- •Розділ і стародавні держави і пра на території україни (VII ст. До н. Е.—VI ст. Н. Е.)
- •1. Виникнення стародавніх держав
- •3. Античні міста-держави
- •4. Боспорське царство
- •5. Стародавні східні слов'яни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ III
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •2. Суспільний лад
- •3. Виникнення українського козацтва. Запорізька січ
- •4. Державний лад
- •5. Право
- •Розділ V суспільно-політичний лад і право в україні у період народно-визвольної війни
- •1. Антикріпосницький і національно-визвольний ха народної війни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •5. Входження україни до складу росії та його наслідки
- •Розділ VI суспільно-політичний лад і право козацько-гетьманської держави (середина XVII—кінець XVIII ст.) соціально-політичне становиш україни під владою іноземних держав
- •2. Входження правобережної україни до складу росії
- •3. Суспільний лад
- •4. Державний лад
- •5. Ліквідація автономного устрою україни
- •6. Право
- •1. Криза і розпад феодально-кріпосницького ладу
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ VIII суспільно-політичний лад і право україни у другій половині XIX ст. І. Скасування кріпосного права
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ IX
- •1. Загарбання західноукраїнських земель австрією
- •2. Органи урядової адміністрації
- •3.Органи самоврядування
- •4. Право
- •Розділ х
- •1. Розпад російської імперії та відродження української держави
- •2. Система органів центральної ради
- •3. Жовтневий переворот більшовиків. Його вплив на україну
- •4. Четвертий універсал і проголошення україни незалежною демократичною дер
- •5. Українська держава за гетьмана п. Скоропадського
- •6. Українська держава за директорії
- •1. Розпад австро-угорщини і проголошення зунр
- •2. Державний лад зунр
- •3. Законодавча діяльність зунр. Злука унр і зунр
- •4. Падіння зунр
- •Утворення срср та зміни / суспільно-політичному житті україни
- •1. Передумови утворення і юридичне оформлення срср
- •2. Прийняття загальносоюзної конституції і дальший розвиток конституційного законодавства урср
- •3. Перебудова державного апарату урср
- •4. Адміністративно-територіальна реформа
- •5. Кодифікації та характеристика права
- •Розділ хні входження західної у країн та північної буковини до складу україни
- •1. Окупація західноукраїнських земель та їхнє сощально-політи-чне становище у складі іноземних держав
- •Розділ XIV зміни в державному апараті та праві україни в роки другої світової війни
- •1. Напад фашистської німеччини на радянський союз. Спроби відновлення української держави
- •2. Розчленування території україни характеристика окупаційного режиму
- •3. Державний лад
- •Розділ XV
- •1. Соціально-політичне становище закарпаття у складі чехословаччин.И
- •2. Створення і діяльність органів народної влади. Входження закарпаття до урср
- •Розділ XVI розпад срср та відродження української суверенної, незалежної, соборної держави
- •1. Процес перебудови і зміни в суспільно-політичному житті україни
- •2. Декларація про державний суверенітет україни 16 липня 1990 р.
- •3. Акт проголошення незалежності україни 24 серпня 1991 р.
- •4. Державне будівництво в україні на сучасному етапі
- •Список літератури
- •290008 Львів, вул. Пекарська, 11,
5. Кодифікації та характеристика права
З переходом у 1921 р. до нової економічної політики, що допускала вільну торгівлю і товарно-грошові відносини, постало завдання кодифікації радянського законодавства. Раднарком УРСР постановою 10 травня 1921 р. доручив Наркомюстові вжити заходів, спрямованих на систематизацію всіх діючих правових норм. Упродовж кількох найближчих років було створено кодекси та інші рівнозначні їм законодавчі акти з основних галузей права: Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс законів про працю, Кодекс законів про народну освіту, Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс (1922 р.), Закон про ліси (1923 р.), Цивільний процесуальний кодекс, Тимчасові будівельні правила (1924 р.), Ветеринарний кодекс, Виправно-трудовий кодекс (1925 р.). Окрім цього, 1924 р. розроблявся Кооперативний кодекс, а 1924—1925 рр. — новий Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та про акти громадянського стану (проект першого Сімейного кодексу був розроблений 1919 р., але тоді через політичну ситуацію він не був прийнятий), затверджений 1926 р. У 1927 р. був затверджений Адміністративний кодекс.
Цивільний кодекс складався з чотирьох частин. У загальній частині визначалися основні засади, суб'єкти та об'єкти прав, правочини і позовна давність. У розділі «Речове право» подавалися норми, що регулювали праве власності, право забудови і заклад майна. Розділ .«Зобов'язальне право», крім загальних положень, містив норми про зобов'язання, які виникали з договорів, майнового найму, купівлі-продажу, міни, позики, підряду, поручництва, доручення і довіреності, товариства, страхування та зобов'язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення і заподіяння іншому шкоди.
