Розділ 15

Основні напрямки західноєвропейської політико-юридичної думки

впершій половині XIX ст.

§1. Англійський лібералізм. Теорія утилітаризму І. Бентама. Дж. Мілль про свободу

Концептуальнолібералізмвиражаєтьсявдвохтезах: 1) особистасвобода і приватна власність як найвищі соціальні цінності; 2) реалізація цих цінностей нашляхуконституціоналізму, демократизму, свободи підприємництва, автономії особистості, формування громадянського суспільства. Юридичнаскладовалібералізмувиявляєтьсявприродно-правовійдоктрині ітеоріїправовоїдержави, формуваннішколиюридичногопозитивізму.

Одним з яскравих представників англійського лібералізму, родоначальником теорії утилітаризму був Ієремія Бентам (1748–1832)1.

В основі його теорії лежать чотири постулати: 1) зміст людської діяльності — в отриманні задоволення, уникненні страждань; 2) корисність — найзначніший критерій оцінки всіх дій і явищ; 3) моральним є все те, що орієнтує на отримання щастя, добра для найбільшої кількостілюдей; 4) метарозвиткусуспільства — встановленнягармонії інтересів індивідуумів і суспільства. Ці постулати правили Бентаму опорами при аналізі ним держави і права, політики і законодавства.

Отже, ліберальні погляди Бентама відрізнялися від положень класичного лібералізму, для якого найголовнішим є свобода індивіда, вільний простір його діяльності, яка забезпечується приватною власністю іполітико-юридичнимиустановленнями. УБентамажнапершомумісті не свобода особистості, а її інтереси і безпека. Людина сама повинна піклуватись про себе, своє благополуччя. На його думку, свобода і права особистості, якщовонинеобмеженіобов’язками, — цезло. Віннебачив принципової різниці між свободою і свавіллям, критикував французьку Деклараціюправлюдиниігромадянина1789 р., боідеяправособистості веде до анархізму, спротиву державній владі. «Жодний уряд не втри- мається і дня, якщо кожен почне чинити опір людським законам, які не

1 Бентам Ієремія народився в сім’ї адвоката, закінчив Оксфордський ун-тет за фахом юрист, магістр права. Автор багатьох політико-правових творів, виданих у1838–1842 рр. в11 томах: «Принципизаконодавства», «Просудові докази», «Деонтологія, або Наука про мораль», «Тактика законодавчих зборів» та ін.

138

відповідаютьйогоособистимпоняттямпроприроднеправо». Вінвідкидав теорію природного права, бо вважав: його зміст метафізичний ітлумачитьсяпо-різному. Беззмістовнимєіпоняття«суспільнийдоговір», адже держави створювались насиллям.

І. Бентамзаперечуваврозрізненняправаізакону. Вінвизнаєреальним правом лише те, яке встановлене державою. Тому його справедливо називаютьоднимізпіонерівпозитивізмувюридичнійнауціНовогочасу. Слідом заГоббсомученийвважавправовиразомволісуверена: право— цевелін-

ня і заборони, установлені державою і забезпечені санкцією. Суб’єктивні права— дітище закону; поза велінням суверена немає ніяких прав особистості. Єдинаметазаконодавця — задоволення ібезпека особистості.

Мірою цінності права і принципом державного управління Бентам проголосив принцип загальної користі. Цей принцип, на його думку, надаврозумномузаконодавцю універсальне знаряддя, задопомогоюякого можна «ткати тканину блаженства руками розуму і права». З позиції утилітаризмуголовнепризначенняуряду — захищатиіндивідавідстраждань. Юриспруденція Бентама полягала в систематичному застосуванні принципу утилітаризму до всіх галузей права, як цивільного, кримінального, процесуального, так і організації правової системи. Закон він розглядав як інструмент, за допомогою якого можна змінювати соціальні умови з метою досягнення щастя. Закони повинні бути доцільними, моральними, зрозумілими, забезпечуватирівновагувполітичнихіекономічних відносинах у суспільстві. «Найбільше щастя для якомога більшої частини суспільства — це єдина мета, яку повинен мати уряд».

Угалузіцивільногоправавінвимагавщобзаконвраховувавнелише права особистості, а і її обов’язки перед суспільством. Бентам визнавав необхідність відповідальності за порушення законів (вважаючи, що покарання — це зло), але при умові, що покарання адекватне злочину. Покарання має бути суворим, а не помстою.

