23. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Росії в 1 половині хіх ст.

Економічні регіони: Лівобережна Україна: Лише у 1835 тут було відмінено традиційне українське право, яке ґрунтувалося на Литовському статуті, а у 1831 -1835 скасовано міське самоуправління, засноване на магдебурзькому праві. З території Лівобережжя було утворено Полтавську та Чернігівську губернії. 95% місцевих жителів – українці. Займалися с/г, жили в селах. Частина міщан займалася ремеслом і торгівлею. Росіяни переважали серед чиновників та офіцерів військових частин у великих містах, що були адміністративними центрами на Лівобережжі. Поступово лівобережне міщанство ставало російськомовним, що пояснюється переселенням сюди рос ремісників та купців, єврейських купців з Правобережжя. Серед місцевого населення були сильні антиросійські настрої, причиною яких було введення кріпацтва. Слобідська Україна: багато в чому нагадувала Гетьманщину. Слобідська Україна була перетворена у звичайну губернію Російської імперії, 1824-1835 вона називалася Слобідсько-Українською, з 1835 - Харківською губернією. Правобережна Україна: Аж до польського повстання 1830-1831 pp. російський уряд не наважувався порушувати станові права і привілеї польс землевласників. Поляки займали майже всі посади у місцевому уряді. Основними категоріями російського населення були професори, студенти, військові, купці, ремісники - тобто переважно мешканці міст. Тут були утворені Київська, Подільська і Волинська губернії. Правобережна Україна до середині XIX ст. стала регіоном де протистояли польські, російські і українські впливи. Південна (Степова) Україна: «Дике поле», яке до останньої чверті XVІІІ ст. заселяли татари і запорізькі козаки. Територія довго продовжувала зберігати прикордонний характер. Кожний сьомий житель тут був військовослужбовцем. Надзвичайна родючі чорноземи. Після ліквідації постійної загрози військових нападів з півдня стало можливим провадити у цих степах осіле землеробство й тваринництва. Близькість моря створювала можливість ефективно і дешево пов'язати цей район з європейським ринком. Експорт зерна з Південної України збільшився з 40-х pp. і продовжувався до кінця ХІХ ст. У нижній течії Дніпра виникли порти Катеринослав і Херсон. На місці впадіння Південного Буїу в Чорне море - Миколаїв. 1794 засновано Одесу. Тут існували компактні поселення болгар, німців, греків молдован і румунів, італійців, вірмен, євреїв. Найважливішою ознакою 1 полов. XIX ст. була промислова революція та пов'язані з нею зміни у соціальній структурі населення. Поєднання родючих земель і багатих покладів корисних копалин було ідеальним поєднанням для швидкого економічного розвитку України. Але кріпацтво заважало формуванню ринку вільної робочої сили і стримувало розвиток промисловості. Більшість промислових підприємств належала поміщикам або державі, що майже унеможливлювало вільну ринкову конкуренцію. Промислове виробництво в Україні мало переважно сільський характер. Головними промисловими галузями були харчова промисловість і переробка відходів тваринництва. На підприємствах переважно працювали кріпаки. Фабрики часто працювали сезонно, у перервах між с/г роботами. Постійно зростала кількість підприємств, що належали купцям і багатим міщанам. Дрібні фабрики виробляли мило, свічки, виправляли шкіру, переробляли поташ і вовну, виготовляли канати для кораблебудування. Тут вперше почали застосовуватись парові машині. В укр губерніях промисловість не стала важливим фактором розвитку міського господарства. Луганськ (1795) став промисловим центром Катеринославської губернії завдяки місцевій фабриці, яка виробляла гармати і ядра для Чорноморського флоту. Укр губернії постачали харчі і сировинні матеріали для промислових районів імперії, споживаючи готові промислові товари. Ця схема була типовою для відносин між колоніями та метрополіями.