Юридико-політичне поняття права, або політику права, він визначав як сукупність правил, що допомагають знаходити і встановлювати правові норми для задоволення потреб, що знов і знов виникають, або здійснення нових уявлень про право і неправо.

Визнаючиіснуванняцихпонятьправаіїхлогічнунеможливістьзвестидоодного, вченийнаполягав: правоякявище — єдинеіцьомуєдиному правуповиннавідповідатийогозагальнатеорія. Кістяківськийсподівався, що його синтетична теорія права зможе подолати недоліки цих чотирьох методологічних підходів. Стверджував, що в основі права лежить принцип етичної належності, цінності свободи і справедливості.

Устатті «На захист права (Інтелігенція і правосвідомість)» Кістяківськийрозвиваєконцепціюправаяккультурноїцінності. Передусім він звертає увагу на дисциплінуючу функцію права, яке є єдиною соціально дисциплінуючою системою. Головний і найістотніший зміст права становить свобода. Учений критикує російську інтелігенцію за притаманний їй «правовий нігілізм».

§2. Розробка теорії правової держави

Утеорії правової держави втілилися ідеї Просвітництва про права людини і громадянина, верховенства розумного закону, поділу влади, представницької демократії та ін. На початку ХХ ст. у вітчизняній

іросійській правовій думці нарівні з поняттям «правова держава» було поширене поняття «конституційна держава». Ці поняття, як правило, ототожнювалися. Прицьомукожниймислительстворювавсвоюмодель правовоїдержави, утверджуючипринципверховенстваправаабоверховенства закону, принцип сумісності правової держави з обмеженою монархією або республікою.

Основи теорії правової держави в російській юридичній думці були закладені Борисом Чичеріним. Учений вважав, що Росії необхідно прагнутизагальногоідеалулюдства, визначеногощеІ. Кантомяк«встановлення цілком правомірного громадянського порядку, заснованого на взаємній організації свободи». У своїй діяльності держава обмежена засадами громадянського суспільства, якими є «особистість і права, що з неї випливають, — свобода і власність». Гарантією особистого права є закони, які обмежують дії властей, і встановлення незалежного суду, щоїхохороняє. Прицьомуздвохелементівправовоїдержави — народногопредставництва інезалежногосуду — пріоритетЧичерінвіддавав суду як головній гарантії свободи. Він виступав за поділ влади на законодавчу, судову і урядову. Правову державу він вважав сумісною

зконституційною монархією.

193

НадумкуМаксимаКовалевськогозавсієїрізноманітностііснуючих державних форм у Західній Європі і США вони «подають нам один загальнийтиптакзваноїправовоїдержави». Вінвиокремлювавдвіосновні особливості правової держави: по-перше, рівність громадська і політична, «участь усіх його громадян різною мірою в політичній владі»; по-друге, свобода особистого самовизначення, «невтручання держави в особисту діяльність».

Отже, для Ковалевського визначальною рисою правової держави є не політична форма держави, а визнання прав особистості і їх гарантування. До таких гарантій, на його думку, належать: 1) забезпечення політичнихправгромадянсамоврядуваннямсуспільства, тобтосистемою

народногопредставництваімісцевогосамоврядування, щодаємож-

ливість участі громадян у вирішенні загальнодержавних і місцевих питань; 2) судовий захист громадянських і публічних прав проти свавіл-

ляорганівадміністраціїтазаконодавства. Цявимогавключає: дотри-

мання урядом існуючих законів, судовий контроль за адміністрацією, неможливістьскасуваннязабезпеченихКонституцієюправзаконодавчим шляхом. При цьому він посилається на приклад Верховного Суду США як «вартового конституції».

ВолодимирГессен(1868–1920)1 бувприхильникомідеї«відродженого природного права». Він вважав, щобез широкої ідеологічної критики позитивного права неможлива ніяка життєздатна законодавча реформа.

