- •Розділ і стародавні держави і пра на території україни (VII ст. До н. Е.—VI ст. Н. Е.)
- •1. Виникнення стародавніх держав
- •3. Античні міста-держави
- •4. Боспорське царство
- •5. Стародавні східні слов'яни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ III
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •2. Суспільний лад
- •3. Виникнення українського козацтва. Запорізька січ
- •4. Державний лад
- •5. Право
- •Розділ V суспільно-політичний лад і право в україні у період народно-визвольної війни
- •1. Антикріпосницький і національно-визвольний ха народної війни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •5. Входження україни до складу росії та його наслідки
- •Розділ VI суспільно-політичний лад і право козацько-гетьманської держави (середина XVII—кінець XVIII ст.) соціально-політичне становиш україни під владою іноземних держав
- •2. Входження правобережної україни до складу росії
- •3. Суспільний лад
- •4. Державний лад
- •5. Ліквідація автономного устрою україни
- •6. Право
- •1. Криза і розпад феодально-кріпосницького ладу
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ VIII суспільно-політичний лад і право україни у другій половині XIX ст. І. Скасування кріпосного права
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ IX
- •1. Загарбання західноукраїнських земель австрією
- •2. Органи урядової адміністрації
- •3.Органи самоврядування
- •4. Право
- •Розділ х
- •1. Розпад російської імперії та відродження української держави
- •2. Система органів центральної ради
- •3. Жовтневий переворот більшовиків. Його вплив на україну
- •4. Четвертий універсал і проголошення україни незалежною демократичною дер
- •5. Українська держава за гетьмана п. Скоропадського
- •6. Українська держава за директорії
- •1. Розпад австро-угорщини і проголошення зунр
- •2. Державний лад зунр
- •3. Законодавча діяльність зунр. Злука унр і зунр
- •4. Падіння зунр
- •Утворення срср та зміни / суспільно-політичному житті україни
- •1. Передумови утворення і юридичне оформлення срср
- •2. Прийняття загальносоюзної конституції і дальший розвиток конституційного законодавства урср
- •3. Перебудова державного апарату урср
- •4. Адміністративно-територіальна реформа
- •5. Кодифікації та характеристика права
- •Розділ хні входження західної у країн та північної буковини до складу україни
- •1. Окупація західноукраїнських земель та їхнє сощально-політи-чне становище у складі іноземних держав
- •Розділ XIV зміни в державному апараті та праві україни в роки другої світової війни
- •1. Напад фашистської німеччини на радянський союз. Спроби відновлення української держави
- •2. Розчленування території україни характеристика окупаційного режиму
- •3. Державний лад
- •Розділ XV
- •1. Соціально-політичне становище закарпаття у складі чехословаччин.И
- •2. Створення і діяльність органів народної влади. Входження закарпаття до урср
- •Розділ XVI розпад срср та відродження української суверенної, незалежної, соборної держави
- •1. Процес перебудови і зміни в суспільно-політичному житті україни
- •2. Декларація про державний суверенітет україни 16 липня 1990 р.
- •3. Акт проголошення незалежності україни 24 серпня 1991 р.
- •4. Державне будівництво в україні на сучасному етапі
- •Список літератури
- •290008 Львів, вул. Пекарська, 11,
3. Акт проголошення незалежності україни 24 серпня 1991 р.
Незважаючи на прийняття Декларації про державний суверенітет, Україна продовжувала залишатися у складі Союзу РСР, хоча з цього часу діяла самостійніше, сміливіше, без огляду на Москву. Впродовж короткого часу (з літа 1990 р. до літа 1991 р.) Верховна Рада УРСР схвалила близько 40 законів і 68 постанов з різних аспектів економічної політики. Серед них — закон про економічну самостійність України (серпень, 1990 р.) та постанова (листопад, 1990 р.) «Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки», інші акти. Закон про економічну самостійність визначав зміст, мету й основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки й соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової систем. В Україні 1991 р. розпочато реформу цін. Однак введення з 1 січня 1991 р. нових закупівельних і оптових цін створило для багатьох промислових підприємств критичну ситуацію, оскільки нові ціни на більшість товарів народного споживання перевищили діючі роздрібні. Це призвело до порушення госпрозрахункових відносин при реалізації продукції і, як наслідок,—до порожніх полиць крамниць. Тільки з 2 квітня були запроваджені нові державні фіксовані, регульовані й вільні роздрібні ціни. Цей крок виявився дуже непопулярним серед населення. З 1 листопада уряд був змушений до насичення ринку товарами ввести продаж продовольчих і непродовольчих товарів з використанням картки споживача з купонами.
