- •Розділ і стародавні держави і пра на території україни (VII ст. До н. Е.—VI ст. Н. Е.)
- •1. Виникнення стародавніх держав
- •3. Античні міста-держави
- •4. Боспорське царство
- •5. Стародавні східні слов'яни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ III
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •2. Суспільний лад
- •3. Виникнення українського козацтва. Запорізька січ
- •4. Державний лад
- •5. Право
- •Розділ V суспільно-політичний лад і право в україні у період народно-визвольної війни
- •1. Антикріпосницький і національно-визвольний ха народної війни
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •5. Входження україни до складу росії та його наслідки
- •Розділ VI суспільно-політичний лад і право козацько-гетьманської держави (середина XVII—кінець XVIII ст.) соціально-політичне становиш україни під владою іноземних держав
- •2. Входження правобережної україни до складу росії
- •3. Суспільний лад
- •4. Державний лад
- •5. Ліквідація автономного устрою україни
- •6. Право
- •1. Криза і розпад феодально-кріпосницького ладу
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ VIII суспільно-політичний лад і право україни у другій половині XIX ст. І. Скасування кріпосного права
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ IX
- •1. Загарбання західноукраїнських земель австрією
- •2. Органи урядової адміністрації
- •3.Органи самоврядування
- •4. Право
- •Розділ х
- •1. Розпад російської імперії та відродження української держави
- •2. Система органів центральної ради
- •3. Жовтневий переворот більшовиків. Його вплив на україну
- •4. Четвертий універсал і проголошення україни незалежною демократичною дер
- •5. Українська держава за гетьмана п. Скоропадського
- •6. Українська держава за директорії
- •1. Розпад австро-угорщини і проголошення зунр
- •2. Державний лад зунр
- •3. Законодавча діяльність зунр. Злука унр і зунр
- •4. Падіння зунр
- •Утворення срср та зміни / суспільно-політичному житті україни
- •1. Передумови утворення і юридичне оформлення срср
- •2. Прийняття загальносоюзної конституції і дальший розвиток конституційного законодавства урср
- •3. Перебудова державного апарату урср
- •4. Адміністративно-територіальна реформа
- •5. Кодифікації та характеристика права
- •Розділ хні входження західної у країн та північної буковини до складу україни
- •1. Окупація західноукраїнських земель та їхнє сощально-політи-чне становище у складі іноземних держав
- •Розділ XIV зміни в державному апараті та праві україни в роки другої світової війни
- •1. Напад фашистської німеччини на радянський союз. Спроби відновлення української держави
- •2. Розчленування території україни характеристика окупаційного режиму
- •3. Державний лад
- •Розділ XV
- •1. Соціально-політичне становище закарпаття у складі чехословаччин.И
- •2. Створення і діяльність органів народної влади. Входження закарпаття до урср
- •Розділ XVI розпад срср та відродження української суверенної, незалежної, соборної держави
- •1. Процес перебудови і зміни в суспільно-політичному житті україни
- •2. Декларація про державний суверенітет україни 16 липня 1990 р.
- •3. Акт проголошення незалежності україни 24 серпня 1991 р.
- •4. Державне будівництво в україні на сучасному етапі
- •Список літератури
- •290008 Львів, вул. Пекарська, 11,
2. Система органів центральної ради
Із ситуації, яка виникла в обох воюючих блоках — Росії та Німеччині й Австро-Угорщині, скористалася Україна. Історичні події надали їй великий шанс визволитися з-під гніту й неволі після багатьох століть чужоземного панування.
У Києві 4 (за новим стилем — 17) березня 1917 р після відповідної підготовчої роботи зібралися представники українських політичних партій, професійних, культурних, студентських організацій і товариств, які вирішили утворити єдиний керівний орган для організації, репрезентації й координації національно-політичного життя України. Цим органом стала Центральна Рада. її головою обрали видатного українського вченого М. Грушевського, який у березні повернувся з московського заслання Центральна Рада 22 березня видала відозву «До українського народу», закликаючи населення до спокою, згуртування, організації політичних, економічних і культурних товариств.
