11. Виникненнята військовий устрій українського козацтва

Слово "козак" тюркського походження, означає "вільна людина". Головна історична умова виникнення українського козацтва як суспільного стану й збройної сили — підневільне становище України, що перебувала під владою кількох сусідніх держав, відсутність власної етнічної державності, соціальне гноблення, національні й релігійні утиски українського народу. Безпосередні причини виникнення українського козацтва склалися в ХIV—ХV ст. Україна потребувала суспільної сили, яка б стала провідною верствою українського народу й творцем нової власної держави, посилення феодальної залежності селян, нестача власної орної землі й надзвичайна привабливість цілинних просторів на півдні Київщини і Поділля, степи Дикого поля за порогами Дніпра. Селяни і міщани були вимушені тікати з маєтків магнатів і шляхти на вільні землі. Колонізовані землі українським утікачам доводилося захищати. Необхідність збройного захисту від постійної загрози татарських і турецьких нападів, від військового наступу державної адміністрації Литви і Польщі змушувала хліборобів і ремісників ставати професійними воїнами. Власне так і виникло козацтво. Перші письмові згадки про українських козаків містять джерела кінця XV — початку XVI ст. На запустілих, але вільних подніпровських просторах українські селяни рятувалися від феодально-кріпосницького гноблення та іноземного панування, заселялися і відроджувалися спустошені татарами землі. Вони могли працювати вільно, без примусу, на власному полі, особисто розпоряджаючись виробленим продуктом, не віддаючи його феодалові. Очолював державний апарат виборний гетьман. Йому належала вища військова, адміністративно-політична і судова влада. Територія України ділилась на полки. На чолі полку стояв полковник, якого обирали або призначав гетьман. Він здійснював військові і адміністративні функції на території полку. Помічники полковника: полкова старшина, писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий. Полки поділялись на сотні, очолювали сотники, які обиралися сотенною радою або призначалися гетьманом чи полковником. При сотникові була сотенна старшина, писар, осавул, хорунжий. В містах і селах адміністративні функції виконували отамани. Найважливіші військові і політичні справи розв*язувала Військова (Генеральна) рада, в якій брало участь все військо. На цю раду гетьман викликав переважно генеральну старшину,вищу військову старшину, інколи сотників. Генеральна (вища) військова старшина становила центральний (гетьманський) уряд. Сюди входили: обозний – керував артилерією, 2 осавули – організовували військову раду і помічники гетьмана у військових справах, 2 сyдді – відали судом, писар – очолював військову гетьманську канцелярію, військовий хорунжий – охоронець військового бойового прапора (корогви), військовий бунчужний – носій гетьманського бунчука, підскарбій – керував фінансовими справами. Судочинством займалась козацька старшина – гетьман, полковники, сотники, відповідні судді.

12. Запорізька Січ – вільна козацька республіка

Походження і становлення Запорозької Січі є наслідком виникнення й розвитку всього українського козацтва. Створена в першій половині XVI ст. запорозькими козаками Запорізька Січ із військового центру розвинулась у своєрідне державне утворення - козацьку християнську православну демократичну республіку, яка мала демократичний соціально-політичний устрій, особливу військову організацію, своєрідний життєвий лад, побут і звичаї. В 50-х роках XVI ст. на острові Мала Хортиця Дмитром (Байдою) Вишневеньким була зведена фортеця. Зібравши козаків на Хортиці, він захищав Україну від турецько-татарської агресії. У 1593 запорожці заснували Січ на дніпровському острові Базавлук, трохи південніше Томаківки (біля сучасного с. Капулівка Дніпропетровської обл.). Козацька Січ була фортецею: навколо неї козаки викопували глибокі рови, насипали високі земляні вали, на яких споруджували оборонні вежі з бійницями, стояли гармати, постійно чатували озброєні козаки. Посередині Січі містився просторий майдан, на якому відбувалися козацькі військові ради та вирішувалися всі питання повсякденного життя. Майдан оточували козацькі житла — курені, збудовані з дерев'яних колод або плетені з лози й укриті очеретом; канцелярія, пушкарня, церква, будинки старшини. Усі споруди були добре пристосовані для оборони. Запорозька Січ мала своєрідну державну, громадську і військово-адміністративну організацію. Козацьке військо поділялося на військові частини — курені, очолювані курінними отаманами, що обиралися на сходах. На загальних військових радах козаки щороку обирали старшину: кошового отамана, якому належала найвища влада в Січі, писаря (вів канцелярію), осавулів (порядкували військом), обозного (командував артилерією), суддю (займався судочинством за звичаєвим правом). Старшині вручалися знаки влади — клейноди (корогва, бунчук, булава, пірначі, каламар, печатка, духові труби, литаври тощо). Кіш — адміністративний орган Запорозької Січі — поширював свою владу на значну територію півдня України й використовував свої збройні сили для її оборони. У складі Литви і Польщі (після їх об'єднання — Речі Посполитої) Запорозька Січ користувалася фактичною державно-політичною автономією і справляла значний вплив на всі українські землі. Влада Запорозької Січі визнавалася не лише на Запорожжі, а й усім українським козацтвом. Козаки обороняли Україну від турецько-татарської агресії. Вони укріпили фортифікаціями міста і містечка, створили військову охоронно-захисну, розвідувально-сторожову систему оборони кордонів України. Постійно діяли пости, форпости, з вартовими загонами, що спостерігали за степовими шляхами і переправами через річки, за допомогою оригінальної сигналізації попереджали населення про просування татарських орд, намагалися організувати опір наступу ворога. Запорозька Січ виступала як суверенна, самостійна національна воєнна-політична сила України й відігравала величезну роль у житті та національно-визвольній боротьбі українського народу В Запорозькій Січі склалося Запорозьке Військо (все українське козацтво), яке мало свій флот, гармату, кінноту і піхоту.