44. Загальна характеристика модульно-рейтингової системи навчання.

підручник Лозової, Троцко (2002)– стор.283-284.

45. Педагогічна культура вчителя: сутність та її складові.

Складові педагогічної культури вчителя

^{Педагогічна культура вчителя}

^{Наукова ерудиція}

^{Загальна ерудиція}

^{Педагогічна майстерність}

^{Прагнення до самовдосконалення}

^{Культура мовлення}

^{Культура спілкування}

^{Педагогічна етика}

^{Духовне багатство}

46. Характеристика методів навчання в залежності від характеру пізнавальної самостійної діяльності школярів. Оптимальний вибір методів.

підручник Лозової, Троцко (2002)– стор. 324-326.

47. Характеристика методів організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. У процесі формування особистості одним із головних завдань є досягнення єдності свідомості і поведінки. Справді вихованою можна назвати людину лише тоді, коли вона не тільки засвоїла певні вимоги, але коли в неї виникла потреба діяти у відповідності з цими вимогами і вона не може поводитися інакше. Знання, що не підштовхують учня до позитивних дій, стають ширмою, за якою ховаються лицемірство і ханжество. Тому процес виховання повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Під звичкою розуміємо стійку форму поведінки, в основі якої стійкі навички організації особистістю своєї діяльності, спілкування, які закріплюються в поведінці і стають рисою характеру людини, цьому сприяють такі методи, як: привчання, вправи, доручення, виховні ситуації тощо. Привчання - організація планомірного і регулярного виконання дітьми визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведінки (не розмовляти на уроці, прибирати зі столу, дотримуватися режиму тощо). Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання вихованцями! різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних! дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими і багаторазовими діями. Тому вправи являють собою систему організованих вихователем правильних вчинків вихованця, розраховану на тривалий час. Учень, підкоряючись певним вимогам, коли виконує! якусь конкретну справу, відчуває виховний вплив. У теорії педагогіки і практиці школи все більшого поширення набуває використання виховних ситуацій, тобто створення таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до учнів, а цілеспрямовано організованими обставинами, які і створюють ситуаціюМетоди цієї групи пов'язані з організацією діяльності індивіда: навчальної, трудової, ігрової, суспільної, естетичної, що забезпечує не тільки досвід поведінки, але й переживання радості пізнання, творчості, творіння, спілкування тощо. Таким чином, методи організації діяльності і формування досвіду моральної поведінки вирішують завдання виховання стосунків між людьми, навичок, умінь, звичок. Учень іде від усвідомлення необхідності знань, умінь через тренування до навичок і через тренувальні вправи - до звичок поведінки.

У деяких підручниках і навчальних посібниках до даної групи методів відносять і вимоги, тобто педагогічний вплив, який полягає в тому, щоб зобов'язати школярів виконувати які-небудь дії і вчинки. Основні вимоги будуються на гуманному ставленні до дитини, довір'ї до неї. За формою пред'явлення вимоги можуть бути прямі (наказ, розпорядження) і непрямі (прохання, порада, натяк). Розрізняють індивідуальні педагогічні вимоги, які висуває вихователь, і колективні, котрі йдуть від правил поведінки у школі, обов'язків (клятви) члена громадської організації тощо. Різноманітні і форми вираження вимог. Вони залежать від індивідуальних якостей дитини і педагога, характеру стосунків між вихователем і вихованцем, своєрідності ситуації (м'яке прохання, нагадування, докір, попередження, категоричні вимоги). Використання методу буде більш успішним, якщо: пояснювати дітям необхідність дотримання тих чи інших вимог; одночасно не висувати багато вимог; залучати дітей до визначення певних вимог у процесі розробки "правил моральної поведінки" для свого класу, дитячих Конституцій і таке інше.