Розділ 10

Проблеми державності і права

вУкраїні і Росії XVI–XVII ст.

§1. Політико-правова думка польського періоду в Україні

Видатним мислителем першої половини XVI ст., чиї твори були доситьпопулярнимивЄвропі, бувпершийвітчизнянийполітолог, українсь-

кий і польський публіцист Станіслав Оріховський-Роксолан (1513– 1566)1. У своїх творах «Напучення польському королеві СигізмундуАвгусту» (1543 р.), «Про природне право» та ін. він, як і більшість гуманістів того часу, розглядав історію не як промисел божий, а як діяль-

ність людей в історичному процесі, дійсних творців історії. На його думку, людина рівна з Богом і в співробітництві з іншими розумними людьми може встановити справедливість на Землі.

С. Оріховського по праву можна вважати одним з перших європей-

ських прихильників концепції суспільного договору. У «Напученні» він писав: королівська влада походить не від Бога, а є результатом угоди між людьми, добровільно слухняних королю. Причина виникнення держави — вроджена потреба людей у взаємодопомозі, їх приязні. Владу королю дає народ. Його обов’язок — турбота про підданих, їх захист. Влада повинна спиратися не на страх, а на повагу і любов підданих, без чого немає сильної державної влади.

Держава, зазначаємислитель, — зібрання, союзгромадян, об’єднаних узгодженим правом і загальною вигодою, де щастя народу є вищим правом. Як і у Цицерона, в нього держава є правовим утворенням.

Мета держави — гарантія прав і користі кожного індивіда. І держава, ііндивідмаютьвзаємнізобов’язання. Обов’язокостаннього — піклуватися про інтереси суспільства і держави.

С. Оріховський засуджував теологічну теорію походження влади,

вважав неприпустимим підпорядкування світської влади духовній,

1 Оріховський Станіслав (Роксолан, Русин) народився в с. Оріховці Перемишлянської округи в родині шляхтича і православної українки. Навчався в Краківському, Віденському ун-тах, слухав курси лекцій у Віттенберзькому, Падуанському, Болонському ун-тах. Вів активну пропаганду ідей гуманізму й античної спадщини, за щойогочастоназивали«русинськимДемосфеном», «сучаснимЦицероном». Найбільш відомі в Європі твори Оріховського «Про турецьку загрозу», «Відступництво Риму», «Напучення польському королеві Сигізмунду-Августу».

86

як і змішання їх функцій. Повчав короля: його влада не поширюється на церкву, асфера впливуєпископа повиннаобмежуватися стінами собору. Вибори єпископів — турбота короля.

Основний зміст напучень королю:

1.Невсякалюдиназдатназдійснювативладніповноваження, але тільки та, що прагне до правди і справедливості, до того ж сама вміє вчитися. Державне управління буде варварським, якщо ті, хто його реалізують, не поважають знань, ігнорують науку про правду і справедливість, тобто про право. Розум і знання — головні властивості правителя, стражі нашої душі.

2.Якщо для Арістотеля найкращою вважалась Афінська політія, то дляОріховськогозразковоюформоюдержавибула«Польськаполітія»

зїї республіканським ладом. У ній забезпечені особиста свобода, політичні й юридичні права повноправних громадян — шляхти.

3.Король, повчав Оріховський, — верховний суб’єкт Польської політії, управління якого залежить від його оточення. «Потрібно дивитися, зкимживеш, — пишевіну«Напученні». — Хтонегіднийкороля? Відповідаю: ті, хто завжди хвалять». А хто гідний? Ті, відповідає публіцист, хто іноді засуджує короля, вказує на його помилки. На першому місці у короля, правителя повинні бути справи не особисті, а суспільні.

4.«Що в державі більше: закон чи король?» — порушує гостре питання Оріховський. І доводить: закон у державі вище короля, адже корольобмеженийзаконом. Самезаконє«правителемвільноїдержави», але правителем «мовчазним, глухим, сліпим». Він не може кого-небудь вислуховувати, його не можна умовити. Тому король повинен робити лише те, що велить закон. Для нього важливо довести підданим: у державі править закон.

5.У короля дві фортеці, повчає Оріховський: справедливість і віра. Вони втілені в праві. Право захищає свободу. Вона зумовлена природним правом, є природною властивістю людини, тому що особистість можереалізуватисебетількизавдякисвободі. Реальнасвободагромадян можливалишезарахунокправовихрегламентаційвлади. Закон — душа

ірозум держави. Закони повинні відповідати принципам природного права і змінюватися у випадку невідповідності їм.

6.Якнеобхіднийзасібзабезпеченняверховенствазакону, заснованого на даних природою правах людини, Оріховський обґрунтовує необхідність чіткого поділу влади в державі. За запропонованою ним схемою, ідеальноюдляРечіПосполитої, корольздійснюєвиконавчувладу, що реалізує закони й обмежена ними. Становий представницький двопалатний орган (Сенат і Сейм) — законодавча влада, де панує не однодумність, а право творити закони, «вільно говорити тобі правду в вічі». Мислитель радить королю піклуватися про обрання до Сенату найкра-

87

щих, талановитих, учених. Метасенатуікороля — благоусіхудержаві. З огляду на сумний досвід вирішення спірних справ шляхтою Оріховський наполягає: приватні інтереси, питання «моє» і «твоє» — справа судової, а не законодавчої влади. Суд повинен становити виборні судді, рішення яких остаточні, як у Давньому Римі.

