Причини канібалізму та заходи його профілактики

Причини канібалізму	Заходи профілактики
Поїдання самками новонароджених при перевантаженні приплодом (або при малій кількості молока)	Частину приплоду пересаджують до іншої самки з малим приплодом
Поїдання приплоду старими самками або тими, які народили вперше	- “ -
Поїдання приплоду іншими тваринами виду при голодуванні чи дефіциті води (навіть протягом 4-6 год)	- “ -, вчасне постачання їжі та води
Поїдання самками мертвонароджених	Своєчасне видалення мертвонароджених з гнізда
Поїдання собі подібних після заміни підстилки в гнізді (зникає природний запах і з’являється незнайомий)	Частину підстилки потрібно залишати для підтримання запаху
Канібалізм при перенаселенні клітки	Розселення тварин у декілька кліток
Канібалізм може мати місце при появі на тваринах сторонніх запахів (особистий запах людини, гумових рукавичок, ефіру, йоду, спирту тощо) внаслідок проведення експерименту	Тварин потрібно брати стерильними інструментами (пінцетом, корнцангом). Для знищення запаху спинку дитинчат змащують камфорою, сечею, вагінальними виділеннями матері. Перед взяттям новонародженого з клітки руки можна обтерти пухом з гнізда, а перед поверненням змастити його та ніс матері етанолом.

Тварин, які схильні до канібалізму, обов’язково вибраковують з експерименту.

Етапи роботи з тваринами при виконанні вірусологічного експерименту

Залучення будь-яких тварин до вірусологічного експерименту вимагає обов’язкового виконання конкретних кроків. До необхідних етапів роботи з лабораторними тваринами відносять:

• підбір лабораторних тварин;

• обстеження та підготовка тварин до досліду (визначення основних параметрів нормальної життєдіяльності);

• маркування;

• наркотизація;

• депіляція;

• фіксація;

• зараження;

• контроль за зараженими тваринами;

• одержання патологічного матеріалу від лабораторних тварин;

• евтаназія;

• розтин лабораторних тварин.

Підбір лабораторних тварин

Для вірусологічних досліджень підбирають тварин, які повинні відповідати наступним вимогам:

1. тварини повинні бути сприйнятливими до досліджуваного захворювання чи патогену в умовах експерименту та безпосередньо відповідати поставленим цілям;

2. тварини повинні бути вільними від інфекційних та інвазійних хвороб для забезпечення чистоти експерименту;

3. тварини мають бути безумовно здоровими, знаходитися в доброму стані та бути спокійного норову;

4. тварини повинні бути потрібної ваги, віку, статі та достатньої угодованості;

5. тварини повинні легко пристосовуватися до лабораторних умов і бути зручними в поводженні.

При виборі віку тварини потрібно мати уяву про поняття “статева зрілість” та “зрілість тіла”. Статева зрілість – це досягнення твариною віку, при якому з’являються і проявляються статеві цикли. Зрілість тіла – це стан тварини, коли скінчився ріст кісток її скелету і формування внутрішніх органів.

В експерименті повинна бути задіяна певна кількість тварин для проведення статистичної обробки результатів (мінімум три).

У конкретному експерименті потрібно використовувати тварин одного визначеного виду і, навіть, певної породи. Для стандартизації умов проведення експерименту бажано використовувати тварин однакового віку, ваги та статі.

Обстеження та підготовка тварин до досліду

Більшість вірусів різних таксономічних груп можуть бути розмежовані одна від одної на основі їхнього спектру патогенності для різних видів тварин або для різних вікових категорій одного й того ж виду тварин, їхньої статі, ваги, тощо. Саме тому при підборі тварин у вірусологічний дослід проводять обстеження їх анатомічних та фізіологічних особливостей для контролю стану тварин.

Спочатку проводять спостереження за поведінкою тварини. Здорова тварина пересувається по клітці, п’є воду, приймає їжу, доглядає за собою згідно її виду та віку. Захворіла тварина пересувається мляво, слабко реагує на зовнішні подразнення і навіть на присутність їжі. Іноді вона, навпаки, бурхливо реагує і може бути агресивною. Таке збудження, якщо воно не є характерною ознакою якогось захворювання, через деякий час змінюється пригніченим станом.

Вік тварин визначають, головним чином, за станом зубів, шерсті та кігтей (пазурів). Наприклад, вік собак визначають за стертими коронками різців (в 5-річному віці) і всіх інших зубів (до 10-12 років). Про вік кроликів, мурчаків, пацюків, мишей можна судити за їх зовнішнім виглядом. У старих тварин шерсть рідка, без блиску, кігті (пазурі) викривлені, очі тьмяні, на зубах коричневий чи жовтий наліт.

