2. Суспільний лад

Особливістю суспільного ладу було те, що тут утво­рилася численна група боярства, в руках якої зосереди­лись майже всі земельні володіння. Але процес утворення великого земельного володіння відбувався не всюди одна­ково і рівномірно. У Галичині його зростання випереджу­вало створення князівського домену. На Волині, навпаки, водночас з боярським розвивалося князівське доменіальне землеволодіння. Пояснюється це тим, що якраз у Гали­чині раніше, ніж на Волині, визріли економічні та полі­тичні передумови швидкого зростання великого феодаль­ного володіння. Становлення князівського домену почалося тоді, коли переважна частина общинних земель була захоплена боярами і для князівських володінь кількість вільних земель стала обмежена. Окрім цього, галицькі князі. намагаючись заручитися підтримкою місцевих феодалів, роздавали їм частину своїх земель і тим самим зменшу­вали свій домен.

Найважливішу роль серед, феодалів Галицько-Волинської держави виконувало старе галицьке боярство — «му­жі галицькі», їх сила постійно збільшувалась — галицькі бояри були економічно та політичне могутньою групою пануючого класу. Вже XII ст. «мужі галицькі» виступають проти будь-яких спроб обмежити їхні права на користь князівської влади і зростаючих міст. Тільки каральними заходами князь Роман зумів послабити позиції місцевої земельної аристократії. «Звичайна приказка його була:

не можна безпечно їсти меду, не винищивши рою, не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш», — оповідає поль­ський хроніст В. Кадлубек (1160—1223 рр.), який був краківським єпископом, а 1218 р. відмовився від посади і перейшов до монастиря.

Іншу групу становили служилі феодали, Джерелами їхніх земельних володінь були князівські пожалування, конфісковані та переділені князями боярські землі, а та­кож самочинні загарбання общинних земель. Здебільшого вони володіли землею умовно, поки служили, тобто за службу і за умовою служби. Служилі феодали поставляли князеві військо, що складалося з їхніх феодально залеж­них селян. На них і опиралися галицькі князі у боротьбі з боярством.

До пануючого класу Галицько-волинської держави на­лежала і велшса церковна знать: архієпископи, єпископи, ігумени монастирів та інші, які володіли селянами й обширними землями. Нерідко вони подібно до князів і бояр захоплювали общинні землі, а селян перетворювали на монастирських або церковних феодально залежних селян.

Основну масу сільського населення у Галицько-Волинській державі становили і вільні, і залежні — вони одна­ково іменувалися смердами. Переважною формою селянського володіння землею було общинне, яке пізніше ці .стало назву «дворище». Останнє як об'єднання декількох селян-общинників поступово розпалося на індивідуальні двори.

Процес утворення великого земельного володіння і фор­мування класу феодалів супроводжувався посиленням феодальної залежності селян та появою феодальної ренти. Відробіткова рента XI—XII ст. змінилася продуктовою. Розміри феодальних повинностей самочинно встановлюва­лись феодалами.

Жорстока експлуатація селян посилювала боротьбу, що нерідко набувала форм народних повстань проти феодалів. Таким масовим виступом селян було, наприклад, повстан­ня 1159 р. при Ярославі Осмомислі.

У Галицько-Волинській державі налічувалось понад 80 міст, у тому числі найбільші — Берестя (пізніше Брест), Володимир, Галич, Львів, Луцьк, Перемишль, Холм тощо. Найчисленнішою групою міського населення були ремісни­ки. У містах працювали ювелірні, гончарні, ковальські та склоробні майстерні. Значні доходи приносила соляна торгівля. Галич швидко набув значення не тільки вели­кого торгово-ремісницького, а й культурного центру. В ньому створювався знаменитий Галицько-волинський літо­пис та інші письмові пам'ятки XII—XIII ст. Там мешкали і творили різьбар Авдій, вчений Тимофій, співак Митус.