Законодавство не повинно втручатися в діяльність підприємців, в їх відносини з робітниками, має бути вільна конкуренція. Разом з тим учений вважав, що держава мусить забезпечувати належний рівень життя для всіх, турбуватися про виховання і освіту знедолених.

Від цілого ряду принципових положень у галузі цивільного і кримінального права Бентам переходить до розробки положень конституційного права. У 1818 р. він приступив до розробки «Конституційного кодексу», ставши прихильником демократії. Вчений пропонує цілу низку

демократичнихперетвореньінститутівполітичноївлади. Законодав-

ча влада повинна належати народові і здійснюватись однопалатним представництвом, яке щорічно переобирається на основі загального, рівного і таємного голосування. Виконавчу владу здійснюють посадові особи, підпорядковані законодавчій владі, відповідальні перед народом і які можуть бути відкликані в будь-який час. На його думку, законодав-

139

ча, виконавча і судова влада повинні бути відокремленими, але взаємодіючими і взаємозалежними.

І. Бентам закликав до розширення виборчого права, з наданням права участі у виборах жінкам. На думку вченого, за допомогою інститутів демократії(вільнапреса, громадськідискусії, публічнізбори) можнабуде ефективно контролювати діяльність влади. «Конституційний кодекс» Бентама — вагомий проект демократичної конституції, заснований на свободі і правовій рівності громадян, верховенстві права.

ПраціБентамамализначнийвпливнарозвитокподальшоїполітикоправової ідеології. Його навіть називали Ньютоном законодавства. Правова теорія утилітаризму І. Бентама була далі розвинена Дж. Міллем, а її методологія і етика була сприйнята Дж. Остіном — засновником концепції юридичного позитивізму.

Видатний класик англійського лібералізму Джон Мілль (1806–1873)1 вважав, щоособистогощастяможнадосягтилишетоді, колиінтересиокремої особистостіузгодженізінтересамисуспільства(принципальтруїзму).

Індивідуальна свобода означає абсолютну незалежність у сфері дій, які прямо стосуються її самої. Мілль виділяє три грані індивідуальної свободи: свобода думки, почуттів і слова, свобода вибору життєвої мети, свободавиборуоб’єднаннязіншимиособистостями. Особливезначення, найогодумку, маютьсвободадумкиісвободаслова: суспільство, вякому існує вільне обговорення ідей, є єдино придатним для вільної людини. Головноюякістюіндивідуальної свободидляньогобулаїїсамоцінність.

Індивідуальна свобода — не вседозволеність. Тому і держава, і суспільство, вважає Мілль, мають право вдаватися до юридичних і моральних санкцій щодо індивіда, який спричиняє шкоду іншим особам і суспільствувцілому. «Самопожертвування зарадизагальногодобра, — писав Мілль, — найвища доброчесність». Індивід і суспільство мають добровільно йти назустріч одне одному, бо в цьому зацікавлена кожна сторона. Встановленню гармонійних відносин між індивідом і владою сприятимутьподальшийекономічнийрозвитоксуспільстваівідповідний соціальний устрій. На даному етапі історичного розвитку безпосереднє завдання — пом’якшеннянерівностівсуспільствінешляхомкласової боротьби і насильства, а шляхом поступових реформ. Учений виступав за обмежування прав наслідування, щоб не припустити розриву між власністю і працею, за встановлення загального виборчого права.

Держава, яка гарантує всі види індивідуальних свобод, здатна установити у себе порядок. Найкращою формою правління Мілль вважав представницьку демократію, застерігаючи при цьому від «тиранії більшості». А щоб представницьке правління стало народним, потрібна

1 Мілль Джон Стюарт – англійський філософ, громадсько-політичний діяч. Син Джеймса Мілля, відомого економіста. У 1823–1858 рр. служив в Ост-Індській компанії. Обиравсявчленианглійськогопарламенту. Авторпраць«Системалогіки», «Утилітаризм», «Просвободу», «Представницьке правління», «Основиполітичної економії» таін.

