нування, конституйоване в державі, повинне одержати і своє правове закріплення, набути тим самим «форми пануючої волі» у вигляді законів.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Злочини, пояснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умовах життя індивідів. Злочинивкапіталістичномусуспільстві — цеборотьбаіндивіда проти капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, — це перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, оскільки зникає потреба в примусовій системі соціальних норм. Відмирання права в майбутньомукомуністичномусуспільствінеозначаєвідмовицьогосуспільства від соціального нормування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним (за загальною згодою), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмирання права похідне від відмирання держави, політичної влади. Матеріалістичний і класовий погляд на державу і право — особливість марксистського вчення.

Марксизмуникдолііншихсоціалістичнихікомуністичнихдоктрин, що стали надбанням вузького кола однодумців. У XX ст. він стане могутньою ідейною зброєю комуністів за перебудову світу.

§ 3. Анархізм про державу і право: П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін

Відчасівантичностівпошукахоптимальногодержавноголадуполі- тико-правова думка розглядала анархію негативно як безвладдя, безлад. До кінця XVIII ст. формується інше ставлення до анархії, що найбільш повно втілилося в теорії анархії П’єра Прудона (1809–1865)1.

Рушійною силою розвитку суспільства Прудон вважав протиріччя, породжуванівимогамиіндивідуальногоізагальногорозуму, особистості ісуспільства. Увівширозвитоксуспільства веволюційне руслошляхом поступової реалізації прав «автономної особистості», які він вважав істиннимкритерієм суспільногопрогресу, можназдійснитиперетворення суспільства мирним шляхом. Капіталістична експлуатація праці, яка існує в буржуазному суспільстві, на думку Прудона, тримається на не-

1Прудон П’єр Жозеф – французький соціаліст, теоретик анархізму. Народився

вБезансоні в сім’ї ремісника. Завдяки самоосвіті сформувався як оригінальний мислитель. 1837 р. удостоївся премії Академії Безансона занарис ізфілософії. 1838 р. склав іспитнабакалавра. Уподальшомузайнявсялітературноюпрацею, атакожполітичною діяльністю. Був обраний депутатом Національних зборів (1848 р.) Найбільш відомі твори Прудона: «Що таке власність?» (1840 р.), «Філософія злиденності» (1846 р.), «Війна і мир» (1861 р.) та ін.

167

еквівалентному обміні, що порушує закон трудової вартості і веде до пограбування всіх працюючих класів, включно із «працюючою буржуазією». Тому необхідний не політичний, а економічний переворот, неможливий без зміни погляду на власність.

Щотакевласність? «Власність — крадіжка», — відповідаєтеоретик анархізму. Власність і суспільство — несумісні, що пояснює існуючі гостріпротиріччявсучасномусуспільстві, неможливістьреалізаціїприродних прав людини — права на життя, свободу і рівність. Право власності — природне, але антисоціальне право, вважає Прудон. Земля, як івода, природнікопалинисталисуспільнимнадбанням. Праця — єдине джерело власності, «яке не дає ніякого права на присвоєння предметів природи». «Усякий накопичений капітал є власність суспільства, він не може бути нічиєю приватною власністю». Правовий інститут приватної власності, за Прудоном, значущий тільки для буржуазії. З позиції ж робітників, які володіють незначним рухомим майном, цей інститут несправедливий, тому що є джерелом доходу, не заснованого на праці.

Держава не лише експлуатує суспільство, але і здійснює тотальний нагляд за всіма діями людей, обплутує їх все зростаючою кількістю законів, що регулюють відносини власників. Влада і закони — вирішальні чинники розвитку суспільства. Але свобода з ними несумісна. «Свобода — є анархія, безвладдя», «свобода не визнає влади волі …» «Влада людини над людиною, хоч якої форми вона набувала, є гноблення. Вищий ступінь досконалості суспільства полягає в єднанні порядку занархією, тобтовбезвладді». Політична організація суспільства, за його теорією, повинна бути замінена в результаті економічного пе-

ревороту, економічною організацією суспільства. До цього приведуть поширення ідей позитивної анархії, безкоштовний кредит, заміна приватної власності володінням.