Поняття «правова держава» і «конституційна держава» були для Гессена тотожними: «тільки конституційна держава є державою правовою». Основоюконституційноїдержави, наполягаввін, єконституційнийпринцип (закон видається не інакше як за згодою народу або народного представництва), а його істотною ознакою є «участь народу або народного представництва в здійсненні державної влади». Тому тільки в конституційній державі можлива реалізація ознак правової держави, якими є:

1) поділ, або за інтерпретацією Гессена, «відособлення» влад, передусімзаконодавчоїтавиконавчої(«урядової»). Вченийписав, щодержава здійснює дві функції одночасно: з одного боку, створює закони, тобто державна влада є творцем позитивного права, з другого — управляє, діє, реалізуючисвоїінтересивмежахнеюжствореногоправа. Умежахтакого «відособлення» він надавав певного пріоритету законодавчій владі; 2) панування законодавчої влади, яке, з його точки зору, обумовлено представницьким характером її організації, тим, що парламент є вираз-

1 Гессен Володимир Матвійович – відомий юрист, публіцист та громадський діяч. Закінчив Новоросійський ун-т (Одеса). У 1899 р. отримав учене звання приватдоцента, у 1910 р. став професором. Був членом кадетської партії, депутатом ІІ Державної думи, одним із редакторів видань «Право», «Вісник права». Основні праці: «Відродження природного права» (1902), «Про правову державу» (1905), «Теорія правової держави» (1912), «Основи конституційної держави» (1914).

194

ником загальної волі, визнання закону як вищої в державі юридичної норми; 3) підзаконністьурядовоївлади, тобтоздійсненняїїповноважень виключновмежахзаконуіправомірнийхарактервідносинміжурядовою владою і громадянами; 4) законодавче закріплення публічних суб’єктивних прав: прав свободи, позитивних публічних прав індивіда, полі-

тичнихправ; 5) наявністьсистемигарантійнедоторканностісуб’єктивнихправ, асаме: а) адміністративноїюстиції — «своєрідноїівідособ-

леної організації судової влади», яка «захищає публічні права шляхом скасування незаконних розпоряджень адміністративної влади»; б) інс-

титуту кримінальної і цивільної відповідальності посадових осіб перед судом, необхідність введення якого обумовлюється потенційною загрозою, яка виходить від виконавчої влади, схильної до узурпації повноважень; в) політичні гарантії у вигляді парламентаризму, який, на його думку, дає право і можливість народному представництву безпосередньо впливати на політику урядової влади. Тому найвищим типом правової держави він визнавав таку, в якій панує парламентський лад на засадах демократизму.

Таким чином, за Гессеном, основою правової держави є принцип панування права (держава перебуває під правом): виконавча і судова влади мають своє обмеження в позитивному праві (законі), а законодавча — у природному праві, тобто певному рівні культури, який сформований на основі недоторканності свободи особистості, її прав.

Сергій Котляревський (1873−1939)1 розглядав проблему правової держави через співвідношення понять «влада» і «право». Владу і право він трактує як дві самостійні і протилежні засади держави, при цьому сутність держави становить влада, яка втілює силу. Це − «дві стихії держави», де право не самоціль, а «політика державної влади».

Передумовоюправовоїдержавивченийназиваєрівноцінністьправа і держави, їх самостійне значення. З одного боку, держава є «єдиний творець права», а з другого — «сама державна влада, що створила ці норми, їм покоряється». Хоча для правової держави характерне взаємне зближення права і держави, вона, проте, ніколи не може означати їх повного злиття, ніколи не перестане бути організацією сили. Розглядаючи правову державу як правове самообмеження держави, він визнає можливість встановлення меж такого самообмеження, якими є загрози загибелі держави.

1 Котляревський Сергій Андрійович – історик, правознавець, політичний діяч. Народився у Ставропольському краї в українській родині. Закінчив історико-філоло- гічний і юридичний фак-ти Московського ун-ту. Доктор загальної історії і права, професордержавногоправа. ЧленЦКкадетської партії, депутат ІДержавноїдуми. Основні роботи: «Правова держава і зовнішня політика» (1901), «Конституційна держава. Досвід політико-морфологічного огляду» (1907), «Влада і право. Проблема правової держави» (1915).

195

С. Котляревський заперечує проти ототожнення правової держави зконституційною — конституційнийладлишенеобхідна йогопередумова. Принципами правової держави він називає «верховенство закону івідповідальність, пов’язанузактамидержавноговладарювання». Принцип правової держави ставить перед законодавцем моральну вимогу — «повагадоправовоїособикожногочленадержавногоцілогоісоюзу цих членів». Це означає забезпечення державою свободи і рівності громадян, їх соціального захисту, права на гідне існування, втілення справедливості.

