тичного укладу суспільства, притаманна аморальність, фаворитизм та продажність. Абсолютнавладамонархаподібнатиранічній, яка«руйнує силу держави в самому її початку».

Тогочасному стану «зіпсування нравів у Росії» М. Щербатов протиставив свій суспільно-політичний ідеал, який виклав в утопії «Мандри в землю Офірську…». Тут — станово-представницька монархія, де владамонархаобмежена аристократичними «верховноюрадою» та«вищим урядом», в яких зосереджена законодавча та вища судова влада. Дворянствонаділенонайбільшширокимиповноваженнями, їхкількість залежала від титулу аристократа.

Абсолютистська ідеологія з її проблематикою «філософа на троні», який шляхом концентрації та централізації всієї влади єдиний здатний сприяти поширенню просвіти та утвердженню «правди» в суспільстві, сталаосновнимнапрямом урозвиткуросійської політико-правовоїдум- ки на наступні століття.

§ 2. Проект реформ державних і правових установ С. Десницького

НайбільшпослідовневтіленняідейПросвітництвапритаманнетворчості СеменаДесницького(1740–1789)1. Зйогоіменемпов’язанийякновийетап розвиткуюридичноїнаукивРосійськійімперії, такіпершіспробизастосувати ліберальні європейські ідеї в реформуванні російського державного апарату. Вважав, щосередєвропейськихнародівсамеросійськийперебуває нанизькомурівніправовоїкультуритарозвиткуюриспруденції.

Свої просвітницькі погляди на реформування російської держави С. Десницькийвиклавупроекті«Поданняпрозаснуваннязаконодавчої, судової і каральної влади в Російській імперії» (1768 р.).

Так, законодавча влада здійснюється монархом спільно з реформо-

ваним на однопалатний представницький орган Сенатом. До повно-

важень Сенату входить здійснювати «за наказом та розсудом» монарха законопроектну роботузпідготовки нових, скасування абовиправлення старихактів, вводитиподатки, вирішуватипитаннявійнитамиру, атакож наглядзаміжнародно-правовимидоговорами. Сенатобираєтьсяускладі 600–800 депутатів за доволі високим майновим цензом з числа поміщиків, духовенства та різночинства. Строк повноважень представників — п’ять років, з правом обрання не більше аніж на три строки.

1Десницький Семен Юхимович – народився в м. Ніжин, захистив дисертацію

зправа в університеті Глазго (Велика Британія); професор Московського ун-ту, один

зперших членів Російської академії наук, просвітник, популяризатор правових знань та російської мови в університетській освіті, автор «Подання про заснування законодавчої, судової і каральної влади в Російській імперії» (1768).

115

Виконавчу владу за проектом здійснюють вищі органи управління, — колегії, підлеглі імператору та Сенату.

Усфері судової влади С. Десницький виступав за гласність судового процесу, оприлюднення судового рішення, надання обвинуваченому права на захист. Учений, не заперечуючи смертної кари, пропонував обмежити її застосування випадками умисного вбивства та зради батьківщини. Його перу належить обґрунтування принципу незмінності та незалежності суддів, причому першевінставитьузалежність віддругого: «щоб суддя…до самої смерті суддею й при своїй посаді завжди перебував, і щоб при цьому йому була надана повна влада судити без винятку так, що й апеляції на нього давати нікому не дозволялося, окрім випадку, коли той проти закону когось явно засудить». Десницький пропонував запровадження суду присяжних, «якби монархи російські дозволили узаконити за прикладом англійським».

«Каральна влада» здійснюється воєводами, що призначаються монархом для управління провінціями та губерніями. До їх компетенції належатьправоохороннатафіскальніфункції, забезпеченняпенітенціарної системи та пожежної охорони. Воєводи підзвітні губернському суду, для розгляду скарг на яких утворюється спеціальне судове відділення.

Уцентральнихтавеликихмістахпередбачалосяутвореннящеоднієї гілки влади — «громадянської». Цьому органу місцевого самоврядуванняпередбачалосьнадатиповноваженняконтролюзаціноутворенням, стягненнямита, наглядзамістобудуванням, вирішеннямісцевихсуперечок. Формуватисяоргани«громадянської влади» маютьздворян, купців та ремісників, що обираються на підставі майнового цензу.

Як підсумок, визначаючи компетенцію кожної з гілок влади, Десницькийнаголошував, щодіятивонимаютьвиключнонапідставітамежах закону, з тим «щоби одна влада не виходила за свої межі в іншу».

Значення ідей вченого підкреслював у 1834 р. професор Московського університету С. Морошкін: «Читаючи його твори, я цілком переконаний, що йому не вистачало лише читачів та іноземного імені для зайняття місця поблизу Монтеск’є та інших відомих юристів минулого сторіччя». НоваторськіпоглядиДесницького, йогоподвижницькадіяльність на ниві юридичної науки та освітянства забезпечили видатному українцю славу «батька російської юриспруденції».