Майбутнєсуспільствобудеорганізованоякфедераціявільнихасоціацій, що сполучають індивідуальну і колективну свободу. Тут— «свобода, щообмежуєтьсядотриманнямрівностівзасобахвиробництвайеквівалентності в обміні». Анархія в прудонівському проекті постає як порядок, заснований на інституті взаємовигідних договорів, укладених між собою індивідами, сім’ями, групами, містами, провінціями, а не на інститутах державноївладиізакону. Теперсправазаюристами, пишеПрудон: «звільнені від хибного принципу власності», вони повинні формулювати закони публічногоіприватногоправайумиротворятисвіт. «Точкаопориданаїм».

Такимчином, метасоціалізму, заПрудоном, — звільнитиособистість відексплуатації, злиднів, поневоленнябуржуазією, державою, церквою. Соціалізм — єдиносправедливий лад. Комунізм«це — гнітірабство». Вінперешкоджаєвільномурозвиткуособистості, їїздібностей, порушує рівність «тим, що рівно винагороджує працю і лінь, талант і дурість, ледве не порок і доброчинність».

168

Помітнийвпливнарозвитоктеоріїанархізмузробилакнига«Єдиний

ійого власність» Макса Штірнера (1806–1856)1. Він піддає ґрунтовній критичній перевірці ідеї, відносини, установи, «нав’язані» людям суспільством, державою, партіями, церквою. Тому найкраще не служити великим егоїстам, а самому стати егоїстом. Таке штірнерівське обґрунтування егоцентризму.

Єдина реальність — неповторне «Я», якому протистоять держава

ісуспільство. «Держава завжди має лише одну мету — обмежувати, зв’язувати, субординувати окремого, робити його підлеглим чомусь загальному». Вона — «вбивця і ворог самобутності. Ми — держава

ія — вороги», — пишеШтірнер. Усяку вільну діяльність держава намагаєтьсязагальмуватиіпридушити. Тужфункцію, найогодумку, виконує

іправо. Такчинитьвсякадержава, навітьконституційна, демократич-

на. У будь-якій державі «наді мною буде стояти уряд». Держава, закони стоять над особистістю. Штірнер відкидає усі форми тиску на автономнуособистість, складаючифактичнокодексіндивідуалістичногоанархізму. Він відкидає комунізм, що прагне зрівняти особистість за допомогою держави. Суспільний ідеал Штірнера — «союз егоїстів», близький до асоціації автономних особистостей у Прудона.

На противагу анархо-індивідуалізму Штірнера Михайло Бакунін (1814–1876)2 розвивав теорію анархо-колективізму.

АнархічнатеоріяБакунінасклаласядосередини60-хроківУтворах

«Революційнийкатехізис», «Державність іанархія» таіншихвінвиклав свою доктрину. Її основні пункти:

1.Заперечення Бога, його культу і служіння йому. Заміна культу Бога культом людства, проголошення людського розуму єдиним критерієм істини; совісті — основою справедливості, індивідуальної і колективної свободи — єдиною творчою силою порядку в людстві.

2.Свобода є абсолютне право всіх дорослих чоловіків і жінок. Бакунін не погоджується з кантівським визначенням свободи, обмеженої свободою інших: «свобода знаходить у свободі інших підтвердження

ірозширення в нескінченність». Людина вільна тільки серед вільних людей, прирівностіусіх. Здійсненнясвободиврівностієсправедливість.

1Штірнер Макс (справ. ім’я Каспар Шмідт) – німецький філософ, ідеолог інди-

видуалізму. Закінчив філософський фак-т Берлінського ун-ту (1834 р.). Автор творів «Єдиний і його власність» (1814 р.), «Історія реакції» (1852 р.) та ін.

2 БакунінМихайлоОлександрович. – російський революціонер (двічі засуджений до страти), один з ідеологів анархізму. Походив з дворянської родини. Служив

вармії, але згодом подав у відставку. Захопився німецькою філософією, слухав лекції

вБерлінськомуун-ті. 1844 р. вПарижіпознайомивсязП. Прудоном, К. Марксом. Брав активну участь у революційних подіях 1848–1849 рр., пропагував ідею слов’янської федерації. Найбільш значні праці: «Революційний катехізис» (1866 р.), «Федералізм, соціалізміантитеологізм» (1868 р.), «Кнуто-німецькаімперія» (1871 р.), «Державність і анархія» (1873 р.).

