ПЕРЕДМОВА

1 вересня 2001 року вступив у дію новий Кримінальний кодекс України, спрямований на захист прав і свобод людини й громадянина, власності, громадського порядку, конституційного устрою, державного ладу України від злочинних посягань, забезпечнення миру і безпеки людства.

Боротьба зі злочинністю неможлива без чіткого знання складу окремих злочинів. Саме вони й розглядаються в цій праці, яка має намір допомогти та систематизувати знання Особливої частини кримінального права України, засвоїти основи методики й техніки аналізу окремих складів злочину,

їх елементи та ознаки. Цей навчальний посібник є джерелом для підготовки до іспитів, заліків.

Матеріал у ньому подається стисло, конктеризовано, має форму запитань і відповідей, що допоможе студентам систематизувати наявні знання, сконцентрувати увагу на основних інститутах та поняттях Особливої частини кримінального права.

У посібника з предмета «Кримінальне право України. Особлива частина» своєрідна будова – це наявність модулів (блоків) питань, що мають деякі загальні та специфічні властивості, характеристики.

До модулів входить характеристика загальних властивостей опрацьованих тем, питань, наявність конкретних питань для закріплення матеріалу, розв’язання задач, тестів, програми семінарського заняття.

До модуля № І належать:

1.Загальні положення (Поняття та система Особливої частини кримінального права, Наукові основи кваліфікації злочинів);

2.Злочини проти основ національної безпеки України.

3.Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

4.Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднання громадян.

5.Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

До модуля № 2 належать:

1.Злочини проти життя та здоров’я особи.

3

2.Злочини проти волі, честі та гідності людини.

3.Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

4.Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення.

5.Злочини проти безпеки виробництва.

До модуля № 3 належать:

1.Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

2.Злочини проти громадського порядку та моральності.

3.Злочини проти громадської безпеки.

4.Злочини у сфері службової діяльності.

5.Злочини проти правосуддя.

До модуля № 4 належать:

1.Злочини проти власності.

2.Злочини у сфері господарської діяльності.

3.Злочини проти довкілля.

4.Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

5.Злочини у сфері використання електронно-обчислю- вальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж.

6.Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).

Кожен із модулів забезпечений наявними тестами, переліком питань для контролю (семестрового), переліком питань до іспиту, програми рефератів, семінарських занять.

Упосібнику надано достатній перелік літератури основної та додаткової. Основні нормативні джерела і література для поглибленого вивчення навчального курсу «Кримінальне право України» Законодавчі акти, Кодекси.

До уваги користувачів! У тексті посібника дано теоретичні основи класифікації та кваліфікації злочинів (теорія кримінального права) станом на 1.11.2007 року. До тексту посібника внесено текстуальні зміни відповідно до змін чинного кримінального законодавства, прийняого Постановами Верховної Ради України, починаючи від 18.03. 2004 року до 31.05.2007 року. Зважаючи на постійний процес гуманізації кримінального законодавства, зміни гіпотез та диспозицій окремих статей Кримінального закону, зміни санкцій відповідних статей КК України, необхідно постійно слідкувати за змінами до Кримінального Закону.

4

ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА І ЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА НАУКОВІ ОСНОВИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

Поняття, система і значення Особливої частини кримінального права.

Методика аналізу конкретних складів злочину. Наукові основи кваліфікації злочинів.

Поняття, система і значення Особливої частини кримінального права.

Особлива частина Кримінального кодексу України – це ситема норм, що встановлюють, які небезпечні діяння є злочинами, та які види покарань можуть бути застосовані до соіб, які їх вчинили.

В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із зазначенням виду покарання і меж, в яких вони можуть бути призначені.

Особлива частина кримінального права дає вичерпний перелік злочинів (суспільно небезпечних діянь), за вчинення яких особа може нести кримінальну відповідальність і підлягає покаранню. Інакше кажучи, тільки діяння, зазначені в Особливій частині, можуть рахуватися злочином.

Система Особливої частини кримінального права являє собою науково обгрунтоване розіщення норм, які визначають відповідальність за ті чи інші злочини за певними групами (главами) залежно від спільності родового об'єкта, а також один щодо одного в середині кожної групи (глави).

Найважливіший принцип кримінального права – немає зло-

чину без указівки про це в законі – знаходить в Особливій частині своє повне відображення. Значення Особливої частини насамперед у тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільно небезпечних діянь (віднесення діяння до числа злочинів), забезпечує тим самим реальні основи для дотримання законнностіКрім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості (характеру і ступеня суспільної небезпечності). Це є реальною можливістю здійснення

5

цілеспрямованої кримінальної політики і проведення її в суворих рамках законності. За складом усі норми Особливої частини можно розподілити на три групи: заборонні, роз’яснювальні та заохочувальні.