§ 3. Демократичний ідеал Я. Козельського, Г. Сковороди, О. Радищева

На противагу офіційному використанню просвітницьких ідей для обґрунтування «освіченого абсолютизму» в Україні та Росії почав формуватисядемократичнийнапрямокпросвітників, якіпроголошувалиідеї

116

загальної рівності та республіканізму. До такого напрямку належить і Яків Козельський (1728 — після 1799)1.

Симпатизуючи ідеям Ж. Ж. Руссо, вінподіляв йогоідею продержа-

ву як сполучення «приватної користі кожної людини із загальною користю всіх». Водночас Я. Козельський не погоджується із закликами французькогофілософапроповерненнядо«природногостану» людства, наголошуючинаперевагахстанугромадянського: «людиначерездоговір із суспільством втрачає натуральну свободу… а отримує громадянську свободу і власність майна. Натуральна свобода кожної людини не має інших меж, як тільки її сила, а громадянська свобода обмежена громадською волею». Просвітник стверджує двосторонній характер «суспільного договору», внаслідок якого його скасування можливе за спільною згодою, якщо ж одна із сторін, заподіює утисків іншій, то сторона, що зазнала утисків, може порушити договір, оскільки «нікого до шкідливого зобов’язувати не можна». Я. Козельський схвально відгукується про республіку, вважаючи, що за неї «загальна користь є підстава всіх людських чеснот і законодавств». Утім, він вважав її прийнятною для малих держав, тоді як для великих найкращою є монархія.

Усвоїй головній праці «Філософські пропозиції» Я. Козельський відокремлює поняття права і закону, розрізняючи право божественне, природне, міжнароднетагромадянське(державне). Законимаютьвідповідати цим видам права, якщо ж «закони не будуть на них засновані, вони не можуть бути справедливими». Виходячи з такого тлумачення, Козельський приходить до висновку, що «закон, який дозволяє полоненого продати, купити, зробити рабом і утримувати його свавільним чином, не заснований ні на якому праві, ні на справедливості». У своїй критиці кріпосногоправафілософ пішовзначнодалісвоїхпопередників і, якнаслідок, обґрунтовує право на повстання поневоленого народу. Але свої сподівання все ж таки пов’язує із реформами «зверху», просвітою та поширенням правових знань.

УгалузікримінальногоправаЯ. КозельськийслідомзаЧ. Беккаріа та Ш. Монтеск’є причини злочинів вбачав не стільки у вадах особи злочинця, скільки у недоліках суспільного устрою. Мета покарання не

устражданнях винного, а у запобіганні злочинам на майбутнє. Саме ж покарання має бути невідворотним та адекватним, «пропорційним образі». У цивільному праві вчений розробляв питання об’єкта права власності. Зокрема, ним розрізняються «такі речі, якими всі люди без розбору користуватися можуть» (об’єкти загального користування:

1 КозельськийЯківПавловичпоходивзукраїнськоїкозацькоїверстви, закінчив Київську академію, викладав у Петербурзькій академічній гімназії та інженерному шляхетському корпусі механіку, потім працював секретарем Сенату, член Малоросійськоїколегії, був«сочинителем» укомісіїНовогоУложення(1788). Авторнизкитворів та перекладів з правових питань; найбільш відомою є його робота «Філософські про-

позиції» (1768).

117

повітря, водатощо), та«речі, щоможутьстановитиприватнувласність» (рухоме та нерухоме майно). Відчуження права власності здійснюється як «подарунком», так і «розміною» (купівля-продаж, міна).

Уцариніміжнаціональнихстосунківвінобстоюваврівноправність народів: «добре було б різних народів, підданих однієї влади приводити під одні закони не лише силою, а чудовою користю та добротою законів зрівняти права та переваги народів».

Оригінальністю світобачення вирізняються демократичні просвітницькі погляди Григорія Сковороди (1722–1794)1, які поклали початок української класичної філософії. У його теорії, заснованій на християнському світобаченні, органічно переплелися як антична філософська традиція, так і раціоналізм європейських просвітників.

За Сковородою, Бог, створивши світ, надав йому ідеального порядку, в якому панувало добро. Але світ обтяжений злом, і причина цього —

узруйнуванніідеальногопорядку, колийогоскладовіпочаливиконуватине властивіїмфункції. Звідсиіпроблемисуспільства, яківиникаютьчерезте, «щороліграютьсяневдало, аневдалотому, щонезгіднозприродою, отже, йсобіпогано, йсуспільствунекорисно». Тожсенслюдинивжитті — усвідомитисвоєпризначеннявцьомусвіті, свогомісцязгіднозбожественним порядком. ПодібнодоСократаСковородавказує, що«бутищасливим— се значить пізнати себе або свою природу, взятися за свою долю та робити своє діло». Нещасливим же людину роблять чотири речі: «братися за те, щотобінепідходить; нестиобов’язок, противнийтвоїйприроді; навчатися, до чого не родився; дружити, з ким не роджений дружити». Але будьяка робота є шляхетною та шанованою, коли виконується відповідно до внутрішньої схильності, тобто виступає «сродною працею».