Цивільний кодекс затверджував виняткове право держави на землю, її надра, води, націоналізовані підприємства, залізниці, націоналізовані судна і будівлі, літальні апарати, зброю і військове спорядження, телеграфне майно. Всі об'єкти державної власності повністю вилучалися з цивільного обороту. Водночас із державною власністю допускалося право кооперативної власності, а також право приватної власності на предмети, які не вва жалися вилученими з цивільного обороту.
Останній розділ Цивільного кодексу регулював спадкове право. Проте спадкування за законом і заповітом допускалося у межах загальної вартості спадкового майна не більше ніж 10 тис. золотих карбованців, виключаючи всі борги спадкодавця. Частина, що перевищувала цю вартість спадкового майна, переходила на користь держави.
Кодекс законів про працю гласив, що наймання і надання робочої сили провадиться на основі добровільної угоди обов'язково через органи Уповнаркомпраці. Щодо трудової повинності (вона була зафіксована у Конституції 1919 р.), то вона могла застосовуватися тільки у виняткових випадках (для боротьби зі стихійним лихом, при недостатності робочої сили для здійснення найважливіших державних завдань) і тільки на підставі спеціальних постанов уряду республіки або уповноваження ним органів. Кодекс проголошував, що тривалість нормального робочого часу не може перевищувати 8 год., і встановлював 6-годинний робочий день для осіб у віці від 16 до 18 років, для тих, які працюють на підземних роботах, для осіб розумової та конторської праці. Надурочна робота, як правило, не допускалася. Кодекс мав положення про учнівство, працю жінок і неповнолітніх, охорону праці, права профспілок на виробництві, розгляд і розв'язання спорів про порушення трудового законодавства та соціальне страхування робітників і службовців.
Земельний кодекс складався з основних положень ї чотирьох частин: Про трудове землекористування; Про міські землі; Про державне земельне майно; Про землеустрій та переселення. Кодекс проголошував скасування приватної власності на землю, її надра, води та ліси і перетворення їх у власність держави.
Закон про ліси складався з п'яти частин: Основні засади; Про збереження та охорону лісів; Про державні ліси, споруди і майно; Про ліси, що передаються в користування установ, товариств і організацій; Про порядок надходження доходів і провадження видатків на лісове господарство. Закон про ліси мав головним завданням законодавче регулювати правове становище лісів як об'єкта державної власності, забезпечити їх збереження» охорону і відтворення, а також регламентувати порядок і умови передачі лісів у користування установам і організаціям.
Ветеринарний кодекс мав чотири частини. Перша містила основні положення, присвячені організації та завданням державної ветеринарії. Друга визначала заходи» і порядок запобігання та припинення заразних і пошесних? хвороб усіх видів домашньої худоби і птиці. Третя встановлювала, що ветеринарно-санітарний нагляд за переміщенням тварин і зберіганням сирих тваринницьких продуктів здійснюється тільки ветеринарним персоналом земельних органів. Четверта закріплювала систему ветеринарних органів управління.
Кодекс законів про народну освіту становив єдиний законодавчий акт, який містив у систематизованому вигляді велику кількість правових норм, що регулювали питання народної освіти, культосвітньої та виховної роботи. Кодекс складався з чотирьох книг: Організація управління і постачання в галузі народної освіти; Соціальне виховання дітей; Професійна і спеціально-наукова освіта;
Політична освіта і виховання дорослих. У середині 30-х років застосування кодексу припинилося, хоч формально-він і не був скасований.
Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану визнавав беззаперечним доказом шлюбу тільки реєстрацію шлюбу. Питання реєстрації шлюбів і розлучень були повністю віднесені до компетенції органів ЗАГСу (Запис актів громадянського стану). На відміну від попереднього законодавства, Кодекс ввів інститут усиновлення (удочеріння) як форму громадської допомоги дітям. При розлученні роздільною власністю вважалося майно, придбане подружжям до шлюбу. Майно, придбане під час спільного життя, вважалося спільною власністю, чим переслідувалася мета захисту інтересів жінки, праця якої у веденні домашнього господарства і догляді за дітьми прирівнювалася до праці чоловіка.
Кримінальний кодекс мав дві частини — загальну та особливу. Кодекс встановив, що кримінальна відповідальність діє тільки при наявності вини особи, котра мала дві форми — умисел (навмисність) і необережність. Проте практика/ 30-х років у період посилення тоталітарного, режиму пішла іншим шляхом. За Конституцією СРСР 1924 р. основи кримінального законодавства віднесено до компетенції загальносоюзних органів. Відповідно до цього 1924 р. були затверджені «Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік», на підставі яких 1927 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, що передбачав нові склади злочинів і збільшував санкції за їх вчинення.
Виправно-трудовий кодекс складався з 22 розділів, де регулювалися питання організації та діяльності виправно-трудових установ.
