробіття. Безробіття – це стан, коли працездатна людина не може реалізувати свою трудову активність. У цьому стані можуть знаходитися як особи, які офіційно визнані безробітними, так і ті, які статусу безробітного не мають, проте з тих чи інших причин не можуть реалізувати свою трудову активність.

Розглядаючи вплив безробіття на соціально-трудові відносини, варто зрозуміти, що наявність серед економічно активного населення певного прошарку безробітних – це неминучий, обов'язковий елемент системи господарювання, орієнтованої на динамічний, ефективний розвиток економіки.

Необхідно з’ясувати, що для всіх систем господарювання, що засновані на ринкових відносинах, притаманні такі риси:

- наявність конкуренції;

- свобода вибору роботи чи дозвілля;

- можливість формування ринкової вартості або ціни товару, в тому числі й вартості (ціни) особливого товару – послуги робочої сили;

- певна надлишковість товарів, що пропонуються до обміну.

Виходячи з останнього принципу, умови ринкової економіки не припускають "поголовної" або зверхзайнятості. Має бути певний резерв, певна надлишковість як робочої сили, так і засобів виробництва. Це одна з обов'язкових умов мобільності робочої сили, забезпечення реструктуризації виробництва відповідно до постійно змінюваних суспільних потреб.

Варто звернути увагу на те, що безробіття неможливо однозначно трактувати як соціальне добро чи зло. Штучне підтримання надмірно високого, економічно необґрунтованого рівня зайнятості неминуче супроводжується низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення соціально-економічного розшарування суспільства, тиск на державний бюджет, породжує недовикористання трудового потенціалу і соціальні конфлікти, є однією з причин формування умов трудових договорів (контрактів) на користь роботодавців.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого її перерозподілу відповідно до кон’юнктури ринку, стимулює трудову активність та підвищення дисципліни праці і не породжує соціальних конфліктів та значних соціально-психологічних втрат, відображає природну норму безробіття.

Необхідно пам’ятати, що проблема безробіття – одна з основних проблем ринкової економіки. Вона має бути предметом постійної уваги держави, всіх суб’єктів та органів соціального партнерства, одним з їх основних завдань яких на ринку праці є реалізація заходів, що спрямовані на приведення фактичного рівня безробіття до його природної норми.

На характер та зміст соціально-трудових відносин значно впливають такі види зайнятості: повна, неповна, регламентована, нерегламентована, первинна, вторинна тощо. Кожен із зазначених видів зайнятості має свої особливості щодо побудови взаємовідносин у системі: наймані працівники – роботодавці – держава (органи місцевого самоврядування); забезпечення прозорості чи непрозорості соціально-трудової сфери; ступеня збалансування умов трудових договорів між роботодавцями і найманими працівниками, а, отже, і інтересів цих суб’єктів.

Треба зрозуміти, що більш повна і ефективна зайня­тість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ре­сурсів у народному господарстві, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, шляхи підвищення якості та рівня життя.

Варто знати принципи державної політика зайнятості населення в Україні, Які відображено в Законі “Про зайнятість населення”.

Політика зайнятості має макрорівень (загальнодер­жавний) і мікрорівень (регіональний і локальний), пер­ший з яких є визначальним.

Основи соціального захисту населення в сфері трудо­вих відносин закладені в Конституції України і в Законі України «Про зайнятість населення». Необхідно засвоїти види державних гарантій зайнятості населення в Україні.