7. С. Оріховський закликає короля не порушувати республіканські принципи і слідувати їм, цінувати свободу слова і громадської думки, «шанувальників мудрості» (філософів), наближувати їх, прилучати до державногоуправління. Корольповиненпіклуватисяпрошколиігімназії («житламудрості»), просправедливістьнагородіпокарань, цінуватичесть і гідність людини. Це й буде турботою про «здорове тіло» республіки.

Отже, вчення Оріховського — помітний крок уперед у розвитку середньовічних учень про державу і право. Він руйнує догми схоластики, раціоналістично ставить і вирішує проблеми співвідношення особистості, права і держави, походження, завдань і функцій держави і права, їх ролі в суспільному житті. Видатний публіцист XVI ст. був патріотом свого народу, пишався приналежністю до нього, підкреслював, що він «роксолан», «русин». Він закликав короля бути доброзичливим до українців, шанувати їх славне історичне минуле.

Брестськаунія1596 р., щомаламетоюпідкріпитиполітичнийсоюз Речі Посполитої релігійним, викликала в Україні активний спротив католицизмузбокуправославного духівництва, населення України, появу широкоїполемічноїлітератури. Особливемісцевполітичнійантиуніатській літературі зайняли твори Івана Вишенського (бл. 1550 — після 1620)1. Увиданій ним «Книжці», щомістить 16 йогополемічних творів, Вишенський, на відміну від Оріховського, гнівно засуджує вустами «голяка-странника» суспільний лад Речі Посполитої. За його словами, тутусепродажно, утомучислідержавнііцерковніпосади. Автор«Книжки» засуджує короля, магнатів, шляхту за те, що вони довели Україну, разом з українським панством, що прагнуло розкошів і багатства, до повного упадку і руйнування.

Мислитель засуджує Брестську унію — «тую любов поганскую». Папа Римський, на його думку, узурпував право абсолютної влади, зневажає природні права людей, закріплені у Святому Писанні. Адже всі люди від природи рівні — і пани, і «хлопи прості». Він впевнений: іс-

тиннахристиянськавіра — православ’я, істиннамовапізнаннябожої істини — нелатина, аслов’янськамова. Вінпереконаний: християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні начала рівності, свободи і справедливості.

1ВишенськийІваннародивсявмістечкуСудоваВишня(нині – Львів. обл.). Жив

уЛуцьку, Острозі, приблизнов70-тірокиXVI ст. переселивсянао. Афон – своєрідний центр православ’я. Прожив тут близько 40 років. У 1604 р. приїздив в Україну, своїми творами взяв участь у полеміці з уніатами.

88

Важливий предмет міркувань полеміста — питання про сутність влади, законні способи її реалізації. Не відступаючи від традиційного для його часу трактування походження влади від Бога, він водночас під-

креслює рівність носія влади і всіх людей, верховенство його лише впереданихйомувладнихповноваженнях. Зцьогоположенняписьменник робить висновок: особа, що є носієм владних повноважень, повинна відповідати за свої помилки, прагнути до загального блага, підкорятися законам, що не суперечать природі людини.

Якіідеологизахідно-європейськоїРеформації, Вишенськийвиступає

забеспастирськуцеркву, завільнеоб’єднаннявіруючих, непідлеглих церковній ієрархії. Відстоюючи православну церкву, він вимагає її демократизації.

Суспільно-політичний ідеал Вишенського — «чернеча республіка», «соборрівних» зазразкомгромадранніххристиян, девсілюдирівнііживуть колективно в згоді один з одним і Богом. Власність — ярмо, стверджував автор«Книжки». ШляхдоідеалувінбачивзаБіблією: самовдосконалення, моральнеочищеннялюдини, відродженняосвітиінауквУкраїні, вихованнянародуякскладової політичногоінаціональноговідродження.

Трохи інакше ті ж проблеми політичного і духовного розвитку України вирішував київський митрополит Петро Могила (бл. 1596 — 1647)1. Усвоїхполемічних, філософських, церковно-теологічнихтворах(«Ново- канон», «Православнесповіданнявіри» таін.) відстоювавідеюверховенства в суспільстві духовної влади — православної церкви. Вирішувати це питання по-іншому в умовах, коли Україна не мала своєї державності, означалобвизнаннялегітимностівладипольськоїкоронинаукраїнських землях. Виступав за примирення православних з католиками й уніатами.

П. Могила вважав головним для світської влади — благо людей.

Верховнавлада, найогодумку, дієвтрьохнапрямках: політичному, мирсько-

му і духовному. До політичних і мирських справ відносив управління,

суд, законодавство. Рішення внутрішніх політичних проблем тісно пов’язував іззовнішньополітичними, захистомсуверенітету країни.

Закон, відповідно до Могили, — дар божий, який потрібно берегти. Закони він поділяв на природні, людські, божественні. Людські, в яких повинні втілюватися приписи природних законів, обов’язкові для усіх, у тому числі для правителя. Ідеальним правителем вважав православного, що одержує владу від Бога і відповідальний перед ним. Правитель повинен бути носієм політичних і морально-духовних функцій, уособ-

1 Могила Петро – син молдавського господаря Валахії і семиградської княжни. Одержав освіту у Львівській братській школі, університетах Польщі і Франції. У 1625 р. постригся у ченці. Став митрополитом у 1632 р. За короткий час здійснив реформу церковногообряду, освітидуховенства. ЗаснувавКиївський, Кременецькийколегіуми, слов’яно-грецько-латинськуакадеміювЯссах, Лаврськуювищушколу, пізнішеназвану на честь Могили Києво-Могилянською академією.

89