58. Конституційний процес в Україні. Прийняття Конституції України 1996 р.

Конституція - політичний, нормативно-правовий акт держави (Основний закон), який закріплює

основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принцип організації і

діяльності державних органів, права та обов'язки громадян. Конституція має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. Конституційний процес в Україні розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990), де передбачалось вироблення нової Конституції. Створено Конституційну комісію з вироблення нового Основного закону і відповідну Робочу групу. Вона підготувала концепцію Конституції, яка була схвалена Верховною Радою. Після проголошення незалежності певний час мала чинність Конституція УРСР у тій частині, яка не суперечила законам України, прийнятим після 24 серпня 1991. Проголошення незалежності і референдум 1 грудня 1991 активізували конституційний процес. У 1992 було підготовлено офіційний проект, який у липні того ж року було винесено на всенародне обговорення. Доопрацьований проект Конституції було подано в травні 1992, а другий раз у жовтні 1993 до Верховної Ради. З різних причин усі ці проекти не були прийняті. Позачергові вибори народних депутатів і Президента України (1994) дещо сповільнили конституційний процес. 10 листопада 1994 Конституційну комісію було переформовано, її очолили Л. Кучма і О. Мороз. Треба було невідкладно розв'язати багато складних проблем державотворення. У результаті виникла ідея "Малої Конституції України", яка знайшла своє втілення у проекті закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Верховна Рада України відхилила його. Виникли суперечки між Президентом України, виконавчою і законодавчою владами. В червня 1995 було прийнято Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України". 11 березня 1996 Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу. До 26 червня 1996 Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Президент України підписав указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996 нову Конституцію України було прийнято. Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.

59. Пріоритети зовнішньої політики України на рубежі ХХ – ХХІ ст

Процес європейської інтеграції. ОБСЄ. З 1992 Україна стала учасником Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) і підписала ключовий документ НБСЄ Гельсінський Заключний акт, що засвідчує визнання рівноправності України у творенні демократичних міждержавних стосунків і безпеки в Європі. З 1 січня 1995 НБСЄ стала постійно діючою організацією (ОБСЄ). На початку грудня 1994 на зустрічі глав держав і урядів НБСЄ (ОБСЄ) в Будапешті лідери України, США, Великобританії та Росії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. В ньому три ядерні країни підтвердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави, утримуватися від загрози чи використання сили проти України. 9 листопада 1995 Україна вступила до Ради Європи (РЄ). Це дало можливість брати участь у виробленні спільної політики Європейських держав у галузі прав людини, трансформувати національні, державні та суспільні інститути відповідно до загальноєвропейських вимог. За період з 1995 по 2004 Україна неодноразово опинялася в ситуації, що їй загрожувати виключити з РЄ за невиконання зобов'язань, що негативно відбивається на євроінтеграційних прагненнях України. ЄС. У 1992 Україна долучилась до співробітництва з європейськими фінансовими організаціями, ставши членом Європейського банку реконструкції і розвитку. Українське керівництво проголосило стратегічною метою вступ до Європейського Союзу (ЄС). У 1994 підписана, а в 1998 набула чинності закону Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, де проголошені цілі співробітництва. Загальну стратегію ЄС щодо України затверджено у 1999. У липні 2002 відбувся самміт "Україна - ЄС" з питань надання Україні статусу країни з ринковою економікою і асоційоване членство країни в ЄС. Україна не відповідала вимогам ЄС і не потрапила до хвилі розширення ЄС у 2004 і 2007. У 2003 Україні було надано статус "країни-сусіда ЄС". У 2005 на самміті "Україна - ЄС" було проголошено, що Україна відмовляється від політики багатовекторності і проголошено курс на євроінтеграцію. Основними кроками на цьому шляху є: надання Україні статусу країни з ринковою економікою; вступ до Світової організації торгівлі (COT); подання заявки на вступ до ЄС; початок переговорного процесу про умови вступу; набуття асоційованого членства в організації; вступ до організації. Країни ЄС схвалили доповнення до угоди з Україною. НАТО. Проголошення Україною без'ядерного статусу сприяло налагодженню тісних відносин з НАТО. У 1994 Україна стала учасником програми НАТО "Партнерство заради миру". У 1996 була схвалена індивідуальна програма партнерства Україна - НАТО. На території України проходять спільні навчання військових підрозділів. У 1997 між Україною і НАТО підписано "Хартію про особливе партнерство". На Празькому саміті НАТО у листопаді 2002, в розвиток Хартії і рішення України (травень 2002) про повноправне членство в Альянсі, було затверджено План дій і Цільовий план на 2003. Росія