- •Розділ і стародавні держави і пра на території україни (VII ст. До н. Е.—VI ст. Н. Е.)
- •1. Виникнення стародавніх держав
- •3. Античні міста-держави
- •4. Боспорське царство
- •5. Стародавні східні слов'яни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ III
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •2. Суспільний лад
- •3. Виникнення українського козацтва. Запорізька січ
- •4. Державний лад
- •5. Право
- •Розділ V суспільно-політичний лад і право в україні у період народно-визвольної війни
- •1. Антикріпосницький і національно-визвольний ха народної війни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •5. Входження україни до складу росії та його наслідки
- •Розділ VI суспільно-політичний лад і право козацько-гетьманської держави (середина XVII—кінець XVIII ст.) соціально-політичне становиш україни під владою іноземних держав
- •2. Входження правобережної україни до складу росії
- •3. Суспільний лад
- •4. Державний лад
- •5. Ліквідація автономного устрою україни
- •6. Право
- •1. Криза і розпад феодально-кріпосницького ладу
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ VIII суспільно-політичний лад і право україни у другій половині XIX ст. І. Скасування кріпосного права
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ IX
- •1. Загарбання західноукраїнських земель австрією
- •2. Органи урядової адміністрації
- •3.Органи самоврядування
- •4. Право
- •Розділ х
- •1. Розпад російської імперії та відродження української держави
- •2. Система органів центральної ради
- •3. Жовтневий переворот більшовиків. Його вплив на україну
- •4. Четвертий універсал і проголошення україни незалежною демократичною дер
- •5. Українська держава за гетьмана п. Скоропадського
- •6. Українська держава за директорії
- •1. Розпад австро-угорщини і проголошення зунр
- •2. Державний лад зунр
- •3. Законодавча діяльність зунр. Злука унр і зунр
- •4. Падіння зунр
- •Утворення срср та зміни / суспільно-політичному житті україни
- •1. Передумови утворення і юридичне оформлення срср
- •2. Прийняття загальносоюзної конституції і дальший розвиток конституційного законодавства урср
- •3. Перебудова державного апарату урср
- •4. Адміністративно-територіальна реформа
- •5. Кодифікації та характеристика права
- •Розділ хні входження західної у країн та північної буковини до складу україни
- •1. Окупація західноукраїнських земель та їхнє сощально-політи-чне становище у складі іноземних держав
- •Розділ XIV зміни в державному апараті та праві україни в роки другої світової війни
- •1. Напад фашистської німеччини на радянський союз. Спроби відновлення української держави
- •2. Розчленування території україни характеристика окупаційного режиму
- •3. Державний лад
- •Розділ XV
- •1. Соціально-політичне становище закарпаття у складі чехословаччин.И
- •2. Створення і діяльність органів народної влади. Входження закарпаття до урср
- •Розділ XVI розпад срср та відродження української суверенної, незалежної, соборної держави
- •1. Процес перебудови і зміни в суспільно-політичному житті україни
- •2. Декларація про державний суверенітет україни 16 липня 1990 р.
- •3. Акт проголошення незалежності україни 24 серпня 1991 р.
- •4. Державне будівництво в україні на сучасному етапі
- •Список літератури
- •290008 Львів, вул. Пекарська, 11,
4. Адміністративно-територіальна реформа
В Україні робота над створенням нового адміністративно-територіального поділу розпочалася 1922 р. Наприкінці жовтня цього року відповідно до постанови третьої сесії ВУЦВК Одеську і Миколаївську губернії було об'єднано в одну — Одеську. Запорізьку губернію приєднано до Катеринославської, а Кременчуцьку розформовано з передачею повітів, що входили до неї, до складу Полтавської та Київської губерній.
Внаслідок цього кількість губерній в Україні зменшилася з 12 до 9 (Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська). До весни 1923 р. був підготовлений проект скасування у республіці волостей і повітів та утворення замість них районів і округів. Друга сесія ВУЦВК сьомого скликання 12 квітня 1923 р. прийняла постанову «Про новий адміністративно-територіальний поділ України», якою затвердила скасування 1980 волостей і 102 повітів та поділ республіки на 53 округи і 706 районів. Окрім того, 15696 сільрад шляхом укрупнення було зведено до 9307. Загалом у республіці кількість адміністративно-територіальних одиниць зменшилася майже на 43% {відповідно на 46% скоротилася кількість працівників місцевих органів влади.
Водночас виникла необхідність у зміні компетенції окремих ланок системи місцевих органів влади. Райони та округи були наділені ширшою компетенцією, ніж волості та повіти. Сільські ради отримали майже всі права попередніх волосних виконкомів, хоч останні обслуговували у свій час більшу територію і більшу кількість населення, ніж сільради. Райони отримали права колишніх повітів, а округам були передані деякі функції губерній.