Г. Сковорода обстоює принцип формальної рівності, за яким усім маєбутизабезпеченоправореалізуватисвоєпокликання. Водночасприродною може бути лише «нерівна рівність», сенс якої він розшифровує

упритаманній йомуалегоричній формі: «Богподібний добагатого фонтану, що наповняє різні сосуди за їх ємністю. А над фонтаном напис: нерівна усім рівність… До меншого сосуду менше потрапляє, але в тім він рівний з більшим, що обоє однаково повні».

Будь-яка форма державної влади, будь яка соціальна ієрархія є протиприродною, протибожественною, якщо вона не збудована за принципом

«сродноїпраці». Сковородасучаснуйомубюрократично-кріпоснусистему вважає порушеним божественним порядком, називає її «миром темним»,

1 Сковорода Григорій Савич– видатний український мислитель та просвітник, закінчив Києво-Могилянську академію, бував у багатьох країнах Європи. Певний час займавсяприватноювикладацькоюпрактикою, викладавуПереяславськомутаХарківському колегіумах, згодом став мандрівним філософом. Володів багатьма іноземними мовами. Авторчисленнихфілософськихтапоетичнихтворів, зокрема: «Асхань», «БайкиХарківські», «Розмова, щозветься алфавіт, абоБукварсвіту», «Вбогийжайворонок» таін.

118

«миром прескверним», а прогресуюче в ньому «сріблолюбство», майнові крайнощі, самодурство тасвавілля влади— шляхомдозагибелі держави.

Суспільно-політичним ідеалом Г. Сковороди був образ «горньої республіки» («духовної республіки»), «християнської держави». У цій демократичній республіці, заснованій на засадах свободи, любові та рівності, відсутні майнова нерівність та експлуатація. Закони тут «противні тиранським» та спрямовані на забезпечення прав громадян. При заміщені владних посад здійснюється принцип «сродної праці», що дозволяєнайбільшгармонійносполучатисуспільнітаособистіінтереси та підвищує якість державного управління.

Свої ідеї Г. Сковорода поширював усно в мандрах по Україні. Його називали«українськимСократом», ісамвінписав, що«замисливяумом і забажав волею бути Сократом на Русі».

Завершують російське Просвітництво ХVІІІ ст. твори Олександра Радищева (1749–1802)1, в якого просвітницькі ідеї стали знаряддям боротьби із абсолютизмом та його страшною язвою — кріпацтвом.

На обґрунтування своїх поглядів Радищев використовує положення теоріїприродногоправатадоговірногопоходженнядержави. Заприрод-

ногостанувсілюдиєрівнимитамаютьоднаковіправа. Алеправобезсили є «пустим звуком», і людство перебуває в становищі «хто сильніший той і правий» та«війнивсіхпротивсіх». Виходомізцьогостанусталоутворення держави, зарадиякоїлюдивідмовилисявіднеобмеженоїсвободи. Іяклюди були рівні в свободі за первісного ладу, так і рівні повинні бути в її обмеженнізадержавногожиття. Тутєдинимволодаремвиступаєзакон, якийдля всіходнаковий. Метоюждержави єособистеблаголюдини.

Натомість влада, «корисна державі на початку своєму особистими заслугами», перетворившись на спадкову, деградувала. Монарша ж вла-

да, «єдиною посадою в службі своїй маючи догодження нам», пере-

творюється на деспотію, «в народі зрить лиш підлу твар», свавільно визначаючи: «живеш тоді, велю коли жити». Найбільшим порушенням призначеннядержави, попранняприроднихправлюдиниєкріпосництво. Вонозазіхаєнасамуприродулюдини, ототожнюєїїзтвариною: «бо поміщик відносно селянина є законодавець, суддя, виконавець свого рішення, та за бажанням своїм, позивач, проти якого відповідач нічого сказати не може…се жереб вола в ярмі…». Така моральна деградація неминуче підриває стабільність держави, і Радищев пророкує, що за відсутностіпревентивнихзаходів, спрямованихнаскасуваннякріпацтва, Росія буде втоплена в крові темною замордованою масою.

На відміну від офіційної історіографії, яка стверджувала традиційність для Росії монархічної форми, він наголошував на органічності для

1 Радищев Олександр Миколайович – письменник, російський філософ, правознавець, освіту здобув на юридичному факультеті Лейпцизького університету, певний час працював начальником Петербурзької митниці. Свої погляди на державу і право виклав в «Оді вольність» та у творі «Подорож з Петербурга до Москви» (1790).

119