лювати чесність, правду і справедливість, піклуватися про благо підданих. Імовірно, модельукраїнськоїдержавностібачиласяйомузазразком польської монархічної республіки.

Розвиваючи платонівську концепцію «філософа на троні», Могила слідомзаС. Оріховськиммрієпротойчас, «егдаилифилософицарствовати будут, или царие философствовати», сила яких буде ґрунтуватись не на насильстві, а на розумі, освіченості, законі.

Поділяючи ідею безперервності історичного розвитку України з найдавніших часів, її спадкоємного зв’язку з Київською Руссю, Могила захищавйідеювідродженнявітчизняної державності всоюзізінши-

миправославниминародами. Цюідеюрозвивалиійогоучні — ректор Києво-Могилянської академії І. Гізель, її викладач Ф. Сафонович та ін.

Вони відстоювали перспективу політичного союзу з Росією, єдності всіх слов’янських народів.

Таким чином, напередодні Визвольної війни українського народу богословськадержавно-правовадумкаактивнопротистоялакатолицькій експансіївУкраїні, пропагувалаідеїполітичноїсвободи, природнихправ людиниінації. Вонавідображалаполітичнінастроїкозацтваіселянства, сприяла формуванню ідеї національної державності, наближала націо- нально-визвольну війну українського народу.

§ 2. Політичні програми гетьманів України

Відродження української державності нерозривно пов’язано з ім’ям Богдана Хмельницького (1595–1657)1. Одержавши гетьманську булаву й очоливши козацько-селянське повстання 1648 р., своїм найближчим політичнимзавданнямставивзахист«давніхправЗапорозькоговійська», селян, міщан, православної церкви.

1.Домогтися політичної автономії України в складі Речі Поспо-

литої. Блискуча перемога українських військ під Зборовим у 1649 р. реалізує плани гетьмана: Зборівський договір закріплює автономію Козацькоїдержави. Однакневизначенимизалишаютьсяпитаннястановища нереєстрового козацтва, селянства, володінь польських магнатів ішляхти на українських землях.

2.НепоступливістьРечіПосполитоїщодополітичноїавтономіїУкраїнипризводитьдологічноговисновкуХмельницького: український народ

1 Хмельницький Богдан (Зіновій) народився в Переяславі в родині козацького сотника. ЗакінчивієзуїтськийколегіумуЛьвові. Вільноволодівкількомамовами, знав латину. Брав участь у козацьких походах. У війську Запорозькому обирався писарем, сотником, полковником, обирався від козаків до польського сейму, одержав від польського короля Владислава IV почеcну шаблю. У березні 1648 р. був обраний на Запорожжі гетьманом.

90

має право на створення власної держави, вільної від польського пану-

вання, в етнічних межах свого проживання. Дипломатичне листування гетьмана підтверджує його рішучість: «виб’ю з лядскої неволі народ весь руський» і — «ажпоВіслу». Такимчином, програмамаксимумХмельницького передбачала повернення західних земель Київської Русі, слави її князів — «по тим границям, як володіли благочестиві великі князі».

3.Утворювана Козацька держава творилась Хмельницьким та його однодумцями як гетьманська республіка з сильним урядом, системою генеральних, полковихісотеннихрад, судовихорганів. Цідержавотворчі заходи були закріплені конституційним актом «Статті про устрій Війська Запорозького».

4.Однак подолання політичної кризи в Польщі, викликаної смертю короля, поразка українських військ під Берестечком у результаті зради союзника — кримськогоханаускладнилигеополітичнестановищеУкраїни, змусилигетьманашукатибільшнадійногосоюзника. Альтернативним планомстворенняполітичногосоюзудержавбувпроектстворенняконфедерації трьох держав — Польщі, Литви й України. Проте до цього не готові були польські магнати і шляхта. Тому оптимальним варіантом союзу гетьман і його старшина обрали союз із православною Росією. Переяславський договір 1654 р., конкретизований у «Березневих статтях» Б. Хмельницького (спочатку з 23 пунктів), передбачав збереження Козацькоїреспублікизусімаправамиіпривілеямикозаківіїхстаршин, невтручання царських намісників у козацьке самоврядування і судочинство, збереженнявиборностігетьмана, 60 тисячкозацькогореєстру. Практично всі положення пропонованого гетьманом договору були задоволені Москвою. Інші були підтверджені царськими указами. Обмежувалося лише право гетьмана на дипломатичні зносини з Польщею і Туреччиною.