Більшість становить заборонні (норми – заборони), які забороняють відповідні діяння людей (злочинне діяння або злочинна бездіяльність) під погрозою застосування особливого виду державного примусу – кримінального покарання. Якраз вони за структурою розділяються на диспозиції та санкції.

Кримінальне право являє собою сукупність правових норм, за допомогою яких правоохоронні органи ведуть боротьбу зі злочинністю. Злочинність як соціальне явище – це найбільша суспільна небезпечна частина правопорушень, які вчиняються в реальній дійсності.

Для особливої частини кримінального права характерні три основні ознаки.

1.Особлива частина являє собою сукупність кримінальноправових норм, які визначають види і склади злочинів та встановлюють види й розміри покарань, які застосовуються судом до осіб, винних у їхньому скоєнні.

2.Кримінально-правові норми, які створюють Особливу частину, розміщені в ній у певному (визначеному) порядку суворої послідовності.

3.Кримінально-правові норми, які створюють Особливу частину, містяться тільки в юридичних актах, які видає Верховна Рада України.

Із сказаного випливає, що Особлива частина кримінального права – це сукупність розміщених у суворій послідовності виданих Верховною Радою норм, які визначають види і склади злочинів та покарання, що застосовуються судом до осіб, винних у їх скоєнні.

Крім складів конкретних злочинів, в Особливій частиш кримінального права є заохочувальні норми, які визначають підстави звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили окремі злочини і щиро розкаялися в скоєному, чи з інших підстав, а також роз'яснювальні норми, в яких розкривається зміст окремих понять, термінів, що вживаються в КК.

6

Значення Особливої частини кримінального права полягає, насамперед, у тому, що в ній дається в суворій відповідності з принципом – немає злочину без вказівки на це в законі – вичерпний перелік злочинних діянь, тобто визначаються і точно описуються ті суспільно небезпечні діяння, які посягають на інтереси особи, суспільства або держави і які є злочинами.

Поряд з Особливою частиною як сукупністю юридичних норм, що регламентують відповідальність за окремі види злочинів, розрізняють ще й Особливу частину єдиної науки кримінального права, яка одним із її важливих і невід'ємних розділів. Наука, що досліджує Особливу частину, – це сукупність уявлень, поглядів та ідей про систему законодавчих норм, які складають Особливу частину, та про окремі злочини, що передбачені кримінальним законодавством. Предметом цієї науки є вивчення норм, що створюють Особливу частину кримінального права, і практики їх застосування, ефективності системи цих норм, а також розробка пропозицій щодо подальшого удосконалення кримінального законодавства та поліпшення застосування закону на практиці.

Залежно від значущості родового об'єкта Особлива частина КК має таку систему:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України.

Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи. Розділ ІІІ. Злочини проти волі, честі та гідності особи

Розділ ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Розділ VІ. Злочини проти власності.

Розділ VІІ. Злочини у сфері господаської діяльності. Розділ VІІІ. Злочини проти довкілля.

Розділ ІХ. Злочини проти громадської безпеки. Розділ Х. Злочини безпеки виробництва.

Розділ ХІ. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Розділ ХІІ. Злочини проти гомадського порядку та моральності.

7

Розділ ХІІІ. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення.

Розділ ХІV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ ХV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднання громадян.

Розділ ХVІ. Злочини у сфері використання електроннообчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж.

Розділ ХVІІ. Злочини у сфері службової діяльності. Розділ ХVІІІ. Злочини проти правосуддя.

Розділ ХІХ. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).

Розділ ХХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Ми бачимо, що в окремі розділи Особливої частини КК об’єднано норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об’єкт.

Родовий об’єкт – це певна група благ та інтересів, на які посягає певна група злочинів.

Найменування відповідних розділів Особливої частини КК вказують на цей об’єкт.

Систематизація злочинів за родовим об'єктом має суттєве кодифікаційне значення. Приймаючи новий кримінальний закон, законодавець включає його саме в той розділ, злочини якого посягають на ту саму групу суспільних відносин, що й злочин, передбачений новим законом.

Розміщення норм про відповідальність за окремі злочини за їх родовим об'єктом має велике значення для правильного застосування закону, тлумачення його дійсного змісту, орієнтації в кримінальному кодексі. Об'єднання норм, які передбачають однорідні злочини, в одну групу (розділ) дозволяє чітко виявляти характер суспільної небезпечності та специфіку цих діянь, вивчати загальні, такі що їх об'єднують, ознаки, дає можливість розро-

8

бляти та здійснювати засоби щодо запобігання і припинення цілої групи злочинів.

Методика аналізу конкретних складів злочину

До першої групи відноситься загальна характеристика окремого виду злочинів. Вивчаючи цю групу питань, важливо засвоїти родове поняття (визначення) злочинів, передбачених певним розділом, приділивши особливу увагу суспільній небезпечності їх та родовому об'єкту посягання.