Від старого адміністративно-територіального поділу в Україні залишалися губернії, що все більше втрачали своє значення як керівні та організаторські центри і перетворилися на передавальну інстанцію від центра до округу. Відповідно до постанови IX Всеукраїнського з'їзду Рад Президія ВУЦВК рішенням 3 червня 1925 р. скасувала з 1 серпня 1925 р. губернії як адміністративно-територіальні одиниці. Замість дев'яти губерній, 102 повітів, 1989 волостей і 15696 сільрад, які існували до початку реформи, наприкінці 1925 р. в Україні створено 41 округ, 680 районів, 10314 сільрад, 70 міських і 155 селищних Рад, в тому числі 549 національних сільрад (162 російські, 160 німецьких, 87 польських, 62 молдавські, 33 єврейські, 25 болгарських, вісім грецьких, сім чеських, три албанських, білоруська, шведська) і 37 національних селищних Рад. Перехід від чотириступеневої (губернія— повіт—волость—село) до триступеневої системи управління (округ—район—село) поряд з іншими заходами виконав важливу роль у деякому спрощенні, скороченні, перебудові та вдосконаленні державного апарату. Згодом було ліквідовано округи (постанова ВУЦВК і РНК УРСР 2 вересня 1930 р.) і здійснено перехід до системи центр-область—район (постанова позачергової четвертої сесії ВУЦВК 9 лютого 1932 р.). До розпаду СРСР в Україні налічувалося 25 областей, 469 районів, 434 міста, у тому числі два міста республіканського підпорядкування (Київ, Севастополь), 820 селищ міського типу, 32043 сільські населені пункти.
Надзвичайний XIV з'їзд Рад УРСР ЗО січня 1937 р. прийняв постанову, якою затвердив третю радянську Конституцію республіки. Нова Конституція законодавче оформила перетворення всіх органів державної влади й управління (ліквідовано систему з'їздів Рад, проведено принципи безпосереднього обрання населенням депутатів до всіх ланок системи органів влади — від сільської Ради до Верховної Ради — тощо). Були скасовані деякі обмеження виборчого права, що існували раніше, відмінено позбавлення виборчих прав певних категорій громадян, скасовано деякі переваги при виборах до Рад, що мали робітники перед селянами (різні норми представництва від міського і сільського населення). Конституція 1937 р. ввела нову виборчу систему, засновану на загальному виборчому праві. Багатоступеневі вибори замінювалися прямими, відкрите голосування — таємним. Але в умовах тоталітарної держави вибори мали лише парадний характер і одноголосне обиралися депутати, наперед визначені партійними органами.
Найвищим органом державної влади стала Верховна Рада. Вона обиралася безпосередньо громадянами республіки на чотири роки — депутат від 100 тис. населення. Замість чотирьох законодавчих органів за попередніми Конституціями (Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК, Президія ЦВК, РНК) Верховна Рада становила єдиний законодавчий орган. До її повноважень належали затвердження народногосподарського плану республіки і державного бюджету, керівництво основними галузями господарського і соціально-культурного будівництва, встановлення відповідно до законодавства СРСР державних і місцевих податків, зборів і неподаткових доходів, законодавство про працю, організацію судових органів тощо.
Верховна Рада обирала Президію Верховної Ради, Верховний суд і утворювала уряд республіки — Раду Народних Комісарів (з 1946 р. — Раду Міністрів). Президія Верховної Ради була колегіальним постійно діючим у період між сесіями Верховної Ради органом державної влади, видавала укази, тлумачила закони республіки, контролювала роботу уряду, скасовувала акти обласних Рад у випадку їх невідповідності законам, скликала сесії Верховної Ради, публікувала закони республіки, проводила референдум і відала організацією виборів до Верховної Ради, нагороджувала почесними званнями, здійснювала право помилування осіб, засуджених судовими органами республіки, надавала право громадянства особам, котрі проживали на території республіки.
Місцевими органами державної влади до прийняття Конституції 1937 р. були сільські та міські Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, районні та окружні (а з 1932 р. — обласні) з'їзди Рад і виконавчі комітети, що ними обиралися. Конституція 1937 р. затвердила перейменування Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів на Ради депутатів трудящих, встановила новий порядок утворення місцевих Рад (загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні), а також новий порядок їх діяльності (сесійна система та постійні комісії).
Конституція 1978 р. змінила строк повноважень Верховної Ради України з чотирьох до п'яти років, а місцевих Рад — з двох до двох з половиною років.
За Конституцією СРСР 1936 р. Україна формальна зберегла свою судову систему на чолі з Верховним судом. Однак ст. 14 віднесла законодавство про судоустрій і судочинство до відання Союзу, чим необґрунтоване звужувалися права союзних республік. Основою судової системи УРСР, як і раніше, залишався народний суд, до підсудності якого відносилась основна маса кримінальних і цивільних справ. Усі справи в народному суді розглядалися колегіально-обраними населенням району народним суддею і двома народними засідателями. Обласний суд обирався обласною Радою і складався з двох судових колегій: у цивільних і кримінальних справах. Справи, що належали до першої інстанції, облсуди розглядали у складі постійного судді (голови, його заступника або одного з членів) і двох народних засідателів. У касаційній колегії вони вирішувалися трьома постійними суддями. Верховний суд був вищим судовим органом республіки. Водночас з названими судами у республіці діяли ще спеціальні суди — військові трибунали, лінійні суди залізничного транспорту і воднотранспортні, які належали до загальносоюзних судових органів і підлягали Верховному суду СРСР.
Утворений за Конституцією 1937 р. державний апарат проіснував без істотних змін аж до розпаду СРСР.