Б. Хмельницький розцінював україно-російський військово-політич-

ний союз як такий, що має юридичну силу для обох сторін при обопільних зобов’язаннях та під верховенством російського царя. В Україні договір

зРосієюдовгийчасрозглядавсяяксвоєрідна«Конституція». Московський жецарійогоуряд— якюридичнийпривідприєднанняУкраїнидоРосії.

5.Одним з останніх пунктів політичної програми Хмельницького був намір надати українській державі в оточенні монархічних держав форму козацькоїреспублікизіспадковоюгетьманськоювладою. Удипломатич-

ному листуванні він часто називає себе «єдинодержцем» і «самодержцем руським», спадкоємцемкиївськихкнязів. О. Кромвельулистахдогетьмана називаєйого«імператоромзапорозькихкозаків». Однакпередчаснасмерть перешкодила здійсненню політичнихпланівінамірів Хмельницького.

Зйогосмертюподальшаеволюціядержавно-правовоїідеологіївУкраїні характеризується наростанням її багатовекторності, початком Руїни. Уже наступний гетьман Іван Виговський (невід. — 1664) у відповідь на грубе

91

втручання Москви у події в Україні, порушення «Березневих статей» 1654 р. шукаєсоюзузіШвецією, Польщею, Литвою. Йогополітичнінаміри ясновідбилиКорсунськийдоговірзіШвецією(жовтень1657 р.) іГадяцький трактат (1658 р.). Перший послідував після серії блискучих перемог шведського короля Карла Х і його союзників над польськими військами. Прагнучи скористатися їх плодами, гетьман обумовив в українсько-швед- ськомудоговорірозширеннязахіднихкордонівУкраїнидоВісли.

Друга невдала спроба Виговського зберегти номінальну залежність Козацької держави пов’язана з Гадяцьким трактатом, що передбачав створення союзу трьох держав — Речі Посполитої, Великого князівства ЛитовськогоіВеликогокнязівстваРуського(тобтоУкраїни). Статтідоговору гарантували права православної церкви, передбачали розвиток системи освіти, заснування двох академій із усіма «прерогативами і вольностями». Обумовлювалося відновлення українських кордонів, порушених війною, підкреслювалося, що народи трьох держав «повинні зіставатися при своїх свободах». Військо Запорозьке залишалося під юрисдикцією гетьмана, «згідноізстародавнімивольностямиїх». Корольповиненбувобиратисядля трьохдержав, агетьманоголошувавсядовічновійськовимігромадянським правителем України. Їй надавалося право мати свій суд, карбувати монету. Умайбутньомусоюзіпередбачалисьзагальнийсейм, об’єднанізбройнісили уразізовнішньоїзагрози, єдинаподаткова система тощо.

ОднакстаттіТрактатупомітнообмежувалидемократичнізавоювання Козацькоїреспубліки, відступаливідположень«Статей» Хмельницького. Документ навіть не згадує Генеральну козацьку раду, в якої відбиралося право прямого обрання гетьмана. Це право передавалося королю, що вручавбулавуодномузчотирьохкандидатіввідКиївського, БрацлавськогоіЧернігівськоговоєводств. Гетьманвтрачавправонавласнудипломатію. Стаття 6 трактату встановлювала право й умови повернення шляхті і католицькому духовенству всіх «маєтностей і фундацій», що не могло не викликатигнівуізбуренняукозаківіселян. Трактатзобов’язувавгетьмана з військом запорозьким перебувати у вічній «вірності, підданстві і послушенстві» у польського короля і всієї Речі Посполитої.

ПолітикаВиговськогоназближенняісоюззПольщею, відновленняекономічних прав магнатів, шляхти, католицької церкви в Україні викликала повстаннякозаківіселянісамгетьманбувзмушенийрятуватисьвПольщі.

Наступна рішуча спроба розриву з Москвою і збереження української державностіпов’язаназім’ямМазепи. ПолітичнадоктринагетьманаІвана Мазепи (1640–1709)1 передбачала об’єднання захоплених агресивними

1 Мазепа Іван Степанович, син козацького урядника в Білій Церкві. Вчився в Київській, Полоцькійколегіях. Служивпридворіпольськогокороля, згодомперейшов наслужбудогетьманаП. Дорошенка. Бравучастьувоєннихпоходах, ставгенеральним писарем. У 1697–1708 рр. – гетьман України. Трагічна доля, волелюбність І. Мазепи, спроба скинути московське ярмо, як ілюбовні пригодигетьмана, надихнули Байрона, В. Гюго на створення поем про нього.