169

Поважати свободу ближнього є обов’язок. Повага людської особистості є вищий закон людства. Свобода людини здійснюється лише в суспільстві, яке не обмежує, але, навпаки, створює волю індивідам.

3.«Свободаповиннабутиєдинимпочаткомусієїсоціальноїорганізації,

якполітичної, такіекономічної». Всяісторіялюдства, стверджувавБакунін, «булалишевічнимікривавимприношеннямбіднихлюдськихістотужертву якій-небудь безжалісній абстракції: богу, батьківщині, могутності держав, національній честі, правамісторичної свободи, суспільному благу».

Держава не менше зло, ніж експлуатація людини людиною, і усе, що робить держава, — теж зло. Незалежно від форми будь-яка держава прагне поневолити народ насильством і обманом. Держава розбещує

ітих, хто наділений владою, роблячи їх честолюбними і корисливими деспотами, і тих, хто примушений коритися владі, роблячи їх рабами.

Тому Бакунін обґрунтовує «безумовне виключення всякого принципу авторитету і державної необхідності».

4.Здійснити соціальну революцію — значить зруйнувати всі установи нерівності і насильства, в першу чергу державу. На відміну від політичноїсоціальнареволюціяздійснитьсязадопомогоюнародноїсили, народного бунту. Оскільки свобода всіх народів солідарна, то єдиній європейськійісвітовійреакціїнародипротиставлятьзагальнуреволю-

цію, «яка забезпечить свободу і незалежність кожної нації через солі-

дарність усіх націй». Революціонер вперше в російській політико-пра- вовій думці допускав свободу і незалежність націй.

5.Надумкуідеологаросійськогоанархізмускасуваннядержави — це

«поверненнясвободиусім — особам, колективам, асоціаціям, громадам, провінціям, областям, націям — і взаємна гарантія цієї свободи за до-

помогою федерації». Політична організація майбутнього суспільства передбачає скасування офіційної церкви, абсолютну свободу релігійних організацій, абсолютнуавтономіюсамовряднихгромад, провінцій. «На-

ція повинна представляти лише федерацію провінцій, що бажають добровільнодонеїналежати». Нарешті — «інтернаціональнафедерація

іреволюційнасолідарність вільнихнародівпротиреакційної коаліції ще поневолених країн».

Соціальна організація майбутнього суспільства, за Бакуніним, передбачає економічну рівність і соціальну справедливість, адже «політична рівність немислима без рівності економічної». Остання означає «рівність засобів для життя, виховання і навчання», застосування здібностей кожного індивіда. Тут — рівність чоловіків і жінок, скасування легальноїсім’ї, вільнийшлюб, верховнаопікасуспільстванаддітьми, їх вихованням і навчанням тощо. Заперечення, руйнування, боротьба

ібезмежна колективна і індивідуальна свобода — лейтмотив бакунінського анархізму.

170

Анархістська теорія Бакуніна викликала велику літературу (у Західній Європі — твори К. Маркса, Ф. Енгельса, Р. Штаммлера; у Росії — Г. Плеханова, В. Леніна та ін.), присвячені її критиці. Вона лягла в осно- вудоктринианархо-комунізму, якупродовживрозроблятивРосіїнаприкінці XIX — початку XX ст. П. Кропоткін.

§4. Аристократична концепція держави

іправа Ф. Ніцше

Фрідріх Ніцше (1844–1900)1 — німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму у філософії, чи не найзагадковіший інайскандальнішийполітичниймислительХІХст. Йогополітико-правові погляди відобразились у творах «Так говорив Заратустра», «Воля до влади», «Потойбікдобраізла», «Вранішнязоря», «Догенеалогіїморалі» та ін.

За Ніцше, в основі світу лежить «воля» — рушійна сила прогресу або регресу, воля до влади, до експансії, до розширення свого «Я», в основі якої — інстинкт самозбереження, боротьби за існування. Вся

історія людства це боротьба двох воль — волі сильних, аристократів духу і воля слабких (юрби, рабів, черні). Аристократична воля до влади («в кому воля лева») — інстинкт підйому, воля до життя. Рабська воля до влади — інстинкт упадку, воля до смерті, ніщо. В історії з підйомом пов’язане панування аристократії, «час героїв» (у давніх Індії, Греції, Римі), рабовласницький лад. Наступне тисячоліття було пов’язане з боротьбою народів за демократію — період упадку аристократичної культури, що ілюструє європейська цивілізація.

