§ 4. Філософський і юридичний позитивізм: О. Конт, Дж. Остін

Надії встановлення соціальної гармонії, яка б відповідала індустріальному суспільству, поділяв і засновник філософії позитивізму і соціології Огюст Конт (1798–1857)1. Він проголосив нову перспективу перебудови суспільства на основі позитивізму, досягнень науки про суспільство.

Вихідбачився увиявленні позитивнихнауковихзнаньіістин, що,

будучи добре засвоєними, виявляться спроможними привести людство до миру і щастя. «Якщо єднання умів на ґрунті спільності принципів відбудеться, товідповідніустановистворюютьсясамі, природнимчином, без усякого важкого потрясіння». Отже, за Контом, позитивні наукові знання здатні привести до нового позитивного ладу.

Науці про суспільство, чи соціології (термін введено Контом) він надаєвеликогозначення. Основнимзавданнямсвоєїфілософіївінвважав

перебудову суспільства на основі позитивізму, заміну «ретроградної аристократії» і«анархічноїреспубліки» новим, позитивнимладом — соціократією. Його обґрунтування він шукав в історії, природі держави і політичної влади.

За розробленим Контом «Планом реорганізації соціального життя» нова «третя стадія» історії людства (після «теологічної» до 1300 р. та «метофізико-легістської» (1300–1800 рр.)) повинна ознаменуватися організацієюпромисловогосуспільства, соціократією. Солідарністькласів

усоціократії буде забезпечена узгодженою дією чотирьох сил: жінок (осередокіуособленняморальності); священиків-позитивістів(осере- докрозуму, врукахяких — освіта, виховання, виправленняосіб, винних

упровинах і злочинах); патриціату (банкіри, промисловці, купці, землевласники — концентрована сила, щовідаєрозвиткомпромисловості); пролетаріату(матеріальнасила, покликаназдійснитифункціюсоціальних перетворень, тобто перехід до промислового ладу). Згода і спільна позитивна дія цих сил забезпечать, за Контом, порядок і прогрес у соціократії, яканематимепотребивсудах, поліції, армії. Відеальномуладі бажано повне зникнення середнього класу.

Соціократія, цей «промисловий лад», вимагає військового порядку ідисципліни. «Арміянеможеіснуватибезофіцерів, таксамоякібезсолдатів; цепростепоняттяоднаковозастосовуванедопромисловоголаду, як і до військового порядку». Тому «у позитивному ладі … ідея права без-

1Конт Огюст – французький філософ і соціолог. Учився в ліцеї, потім у Вищій політехнічній школі. З 1818 по 1824 р. був секретарем Сен-Сімона, який справив на погляди Конта великий вплив. У 1830–1846 рр. підготував і видав 6-томний «Курс позитивноїфілософії», ав1851–1854 рр. – «Систему позитивноїполітики, абоСоціологічний трактат про основи релігії людства» (4 т.).

148

поворотно зникає. Кожний має обов’язки щодо всіх людей, але ніхто не має права у власному значенні слова. Справедливі індивідуальні гарантії випливають тільки із загальної взаємності зобов’язань, які є моральним еквівалентомколишніхправ. Правоприватноївласностістанетежсоціальнимобов’язком, функцієюдляствореннякапіталуікеруванняним. Іншими словами, єдине право, яке кожна людина має, — це право виконувати свій обов’язок». Суб’єктивне право суперечить принципам соціальної солідарності, а тому буде замінено поняттям «соціальний обов’язок». На думку Конта, слово «право» має бути виключене з політичної мови.

Таким чином, у вченні Конта по суті зникли такі засади громадянського суспільства, як демократія і право, юридична свобода і права громадян. Рівність людей у соціократії нівелює приватні інтереси, а свобода і права замінені обов’язками, соціальною функцією.

Для переходу до позитивного ладу Конт пропонував створити вПарижіпопереднійдуховнийурядіз30 вчених, якіпредставляютьрізні науки і країни. Після відповідної підготовки незаможні класи столиці, освічені вченими, оберуть диктаторів і наділять їх вищою владою. Мета диктаторів — перевиховання всіх класів у позитивному дусі. Потім перевиховане суспільство організується в соціократію. У кінцевому підсумку все людство, створивши близько 500 соціократій, об’єднається у Всесвітню федерацію зі столицею в Парижі. І тоді цілком здійсняться принцип, підстава і мета суспільства — «любов як принцип, порядок якоснова, прогресякмета». Зникнутьйагресивні війниякпережиток «військового побуту», ворожі промисловому ладу.