92

сусідамиукраїнськихземельівідновленнядержавностіпідпротекторатом шведського короля. Свої задуми він пояснював у «Промові до урядників військових і цивільних козацької України напередодні розриву з Москвою 1708 р. », «Маніфесті доукраїнського війська інароду» (1708 р.).

1.За словами Мазепи, у переговорах з польським, шведським королями і з російським царем він домігся нейтралітету України у російсь- ко-шведській війні, права захищати свою територію, а з досягненням миру — відновлення її державності, «з усіма колишніми правами

іпривілеями, що вільну націю означають». Гарантом України, за його словами, погодилисябутиФранціяіНімеччина. ПротецарПетроІзовсім не зважав на нейтралітет України і втяг її у війну.

2.Українсько-шведськийдоговір, переконувавМазепа, лишевідновлював попередні договори і союзи, «од предків наших королями шведськими уложені». За новим актом, стверджував він, відновлювався правовий статус Українияксамостійноїдержавипідшведськимпротекторатом— «най-

вищим ступенем свободи та самостійності». Договір гарантував Україні збереженняїїдержавноголаду, єдностіінедоторканністьтериторії.

3.ПолітичніпланиМазепипередбачалиствореннявмайбутнійУкраїні

спадкоємноївладигетьмана, щоспиравсябнаукраїнськушляхту. Але їмнесудилося здійснитися. Полтавська битва1709 р. ірозгромшведських військпоставилихрестінаполітичнихпланахгетьмана, інайогодолі.

Справу Мазепи продовжив його соратник Пилип Орлик (1672– 1742)1, обраний гетьманом у Бендерах. Ним були складені і прийняті козаками і старшиною, які емігрували, «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (1710 р.) — конституція для майбутньої України під шведським протекторатом.

Конституціяскладаєтьсяз16 статейіпочинаєтьсязурочистоїдекларації: «Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужогопанування». Документпередбачав правовеврегулюваннянайболючиших проблем: чітко формулювалися виключні права православ-

ноївіривУкраїні(ст. І); визначавсянаціонально-державнийсуверені-

тет країни в кордонах, встановлених міжнародними договорами часів Б. Хмельницького (ст. ІІ); проголошувався намір відновлення добро-

сусідських відносин із Кримським ханством (ст. ІІІ); конституція зобов’язувала гетьмана вжити заходів до звільнення земель Війська Запорозькоговідросійськихвійськіфортецьтаїхповерненняпідйого виняткову юрисдикцію (статті IV, V).

Особливуувагупривертаєст. VI Конституції, дейдетьсяпропублічну владу в майбутній відновленій державі. Автор Конституції доходить

висновку: самодержавство не притаманне гетьманському правлінню,

1 Орлик Пилип Степанович народився на Віленщині. Закінчив Києво-Моги- лянську колегію. Служив у гетьманській канцелярії. При І. Мазепі став Генеральним писарем (1700 р.) і соратником гетьмана. Після Полтавської битви й смерті Мазепи в Бендерах був обраний козаками гетьманом.

93

республіці. Сам гетьман не може наділятися абсолютною владою. Для цього Конституція передбачає поділ владних повноважень між законодавчою(козацькоюГенеральноюрадою), виконавчою(гетьманським, полковимісотеннимурядами) ісудовою(системоюсотенних, полкових, городових судів, Генеральним судом) владами.

Для«публічноїрівновагипорядку» передбачаласясистемастримувань і противаг. Так, без попереднього рішення і згоди Генеральної ради «на власнийрозсуд(гетьмана) нічогонеповинненіпочинатися, нівирішуватися, ні здійснюватися». Між сесіями цього «козацького парламенту» (він збирається тричі на рік, — на Різдво, Великдень, Покрову) «гетьман наділяєтьсяпевноюсвободоювладиівпливу». ВінвноситьнарозглядГенеральноїрадисвоїпропозиції(законопроекти), івонаповинна«зчистимсумлінням, відкинувшисвоїйчужіприватніінтереси» прийнятиправильнірішення. Як дорадчий і контролюючий орган при гетьмані належало діяти Раді старшини, без згоди якої він не мав права самостійно приймати рішення зміжнародних, фінансових, судовихсправ, виборівстаршини. Справипроти гетьманськоїчестіповиненбуврозглядатиГенеральнийсуд, аневирішуватись самим гетьманом. Усі державні посади мали бути виборними, але кандидатівнанихзатверджувавгетьман. Полковникамісотникамналежало не лише керувати військами, а й населенням, мати адміністративну, економічну владунатериторіїполкучисотні(статтіVI, IX, X, XII).