На підтримку Центральної Ради у Києві 1 квітня була проведена багатотисячна маніфестація, що закінчилась мітингом. Прийнята резолюція висувала вимоги скликати Установчі збори Росії та домагатися автономії України Незабаром утворились українські національні ради у Петрограді та Москві, що негайно налагодили міцні зв'язки з Центральною Радою.
Важливою подією стало скликання Центральною Радою Всеукраїнського національного конгресу в Києві 17— 21 квітня за участю понад 900 делегатів. Характерно, що на конгресі не висувалося питання про незалежність України. Конгрес визнав право створення нового державного ладу в Росії та Україні за Всеросійськими Установчими зборами, вимагав у Росії автономії України, визначення її території. Конгрес санкціонував утворення Центральної Ради як найвищого територіального органу влади в Україні, провів її перевибори. До складу Ради було обрано близько 150 представників від усіх губерній, великих міст України, політичних партій, інших громадських організацій, від національних меншостей, які населяли Україну. Головою залишався М. Грушевський. Його заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов. Після закінчення конгресу Центральна Рада виділила зі свого складу виконавчий орган — комітет, що згодом почали називати Малою Радою, на чолі з М. Грушевським і заступниками В. Винниченком та С. Єфремовим. "^Головною метою діяльності Центральна Рада визначила здобуття єдності українського народу, відродження національної державності — соборності України шляхом переговорів з Тимчасовим урядом, оскільки серйозної реальної сили, яка б могла її підтримати, Центральна Рада не мала, — власні військові сили вона тільки почала формувати. До речі, лідери національно-визвольного руху України — М. Грушевський, В. Винниченко та інші не висували тоді питання про державну незалежність України, відокремлення її від Росії. Вони вважали, що достатньо домогтися національно-територіальної автономії України і входження її на федеративних засадах до складу оновленої, демократичної Російської держави.
Проте Тимчасовий уряд, продовжуючи великодержавну політику самодержавства, не погоджувався навіть на таку скромну вимогу Центральної Ради. Питання про організацію національної армії в Україні також було рішуче відкинуто. Позицію Тимчасового уряду легко зрозуміти:
він не бажав втратити таку величезну колонію, як Україна. Адже на той час вона давала Російській державі понад 70% вугілля, 96,7% прокату, 68% сортового металу, 53% солі, 81% олова, 90% срібла, 75% чавуну, а також хліб, цукор, м'ясо тощо.
Ворожу позицію щодо Центральної Ради та її вимог займала Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, яку тоді очолювали більшовики.
Розуміючи, що таким шляхом автономії України не домогтися, Центральна Рада 10 (23) червня видала Перший універсал, у якому закликала населення до самостійного будівництва національної української державності. «Народе український! Однині самі будемо творити наше життя», — зазначалося в Універсалі. Місцевими органами ставали губернські та повітові ради, волосні, сільські народні управи. Але водночас діяли комісари Тимчасового уряду, здебільшого росіяни, котрі замінили царським губернаторів і дрібних чиновників.
Встановилося своєрідне двовладдя — Тимчасового уряду та Центральної Ради.
У Києві 18—25 травня відбувся перший Всеукраїнський військовий з'їзд, який обрав Український генеральний військовий комітет на чолі з С. Петлюрою та прийняв рішення про створення української національної армії; у червні — другий з'їзд, що обрав Всеукраїнську раду військових депутатів у кількості 130 осіб, які ввійшли у повному складі до Центральної Ради, а 10—16 червня — Всеукраїнський селянський з'їзд (за участю 1500 делегатів), що прийняв рішення скасувати приватну власність на землю і передати її без викупу земельному фондові для розподілу серед селян. На з'їзді обрано Всеукраїнську раду селянських депутатів, створено її Виконавчий комітет (212 осіб), члени якого також увійшли до складу Центральної Ради.
