Страйк – тимчасова добровільна відмова працівників від виконання своїх трудових обов’язків (повністю або частково) з метою вирішення колективного трудового спору.

Суб’єкт у СТВ – це юридична або фізична особа, яка володіє первинними, або делегованими від первинних носіїв, повноваженнями в СТВ: наймані працівники, об’єднання найманих працівників або його орган; роботодавець, об’єднання роботодавців або його орган; органи виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Субсидіарність – тип СТВ, заснований на особистій відповідальності людини, її прагненні до самореалізації й самостійності.

Трипартизм – взаємовідносини між працівниками (профспілками, їх об’єднаннями, асоціаціями), роботодавцями (їх об’єднаннями, асоціаціями) і урядом з метою обговорення та прийняття рішень щодо соціально-трудових відносин та пов’язаних з ними економічних питань, які вирішуються шляхом взаємних консультацій та переговорів.

Угода – правовий акт, який регулює соціально-трудові відносини між працівниками і роботодавцями й укладається на рівні держави, регіону, галузі, професії (Генеральна угода, регіональна, галузева, колективний договір).

Якість трудового життя – систематизована сукупність якостей, що характеризують умови праці у самому широкому розумінні, яка дозволяє ураховувати ступінь реалізації інтересу працівника і використання його здібностей (інтелектуальних, творчих, моральних тощо).

Тема 6

Відкритий ринок включає економічно активне населення, яке шукає роботу, потребує професійної підготовки та перепідготовки. Сюди входять і вакантні робочі місця в усіх секторах економіки.

Внутрішній ринок праці – відносно відособлена система СТВ, обмежена рамками одного підприємства, всередині якого встановлення ціни робочої сили, її розміщення визначається адміністративними правилами та процедурами.

Вторинний ринок праці – ринок, для якого характерними є нестабільний рівень зайнятості, висока плинність кадрів, низький рівень заробітної плати, відсутність професійного просування, низький рівень організації виробництва, праці та управління та ін.

Гнучкий ринок праці являє собою інститут з надання будь-яких форм реалізації економічної (трудової) активності, що передбачають вихід за межі нормальної тривалості робочого дня (тижня) і цілорічної зайнятості, підписання тимчасових трудових контрактів тощо.

Зовнішній ринок праці – система СТВ між роботодавцями та найманими працівниками в масштабі країни, регіону і галузі. Він передбачає первинний розподіл працівників за сферами докладання праці та їх рух між підприємствами.

Інфраструктура ринку праці – це державні заклади, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації й фонди та ін., що забезпечують найбільш ефективну взаємодію між попитом та пропозицією на ринку праці.

Кон’юнктура ринку праці – співвідношення попиту та пропозиції в усіх складових структури ринку праці.

Первинний ринок праці – ринок, для якого характерними є стабільний рівень зайнятості й високий рівень заробітної плати, а також можливість професійного просування, прогресивні технологія, система організації виробництва, праці управління тощо.

Прихований ринок – особи, які формально зайняті в національному господарстві, але у зв’язку зі скороченням обсягів виробництва можуть бути вивільненими.

Ринок праці – важливий елемент ринкової економіки як механізм узгодження інтересів роботодавців (попит на працю) та найманої робочої сили (пропозиція праці). Головні складові елементи ринку праці – сукупна пропозиція та сукупний попит.

Сегментація ринку праці – розподіл працівників та робочих місць на усталені замкнені сектори, зони, що обмежують мобільність робочої сили.

Тема 7

Активна політика регулювання зайнятості – комплекс заходів, які спрямовані на сприяння скорішому поверненню безробітних до активної праці: допомога у працевлаштуванні, сприяння у професійній перепідготовці, розвиток самозайнятості тощо.

Безробітні – працездатні громадяни, у працездатному віці, які не мають роботи та заробітку, проживають на території країни, зареєстровані службою зайнятості як безробітні з метою пошуку підходящої роботи, і здатні до неї приступити.