Позитивна філософія Конта вплинула і на виникнення юридичного позитивізму. Він виступав проти дуалізму права (існування поруч з позитивним правом більш високого за своїм значенням права природного), розглядав право виключно як продукт державної волі. Ототожнення права із законом мало чітко виражені ідеологічні і практичні цілі. Воно булоспрямованопротиоцінкиікритикидіючогоправазпозиційприродного права, які зберігали романтичні ілюзії минулих революцій. У полі зору юридичного позитивізму — не предписання розуму, не історично усталений звичай, а закон, нормативний акт, установлений владою.

Одним з перших, хто концептуально виклав ідеї юридичного позитивізму, був учень Бентама, англійський правознавець Джон Остін

(1790–1859)1.

Право в найбільш повному вигляді, вважав Остін, містить у собі сукупність«законівприроди» (або«право, дарованеБогом»), яківиступають мірилом усього людського, і закони, встановлені одними людь-

1 Остін Джон читав курс правових учень в Університетському коледжі (Лондон). Два роки вивчав у Німеччині римське і цивільне право під керівництвом Г. Пухти і Ф. Савіньї. Найвідоміші праці Остіна «Визначення області юриспруденції» і «Лекції про юриспруденцію, або Філософія позитивного закону» (1832 р.)

149

ми для інших. Останніх — два види. Одна їх частина встановлюється веліннямисуверенаієпозитивнимправом, інша — правиламиморалі («позитивна мораль»). Держава встановлює закони і через них «дарує», делегує права і накладає обов’язки.

Предметом юриспруденції є виключно позитивне право («право в простому і вузькому змісті»). Право це — «веління суверена». Його джерелом є, таким чином, суверенна влада, здійснювана «політично пануючими людьми, — пише Остін, — …верховне, засноване на підпорядкуванні, правління в незалежних державах і незалежних політичних суспільствах». Веління й обов’язок у нього — взаємозалежні поняття: «там, де є обов’язок, є повеління, і там, де виражене повеління, накладено обов’язок». Примус і покора є санкція. Іншими словами, пояснює Остін, «повеліннямчиобов’язкомвважається те, щоспричиняєсанкцію або примус до покори у разі невиконання». У такому значенні позитивне право — сукупність норм, встановлених політично пануючим для політичнопідлеглого. Утакомурозумінніправо — наказвлади, обов’язковийдля підлеглого під загрозою застосування санкції увипадку невиконаннянаказу. Дляюриспруденціїпершоряднезначеннямаєіформальна логіка, «логіка правових конструкцій».

Поза позитивним правом, за Остіном, — правила, встановлені особами й установами, що не є суверенами, і правила моралі (правила, встановлені громадською думкою, у тому числі норми міжнародного права, закони честі, правила етикету, моди і т. п.). Отже, ці правила поза юриспруденцією суверена.

Найкращою формою права Остін, як і Бентам, вважав кодекси. Однак, на відміну від свого вчителя, він визнавав частиною права судові прецеденти, оскільки, найогодумку, рішеннясуддіввАнгліїодержують нормативно-правовий характер з мовчазної згоди суверена. Потреба всудовійправотворчості, пояснювавОстін, породженаіснуючоюнеповнотою статутного права, яку бажано усунути кодификацією.

Отже, основні напрямки західноєвропейської політико-юридичної думкивпершійполовиніXIX ст. — лібералізм, соціалізм, позитивізм — істотно збагатили і урізноманітили зміст і спрямованість вчень про право і державу. Їх еволюція в другій половині XIX — у XX ст. підтвер- дитьплодотворністьліберально-демократичних ідей, обмеженість юридичного позитивізму як нормативізму і неспроможність практики соціалізму (у СРСР і Східній Європі) побудувати «світле майбутнє».

150

Розділ 16

Проекти державних перетворень у Росії й Україні в першій половині XIX ст.

§ 1. Проект М. Сперанського і контрпроект М. Карамзіна

З воцарінням Олександра І (1801р.), який обіцяв керувати народом «за законами і за серцем своєї премудрої бабки» (тобто Катерини ІІ), уРосіїненадовгоскладаєтьсяобстановка, якасприяєпоявіуліберальної частини дворянства реформаторських проектів державних перетворень. За завданням царя ряд проектів удосконалення імперії підготував молодий і талановитий мислитель Михайло Сперанський (1772–1839)1.