140

змішана (мажоритарна і пропорційна) виборча система, яка дозволяє враховувати як думку більшості, так і думку меншості. Ліберальне розуміння функційдержави — цемінімум повноважень владі. Якщодержава підміняє своєю надмірною діяльністю свободу діяльності людей, тоді закономірно починають задовольнятися інтереси бюрократії. Ще більше зло філософ бачить у тому, що в результаті такої підміни народ вражає хвороба соціальної пасивності, споживацької психології. Як наслідок — деградаціядержавності. Отже, потрібнаціласистемаконтролю за діяльністю державної влади.

Дж. Мілльхотівстворитивчення, якебмоглооб’єднатирізніверстви населення на основі компромісів і домовленостей. Його думки про пропорційне представництво у владі, про захист прав особистості, меншості в парламенті, про покращення організації та діяльності держави, про моральність політичних лідерів не втратили своєї актуальності і сьогодні.

§2. Французький лібералізм. Б. Констан, А. де Токвіль

Вирішення проблемисвободивліберальному дусізнайшловідображення в працях французького публіциста, вченого і політичного діяча Бенжамена Констана (1767–1830)1, противника політичних крайнощів — революційної диктатури чи абсолютизму.

ОсновнуувагуКонстанприділяєобґрунтуваннюособистоїсвободи, яку трактує як особисту незалежність, самостійність, безпеку, право впливати на управління державою. Він розрізняє особисту і політичну свободу. На думку Констана, давні народи (греки, галли, римляни) знали лише політичну свободу. Тут було повне підпорядкування індивіда авторитету співтовариства. Як громадянин індивід залишався рабом у приватному житті. «Влада втручалася й у найзвичайні домашні справи». Нарешті, усі держави мали рабів.

Сучасний світ являє зовсім іншу картину, вважає вчений. І справа не впросторостісучаснихдержав, авпросторостіособистої, громадянської свободи, у певній незалежності індивідів від державної влади. Який зміст Констан вкладає в сучасне йому поняття свободи? 1) Це право кожного підкорятися одним тільки законам; 2) право кожного висловлювати свою думку, вибиратисобісправуізайматисянею; 3) праворозпоряджатисясвоєю власністю, навіть зловживаючи нею; 4) свобода пересування; 5) право на

1 Констан де Ребек Бенжамен Анри народився в Лозанні, куди емігрували його батьки. Закінчив Едінбурзький ун-т. Його світогляд сформувався під впливом ідей британського конституціоналізму, французьких мислителів епохи Реформації і Просвітництва. Автор творів на політичні й історико-релігійні теми. Найбільш значні зних – «Просвободуудревніхвїїпорівняннізісвободоюусучаснихлюдей» (1819 р.), «Курс конституційної політики», написаної у 1810–1820 рр.

141

об’єднання з іншими індивідами (для обговорення своїх інтересів, для відправлення культу, проведення дозвілля тощо); 6) право кожного впливатиназдійсненняправління — чишляхомпризначеннячиновників, чиза допомогоюпредставництва, правопетицій, запитів, яківладатієючиіншою міроюпримушенавраховувати. Отже, уКонстананапершомумісцістоять правова захищеність особистості, її матеріальна і духовна автономія. Особиста свобода, за Констаном, — «торжество особистості над владою». Це— справжня сучасна свобода: політична свобода виступає лише її гарантом, умовоюізасобомудосконалювання ірозширення.

Цінностям особистої свободи повинні бути підлеглі, вважає вчений, організаціяполітичногожиття, межікомпетенціїінституційвлади. На відмінувіддавніх, нинішніуряди, якіспираютьсяналегітимніпідстави, маютьменше, ніжколись, праванавсевладнусваволю. «Прогресцивілізації, зміни, привнесені століттями розвитку, вимагають від влади більшеповагидозвичок, почуттівінезалежності індивідів. Нехайвонабуде справедливою, «ми ж подбаємо про власне щастя».

Але в такому співвідношенні політичної й особистої свободи криється загроза для самої свободи. «Загроза сучасній свободі полягає в тому, що, будучи поглинені користуванням особистою незалежністю і переслідуючи свої приватні інтереси, ми можемо занадто легко відмовитися від нашого праванаучастьуздійсненніполітичноївлади». Наслідкомполітичноїпасивностінеминучебудепрагненняносіїввлади, надумкуКонстана, «позбавити насбудь-якихтурбот, завиняткомсплатиподатківйслухняності». Неменшу небезпеку для свободи він вбачає і у владі більшості, що пред’являє «право напідпорядкуваннясобіменшості». Такимчином, необмеженавладанароду небезпечнадляіндивідуальноїсвободинеменше, ніжсуверенітетабсолютного монарха. «Суверенітет народу не безмежний, він обмежений тими рамками, щойомуставлятьсправедливість іправаіндивіда».

