56. Державотворчі процеси в Україні в 90-х роках хх – на початку ххі ст.

Державотворчий процес – процес формування і становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів. Після розпаду СРСР перед укр. народом постали завдання: будівництво власної суверенної держави; демонтаж тоталітарних політичних структурі будівництво правової демократичної держави; трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні; встановлення рівноправних зв*язків з далекими та ближніми сусідами. Ключовим у державотворенні стало формування 3 основних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової. Разом з цим треба було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Єдиний орган законодавчої влади в Україні – парламент - Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень. Чимало законів і постанов не діє через недосконалість укр законодавства. Важливим етапом у діяльності ВРУ стало формування у 2002 парламентської президентської більшості, яка все ж виявилась ситуативною і нестабільно. Чергові вибори до ВРУ відбулися у березні 2006, а позачергові – у вересні 2007. Немало проблем у становленні і роботі виконавчої влади (вищий орган – Кабінет Міністрів України, центральні органи – міністерства, державні комітети,відомства; в областях, міста, районах - державні адміністрації). Новим явищем у діяльності КМУ стало створення коаліційного уряду на партійній основі. Триває процес формування й утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів. Главою держави є Президент України. 1991-1994 – Л. Кравчук, 1994-2005 – Л. Кучма, 2005-2010 – В. Ющенко, зараз В. Янукович. Концентрованим виразом процесу державного будівництва є стан справ з прийняттям нової Конституції. До 1996 Україна жила за підправленим основним законом зразка 1978. 28 червня 1996 V (5) сесія ВРУ прийняла нову Конституцію України. Процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним. Проте Конституція містить положення, які потребують уточнення і зміни. Це необхідність змін і перерозподілу владних повноважень між Президентом, Прем*єр-міністром і Верховною Радою. Спроби внести зміни у 2000-2004 не мали успіху. 8 грудня 2004 підчас «пакетного» голосування було схвалено законопроект про внесення змін і доповнень до Конституції, які вступили в силу з січня 2006. хоча ці зміни не завершили розподіл повноважень між Президентом і Прем*єр-міністром. Важливою складовою державотворчого процесу є становлення і зміцнення власних Збройних Сил. Становлення Збройних Сил в Україні почалося восени 1991 створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 прийнято Закон про збройні Сили України, 19 жовтня 1993 - військову доктрину України, в якій йдеться, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенціальної та реальної воєнної загрози. Крім армії, створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена у 1999),частини спеціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжується реформування Збройних Сил. Особливостями державного будівництва в Україні є: становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно з завершенням процесу становлення української політичної нації, формування національної свідомості; тяжке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим можуть скористатися противники незалежності.