Таким чином, Конституція передбачала підзаконність дій гетьмана, контрольованихГенеральноюрадою, Радоюстаршин, Генеральнимсудом.

Отже, навідмінувідполітичнихпроектівМазепи, КонституціяОрли-

капередбачаластвореннявкраїніпарламентсько-гетьманськоїкозаць-

кої республіки. В історії європейської демократії Конституція Орлика — безперечно один з видатних правових документів XVIII ст., що поклав початок вітчизняному конституціоналізму.

Такимчином, політичніпрограмигетьманівУкраїниіїхдержавотворча практика — унікальне явище політичної історії Європи. Козацька демократична республіка, проекти її перетворення на гетьманську чи на парламентсько-гетьманську республіку — реальна утопія XVII–XVIII ст. Вона, як самотній острів, у морі західних і східних монархій, деспотій, імперій, була приречена. Її демократичні ідеали на століття випередили суспільно-політичнийрозвитоккраїнсхідноєвропейськогорегіонуівпли- нули на подальшу еволюцію вітчизняної політико-правової думки.

§3. Політична і правова думка

вМосковській державі

Московська держава протягом XIV–XVI ст. перетворюється з невеликого, окраїнного князівства Київської Русі на велику і могутню цент-

94

ралізовану державу із сильною монархічною владою. Вона всі частіше іменується «Росією» і «Великою Росією».

ІзсамогопочаткуМосковіяпретендуваланаісторичнунаступність від Київської Русі. Ця політична ідея зводилась до формули: «Москва — другий Київ». Часті і наполегливі нагадування про своє походженнявідвеликихкнязівКиївськоїРусімосковськігосударіробилинелише длябільшогосвогоавторитету, алейдляобґрунтуваннясвоїхдомагань на її землі, що перебували під владою польського короля. Подібні претензії висловлювали і його спадкоємці, з геополітичних інтересів яких ніколиневипадалиукраїнськіземлі. ЛегендапроМоскву — другийКиїв тісно пов’язувалася зіншою — «Москва — третій Рим». В умовах МосковіївченняпроцарськувладуодержалосвійрозвитокнапочаткуXVI ст.

утворчостіченцяпсковськогоЄлізаровамонастиряФілофея, ідеяякого склала згодом політичну концепцію «Москва — Третій Рим».

НадумкуФілофея ійогопослідовників, історіялюдства — цеісторія трьох всесвітніх держав, чия доля спрямовувалася волею Бога. Римська імперія впала через єресі. «Другий Рим» — Візантія була покарана Богом за зрадництво православ’я, унію з католиками 1439 р. («понежеонипредашаправославнуюгреческуюверувлатинство»). Зпадінням Константинополя під ударами турків у 1453 р. центром православного християнськогосвітуйохоронницеюправослав’ясталаМосква(«яковся християнська царства приидоша в конець й снидошася во єдино царство нашего государя»). Філофей робить висновок: «Два убо Рима падоша, а третий стоит, а четвертому не быти». З цього висновку випливала ідея особливоївідповідальностіросійськогоцарязадолюправославногосвіту і довіреної йому Богом держави, тому що доля «Росейского царства» відтепер міцно пов’язана з долею православної віри.

Засновником династії московських царів був оголошений не хто інший, як римський імператор Октавіан Август, сороковим коліном

употомствібратаякогобувначебтокнязьРюрик(«обретошакнязяРюрика, суща от роду Римська царя Августа»).

ВирішенняМосковієюзавданнясамовизначенняяксамостійноїдержави світового значення знайшло своє відображення в російській політичній і правовій думці, у доктрині царя Івана IV (1530–1584)1. Він прославився найбільше політикою опричнини і кривавого терору, за що йудостоївсяпрізвиська«Грозний». Відстоюючисвоєправосамодержавної влади, він у своїх численних посланнях до церковних і державних діячів, дипломатів і королів вибудовував власну концепцію царської

1ІванIV зійшовнапрестолпіслясмертісвогобатькаВасиліяIII у1533 р. іправив Московією аж до своєї кончини. Вінчався на царство у 1547 р. і після підтвердження свого царського звання Константинопольським патріархом став першим визнаним російським царем. Був автором багатьох послань державним і церковним діячам, дипломатам і королям.