Здійснення правової держави залежить від певних умов. Для цього важливо забезпечити, по-перше, найбільшу відповідність між об’єктивнимправопорядкомісуспільноюправосвідомістю, по-друге — від-

повідністьцієїправосвідомостінайглибшиметичнимосновамспівіс-

нування (такою основою є уявлення про гідність людської особистості, яка має бути відбита в діючому праві) і, по-третє — відповідність пра-

вового порядку його етичним підставам. Верховенство закону в дер-

жаві виправдано, коли він справедливий і спосіб його творення забезпечує цю справедливість. Попри «мінливий зміст» справедливості, вона є універсальним мірилом права, без якого немає правової держави.

П. Новгородцев до розробки теорії правової держави підійшов із позиційучення просуспільний ідеал, «прагненнядоєдиногоіобов’яз-

кового для всіх правового порядку».

Правову державу він трактував як самообмеження держави «пра-

вамиісвободамиособи», якемаєсвоїмджерелометичніпідстави — вимоги природного права. Новими принципами теорії правової держави, як твердив Новгородцев, є: дуалізм природного і позитивного права; проголошення моральної особистості як вищої норми права і основи створення правової держави; поєднання єдності влади і поділу влади. Найважливішим завданням громадянського суспільства він вважав моральний контроль за діяльністю держави, а цілком закономірним процесом — еволюціюправовоїдержавивправовусоціальнудержаву. Таким чином, правовадержавауНовгородцевавиступаєякморально-правовий ідеал, як нескінченне вдосконалення співіснування людей на основі «принципу вільного універсалізму».

Суттєвого розвитку і методологічного обґрунтовування теорія правової держави набула в працях Б. Кістяківського. Для нього правова держава, з одного боку, — це ідеальна модель, а з другого − реальна історична форма державності, щонайвища з практично існуючих, в якій поступовознаходитьсвійвиявцейідеал. Вонавиникаєтоді, колидержава, використовуючи право як інструмент свого впорядкування, сама підпорядковується йому. Кістяківський наголошує на тому, що найтиповішоюознакоювладивдержаві, заснованійнаправі, єїїбезособовість.

196

«Усучаснійправовійдержавіволодарюютьнеособи, азагальніправила або правові норми». На його думку, природу правової держави вирізняють дві основні риси: по-перше, в ній влада обмежена і підзаконна; по-друге, як деякі органи влади, так і сам правовий порядок організовуються за допомогою самого народу.

Основу і передумову правової держави становлять, згідно з Кістяківським, права людини і громадянина. Невід’ємні права особистості, по-перше, обмежують державну владу: «Обмеженість влади в правовій державі створюється визнанням за особою невід’ємних, непорушних

інедоторканних прав». По-друге, вони є основою і доповненням підзаконності влади. «Законність передбачає суворий контроль і повну свободу критики всіх дій влади, а для цього необхідне визнання за особою

ісуспільством їх невід’ємних прав». По-третє, права особистості вимагають такої організації влади, яка не пригнічує особистість. У правовій державі «як окрема особистість, так і сукупність особистостей — народ повинні бути не лише об’єктом влади, але і її суб’єктом».

Б. Кістяківський ототожнював поняття «конституційна держава»

і«правовадержава», вважаючи, що«тількивесьнарод... володієсправжньою державною владою», називав «найважливішою установою правової держави народне представництво, що виходить із народу». У конституційній державі влада солідарна з народом, у ній здійснюється принципове єднання влади з народом. Народному представництву підпорядковано і законодавство, яке регулює не тільки взаємовідносини окремих осіб і їх груп, але й відносини між самою державою і громадянами, і діяльність всіх державних установ. Найважливішою умовою успішного функціонування правової держави є самодіяльність суспільства і народних мас, без чого вона неможлива. «Свого повного розвитку правова держава досягає за високого рівня правосвідомості народу і за сильно розвиненого в ньому почутті відповідальності».

Водночас повне єднання державної влади з народом, писав Кістяківській, «здійсненне тільки в державі майбутнього». Йому належить ініціатива теоретичної постановки питання про можливу перспективу

правовоїсоціалістичної(соціальної) державиякпрообразумайбутньої держави, «яка здійснить соціальну справедливість».

Таким чином, наприкінці ХIХ — на початку ХХ століття відбувалося становлення різних напрямів у теорії права, які не лише йшли поряд із західною правовою думкою, але певним чином і випереджали її. У межах методології юридичного позитивізмуГ. Шершеневич розвивав формально-догматичну концепцію права, трактував право як систему норм і понять, а його відмінною рисою вважав походження від держави

ійогопримусовийхарактер. Прагненнярозробититеоріюправанаоснові досягненьсоціологіїспричинилорозвитокрізнихсоціологічнихконцеп-

197