40. Політика коренизації та культурне відродження в Україні в 20-30 рр. Хх ст.

Щоб забезпечити собі підтримку з боку неросійських народів, керівництво компартії пішло на проведення політики, яка почала втілюватися в життя після XII з'їзду ВКП(б) у 1923 в усіх республіках. В Україні ця політика набула форми „українізації". Напрями українізації: 1) посилення уваги до висування, підготовки та виховання кадрів з представників корінної національності, розстановку їх в партійному та державному апараті, 2) впровадження в роботу партійного, державного та господарського апаратів рідної для корінного населення мови; 3) запровадження навчання, організацію культосвітніх закладів, видання книг, газет, журналів мовами корінних національностей. Керівництво процесами "українізації" в республіці здійснював наркомат освіти. Абсолютну більшість посад в органах радянської влади на початку 20-х в Україні займали рос або російськомовні чиновники. Багато з них не сприймали "українізації", вважаючи її політичним маневром, і всіляко саботували ії. Дуже повільно піддався цьому процесові держапарат. На краще змінилася ситуація з приходом в Україну Л. Кагановича у 1920, який заходився по чиновницькому ретельно втілювати в життя офіційний курс партії. Результати українізації 20-х pp. були досить вагомі. Кількість українців-держслужбовців у 1927 зросла до 54%. Українська мова перетворилася на основний засіб спілкування, мову офіційного діловодства, освіти. В школах, технікумах, інститутах викладали укр мовою. Більше половини книжок, газет і журналів видавалося укр мовою. Це сприяло зростанню національної свідомості укр народу. 20-і стали часом великого піднесення укр культури і науки. Ліквідовувалась неписьменність населення, До 1927 навчилися читати й писати 2 млн. чоловік. Серед дорослого населення кількість неписьменних знизилась. Головним центром науки стала ВУАН в якій існувало три відділи: історико-філологічний, фізико- математичний, соціально-економічний. В сфері літератури і мистецтва головною особливістю стало виникнення і розпад багатьох письменницьких груп, формування літературних течій. Це була доба відносної лібералізації Літературного та мистецького процесу. Здобули визнання театральні колективи "Березіль" на чолі з Л. Курбасом, ім. Франка під керівництвом Г. Юри та ін. Почав здобувати світове визнання своїми фільмами О Довженко. В середині 30-х під виглядом боротьби з українським націоналізмом республіканське керівництво починає нову кампанію. Вона була спрямована на дискредитацію прибічників українізації, повільну ліквідацію цієї політики.

41. Колективізація та голод 1932-1933 рр. В Україні

Колективізація – процес об*єднання дрібних одноосібних господарств у великі кооперативні соціалістичні господарства. Щоб підпорядкувати селян державі, треба було колективізувати село. Керувати кількома колгоспами легше, ніж усіма індивідуальними господарствами. В листопаді 1929 Пленум ЦК ВКП(б) створив комісію для розв*язання питань суцільної колективізації, очолив Яковлєв. 5 січня1930 видано постанову «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Завершення колективізації в Україні планувалося за рік. Мета колективізації: шляхом відчуження селян від землі та результатів своєї праці і об*єднання їх в колгоспи полегшувалась експлуатація аграрного сектора державою. Селянин перетворювався на найману робочу силу, залежав від бригадира і голови колгоспу, а ті від районного керівництва. Нещадна експлуатація села була головним джерелом надходження коштів.

Етапи колективізації: 1) 1929-1930 – суцільна колективізація, утворення колгоспів, забирали все: велику рогату худобу, коней, птицю. Застосовувались терористичні акти проти тих, хто чинив опір. 2) серед – 2 пол. 1930 – наростання напруги у стосунках влади з селянами. Виходить окозамилююча стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів». Прийнято постанову «Про боротьбу з викривленням парт лінії в колгоспному русі». Почався вихід селян з колгоспів. 3) 1931-1933 – новий етап суцільної колективізації. Прискорення темпів. Створення машинно-тракторних станцій, як засіб економічного контролю за виробничою діяльністю колгоспів. Наслідком став голод 1932-1933. (перші ознаки голоду були ще в 1931. у жовтні 1932 в Україну прибула комісія для нагляду за хлібозаготівлею. В республіці оголошено блокадне становище – селища, які не виконували план, заносилися на «чорну дошку», жителі не мали права на виїзд, конфіскувались усі запаси продовольства. Втікачів до міста розбивали загрожувальні загони. 1 листопада 1932 – 1 лютого 1933 в Україні додатково «заготовлено» 105 пудів зерна. Взимку-навесні 1933 смерть від голоду набула масового характеру. Випадки людоїдства та трупоїдства. Вимирали села, вилучення продовольства продовжувалося. Загибель людей від голоду радянська вдала приховувала. Втрати від голоду складали приблизно 7,5 млн чоловік); 4) 1934-1937- завершальний етап. Одноосібники від безвиході змушені іти в колгоспи. В колгоспи об*єднано 96 % селянських дворів та 99 % посівних площ. Велася боротьба проти «куркулів» (селяни, які мали трохи більше майна, ніж інші; противники колгоспів) , відбувався розкол села за майновим станом. Селян, які не виконували рішень сільських сходів щодо хлібозаготівель, штрафували, розпродували майно і виселяли. 27 грудня 1929 проголошено політику «ліквідації куркульства як класу». 3 категорії куркулів: учасники антирадянських виступів і терор. актів (відправлялись в тюрми в концтабори), які чинили опір розкуркуленню (виселялись в Сибір), розкуркулені, що не чинили опору (давалися землі за межами колгоспних масивів).

Результати колективізації: скасовано необґрунтовану продрозкладку, колгоспники і одноосібники могли продавати залишок після виконання державних поставок, деградація с/г виробництва, 7 серпня 1932 видано т. зв. «Закон про 5 колосків», 1932 введено паспортну систему міського населення; ліквідовувалась карткова система розподілу продуктів, відроджувались підсобні господарства, тваринницькі ферми; низька ефективність господарювання на селі, різке зменшення населення.