3.2. Виділяють сторони і суб’єкти ств. Сторона ств – це носій первинного права у ств (найманий працівник, власник (роботодавець), держава, органи місцевого самоврядування).

Суб’єкт СТВ – це юридична або фізична особа, що володіє первинними або делегованими від первинних носіїв прав повноваженнями у СТВ: найманий працівник, об’єднання найманих працівників чи його орган; роботодавець, об’єднання роботодавців або його орган; органи виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Суб’єкти СТВ формувалися тривалий час і продовжують змінюватися в законодавстві України і нині.

Найманий працівник – це громадянин, який уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем на проведення певної роботи відповідно до своїх професійних знань, кваліфікації, здібностей. Наявність трудового договору забезпечує правовий захист працівника. Найманий працівник повинен володіти готовністю і здатністю до особистої участі у СТВ, мати певну настанову та переважні способи дії у СТВ.

Профспілки – громадські організації, які створюються найманими працівниками або особами вільних професій в певних сферах зайнятості, для захисту своїх соціальних, економічних та професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість з метою сприяння створенню для людини гідних умов праці та життя.

Найважливішими напрямками дії профспілок є: забезпечення зайнятості, належних умови праці, оплата праці.

Роботодавець – відповідно до міжнародної класифікації зайнятості – це людина, яка працює самостійно і постійно наймає для роботи одного або багато осіб. Роботодавець зазвичай є власником засобів виробництва. Роботодавці несуть основний тягар відповідальності за результати господарської діяльності, забезпечення належних умов праці й розмірів його оплати, а також фінансового забезпечення соціального захисту працівників. Для захисту своїх інтересів роботодавці об’єднуються у свої спілки.

Держава через парламент і уряд виконує такі функції:

а) розробляє законодавчі акти;

б) забезпечує правове регулювання взаємовідносин між суб’єктами СТВ;

в) встановлює, гарантує, контролює дотримання норм і гарантій у сфері праці і СТВ (умови, оплату праці, відпустки, відпочинок, соціальний захист тощо).

Звідси держава в ринковій економіці виступає: законодавцем, захисником прав громадян і організацій; роботодавцем, посередником, арбітром при трудових спорах.

Рівень, на якому розглядається СТВ є похідним від особливостей суб’єктів СТВ і визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб’єкти СТВ.

Виділяють такі рівні:

1). Індивідуальний, де суб’єктами можуть бути: працівник – працівник; роботодавець – роботодавець, працівник – роботодавець.

2). Груповий, де виділяють відносини між різними об’єднаннями роботодавців; між різними об’єднаннями профспілок; між об’єднаннями роботодавців та об’єднаннями профспілок.

3) Змішаний рівень: працівник – держава; роботодавець – держава; між державами тощо.

Крім цих рівнів СТВ можуть розглядатися на рівні країни, регіону, галузі, підприємства.

Під предметом СТВ розуміють соціально-економічні процеси та явища, які виникають у соціально-трудовій сфері. Предмети СТВ відрізняються залежно від рівня СТВ: індивідуальні, групові, змішані.

На індивідуальному рівні предмети СТВ визначаються цілями до досягнення яких прагнуть люди на різних етапах їх життєдіяльності: профорієнтація, профнавчання, трудова діяльність, пенсійне забезпечення та ін.

На колективному рівні, наприклад, працівники – роботодавець, предметами СТВ можуть виступати: кадрова політика в цілому або окремі її складові; оцінка ефективності та оплати праці, її нормування, організація; трудові конфлікти і їх вирішення та ін.

Усю множину предметів СТВ об’єднують у три відносно самостійних блоки:

1. СТВ зайнятості: тут вирішуються можливості забезпечення людей засобами існування, реалізації індивідуальних здібностей, отримання професії.

2. СТВ, які пов’язані з умовами праці, її організацією, ефективністю праці.

3. СТВ, які пов’язані з оплатою праці, відтворенням витраченої робочої сили, можливостями розвитку людини в процесі трудової діяльності.

3.3. СТВ залежно від способу їх регулювання, методів вирішення проблем, класифікують за типами. Тип СТВ визначається їх характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються рішення в соціально-трудовій сфері.

Важливу роль у формуванні типів СТВ грають принципи рівності чи нерівності прав і можливостей суб’єктів СТВ. Від того, якою мірою та яким чином комбінуються ці базові принципи, залежить конкретний тип СТВ.