Мету реформ Сперанський бачив у тому, щоб «правління, досі самодержавне, поставити і заснувати на неодмінному законі». Автор «Плану державних перетворень» прагнув перебороти нерозв’язне протиріччя — з’єднати самодержавство із законом, бачив у цьому шлях до конституційної монархії на зразок англійської. Формулював умову: «заснувати державну владу на законі не словами, але самою справою». Проте поняття закону повинне поширюватися не на постанови уряду, а лише на постанови законодавчої влади. Іншими словами, важливу умову перетворень він бачив у наданні нормативним актам державної влади характеру правових законів, у підпорядкуванні їх Конституції.

Корінні (конституційні) державні закони, за Сперанським, станов-

лять предмет конституції, закріплюють спосіб правління, громадянські і політичні права підданих. Органічні закони визначають устрій самої державноївладиідержави. Громадянськізакони«засновуютьвідносини осібміжними». Всііншіакти, щорегулюютьпорядоквиконаннязаконів, повиннічітковідповідатиостаннім. Такимчином, перетворенняправової системи у Сперанського розглядається як неодмінна умова всіх інших державних перетворень. Порядок у державі охороняється законом.

1 СперанськийМихайлоМихайловичзродинидуховногослужителяТретьякова Володимирської губ. Після закінчення духовної семінарії, де одержав «прозваніє» Сперанський (від лат. Speranto – надія), викладав у Петербурзькій духовній академії. 1823 р. стає її ректором. Згодом служив у генерал-прокурора. Був наближений Олександром Ідодвору, стаєдержавним секретарем. У1802–1804, 1809 рр. підготував ряд проектів державних реформ.

151

«Силавстановлень» у«Плані» пов’язуєтьсязустроємсамоїдержавної влади («другий устрій»), з її поділом на законодавчу, виконавчу і «судну», центральну і місцеву.

Законодавча влада, вважає автор «Плану», повинна бути так влаштована, щоб «мати свободу думки і виражати думку народну». Для складаннязаконівпропонувалосястворитиДержавнудуму, якапрацюватимевсесійномурежимі, перетворитьРосіюнапарламентськумонархію. «Закони пропонуються урядом, поважаються (тобто обговорюються і приймаються) у Думі, затверджуються государем». Думі представляються звіти міністрів, вона встановлює нові податі, податки і повинності. «Ніякий новий закон не може бути виданий без поваги Думи». Термінїїдії«визначаєтьсякількістюсправ, їйпропонованих». Сперанський вводить принцип парламентської відповідальності міністрів. За «Планом» «порядокзаконодавчий» становитьвертикальнасистемапредставницьких органів: губернських, окружних, волостних дум.

Виконавчу владу здійснює система органів управління: міністерства, губернських, окружних, і волосних управлінь.

Затимжепринципомбудуєтьсяісудовасистема, якавивершується «вищимсудилищемдлявсієїімперії — Сенатом». Волоснийсудмислився як «мирський суд», в окружному (суд першої інстанції) передбачалося введення суду присяжних. Так у трьох владах втілюється «звертання до закону, волі і виконання».

Систему органів державного управління за проектом повинні очолювати імператор і Державна Рада. Остання задумувалась автором проекту як орган, об’єднуючий, направляючий і контролюючий діяльність трьох гілок влади. Склад Державної ради мислився Сперанським частково обраним, частково призначуваним монархом. Вона засідає під головуваннямцаря, маєправозаконодавчоїініціативи. Отже, уДержраді «усі дії порядку законодавчого, судного і виконавчого в головних їх відносинах з’єднуються і через нього сходять до державної влади (тобто монарха) і від неї виливаються».

Тільки з удосконаленням державного ладу і законодавства, за Сперанським, можна забезпечити права підданих — права політичні, що «визначаютьступіньїхучастівсилахдержавних», іправагромадянські, які «визначають ступінь їх свободи в особі і майні». У дусі Монтеск’є, Констана він пише про політичні права як умову громадянських прав — «сутьпершеіневід’ємненадбаннявсякоїлюдини, якавходитьдосуспільства». «План» називаєтрикласивРосії: дворянство, купецтвоіміщанство, «кріпосні люди» і визначає їх права.

Недивлячисьнате, щопроектиСперанськоговикликалирізкенесприйняття реакційним дворянством напередодні війни 1812 р. і їх реалізація розтягласявчасі, життяпримусилосамодержавствоудосконалюватисистему державних установ, передбачену реформатором: у 1810 р. було

152