Розглядаючи суб'єкт групи злочинів, що вивчаються, треба встановити вік, з якого настає кримінальна відповідальність за їх вчинення, та які із злочинів (чи може всі) характеризуються, крім загальних, ще й додатковими ознаками (спеціальний суб'єкт). Якщо група злочинів, що вивчаються, чи якась їхня частина має спільні (однакові) кваліфікуючі ознаки, то їх зміст доцільно засвоїти саме на цьому етапі.

Друга група питань стосується вивчення конкретних складів злочинів певного розділу. Методична схема їх вивчення може бути представлена у вигляді питань, які треба з’ясувати під час аналізу кожного конкретного складу злочину. Системність їхнього аналізу забезпечується певним порядком (черговістю) їхнього розгляду.

Спочатку треба точно визначити місце розглядуваного злочину в системі КК, тобто визначити, до якої групи і до якого розділу Особливої частини КК відноситься цей злочин.

Після цього можна приступити до аналізу складу злочину, тобто до розкриття змісту безпосереднього об'єкта розглядуваного злочину, його об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони.

При розгляді об'єкта злочину треба, якщо це необхідно, з’ясувати зміст додаткового та факультативно-додаткового об'єкта і предмета злочину. Вивчаючи об'єктивну сторону, треба засвоїти її ознаки, визначитись у виді складу злочину (злочин з матеріальним, формальним чи формально-матеріальним складом). Якщо злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, то слід визначити їхній зміст і суть кримінально-значущого причинного зв'язку. Якщо законода-

9

вець як обов'язкову ознаку об'єктивної сторони називає хоча б одну з факультативних (місце, час, спосіб, обстановка, засоби та знаряддя вчинення злочину), то потрібно розібратися і в її змісті.

Аналізуючи суб'єктивну сторону, важливо уяснити не тільки форму і вид провини, які притаманні цьому складу злочину, а й розкрити зміст ознак інтелектуального та вольового моментів щодо саме цього складу злочину. Визначення мотиву і мети допоможе розібратися в цих питаннях.

Характеризуючи суб'єкт злочину, треба запам'ятати вік, з якого настає кримінальна відповідальність за цей злочин, а за наявності спеціального суб'єкта – його ознаки.

Наступним питанням є з’ясування особливостей кваліфікованого, або привілейованого (з пом'якшуючими ознаками) складу злочину, якщо відповідна стаття передбачає такий.

Наукові основи кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочину полягає у юридичне точному встановленні відповідності ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння ознакам передбаченого кримінальним законом складу злочину.

Склад злочину с єдиною законною, необхідною і достатньою підставою кримінальної відповідальності. Для того, щоб притягти винну особу до кримінальної відповідальності, треба встановити у вчиненому нею діянні склад злочину, тобто сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Ці ознаки передбачені законом, тому є законною підставою кримінальної відповідальності. Відсутність у вчиненому хоча б однієї з передбачених законом ознак складу злочину говорить про неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Склад злочину містить типову характеристику певного виду злочину (убивства, зґвалтування, дезертирства тощо), що мас важливе значення для відмежування злочину від незлочинних діянь (в тому числі і інших правопорушень), розмежування злочинів один від одного та правильної кваліфікації скоєного.

В теорії поняттям кваліфікації інколи охоплюється і оцінка скоєного за окремими елементами і ознаками складу злочину.

10

Наприклад, кваліфікація за об'єктом злочину, об'єктивною стороною або її ознаками, суб'єктивною стороною (відповідно за формами вини, мотивом і метою) і, нарешті, суб'єктом злочину.

Для правильної кваліфікації вимагається також встановлення ознак суб'єктивної сторони складу злочину: вини, мотиву і мети. Вони, як і згадані вище, можуть свідчити про наявність чи відсутність в діях особи злочину, про кваліфікацію за різними статтями тощо. Так, умисне легке тілесне ушкодження є злочином, а необережне – ні.

Правильна кваліфікація припускає також встановлення ознак суб'єкта злочину. Загальними (чи обов'язковими) ознаками всіх складів злочинів є вік кримінальної відповідальності та осудність.

Всі норми Особливої частини КК можна поділити на три групи:

-заборонні;

-роз’яснювальні;

-заохочувальні.

Заборонні норми заборояють певні вчинки людей. Ст. 114 – «шпигунство» передбачає позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років за передачу або їх збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства.

Роз’яснювальні норми розкривають зміст термінів, що вживаються у КК. ч.1 ст. 364 КК роз’яснюється, кого слід вважати службовими особами як суб’єктами злочинів у сфері службової діяльності.

Заохочувальні норми передбачають випадки, коли особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуванням її позитивної посткримінальної поведінки. Це спеціальні норми, які звільняють особу від кримінальної відповідальності після вичнення злочину (ст. 307 ч.4 КК – особа, яка добровільно здала наркотичні, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності.

11