5. Входження україни до складу росії та його наслідки

Майже шестирічна національно-визвольна війна українського народу закінчилася перемогою. Лівобережна і ча­стина Правобережної України звільнилася з-під ярма Польщі. Вихід зі складної ситуації, що склалася внаслі­док війни, уряд України вбачав у приєднанні України до Росії. Це питання розглядалося на Земському соборі 1 жовтня 1653 р., який ухвалив рішення про розрив мир­ного договору з Польщею і приєднання України до Росії, а також про те, щоб гетьмана Б. Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями «прийняти під ви­соку государеву руку». На підставі такого рішення в Ук­раїну було відправлен6~повноважне"посоЛБсгво—ю 43 чиновників на чолі з боярином В. Бутурліним для ведення переговорів про умови приєднання. У Переяславі 18 січня 1654 р. зібралася військова рада. В її роботі взяли участь представники всіх міст і верств населення України. Рада була загальнонародною.

Уряд України виробив конкретні умови, приєднання і передав царському урядові. Цей документ, відомий в історії як Статті Б. Хмельницького, або Просительні статті відображає бажання панівних класів до" "майбутнього уст­рою України в складі Російської держави. Статті 21 бе­резня розглянув царський уряд. Деякі з них були відхилені або перероблені. Затверджені в останньому варіанті, вони отримали назву Березневі статті та «Жалувана гра­мота царя Олексія Михайловича Війську Запорізькому 27 березня 1654 р.». Цими документами юридичне оформ­лено входження України до складу Росії та визначено її правове становище у складі Російської держави. Берез­неві статті затвердили питання про збереження у недо­торканості суспільного ладу України, попередній порядок управління і судову систему, за козацтвом — попередніх прав та привілеїв.

Виборний гетьман був главою України. Однак царя повідомляли про результати виборів, а обраний гетьман мав присягати «на підданство і вірність» царю й отриму­вати від нього клейнод.

Україні надавалося право зовнішніх відносин, але Зем­ський собор постановив обов'язково повідомляти про них центр, а також заборонив відносини України з Польщею і Туреччиною без відома царя. Було задоволене прохання України мати свій 60-тисячний козацький реєстр і під­тверджено попередні права та вільності феодалів, пере­дусім, спадкування землі, доходів з неї.

Росія взяла на себе обов'язок захищати Україну від зазіхань Польщі. Україна мала платити данину в царську

казну.

Таким чином, 1654 р. значна частина України — Ліво­бережна і частина Правобережної — увійшла до складу Російської держави як автономна адміністративно-терито­ріальна одиниця. Фактично цілі всіх рушійних сил, що брали участь у народно-визвольній війні, були досягнуті.

Частина України вийшла з-під влади Польщі. Панівні класи України зміцнили своє економічне і політичне ста­новище. Значно полегшилося становище селян, оскільки польські феодали були вигнані з України і селяни, котрі жили на цих землях, стали вільними, а рівень експлуата­ції значно знизився. \