Методи зараження через травний тракт

Зараження лабораторних тварин через травний тракт здійснюється трьома шляхами:

1. Оральний спосіб. Досліджуваний матеріал додають до сухого корму чи розчиняють у питній воді, або дають тварині у вигляді пігулок чи желатинових капсул, до складу яких вводять вірусовмісний матеріал і харчові продукти. При цьому методі тварин утримують в окремих клітках чи банках і за добу до введення не дають їжі (рис.2.8).

2. Матеріал у вигляді водних сумішей можна вводити безпосередньо в шлунок з допомогою різних засобів. Це може бути канюля – скляна трубка з відтягнутим кінцем або шприц з голкою, на якій напаяна на кінці голівка з олова, т.зв. “олива”. Так інфікують, в основному, мишей та пацюків. Для зараження мурчаків та кроликів використовують катетери, а для інфікування мишей, хом’яків, тхорів, пацюків, курей – тонкі гумові або металеві зонди діаметром 2-3 мм. Перед введенням гумовий зонд змочують гліцерином або рідким вазеліном. Металевий зонд виготовляють з трохи зігнутої голки для шприца з оливою на кінці. Зонд повинен проходити над язиком ближче до щік по задній стінці глотки по ходу стравоходу.

3. Ректальне зараження лабораторних тварин вірусовмісним матеріалом здійснюють через пряму кишку шляхом введення клізми, яка повинна мати температуру тіла тварини. Анальний отвір заклеюють лейкопластиром, завдяки чому прискорюється проникнення матеріалу в організм.

Рис.2.8. Оральний спосіб зараження лабораторних тварин через травний тракт.

Крім цих методів інфікування лабораторних тварин вірусовмісним матеріалом існує значна група методів експериментального зараження, коли введення матеріалу в організм здійснюють, обминаючи шлунково-кишковий тракт.

У вірусологічній практиці існує декілька методів зараження лабораторних тварин, при здійсненні яких об’єктом інфікування є шкіра тварин.

Перкутанне (нашкірне) зараження

Цей метод інфікування лабораторних тварин вірусовмісним матеріалом, так зване нашкірне зараження, проводять на неушкодженій шкірі тварин. Матеріал втирається в неушкоджену депільовану шкіру стерильним інструментом (кінець стерильної пробірки, фарфоровий товкачик). За даними багатьох дослідників цей метод майже не дає позитивних результатів.

Кутанне (шкірне) зараження

Це – так зване шкірне зараження лабораторних тварин на ушкоджену шкіру, яке здійснюється методом скарифікації. Для цього вибирають ділянку шкіри, яку тварина не може дістати лапами чи кігтями. Для різних тварин вона різна: спина (миші, мурчаки, пацюки, собаки), плантарна поверхня ступні (миші, хом’яки, мурчаки), бік (кролики), живіт (кролики), груди (кури) та сім’яники (кролики).

На вибраній ділянці шкіри роблять депіляцію та оброблюють її 3%-м розчином йоду. Потім роблять подряпини пером Дженнера чи хірургічною голкою до появи крапель лімфи, але щоб вони не кровоточили. На ушкоджену таким чином ділянку шкіри наносять матеріал краплями і втирають скляною паличкою, лопаткою, шпателем або обстриженою зубною щіткою.