Література

1. Каришева А.С., Сюрин В.Н. Руководство по практической вирусологии (справочное пособие). –Кишинев: «Штиинца», 1980.

2. Посібник з медичної вірусології / під ред. В.М. Гиріна. –К.: Здоров’я, 1995. -367 с.

3. Практикум із загальної вірусології / за ред. А.Л. Бойка. –К.: Видавничий центр „Київський університет”, 2000. -269 с.

4. Топчий М.К., Корнюшенко Н.П. Руководство к практическим занятиям по вирусологии. –К., 1967.

5. Троценко Н.И., Белоусова Р.В., Преображенская Э.А. Практикум по ветеринарной вирусологии. –М.: Агропромиздат, 1989. -287 с.

Розділ 2. дослідження вірусів людини та тварин

Тема 1: Використання лабораторних тварин у вірусологічних дослідженнях

Зміст

Теоретична частина

Цілі використання лабораторних тварин

Переваги та недоліки застосування лабораторних тварин

Види лабораторних тварин

Індикаторні тварини

Гнотобіотичні тварини

Основні правила утримання тварин та догляду за ними

Етапи роботи з тваринами при виконанні вірусологічного експерименту

Застережні заходи при роботі з інфікованими лабораторними тваринами

Практична частина

Завдання

Матеріальне забезпечення

Хід роботи

Методичні рекомендації

Завдання для самостійної роботи студентів

Контрольні запитання

Словник використаних термінів

Література

Не зважаючи на велике різноманіття експериментальних об’єктів, головними серед них у вірусології залишаються лабораторні тварини, курячі ембріони, культури тваринних та рослинних клітин, рослини-індикатори та бактеріальні культури. Відповідно, при дослідженні вірусів людини та тварин найчастіше застосовуються модельні системи із залученням лабораторних тварин, курячих ембріонів та культур тваринних клітин.

Модельними об’єктами (експериментальними або тест-об’єктами) називаються макроорганізми або культури клітин (в тому числі, мікроорганізмів), чиї властивості є достеменно відомими і постійними для представників одного виду (у випадку культури клітин – штаму, популяції або лінії), що дозволяє їх використовувати для дослідження особливостей патогенів невідомої природи.

Цілі використання лабораторних тварин

У вірусологічних дослідженнях лабораторних тварин використовували раніше і використовують сьогодні з різними цілями:

• для безпосереднього виділення вірусів з оточуючого середовища;

• для виявлення (індикації) вірусу в патологічному матеріалі, тобто для проведення біологічної проби;

• для накопичення вірусів у значній кількості;

• для пасування вірусів у лабораторних умовах з метою тривалого підтримання їх в активному стані;

• для титрування вірусів, тобто встановлення їх концентрації у патологічному матеріалі;

• для застосування їх в якості індикатора вільного вірусу при постановці реакції біологічної нейтралізації;

• для одержання вакцин та гіперімунних сироваток;

• для оцінки ефективності профілактичних та лікувальних засобів;

• для вивчення прояву вірусної інфекції на всіх стадіях хвороби, тобто патогенезу захворювання на рівні організму;

• для дослідження імунної відповіді організму на ураження вірусом.

В організмі експериментально уражених тварин звичайно вірус накопичується, що може бути використано в подальшому для його дослідження. Для виділення вірусів придатні лише ті тварини, в яких зараження призвело до чітких клінічних проявів інфекції, патоморфологічних змін або й загибелі. Таких тварин добирають емпіричним шляхом у ході вивчення кожної вірусної інфекції.

Здавна лабораторних тварин використовують для індикації вірусів у патологічному матеріалі, тобто для постановки біопроби. З цією метою суспензією патологічного матеріалу уражують лабораторних тварин та враховують реакцію на ураження. Часто ознаки присутності вірусу в організмі бувають малоспецифічними, тобто помітно, що вірус є (можна провести індикацію вірусу), але не можна зробити висновок про те, який саме це вірус (не можна провести ідентифікацію збудника). Прикладом можуть слугувати типові симптоми ураження верхніх дихальних шляхів дослідних тварин, які можуть індукуватися як аденовірусами, так і ортоміксо-, параміксо-, герпес-, риновірусами. Однак бувають випадки, коли біопроба супроводжується характерними клінічними проявами, які є специфічними для конкретного захворювання. В такому випадку можна зробити висновок не лише про наявність вірусу, але й про його видову приналежність.