Виходячи із цього, Констан по-новому порушує питання про форму правління. Він засуджує будь-яку форму держави, де існує «надмірний ступіньвлади» івідсутнігарантіїіндивідуальноїсвободи. Такимигарантіями, найогодумку, єгромадська думка, атакожподілірівновагавлади.

Умовою вираження громадської думки, за Констаном, є представницька система правління, а органом вираження останньої — представницькаустанова. Сучаснійдержавіуформіконституційноїмонархії, як вважав Констан, має бутипритаманний поділвлади, «який звичайно є гарантією свободи». Він обґрунтував необхідність створення шести конституційних влад: 1) королівської — як влади нейтральної, регу-

лятивної й арбітражної. «Король цілком зацікавлений у тому, щоб вони взаємнопідтримувалиоднаоднуідіяливзгодіігармонії»; 2) спадкоємної палати перів — «представницької влади постійної». Констан переконав Наполеона передбачити палату перів у Конституційному акті

142

1815 р., але незабаром сам розчарувався в цьому інституті, що існував при Бурбонах; 3) виборної законодавчої палати, яку автор проекту називав«владоюгромадськоїдумки». Вінвідстоюваввисокиймайновий ценз її депутатів: тільки багаті мають освіту і виховання, необхідні для усвідомлення громадських інтересів, «тільки власність робить людину здатною докористування політичними правами»; 4) владивиконавчої, здійснюваної міністрами, що відповідають перед парламентом; 5) судової влади, самостійної; 6) муніципальної влади, підлеглої виконавчій, але яка є місцевим самоврядуванням як противага центральній владі.

У Констана гарантом особистої свободи виступає і право. Воно покликанопротистоятисваволі, щозаміряєтьсянасвободу, стати«єдино можливою основою відносин між людьми». Але, на відміну від Монтеск’є, закон для нього не є абсолютною цінністю. Лише закон, що виходить із легітимного джерела і має справедливі межі, може відіграти цю роль. «Підпорядкування закону — це обов’язок», — писав учений. Проте — не абсолютний. Закон тоді перестає бути законом, коли він, по-перше, має зворотну силу; по-друге, предписує дії, що суперечать моралі. «…Анафемаінепокоранесправедливимізлочиннимпредписанням, прикрашеним ім’ям закону!»

КонцепціяправаідержавиКонстанадовгийчасбулазагальновизнаною доктриною державознавців Франції.

Проблема забезпечення індивідуальної свободи, її захисту політичними і правовими механізмами турбувала й Алексіса де Токвілля (1805–1859)1. Під впливом Б. Констана він дослідив теоретичні і практичніаспектидемократії. Дійшоввисновку: занепадаристократіїіпоступ людства до свободи, рівності, демократії історично неминучі. Демократія — суспільний лад, протилежний феодальному, який не знає класових меж і втілює принципи народовладдя, свободи і рівності.

Принцип народовладдя найбільш повно втілено в США, вважає Токвіль. На йогодумку, тутсуспільство діє досить самостійно, управляючи собою само. Принцип народовладдя втілюється в життя американцями «відкрито і плідно», влада тут виходить виключно від народу, він береучастьузаконотворенні, йоговтіленнівжиттяшляхомобранняпредставників виконавчої влади, він же сам обирає й суд присяжних. До демократичних установлень автор праці «Про демократію в Америці» відноситьподілвлади, місцевесамоврядування, незалежністьсуддів, самостійність «блюстителів закону» (чиновників, поліції) та ін., в яких він бачив витоки і прояви народного суверенітету. Позитивними наслідками народовладдя в США він називає процвітання громадянського суспільства,

1 де Токвіль Алексіс – французький історик і політичний діяч. За молодих років був пристрасним прибічником лібералізму і демократії. Згодом очолював консервативнупартіюпорядку, ставміністром закордоннихсправ(1849 р.). Найвідоміші праці Токвіля – «Про демократію в Америці» (1835 р.), «Старий порядок і революція» (1856 р.), які зробили його ім’ям авторитетнім у науці про політику і державу.

143