Основою соціально-трудових відносин можуть бути принципи: солідарності та субсидіарності, відносини за принципом “пани – підлеглі”, рівноправного партнерства, конфлікту, конфліктного співробітництва, конфліктного суперництва; дискримінації. Відповідно до назви цих принципів, називають таким чином і типи СТВ.

У практиці не існують у чистому виді типи, які б були побудовані лише за одним принципом взаємодії в СТВ.

Принцип солідарності (ідеальний тип СТВ) передбачає спільну відповідальність людей, яка ґрунтується на особистій відповідальності і згоді, однодумності та спільності інтересів. На цьому принципі побудована солідарна пенсійна система, відносини у професійних спілках. Цей принцип може втратити своє значення при посиленні системи державного захисту від усіх видів ризику або патерналізму.

Державний патерналізм, де головну роль у вирішення СТВ має держава. Працівник із суб’єкта відносин перетворюється на об’єкт. Патерналізм може сформуватися і на рівні підприємства на основі жорсткої регламентації СТВ. В окремих випадках патерналізм може бути високоефективним, наприклад, в Японії. Однако відомі й негативні наслідки патерналізму в адміністративно-командній системі: пасивність у трудовій поведінці, мінімізація рівня вимог до якості життя в цілому і до якості трудового життя зокрема.

Субсидарність – полягає у збереженні прагнення людини до самостійності та самореалізації і покликана запобігти перенесенню відповідальності на інших суб’єктів СТВ. Доцільно ці почуття особистості стимулювати в суспільстві, крім того, необхідно забезпечити можливість реалізації цього принципу.

Соціальне партнерство (цьому принципу віддають перевагу в усіх розвинених країнах) де на засадах соціального миру забезпечується узгодження найважливіших соціально-трудових інтересів роботодавців та найманих працівників.

Конфлікт – випадок загострення протиріч у трудових відносинах. З одного боку конфлікт є бажаним, оскільки він виступає фактором соціального розвитку, сприяє формуванню нового взаємопорозуміння і співробітництва, але з іншого він виступає фактором руйнування СТВ. Тому спільно з конфліктом має виступати соціальне партнерство. Причому конфлікт повинен бути тимчасовим явищем, а партнерство має носити постійний характер.

Дискримінація – це обмеження прав суб’єктів СТВ, яке перешкоджає їм доступ до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінація може бути за віком, статтю, національними, расовими ознаками.

Існують і інші принципи взаємовідносин: фратерналізм, бюрократизм та ін.

Тип СТВ впливає на трудову поведінку працівника, мотивацію його праці й таким чином – на ефективність трудової діяльності.

3.4. Основні характеристики суті СТВ у процесі їх трансформації в концепції стадійного розвитку відображено в табл. 3.1.

У розвинених країнах СТВ будуються переважно на засадах соціального партнерства. Соціальне партнерство не повинне вести до угодовства з роботодавцями або навпаки, до гострої конфронтації. Воно сприяє розробці позицій і домовленостей щодо задоволення інтересів сторін у конкретних умовах, досягненню компромісу, який здатен призвести до соціального миру в організаціях, регіоні, галузі, країні в цілому.

Формування і розвиток СТВ у суспільстві відбувається під впливом багатьох чинників, серед них найголовнішими є:

• особливості соціальної політики;

• глобалізація економіки;

• розвиток суспільного виробництва і праці.

Соціальна політика – це стратегічний соціально-економічний напрям, який обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, що забезпечує їм гідний рівень умови життя й праці, їх соціальну захищеність. Соціальна політика – це система державних заходів, що спрямована на пом’якшення нерівності в доходах, на послаблення диференціації доходів та майнової нерівності, пом’якшення протиріч між учасниками ринкової економіки і попередження соціальних конфліктів на економічному ґрунті.

Соціальна політика є найважливішою сферою діяльності будь-якої держави. Сучасні моделі соціальної політики відрізняються ступенем втручання держави в соціально-економічну сферу суспільства, мірою соціального захисту громадян, рівнем забезпеченості свободи соціального вибору, впливом соціальних процесів на економічний розвиток країни.

Таблиця 3. 1.

