1. Структура розділу 2

Тема 3. Соціально-трудові відносини як система

Тема 4. Механізм функціонування системи СТВ: організаційні аспекти

Тема 5. Соціальне партнерство: сутність та принципи функціонування

Тема 6. Ринок праці та його регулювання

Тема 7. Соціально – трудові відносини зайнятості

У результаті вивчення цього розділу студент повинен:

знати:

• сутність соціально - трудових відносин (СТВ), їх суб’єкти, предмети, типи, методи їх регулювання;

• поняття та принципи соціального захисту, його основні напрямки, показники якості трудового життя;

• сутність соціального партнерства, принципи його функціонування, його законодавчі засади;

• сутність та механізм функціонування ринку праці, його сегменти та кон’юнктура. Законодавчі засади та напрямки регулювання ринку праці;

• сутність зайнятості та безробіття, регулювання та напрямки державної політики у сфері зайнятості;

уміти:

• аналізувати рівень життя населення та якість трудового життя;

• аналізувати динаміку ринку праці, зайнятості та безробіття;

• оцінювати вплив безробіття та зайнятості на макроекономічні показники;

мати уяву про:

• стан і розвиток профспілкового руху в Україні;

• вітчизняний досвід розвитку системи соціального партнерства;

• міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин;

• моделі ринку праці та регулювання соціально - трудових відносин у світі.

2. Словник основних термінів Теми 3 - 5

Глобалізація економіки – процес формування системи міжнародного розподілу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, бурхливого зростання торгівлі й потоків іноземних інвестицій, поширення ТНК тощо.

Дискримінація – свавільне обмеження прав суб’єктів СТВ, що ставить їм перепони до рівних можливостей на ринку праці.

Колективний договір – правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні й професійні відносини між роботодавцем та працівниками на підприємстві. Умови колективного договору не повинні суперечити законодавству.

Колективний трудовий спір (трудовий конфлікт) – неурегулювані розбіжності між найманими працівниками та роботодавцями з приводу встановлення та змінювання умов праці (включно заробітну плату), укладання, зміни та виконання зобов’язань по колективних договорах, угодах з питань соціально-трудових відносин.

Конвенція МОП – міжнародні трудові норми, розробляє та приймає МОП, які підлягають ратифікації, після чого вони стають обов’язковими для виконання.

Міжнародна організація праці (МОП) – спеціалізована організація (зараз працює під егідою ООН), яка створена в 1919 році з метою вивчення і покращення умов праці та життя трудящих шляхом розробки Конвенцій та Рекомендацій з питань трудового законодавства. Місце знаходження – Женева.

Найманий працівник – це громадянин, який уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем на проведення певної роботи відповідно до своїх професійних знань, кваліфікації, здібностей. Наймані працівники працюють на основі укладеного письмового договору (контракту) або договору в усній формі з керівництвом підприємства про умови трудової діяльності, за яку вони отримують заробітну плату, обумовлену договором найму.

Примирливі процедури – розглядання колективного трудового спору з метою його розв’язання примирливою комісією, сторонами за участю посередника в трудовому арбітражі.

Прожитковий мінімум (ПМ) – мінімальний розмір коштів, необхідних для забезпечення фізіологічної діяльності людини й збереження її здоров’я, забезпечений ресурсами (коштами бюджетів різного рівня та наявністю товарів та послуг).

Профспілки – громадські організації, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних та професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість з метою сприяння створенню для людини гідних умов праці та життя.

Рекомендація МОП – міжнародний правовий акт, призначений лише для створення орієнтирів під час розробки державами – членами МОП своєї політики у сфері трудових відносин та розробки національного законодавства й практичних рекомендацій. Створює умови для ратифікації Конвенцій МОП.

Роботодавці -- особи, які управляють власним капіталом або уповноважені управляти капіталом держави, акціонерного товариства, господарського товариства тощо. Роботодавець відповідно до міжнародної класифікації зайнятості – це людина, яка працює самостійно і постійно наймає для роботи одного або багато осіб.

Солідарність – співчуття, взаємодопомога і підтримка членів соціальної групи, заснована на єдності й спільності інтересів і необхідності досягнення групових цілей; спільна відповідальність людей.

Соціальна допомога – заходи з тимчасової адресної підтримки осіб, які знаходяться у скрутній життєвій ситуації (бідність, непрацездатність, соціальні та стихійні лиха тощо) за умови контролю величини доходів особи.

Соціальне забезпечення – утримання непрацездатних за рахунок державного бюджету в установлених законом випадках, видах і розмірах. Соціальне забезпечення пов’язане із задоволенням потреб людини у випадку втрати доходів при настанні соціальних ризиків (тимчасової непрацездатності, тимчасової незайнятості, втрати працездатності за віком ін.), а також у скрутних життєвих ситуаціях (злиднях, хворобі, самітності та ін.).

Соціальний захист – система заходів, яка забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення й соціально уразливих проверств населення.

Соціальна підтримка – система заходів, переважно спрямованих на економічно активне населення, для створення умов соціальної захищеності найманих працівників.

Соціально-трудові відносини – об’єктивно існуюча взаємозалежність та взаємодія суб’єктів цих відносин у процесі праці, спрямованих на регулювання якості трудового життя.

Соціальне партнерство – спільна діяльність уряду, підприємців і профспілок, спрямована на узгодження інтересів і вирішення проблем, перш за все в соціальній та виробничій діяльності людей. Система взаємодії суб’єктів СТВ, де на засадах соціального миру забезпечується узгодження найважливіших соціально-трудових інтересів роботодавців та найманих працівників. Соціальне партнерство – альтернатива будь-якій диктатурі у СТВ.

Соціальні індикатори – інструмент аналізу стану соціальної сфери суспільства і результатів реалізації державної соціальної політики.

Соціальні нормативи – вимірювачі та критерії розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня тих чи інших соціальних потреб населення в освіті, медичній допомозі, житлі, пенсійному забезпеченні, соціальному страхуванні тощо. Соціальні нормативи – це мінімальні розміри заробітної плати та пенсії тощо.

Соціальні стандарти – показники, які характеризують рівень життя населення. Вони надають уяву про матеріальні та соціальні блага або про їх сукупність, яка забезпечує “нормальні” (для даної країни та даного часу) “достойні” (з точки зору населення) рівень та якість життя.

Соціальна політика – стратегічний напрямок, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, який забезпечує їм достойний рівень і умови праці та життя, їх соціальний захист. Це – система державних заходів, спрямованих на пом’якшення нерівності в доходах, на послаблення диференціації доходів та майнової нерівності, пом’якшення протиріч між учасниками ринкової економіки та попередження соціальних конфліктів на економічній основі.