З метою поліпшення екологічної ситуації Верховна Рада прийняла постанову «Про екологічну обстановку в республіці та заходи по її докорінному поліпшенню» (березень, 1990 р.). Передбачалося припинити нове промислове виробництво і будівництво у великих містах і районах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього середовища, до 1995 р. вивести з експлуатації Чорнобильську АЕС, повністю припинити до 2000 р. скидання у водойми забруднених стоків тощо.
П'ятого липня 1991 р. прийнято закон «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР», закон «Про вибори Президента Української РСР» та закон «Про Президента Української РСР». Президент є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади, — зазначається у цих законах. Він обирається громадянами України на п'ять років і може бути переобраний тільки раз. Президентом може бути обраний громадянин України, не молодший 35 років, який має виборчі права, проживає на території України не менше десяти років і володіє державною мовою.
Були прийняті й інші закони з багатьох галузей державотворчого життя.
Аналогічну діяльність розгорнули колишні «союзні» республіки. Особливо активно і рішуче проходив процес відновлення власної державності у республіках Прибалтики.
Не бажаючи втратити владу, численні права і привілеї, намагаючись будь-якою ціною зберегти тоталітарну імперію, ортодоксальне, сталінського типу партійно-державне керівництво Союзу вирішило вдатися до державного перевороту. У Москві 19 серпня 1991 р. здійснено путч та створено так званий Державний комітет надзвичайного становища — «ГКЧП». До його складу увійшли заступник Президента країни Янаєв, голова КДБ Крючков, міністр оборони Язов та і». Комітет оголосив про взяття влади у свої руки, у деяких регіонах ввів надзвичайне становище. В бойову готовність були приведені війська КДБ, деякі військові частини, на вулиці Москви виведено танки і бронемашини. Чимало партійно-державних керівників республіканського, обласного, районного рівня оголосили про підтримку «ГКЧП». Вичікувальну позицію зайняло керівництво України. Однозначно негативно, публічно, з протестом проти антидержавних дій «ГКЧП» висловилися депутати Народної ради у парламенті України, Народний Рух, деякі інші громадсько-політичні організації, обласні Ради західних областей України.
“ГКЧП” не вдалося утримати владу. Рух протесту очолив Б. Єльцин, згодом обраний Президентом Росії. Керівництво комітету було заарештоване, розпочалася чистка державного апарату від «гекачепістських» елементів.
Характерно, що про можливість такого путчу ще у квітні 1991 р. попереджував колишній дисидент, політв'язень, голова Демократичної партії України Ю. Бадзьо.
Отже, путч провалився, і головним фактором, що спричинив його поразку в Україні, був фактор єднання її народу навколо ідеї суверенітету, єднання загальнодемократичного, національно-демократичного рухів та державних структур, передусім позиція Народної ради у Верховній Раді.
Цими подіями завершилась ціла епоха в історії нашої країни, епоха, коли країною правив більшовицько-комуністичний тоталітарний режим, режим насилля — фізичної, ідеологічного, духовного, що ґрунтувався на почуттях страху та брехні, фальші і демагогії, терорі та облудстві.
Розпочався новий етап — етап загальнодемократичної революції, в ході якої юридичне ліквідовано компартійну систему, припинив існування «непорушний» Союз РСР. Розпочався незвиротний процес об'єктивної суверенізації республік, який М. Горбачов з гіркою іронією назвав «парадом суверенітетів». Однак це був не парад, а природний рух народів до волі, прагнення утворити свої суверенні держави.
Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. розглянула надзвичайно важливе для долі народу питання: про політичну ситуацію в республіці й заходи, які необхідно вжити для недопущення можливості повторення подібних дій у майбутньому. Сесія прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України, в якому підкреслювалося:
«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.,
— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом 00Н та іншими міжнародно-правовими документами,
— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей Акт набирає чинності з моменту його схвалення».
Акт проголошення незалежності України, день прийняття якого був незабаром проголошений національним святом, не був випадковим явищем, навіяним серпневим путчем. Прагнення до національного суверенітету випробувано віками. Право самовизначення — право народу самому визначати свою долю. Акт проголошення незалежності України український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням природного права на самовизначення. Отже, це не витвір політиків чи партій — це об'єктивна потреба, об'єктивний процес розвитку людства в сучасну епоху.
В наступні дні Президія Верховної Ради України прийняла Указ щодо припинення діяльності компартії України, постанови про департизацію державних органів, підприємств, установ, збройних сил, про власність компартії України та КПРС на території України.