95

влади. Її основні положення: 1) єдиною законною підставою заняття царського престолу він вважав право спадкування. Іван Грозний називає три джерела православного самодержавства: як владу, дану від Бога, успадковану від давньоримського імператора і руських великих князів; 2) самодержавство втрактовці царя євладоюцілком одноособо-

вою, абсолютною, незалежноювіддухівництва, боярібудь-якоїсуспіль-

ної сили. «Како же и самодержец наречется, аще не сам строит?» — сподивомзапитуваввінупосланнідоА. Курбського; 3) ІванIV відкидав будь-яку можливість встановлення договірних відносин між ним і його підданими. У його уявленнні ці відносини повинні бути відносинами не рівнихлюдей, агосударяірабів; 4) уйогорозумінніцарськавладавсе ж обмежена, але не людьми, а тим, хто її дав, тобто Богом. Цар повинен панувативідповіднодобожихзаповідей, вважавГрозний. Вінпротисоюзу світської і духовної влади. Царську владу він не хотів ділити ні з ким, навіть із служителями Бога; 5) у судженнях Грозного великого значення надається методам і способам реалізації влади. При цьому одну з най-

головнішихголовнихфункційцарськоївладибачивупокаранні«лиходіїв». Покарання «крестопреступников» для Івана Грозного — лише засіб не допустити«бісівськоївлади». Усядоктринаросійськогоцаряспрямована на обґрунтування своєї абсолютної влади, жорстоких методів управління державою, бажання виправдатися за пролиту кров.

Іншу тенденцію в розвитку російської державності і політичної теорії, що втілювала ідеали бояр і воєвод, їх надії на розвиток станового представництва, виражав князь Андрій Курбський (1528–1583)1. Його літературна спадщина включає публіцистичний твір «Історія про великогокнязяМосковського», перекладитворівзцерковноїпатристикитаін. Він теж вважав джерелом влади в державі божественну волю: «цари и князи от Всевышнего помазуются на правление». Але мету верховної влади бачив у справедливому й милостивому управлінні державою для блага всіх її підданих і в праведному (правосудному) вирішенні її справ.

Яквідступвідправослав’я, попранняХристовихзаповідейтрактував КурбськийзлодіянняІванаГрозного. «Толинам, бедным, воздал, всячески губя нас? — гнівно запитував він у царя. — Или думаешь, что ты бессмертен, царь? Или скверной ересью увлечен так, что являешься прегордым мучителем и истязаешь людей, не доказав их вины». Таким чином, у розумінні бунтівного князя цар насамперед — праведний суддя.

Найкращою організацією державної влади Курбському здавалася

монархіязвиборнимстаново-представницькиморганом. Наділений

1 КурбськийАндрійМихайловичналежав дознатногокнязівського родуРюриковичів, був потомком великого Київського князя Володимира. Народився і провів дитинство в Україні. Аж до 1564 р. був найближчим сподвижником царя, впливовим воєводою. Брав активну участь в Обраній раді при цареві, проте згодом потрапив у немилість, втік до Литви.

96

царством, цар «должен искати доброго и полезного совета не токмо у советников, но и у всенародных человек», при цьому «самому царю достоит яко главе быти и любити мудрых советников своих». Становопредставницькамонархіяспираласябнелишенапредставницькийорган («Совет всенародных человек»).

Таким чином, Іван Грозний і Андрій Курбський по-різному оцінювали становищеумосковському царствііполітичніперспективи йогорозвитку.

Близькою до моделі станово-представницької монархії була і полі- тико-юридична програма Івана Пересветова — видного письменникапубліциста, представника російської суспільно-політичної думки середини XVI ст. У своїх творах і чолобитних царю він теж обґрунтовував життєвунеобхідністьдляМосковіїсильноїдержавноївлади, централі-

зації адміністративної і судової систем.

Першим, хто в Росії почав розробляти теорію освіченої монархії був випускник Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький (1629– 1680)1. Живучи в Москві при царському дворі, він у своїх творах «Жезл правления», «Вертоградмногоцветный» по-новомурозв’язувавтрадицій- ні питання про верховну владу, форму її кращої організації і діяльності.

Цар у нього подібний Сонцю. «Небом Россию наречи дерзаю, ибо планитывнейобретаю. Ты — Солнце, Луна — Марияцарица». Формула «цар-сонце» у Полоцького — це поетичний образ просвітницької абсолютної монархії. Цар дає життя державі і покликаний бути освіченимгосударем, вічнопрагнутидознання, просвіщатисвійнарод. Бажання царя «прибытков» підданим відрізняє його від тирана, який печеться лише про себе.

