- •Розділ і стародавні держави і пра на території україни (VII ст. До н. Е.—VI ст. Н. Е.)
- •1. Виникнення стародавніх держав
- •3. Античні міста-держави
- •4. Боспорське царство
- •5. Стародавні східні слов'яни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ III
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •2. Суспільний лад
- •3. Виникнення українського козацтва. Запорізька січ
- •4. Державний лад
- •5. Право
- •Розділ V суспільно-політичний лад і право в україні у період народно-визвольної війни
- •1. Антикріпосницький і національно-визвольний ха народної війни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •5. Входження україни до складу росії та його наслідки
- •Розділ VI суспільно-політичний лад і право козацько-гетьманської держави (середина XVII—кінець XVIII ст.) соціально-політичне становиш україни під владою іноземних держав
- •2. Входження правобережної україни до складу росії
- •3. Суспільний лад
- •4. Державний лад
- •5. Ліквідація автономного устрою україни
- •6. Право
- •1. Криза і розпад феодально-кріпосницького ладу
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ VIII суспільно-політичний лад і право україни у другій половині XIX ст. І. Скасування кріпосного права
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ IX
- •1. Загарбання західноукраїнських земель австрією
- •2. Органи урядової адміністрації
- •3.Органи самоврядування
- •4. Право
- •Розділ х
- •1. Розпад російської імперії та відродження української держави
- •2. Система органів центральної ради
- •3. Жовтневий переворот більшовиків. Його вплив на україну
- •4. Четвертий універсал і проголошення україни незалежною демократичною дер
- •5. Українська держава за гетьмана п. Скоропадського
- •6. Українська держава за директорії
- •1. Розпад австро-угорщини і проголошення зунр
- •2. Державний лад зунр
- •3. Законодавча діяльність зунр. Злука унр і зунр
- •4. Падіння зунр
- •Утворення срср та зміни / суспільно-політичному житті україни
- •1. Передумови утворення і юридичне оформлення срср
- •2. Прийняття загальносоюзної конституції і дальший розвиток конституційного законодавства урср
- •3. Перебудова державного апарату урср
- •4. Адміністративно-територіальна реформа
- •5. Кодифікації та характеристика права
- •Розділ хні входження західної у країн та північної буковини до складу україни
- •1. Окупація західноукраїнських земель та їхнє сощально-політи-чне становище у складі іноземних держав
- •Розділ XIV зміни в державному апараті та праві україни в роки другої світової війни
- •1. Напад фашистської німеччини на радянський союз. Спроби відновлення української держави
- •2. Розчленування території україни характеристика окупаційного режиму
- •3. Державний лад
- •Розділ XV
- •1. Соціально-політичне становище закарпаття у складі чехословаччин.И
- •2. Створення і діяльність органів народної влади. Входження закарпаття до урср
- •Розділ XVI розпад срср та відродження української суверенної, незалежної, соборної держави
- •1. Процес перебудови і зміни в суспільно-політичному житті україни
- •2. Декларація про державний суверенітет україни 16 липня 1990 р.
- •3. Акт проголошення незалежності україни 24 серпня 1991 р.
- •4. Державне будівництво в україні на сучасному етапі
- •Список літератури
- •290008 Львів, вул. Пекарська, 11,
3. Державний лад
Київська держава не була чітко централізована. За формою вона вважалася ранньофеодальною монархією і. ґрунтувалася на принципі сюзеренітету-васалітету. Хоча київські князі були головними, великими князями всієї держави, але в міру розвитку феодальних відносин між київським і місцевим князями укладалися міжкнязівські договори, так звані хрестоцілувальні грамоти.