Безробіття – соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили вимушено не зайнята у виробництві.

Види безробіття – залежать від причин, які його викликали; від чинників, які визначають його масштаби та динаміку; від груп населення, які ним охоплені.

Допомога з безробіття – встановлені законодавством виплати, які є джерелом існування для непрацездатних громадян та таких, які тимчасово втратили роботу, утримання яких визнано суспільно виправданим.

Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

Зайнятість з економічних позицій суспільства – це діяльність працездатного населення, пов’язана зі створенням суспільного продукту або національного доходу.

Зайнятість із соціальних позицій – це навчання в загальноосвітніх школах, інших денних навчальних закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими, участь у роботі громадських організацій.

Зайнятість нетоварна – означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їхніх сімей. Передусім– це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім’ю тієї роботи, яка при нормальній платоспроможності є платними послугами. Чим нижчі грошові доходи сім’ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектора.

Зайнятість неформальна – трудова діяльність людей в неформальному секторі економіки яка характеризується такими рисами: відсутністю офіційної реєстрації трудової діяльності; перевагою самозайнятості; низькою капіталоозброєністю праці; застарілими й шкідливими технологіями; легким доступом працівників до неформального сектора; відсутністю перешкод; низьким рівнем доходів; безправ’ям працівників; частим “контролем” діяльності з боку кримінальних структур.

Зайнятість неповна – це зайнятість певної особи протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою праці, або з неповною ефективністю.

Зайнятість повна – в ринковій економіці означає достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Зайнятість продуктивна або ефективна – це повна зайнятість, яка в той же час відповідає вимогам раціональності. Вона відображає стан кількісної та якісної збалансованості між потребою населення в роботі й робочими місцями, при якому створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримання інтересів як окремих працівників, так і суспільства в цілому.

Зайнятість раціональна – означає ефективність трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття; тобто: суспільну корисність результатів праці; оптимальність суспільного поділу праці; кількісну і якісну відповідність робіт і працівників; економічну доцільність робочих місць, що без шкоди для здоров’я дозволяє працівникам досягти високої продуктивності праці й мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Закон Оукена – щорічний приріст реального валового національного продукту (ВНП) приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1 відсоток. Аналогічно скорочення реального ВНП на 2 відсотка збільшує кількість безробітних на 1 відсоток. Закон Оукена можна трактувати і так: зростання рівня безробіття на 1 відсоток над природним рівнем дає 2 – 2,7% втрат ВНП порівняно з потенційним.

Концепція зайнятості – це система поглядів, уявлень, які розкривають характер зайнятості на певному етапі соціально-економічного розвитку суспільства.

Нестандартні режими зайнятості – режими праці, які засновані на нетрадиційних способах організації трудової діяльності або робочого часу та ті, що включають надомну працю, сумісництво, гнучкі графіки робочого часу.

Пасивна політика регулювання зайнятості – реєстрація осіб, що шукають роботу; визначення розміру допомоги з безробіття; оформлення дострокового виходу на пенсію за умов наявності трудового стажу тощо.

Підходяща робота – це така, що відповідає освіті, професії, кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає.

Політика зайнятості – сукупність заходів прямого та непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства для досягнення поставленої мети.

Працездатне населення – це сукупність осіб, переважно у працездатному віці, які спроможні за своїми психофізіологічними характеристиками до участі у трудовій діяльності.

Приховане безробіття – безробіття, яке торкається осіб, котрі формально зайняті у національному господарстві, але у зв’язку із скороченням обсягів виробництва можуть бути звільнені.

Самозайняті – ті, хто працює на власний кошт, самостійно організовує свою роботу, володіє засобами виробництва і несе відповідальність за вироблену продукцію.

Фонд зайнятості населення – спеціалізована фінансово-кредитна установа. Засоби Фонду є державною власністю і призначені для матеріальної підтримки безробітних і реалізації інших напрямів регулювання зайнятості.