Нарешті, 24—26 липня відбувся ще Всеукраїнський
робітничий з'їзд, де було створено Всеукраїнську раду робітничих депутатів — вона також повністю увійшла до Центральної Ради (близько 100 осіб). Остання поповнила склад представниками майже всіх національних меншин. котрі проживали в Україні: росіянами, євреями, поляками та ін. Вони становили 30% депутатського корпусу Ради, що налічував понад 800 депутатів. У складі Малої Ради цих представників було 18 (на 40 українців).
Таким чином, Центральна Рада стала широким представницьким органом, справжнім парламентом, де повинні були захищатися інтереси всіх націй, соціальних груп та верств населення України. Однак не всі обрані делегати мали бажання чи змогу брати участь у засіданнях Ради.
Наприкінці червня 1917 р. згідно з Першим універсалом був створений Генеральний Секретаріат як уряд автономної України. Головою став В. Винниченко (він також очолив секретарство внутрішніх справ), секретарем (генеральним писарем) — П. Христюк, згодом — О. Лотоцький. До складу уряду входили такі генеральні секретарства (міністерства): внутрішніх справ (В. Винниченко); військових справ (С. Петлюра); земельних справ (Б. Мартос); міжнаціональних відносин (С. Єфремов, згодом — О. Шульгін); судових справ (В. Садовський); фінансових справ (X. Барановський); харчових справ (М. Стасюк);
шляхів сполучення (В. Голубович); у єврейських справах (У. Зільберфарб); у польських справах (М. Міцкевич);
пошти і телеграфу (О. Зарубін); генеральний контролер (М. Рафес). Згодом кількість генеральних секретарств збільшилася до 14.
Щодо національної приналежності, то в Генеральному Секретаріаті налічувалося дев'ять українців, два росіяни, два євреї та поляк; щодо партійної — майже всі належали до різних соціалістичних партій.
Центральні органи державної влади й управління розгорнули активну діяльність. Незважаючи на складну економічну й політичну ситуації, в Україні швидкими темпами відбувалося національне відродження. Перестають діяти заборони щодо української мови і культури, почали розвиватися українська преса, створюватися видавництва, які випускали художню і навчальну літературу українською мовою. У Києві були організовані курси перепідготовки вчителів, відкрита перша українська гімназія.
В Україні на той час діяли три різні системи управління. Верховну владу формально здійснював Тимчасовий уряд, який призначав своїх комісарів і чиновників. Друга система — це Ради, очолені більшовиками, меншовиками, есерами. Третя — Центральна Рада з її місцевими органами — радами, управами, спілками. Між ними відбувалася вперта боротьба. Хоч влада та авторитет Центральної Ради невпинно зростали, але одночасно серед робітників і біднішого селянства успішно проводилася більшовицька пропаганда. Під її впливом у містах і селах розпочалися масові заворушення. Заклики Центральної Ради зберігати спокій і чекати Установчих зборів не впливали на збуджене населення.
У липні делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським, що прибула у Київ, погодилася визнати Центральну Раду і Генеральний Секретаріат своїми крайовими органами в Україні, звівши, однак, українську територію тільки до п'яти губерній (з попередніх дев'яти), а інститут окремої національної влади — нанівець.
Політичні лідери України, розчарувавшись у можливості створення «вільної, демократичної, федеративної Росії», почали вживати конкретних заходів щодо створення своєї державності, армії, законодавства.
Якщо у Другому універсалі, виданому 16 липня, політичні керманичі України ще надіялися на Всеросійські Установчі збори, які нібито мали встановити автономію» України, і підкреслювали, що Україна не буде відокремлюватися від Росії, то незабаром ситуація змінилася. У всіх містах і губерніях створювалися військові ради, які активно формували збройні сили України. Було прийняте рішення про оподаткування населення єдиним національним податком, про усунення з місцевої адміністрації ворожих щодо України сил.