НавідмінувідКантадляНіцшелюдствонемета, азасіб. Йогоісторію слід розцінювати тільки як реалізацію задумів геніальних людей. Він критикує існуючі концепції походження держави («це — неправда!»), визнає лише насильницький метод її утворення як продовження насильницькогосоціальногопроцесу. Державаєзнаряддям длястворенняпірамідивлади, підпорядкування. Коливдержавівтілюєтьсяволяаристократії «допроявувладичизастосуваннявлади», тодіполітика, право — інструментарій культури, прояв сили і волі, підйому. Висока культура — аристократична, влада юрби веде до виродження культури, декадансу.

Преклоніння перед кастовим ладом приводить Ніцше до висновку про упадок тогочасних буржуазного суспільства і держави, де ідеї Просвітництва, парламентаризм, виборче право, відстоювання «природного

1 Фрідріх Вільгельм Ніцше навчався в Болонському та Лейпцигському університетах, професор класичної філології Базельського університету. Основні роботи: «Грецька держава», «Воля до влади», «Так говорив Заратустра», «По той бік добра й зла», та ін.

171

права» забезпечили панування нікчемних людей, хто, заграючизчерню, перебуває при владі. Арифметична сіра більшість, яка панує в умовах буржуазної демократії, придушує потенціал «кращих». Отже, демок-

ратія — деградуюча форма держави. Сучасність належить черні.

Тому потрібна нова аристократія, ворожа юрбі і всякій тиранії, аристократія, яказновунапишеслово«шляхетний» нановихскрижалях. Прихильність Ніцше до аристократичної державності, естетизму, заперечення демократії пояснює його різкі випади проти сучасної держави («державоюзветьсянайхолоднішеізчудовиськ»). Визначаючитенденцію падінняролідержави, філософвважає, що«меншзавсенаступитьхаос,

ашвидше за все ще більш доцільна установа, ніж держава, здобуде перемогу над державою». Він розвиває елітарну концепцію устрою «здорового суспільства». Воно поділяється на: 1) «вищу касту» (вожді, керівники, генії), які мають право «втілювати щастя, красу, добро»; 2) виконавців їх волі (стражі права, порядку і безпеки); 3) решту маси «посередності», яку сама природа призначила бути «суспільною користю, колесом, функцією».

Правові ідеї Ніцше складалися на стику природно-правової школи йтеоріїнасильства. Право(якдержава) похідневідволі, влади, сили. Чим більшою«волеюдовлади» обдарованийіндивід, тимяскравішевираженийуньомуінстинктдопанування, тимвищейогосоціальназначущість,

аотже, тим більші права він має в суспільстві. Справжнє природне правоєрезультатомвійнийперемоги, щостворюєаристократично-кастовий правопорядок. Філософ солідаризується з «правовим інстинктом» древніх: сила дає перше право, і немає права, що у своїй основі не було б присвоєнням, узурпацією, насильством. Нинішній правопорядок в європейськихдержавахєрезультатомрізнихвольдовлади, договоромсил, що борються. «Без договору немає права». Воно — перевага, привілей сильних. Справедливість, за Ніцше, полягає в тому, що люди не рівні,

іправова справедливість таким чином виходить із принципу нерівності правових домагань різних індивідів: «краще має панувати, і краще хоче панувати!». Антидемократичний характер поглядів Ніцше на сутність правазнайшовсвоєвираження увисновку щодонеобхідності існування двох систем права в рамках однієї аристократичної кастової держави: «права господ» і «права рабів».

Писане право (закони), за Ніцше, в суттєвому вимірі є лише проекцією, фікціями, яким приписується уявна реальність. Зокрема, філософ підкреслював«довільність» тогочасногонімецькогоправанатійпідставі, що воно не відповідає «традиційному правовому почуттю». Мислитель вступаєвполеміку ізісторичноюшколоюправа, стверджуючи, щозакони вказують не на те, що є народ, а на те, що здається йому далеким, дивовижним, чужоземним.

172