Кримінально-процесуальний і Цивільний процесуальний кодекси регламентували порядок провадження кримінальних і цивільних справ, питання про підсудність, склад суду, про сторони та їх відвід, докази, протоколи, процесуальні строки і судові витрати. Проте проголошені цими кодексами демократичні принципи радянського процесу не завжди послідовно і до кінця втілювалися у життя.
Адміністративний кодекс України став першою спробою кодифікації адміністративного права в СРСР. Він складався з таких 15 розділів: загальні засади; адміністративні акти; заходи адміністративного впливу; індивідуальні адміністративні примусові заходи; трудова повинність для боротьби зі стихійним лихом; обов'язки населення у справі охорони громадського порядку; громадянство УРСР, його набуття і втрата; реєстрація та облік руху населення; товариства, спілки, клуби, з'їзди, правила про культи; публічні видовища, розваги та ігри; користування державним прапором і печатками; нагляд адміністративних органів у галузі промисловості; нагляд адміністративних органів за торгівлею; порядок оскарження дій місцевих державних органів. У 1956 р. Адміністративний кодекс був виданий у витягах. У цьому виданні вилучені скасовані норми, а також не введені ті, що офіційно не скасовані, але фактично втратили своє значення, окремі застарілі терміни замінені новими.
Відносна стабільність перших українських кодексів зберігалася тривалий час. Проте у нових історичних умовах вони застаріли. Життя вимагало внесення уточнень і доповнень в існуючі кодекси.
У 1958—1984 рр. проведена друга кодифікація законодавства України і прийнято 13 нових кодексів: Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс (1960 р.), Цивільний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс (1963 р.), Кодекс про шлюб та сім'ю (1969 р.). Земельний кодекс, Виправно-трудовий кодекс (1970 р.),
Кодекс законів про працю (1971 р.), Водний кодекс (1972 р.), Кодекс законів про надра (1976 р.), Лісний кодекс (1979 р.), Житловий кодекс (1983 р.), Кодекс про адміністративні правопорушення (1984 р.).
Кодифікація республіканського законодавства проводилася і в інших формах. Наприклад, були прийняті Закон про охорону природи України (1960 р.). Положення про товариські суди України (1961 р. та 1977 р.) тощо. Законодавець усвідомлював силу правових норм як «важеля» для здійснення далекосяжних суспільних реформ. Але зміцнення законності мало однобічний характер, охороняючи не громадянина від порушення його особистих прав державними органами, а, навпаки, захищаючи державні інтереси від порушення їх громадянами чи представниками державного апарату. Однак це робило переворот у погляді на суть права, норми якого повинні безумовно виконуватися. Після цього значно обмежилася свобода судових органів керуватися революційною доцільністю. Вони також були зобов'язані виконувати закони,
Поняття права одержало нове визначення щодо охорони правового ладу. Теоретична основа розуміння права за марксистським ученням була перекреслена практикою радянської держави. За Марксом і Енгельсом, право було однією з надбудов економіки. Але реформи радянських керівників здебільшого спрямовувалися на те, щоб ламати старі (з міцною традицією) економічні відносини Наприклад, замість дрібної селянської власності було запроваджено колективне землеволодіння і селянин із дрібного товаровиробника став напівробітником, що яскраве доказує величезну силу позаекономічного впливу самої правової системи.
У Радянському Союзі все більше виявлялася переваг; норм публічного права над нормами права приватного Як відомо, велика галузь господарських відносин у суспільствах самостійних підприємств, ремісників, товаровиробників-хліборобів, купців є галуззю, що регулюється нормами приватного права. У СРСР, внаслідок одержавлення промислових підприємств і торговельних закладів ці відносини опинилися у сфері, безпосередньо регульованій державою. Через це господарське право стало ту виразною галуззю права публічного. Аналогічні відносини колгоспників з колгоспом визначалися новим колгосп ним правом, що стало регулятором праці та всього життя багатьох мільйонів селян. Характер колгоспів як організацій, керованих і контрольованих державним апаратом, призвів до того, що колгоспне право стало також видом публічного права.
Водночас фактична влада зосереджувалась партійних функціонерів. Адже існувала системи партійних органів, рішення яких були обов'язковими творили певну правову систему. Тому можна про наявність двох систем права у радянській Одна з них — прокламована у Конституції і єдина в законі; однак на практиці вона майже ї Водночас існувала друга система, яка спиралася публіковані циркуляри (фактична перевага секретарів партійних комітетів над виконавчими комітетам,! проведення на відповідальні посади тільки членів комуністичної партії, виставлення при виборах до Рад тільки єдиного, встановленого комуністичною партією списку кандидатів тощо). Із цілком зрозумілих міркувань державна влада офіційно не визнавала існування цієї другої. правової системи, тримаючись за фікцію фактично не діючих правових постанов про радянське представницьке народовладдя.