55. Політична ситуація в Україні в 1985-1991 рр

На зміну Брежнєву, Андропову, Черненку прийшов М. Горбачов, який почав кампанію перебудови радянської системи й насамперед її застійної економіки, темпи зростання якої дедалі знижувалися. Політика гласності і загальна лібералізація суспільного життя спричинили виникнення численних, непідконтрольних офіційній владі «неформальних» організацій. 1987 в Києві виник «Український культурологічний клуб» (УКК), у роботі якого брали участь і колишні дисиденти. Учасники клубу проводили дискусії про закриті сторінки радянської історії, обговорювали проблеми української мови і культури, відкрито демонструючи свою опозиційність владі. Тоді ж у Львові було створено «Товариство Лева». У 1988 в Україні з'являється багато громадських неформальних об'єднань: студентська організація «Громада» в Київському університеті, «Товариство української мови ім. Т. Шевченка» у Львові, а також «Спадщина», «Союз незалежної української молоді», «Демократичний союз студентів» та ін. Навесні 1989 у Києві виникло товариство «Меморіал», куди входили науковці, освітяни, діячі культури, що. виступали за реабілітацію жертв сталінських репресій в Україні. Наприкінці жовтня 1989 утворилася екологічна організація «Зелений світ» Перший етап становлення багатопартійності в Україні почався із зародженням 1988 опозиційних КПРС рухів. Головним завданням демократичних сил було створення широкого об'єднання за типом народного фронту. Однією зі спроб створити таку організацію стало створення у вересні 1989 Народного Руху України за перебудову (НРУ), очоленого Іваном Драчем, який представляв різні верстви населення і виступав за розбудову незалежної України. 1990 почали виникати політичні партії (Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України, Конституційно-демократична партія, Українська селянська демократична партія, дві соціал-демократичні (СДПУ і об'єднана СДПУ)). Одночасно відбувалося послаблення політичних позицій КПУ. у вересні 1989 В. Щербицький змушений був піти у відставку. Першим секретарем ЦК КПУ став Володимир Івашко, а згодом, коли його перевели до Москви на посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС, КПУ очолив С. Гуренко. Але ці зміни не поліпшили становище комуністів. З початку 1990 розпочався масовий вихід членів із лав КПУ. Послабленню позицій компартії в Україні і загалом у СРСР сприяло також скасування у березні 1990 конституційного положення про керівну і спрямовуючу роль Компартії у житті радянського суспільства, що зводило нанівець її монополію на владу і визнавало існування альтернативних політичних сил. На тлі політизації суспільства 1989 і 1990 відбулися перші, альтернативні вибори відповідно до з'їзду Народних депутатів СРСР та Верховної Ради УРСР, де антикомуністичній опозиції вдалося посісти приблизно третину місць. Але більшість комуністів в парламенті не віддзеркалювала справжньої розстановки сил у суспільстві, оскільки була забезпечена недосконалістю передвиборного законодавства та слабкою політичною свідомістю сільського населення. Одним із питань, що висувалися в парламенті, була ідея суверенітету України. це підштовхувало українських парламентарів до проголошення Декларації про державний суверенітет України, яка була ухвалена 16 липня 1990 Однак «Декларація» не мала статусу конституційного акту і тому залишилася планом на майбутнє. В останні роки перебудови політична ситуація в Україні продовжувала загострюватися. На початку жовтня 1990 на Жовтневій площі в Києві демократичними силами було організоване голодування студентів, які вимагали: відставки голови Ради міністрів УРСР В. Масола; передачі місцевим органам влади майна КПРС і комсомолу; проходження юнаками військової служби за межами України тільки на добровільних засадах; виборів до Верховної Ради УРСР на основі багато партійності навесні 1991 Оскільки в Україні назрівав соціальний вибух, керівництво Верховної Ради змушене було погодитися на деякі поступки. В. Масол пішов у відставку, а його місце посів економіст В. Фокін. Демократично налаштовані сили України дедалі активніше виступали проти перебування республіки у складі СРСР, за українську державну самостійність. Намагаючись не допустити переростання суверенізації союзних республік у процес, який би привів до створення незалежних держав, М. Горбачов почав маневрувати, запропонувавши, зокрема, проект нового союзного договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали. З цією метою між представниками республік та центром в розпочалися переговори про умови оновлення Союзу, але вони не сприяли вирішенню суперечностей між Україною і центром.