Розвиток соціально-трудових відносин відповідно до етапів розвитку суспільного виробництва

Етапи розвитку суспільного виробництва	Переважний принцип соціального спілкування	Тип соціально-трудових відносин	Етика праці
Доіндустріаль-ний	Панування – підпорядку-вання	Експлуатація працівника	Суворі фабричні правила. Сакральність загальних дій. Етика праці відсутня.
Індустріаль-ний	Раціональне співробіт-ництво	Функціональ-не партнерство	Раціональна етика праці, спрямована на досягнення економічної ефективності трудових відносин.
Постіндуст- ріальний	Органічна єдність	Соціальне партнерство	Універсальна етика праці, зас-нована на загальнолюдських цінностях і досягненні соціа-льно-економічного ефекту в соціально-трудових відносинах.

Виділяють патерналістську соціальну модель, яка в умовах адміністративної планової економіки мала низьку ефективність. Вона дуже слабо зацікавлювала в кінцевих результатах праці. Для неї характерні система соціальних пільг і привілей для бюрократичної еліти і низький рівень забезпеченості та ліміти соціальних благ для основної частини населення. Тут методами проведення соціальної політики були від адміністративних, економічних до прямого насилля.

Існують “Шведська модель”, модель “держави добробуту”, модель соціально-орієнтованого ринкового господарства. В сучасній Україні домінує ринкова соціальна модель. Основний її принцип – пріоритет ринкових методів над державним втручанням. Вона характеризується роздержавленням соціальної сфери, доведенням до мінімуму державних субсидій, дотацій. Відбувається різкий перехід від патерналізму до соціальної ринкової моделі, від масового соціального захисту, підтримки і розгалуженої мережі безоплатних установ соціальної сфери до ринкових методів. Це дає дуже різкий контраст в умовах життя до ринкових реформ і після та важко переноситься населенням.

Взагалі соціальну політику розуміють як стратегічний соціально-економічний напрямок, що забезпечує соціальну захищеність громадян. Соціальна політика включає: соціальний захист; соціальну підтримку; соціальну допомогу.

Соціальна захищеність – це конституційне і законодавче забезпечення всього комплексу прав і свобод людини. А соціальний захист – це більш конкретне поняття, що зводиться до конкретної роботи щодо реалізації прав і свобод.

Соціальний захист – це система заходів, яка забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціально уразливих проверств працездатного населення.

Соціальна підтримка – система заходів, яка торкається в основному економічно активного населення, спрямована на створення умов, що дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманих працівників.

Соціальна допомога – заходи, які торкаються усього населення щодо надання допомоги короткочасного характеру з приводу стихійного лиха та інших екстремальних життєвих ситуацій, які потребують додаткових витрат на стабілізацію умов життя.

Головна мета соціальної політики – підвищення рівня і якості життя громадян на основі стимулювання трудової активності населення, надання кожному працездатному можливостей своєю працею і підприємництвом забезпечити добробут своєї родини, формування накопичень і їх ефективне інвестування. Соціальна політика в Україні спрямована на розбудову моделі соціальної держави.

Наступний чинник сучасного розвитку СТВ – це глобалізація економіки.

Глобалізація економіки являє собою процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили в умовах бурного розвитку світової торгівлі й іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін.

Глобалізація – об’єктивний процес планетарного масштабу, який має неоднозначні наслідки для світового розвитку. Поруч з позитивними наслідками глобалізації для міжнародної економіки, у соціально - трудовій сфері відбуваються такі негативні явища: зростання безробіття, посилення диференціації доходів багатих і бідних, послаблення традиційних моральних критеріїв, зростання десоціалізації суспільства, послаблення соціальних інститутів і систем соціального захисту.

Важливим чинником розвитку СТВ є розвиток суспільної праці та виробництва. Розвиток суспільної праці виступає у форм: поділу і кооперування праці, які структурують робочу силу, диференціюють доходи, формують владні структури, зумовлюють характер легітимності СТВ.

Розвиток суспільного виробництва веде до росту продуктивності праці, що приводе до зростання реального ВВП і доходів працюючих, підвищення якості життя населення і до гармонізації СТВ. Під впливом НТП і ростом продуктивності праці відбувається заміщення праці капіталом, вивільнення робочої сили з підприємств, виникає необхідність професійного перенавчання. Це потребує розвитку системи соціальної захищеності працюючих від безробіття, забезпечення їх зайнятості.