Лабораторних тварин також застосовують в якості індикатора вільного вірусу при постановці реакції біологічної нейтралізації.

В лабораторіях часто є потрібним підтримання вірусів протягом багатьох років в активному стані. По суті, підтримання вірусу є чергуванням пасажів вірусу на живих системах, в тому числі на лабораторних тваринах, та його збереженні в законсервованому стані. При будь-якому способі консервації віруси з тою чи іншою швидкістю втрачають свою активність. Новий пасаж дозволяє її відновити. Під пасажем розуміють зараження чутливої тварини з метою отримання від неї нової популяції вірусу. Такий вірус в подальшому знову зберігають у консервуючих умовах.

При роботі з вірусом потрібно також знати його інфекційний титр, тобто його відносну концентрацію у матеріалі (під титром також розуміють таку мінімальну концентрацію вірусу, яка ще здатна викликати позитивну реакцію у 50% тест-об’єктів). Титр можна визначити за допомогою ураження чутливих модельних об’єктів різними розведеннями вірусовмісного матеріалу. Іншими способами вираження відносної концентрації вірусу є інфекційна доза-50 (ID₅₀), летальна доза-50 (LD₅₀) та деякі інші. Відповідно до визначення титру, ID₅₀ є такою дозою вірусу, яка викликає специфічні прояви інфекційного захворювання у 50% інфікованих дослідних тварин. Аналогічно, LD₅₀ є такою дозою вірусу, що індукує загибель 50% інфікованих дослідних тварин.

Переваги та недоліки застосування лабораторних тварин

При роботі з лабораторними тваринами потрібно знати ряд негативних особливостей їх використання. Порівнюючи їх з двома іншими експериментальними модельними об’єктами вірусологічних досліджень, а саме курячими ембріонами та культурами клітин, слід зауважити, що утримання тварин протягом експерименту (закупівля, годування та ін.) є відносно дорогим.

Крім того, тварини більш трудомісткі в роботі, завдають багато клопоту з утриманням (прибирання, дезінфекція приміщень тощо), при експериментах на тваринах не так швидко одержуються результати дослідів.

Також існує небезпека інфікування обслуговуючого персоналу та створення аварійних ситуацій (укуси, подряпини).

До негативних факторів при роботі з тваринами відноситься незнання епізоотичного минулого тварин, які залучаються до експерименту. Наявність безсимптомних інфекцій у таких тварин може призвести до зменшення або навіть до зникнення чутливості до досліджуваних вірусів, тобто до резистентності, внаслідок явища інтерференції, що ускладнює проведення експерименту. Можливий і протилежний ефект, а саме виникнення явища синергізму в дії двох вірусів (прихованого та досліджуваного), що іноді дає результати, які важко правильно інтерпретувати.

Так, тільки у 10 видів лабораторних тварин, які найбільш часто використовуються у вірусологічних дослідженнях, можуть бути понад 30 природних інфекційних хвороб, небезпечних для людини, причому не тільки вірусної етіології (табл.2.1.).

З латентних інфекцій лабораторних тварин вірусної етіології значне розповсюдження має ектромелія (віспа) білих мишей, збудник якої відноситься до родини поксвірусів. Хвороба проявляється некротичним запаленням лап, а при генералізації інфекції – осередками некрозу в печінці та селезінці. Друга група латентних інфекцій лабораторних тварин – це вірусні пневмонії, збудником яких часто є вірус Сендай, який відноситься до родини параміксовірусів. Третя група вірусних латентних інфекцій – нейроінфекції з такими симптомами як судоми, парези, паралічі. До них відносяться лімфоцитарний хоріоменінгіт білих мишей, енцефаломієліт білих мишей та латентні вірусні енцефаліти інших видів лабораторних тварин. В разі виявлення безсимптомної інфекції у тварин доцільно піддати їх обробці кортизоном.

Таблиця 2.1.