Нарікаючи «небом» Росію, Симеон схвалює вічну нерівність людей,

алезакликаєуправлятинимизрозумомілагідністю, виконуватикожним свій обов’язок, визначений долею. Серед пороків російського життя він неприймаєледарствайособливопияцтва. Світло«Сонця» — правда. Цей термінСимеонвживаєвтрадиційномузначенні«закон». Вінпроситьцаря «зберігати правду» і утверджувати її у всьому царстві. «В образ правды» повинен діяти і суд. Він зобов’язаний відновлювати правду, а не мстити, адже помста — протипоказана правді. Симеон за рівний для всіх суд: «равно судити мала и велика», за істинне правосуддя.

Симеон вважає, що російський цар повинен допомогти православним народам звільнитися від гніту, радить царю жити в мирі з усіма державами «до конец земли», царювати «мирно и мудро», ніколи не шукати «брани», а славу Росії розширювати «через книги».

1 Петровський-Ситніанович Самійло народився у Полоцьку. Закінчив КиєвоМогилянську колегію. У 1659 р. прийняв чернечий постриг під ім’ям Симеона. З 1664 р. жив у Москві. Викладав у школі під’ячих «сімь вільних наук». Згодом став учителем царських дітей. Найбільш відомими його творами є: «Жезл правління» (1666 р.), «Вертоград многоцветний» (1668 р.), «Рифмологион» (1679 р.). У своїх творах виступав провідником західної культури і освіченості.

97

Вплив європейської орієнтації наросійську політико-правову думку справивісучасникПолоцькогохорватзапоходженнямЮрійКрижанич (1618–1683)1. У своєму трактаті «Політика», серії статей він виклав позитивну програму перетворень. Виступив проти концепції, що утвердилася в російській офіційній ідеології, про походження царської влади від римських і візантійських імператорів, відстоюючи її божественне походження. Ідеальним правителем Крижанич хотів би бачити короляфілософа, протиставляв освіченого правителя тирану. Головними й основними гарантіями проти тиранії («людодерства») у нього є знищення «дурних» інаявністьудержавідобрихзаконів, контрользаїхвиконанням і належним правосуддям. Політику вважає «королівською мудрістю», наукою управління державою.

МонархіюКрижаничпорівнюєзаристократичнимідемократичним правлінням і вважає найкращим ладом: 1) у ній краще додержуються загальноїсправедливості; 2) кращезберігаютьсяспокійізлагодавнароді; 3) монархія краще оберігає від небезпек; 4) і, головне, — вона подібна владі Бога. Самовладдя — найдавніше і найміцніше правління. Король управляє підданими за допомогою трьох «життєвих сил» — мудрості, могутностійбагатства, встановлюєдобрізакони, спираєтьсяназнатних (князів, дворян), надаючи їм привілеї і права.

Такимчином, історичніобставинирозмежувалидолінародівколишньої КиївськоїРусі, відбилисянавідродженнійрозвиткуїхнаціональноїдержавності, формуванніправовихсистем, а, отжеінаполітичнійіправовійдумці.

ВУкраїніприлитовсько-польськомупануваннізалишалисяживучи- минормизвичаєвогоправа, традиціївійськовоїдемократії, релігії, культури, щозаклалифундаментполітичнихпроектівіпрограмукраїнських гетьманів. На цій основі народжувалися передові для середньовічної ЄвропиідеїреспубліканськоголадуКозацькоїдержави, зчіткимподілом влади, правами і свободами станів суспільства, їх конституційного закріплення. Таке «забігання наперед» визначило і долю цих ідей.

Політичний і соціально-економічний лад Московської держави мав більш складну її політичну і правову ідеологію, історична наступність від Київської Русі стала тут політичною ідеєю, складовою частиною офіційної ідеології. Зміни в державному ладі, небувале за масштабами розширення території створювали передумови переходу російської державностідоімперії, щонаклаловідбитокнаросійськуполітико-правову думку, надало їй консервативного характеру. Вона зосередилася на обґрунтуванні абсолютизму, на проблемах політичного і правового удосконалення самодержавної влади, її функцій, взаємин з церквою. Ідеалосвіченоїмонархіївиявивсяпривнесениміззовні, головнимчином європейською політичною думкою.

1 КрижаничЮрій – католицькийсвященик, доктортеології. Буводнимзперших ідеологів слов’янського союзу навколо Російської держави. Вважав такий союз можливим лише за умови унії православної і римсько-католицької церков.

98