Наступним етапом обстеження є огляд зовнішніх ознак тварини. Насамперед звертають увагу на стан волосяного покриву. У здорових тварин шерсть гладка, блискуча, щільно прилягає до тіла. У захворілої тварини шерсть неблискуча, ламка, скуйовджена, іноді набуває жовтуватого відтінку та неприємного запаху. Шкіра здорової тварини гладка, еластична; зібрана в складку, вона швидко й легко розправляється. Шкіра хворої тварини, зібрана в складку, розправляється повільно, іноді вона патологічно змінена. Видимі слизові оболонки у здорових тварин блідо-рожевого кольору, помірно зволожені, а у хворих – молочно-білого, яскраво-рожевого або червонуватого кольору, іноді вкриті серозним або гнійним слизом.

Характеризує стан тварини розміри та маса її тіла. Довжину тіла у великих та середніх тварин вимірюють антропометрами. У собак звертають увагу на їх екстер’єр: форму голови, довжину морди, особливості прикусу зубів, стан мочки носу (у здорових тварин вона завжди волога та холодна), вид шиї, спини, тощо. Часто роблять проміри окремих частин тіла.

У дрібних гризунів без патології маса щоденно збільшується. У великих тварин вона залежить від віку, годування, умов утримання та стану здоров’я. Тварину перед початком експерименту зважують 2-3 рази з інтервалом у 3-5 днів. Тварин, у яких маса тіла не збільшується, в експеримент не беруть. Встановити масу тіла тварин необхідно також для обчислення дози зараження, тому що вона вимірюється кількістю вірусу на одиницю ваги тіла. Крім того, є віруси, продуктивна інфекція яких призводить до зміни ваги тіла тварин. Тварин, які знаходяться в умовах тривалого експерименту, зважують 1 раз в 7-10 днів в одну і ту ж пору доби до прийняття їжі.

Наступним етапом підготовки тварин до експерименту є вимір температури тіла, який здійснюється методом ректальної термометрії. Цей показник змінюється протягом доби (вранці температура нижча), тому треба міряти температуру в один і той же час. На температуру впливають пора року та вік тварини. У дрібних лабораторних тварин у віці до 1 місяця температура тіла відповідає температурі зовнішнього середовища, коливання якої змінює температуру тіла. Не можна вимірювати температуру тварин зразу ж після їх транспортування, тому що в них в результаті цього розвивається так звана “транспортна хвороба”, яка супроводжується підвищенням температури тіла, слабкістю, адинамією. Через декілька годин ознаки її зникають і показники температури повертаються до норми. Крім того, у собак ця незвична процедура може викликати емоційний шок, результатом якого є підвищення температури тіла. В таких випадках тварину треба заспокоїти і через 20-30 хв. знову зробити термометрію. Для проведення термометрії медичний, ветеринарний або дитячий термометр зберігається в дезінфекційному розчині (10%-й розчин лізолу або денатурований спирт). Перед використанням його струшують, обтирають ватою та змащують ділянку, яка буде вводитися, вазеліном або несолоним жиром. Термометр вводять легким обертаючим рухом в просвіт прямої кишки на певну глибину: наприклад, мурчакам – на 3,5 см, собакам – на 3-4 см. Для дотримання цієї умови на скляний стовпчик одягають обмежувач – гумове кільце. Значне підвищення температури у собак, кроликів та мурчаків легко виявити, якщо доторкнутися рукою до вух та носу тварин.

Закінчивши огляд тварини та обстеження її поведінки, потрібно перевірити функціонування окремих систем життєдіяльності організму тварини.

Для цього підраховують частоту та тип дихання, його ритмічність. Частоту дихання у тварин встановлюють шляхом підрахунку числа вдихів та видихів протягом 1 хв. На неї впливають вік, темперамент, вагітність, температура та вологість повітря, ступінь наповнення шлунково-кишкового тракту, збудження, тощо. У всіх тварин дихання змішаного грудочеревного типу. Патологічні процеси можуть змінювати тип дихання на грудний або на черевний.

Серцево-судинну систему обстежують, аналізуючи характер пульсу, серцевий поштовх, межі та тони серця, ритм серцевих скорочень. Пульс підраховують шляхом пальпації протягом 1 хв.

Основі показники нормальної життєдіяльності різних видів тварин наведені в таблиці 2.5.

Маркування лабораторних тварин

При виконанні вірусологічних досліджень виникає необхідність мітити тварин для їх подальшого впізнання протягом експерименту. Запропоновано цілий ряд методичних прийомів мічення, а саме: татуювання, використання радіопередавачів, мічених атомів, різнокольорових фарб, тощо.

Таблиця 2.5.