Очолював державу великий князь. Йому належала верховна законодавча влада. Великий князь зосереджував і виконавчу-владу. Будучи главою адміністрації, він виконував також функції воєначальника і особисто водив рать у бій. Мали князі й судову владу. Право спадкування престолу, що" раніше передавалося старшому братові за принципом «старшинства», було замінено принципом «отчини», тобто передачі "старшому синові. Проте порядок переходу князівської влади у спадщину не визначався жодними нормами. Не визначив цей порядок і Ярослав, після смерті якого почалася боротьба за престол. Княжі сім'ї, як правило, мали багато дітей, що посилювало майнові суперечності. Однак були й винятки: у Чернігівському князівстві влада переходила від старшого брата до молодшого, а потім поверталася до синів старшого брата. В інших князівствах влада переходила від батька до старшого сина. Прихід нового князя супроводжувався певним церемоніалом з участю церкви. При цьому церемоніал інтронізації був запозичений значною мірою у Візантії та Західної Європи. Використовувалося також святкове князівське вбрання (Володимир Ярослав зображені на монетах у діадемах).
Діяльність князя скеровувалася радою бояр. Щоправда, вона юридичне не була оформлена, але мала вплив .на князя. До ради входили наймогутніші феодали-землевласники, які мали посади у державному апараті, а також представники вищого духовенства. Князь разом з ними обговорював питання оголошення війни, укладення миру, встановлення союзів з іншими державами. У галузі внутрішньої політики діяльність ради виражалася в обговоренні та виданні нових законів. Окрім цього, рада виконувала судові функції, брала участь у розв'язанні військових, адміністративних, фінансових та інших питань. При відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, який не тільки розв'язував усі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й встановлював владу майбутнього князя.
Правлячий князь у випадку необхідності скликав збори міського населення — віча. Як зазначає літопис, про це вперше згадується у Білгороді (на місці сучасного с. Білгородки Києво-Святошинського району Київської обл.) 997 р., Новгороді — 1016 р., Києві — 1068 р. У віче могли брати участь усі чоловіки, крім холопів. Воно розглядало питання війни і миру, запрошення або вигнання князів, обирало або усувало представників адміністративного, судового та військового управління тощо. Проте не в усіх містах віче виконувало однакову роль. Наприклад, у Новгороді його роль була значно вагомішою, ніж у Чернігові. Пізніше, у зв'язку з розвитком феодалізму, віче втратило своє значення. Інколи у Київській державі скликалися також феодальні з'їзди, що розв'язували міжкнязівські суперечки і деякі інші важливі питання. Наприклад, на Любецькому з'їзді 1097 р. у Любечі (тепер Чернігівської обл.) князі домовилися про припинення міжусобних війн і проголосили принцип, за яким кожен князь мав право володіти успадкованими землями і зобов'язувався не зазіхати на володіння інших князів. Але насправді цей з'їзд не поклав край князівським феодальним міжусобицям. Наступний — Витачівський (тепер с. Витачів Київської обл.) з'їзд 1100 р. позбавив князя Данила Ігоровича Володимиро-Волинського князівства.
У період існування Київської держави існували дві системи управління. Перша з них — десяткова — випливала .з .військової організації. Тисяча втратила реальний математичний зміст і стала територіальним поняттям — округом, який очолював тисяцький. Він був керівником військових сил округу, здійснював поліцейську судову і фінансову владу. Тисячі поділялися на сотні на чолі з сотськими, що виконували також фінансово-адміністративні та судові функції. У деяких землях (наприклад, у Галичині) замість тисяцьких утверджувалися воєводи, котрі очолювали збройні сили місцевих князів. Тисяцькі у такому випадку виконували адміністративно-поліцейські функції у містах.
Другою системою управління була двірцево-вотчинна. Вона утворилася на дворі князя. До її складу входили (дворецький, конюший, стольник, чашник та ін.), які відтак стали виконувати доручення князя, що мали загальнодержавне значення і не належали до їхніх безпосередніх обов'язків при дворі.
На місця посилалися представники центральної влади — намісники і волостелі. Вони відали адміністративними і судовими справами. Селами управляли старости, що обиралися їх жителями. Всі ці посадові особи одержували за свою службу з населення «корм» у вигляді різних поборів.
Суд у Київській державі не відокремлювався від адміністрації. Суддею насамперед ставав князь, котрий важливі справи розв'язував спільно зі своїми боярами. Судові функції виконували також представники місцевої адміністрації — посадники у містах і волостелі у волостях. їх помічниками були тіуни, вірники, інші допоміжні особи.