Розділ 17

Основні напрямки європейських концепцій права і держави другої половини XIX ст.

§ 1. Ліберальні вчення про право і державу

Новісоціально-політичніумовипримушувалиідеологівлібералізму удосконалювати методологію пізнання природи, функцій права і держави. Відомий німецький учений-юрист Рудольф Ієрінг (1818–1892)1 прагнув вийти за вузькі рамки юридичного догматизму і розробляв

«юриспруденцію інтересів».

Укнизі «Мета у праві» (1877–1883) Ієрінг аналізує право і державу

втісному зв’язку з іншими соціальними інститутами і відносинами. Вони розглядаютьсянимякпродуктсуспільногорозвитку, досвіду. Найогодумку, суспільство є царство цілей, де діє не закон причинності, як у світі матерії, адоцільність, мета. Восновідоцільностілежитьлюдськийінтерес, прагненнядовигоди, додосягненнятихчиіншихблаг. Длядосягненнясвоїхінтересів люди вступають у відносини один з одним, у результаті чого виникає «спільністьцілей». «Безметидіяльністьнеможлива» — робитьвінвисновок. МетіІєрінгприписуєзначенняправотворчогочинника, правотворчоїсили.

Право — це система соціальних цілей, що гарантовані примусом.

У роботі «Боротьба за право» вчений доводить, що право не завжди відображає інтереси суспільства. Він критикував думку представників історичної школи права, що воно розвивається мирно, стихійно і безболісно, подібно мові і культурі. Навпаки, воно розвивається в кривавій боротьбі класівістанів, якідомагалисьскасуваннярабства, кріпосництва, правана земельну власність, віросповідання та ін. Після закріплення в праві юридичної рівності, приватної власності тощо боротьба повинна вестись за дотримання існуючого права, за відстоювання суб’єктивного права окремого індивіда. Суб’єктивне право не існує без об’єктивного. Кожен повинен підтримувати авторитет закону, «кожний є природжений борець за право в інтересах суспільства». Адже боротьба соціальних суб’єктів за свої цілі й інтереси є джерелом розвитку права і способом захисту. На його думку, без боротьби немає права, як без праці немає власності.

1 ІєрінгРудольф фон – німецький правознавець, професор університетів Базеля, Ростока, Кіля, Геттінгена, Відня. Учень Савіньї і Пухти. Основні праці: «Дух римського права на різних ступенях його розвитку», «Боротьба за право», «Мета у праві».

161

Для охорони інтересів суспільства від егоїстичних інтересів індивіда необхіднадержава. «Державаєсамесуспільство, якдержава… примусової влади». Томудержававищеіндивідуальноїволі, аінтересисуспільствавище інтересів особи. «Держава єорганізацією соціальногопримусу».

Р. Ієрінгвідстоюєсильнудержавнувладу, твердудисциплінуізаконність у суспільстві, які забезпечуються апаратом примусу, станом владної зв’язаності членів держави, публічним характером державної влади, наявністюнормпублічногоправа, суверенністю. Такимчином, головнаправова

мета держави— розвиток і забезпечення права. Як прибічник юридич-

ногопозитивізму, Ієрінгпише: «Держава єєдинимджерелом права». Вищим ступенем розвитку права Ієрінг вважав правову державу, де

врезультатісамообмеженнявладиправомівведенняконституційноїсистеми закріплюється верховенство законів, які забезпечують порядок.

ІншийнімецькийдержавознавецьГеоргЄллінек(1851–1911)1 намагавсятежпов’язуватисвоєправорозуміннязсоціологічнимнапрямкомвюриспруденції. У своїй праці «Загальне вчення про державу» автор розглядає державу як складову частину і форму суспільства, що включає поряд

зформамиорганізованогоспілкування(батьківщина, громада, церква, союзи, держава) форминеорганізованогоспілкування(класи, національності, вільні професії). За Єллінеком державу слід вивчати як особливе суспільне утворенняіякправовеявище. Методамидослідженнядержавиєсоціологічний іюридичний. Задопомогоюсоціологічногометодудержавуслідрозглядати

вїїемпіричномуіснуванні: виникнення, розвитоківзаємозв’язкизіншими соціальнимиявищами. Юридичнийпідхідрозуміннядержавиоперуєформальнимикатегоріями, зякихскладаютьсяабстрактнінормативніположення, щонезалежатьвідсвогосоціальногозмісту.

Уроботі «Система суб’єктивних публічних прав» правознавець вперше розглянув проблему суб’єктивних публічних прав і запропонував їх юридико-догматичну класифікацію «Суб’єктивне право є визнана і захищена правовим порядком вольова міць людини, яка спрямо- вананаяке-небудьблагочиінтерес». Вінвиділяє двавидисуб’єктивних прав: суб’єктивне приватне право — це домагання індивіда до других індивідів і здатність розпоряджатися цими домаганнями; і суб’єктивне публічнеправо, восновіякоголежатьвідносиниміжіндивідомідержавою. Суб’єктивні публічні права, як і суб’єктивні особисті права, мають бути судово і адміністративно захищені. Він вперше запропонував розглядати право як частину моралі, як етичний мінімум.

Г. Єллінек системно дослідив проблему захисту меншості в законодавчомуоргані(«Праваменшості» 1898 р.), включаючиійогоправоveto.

1 ЄллінекГеоргнародивсявЛейпцигу. З1883 р. – професорун-тівуВідні, Бадені, Гельдерберзі. Основніпраці: «Системасуб’єктивноговідкритогоправа» (1892), «Права меншості» (1898), «Право сучасної держави», «Загальне вчення про державу»

(1900).

162

Стосовно суверенності держави Єллінек зазначає незалежність і верховенство влади. Він розробляє концепцію про самообмеження держави, вважає, що вона обмежена створеним нею правом і цілим рядом норм міжнародного права. Ідеї Єллінека про суверенітет, союзні держави, політичніпартіїіїхмісцевдержавному життіневтратилисвогозначення і в сучасних умовах.

Популярним філософом і соціологом другої половини XIX не лише

вЄвропі а й у США був англійський учений Герберт Спенсер (1820– 1903)1. Його ім’я пов’язане насамперед з органічною теорією похо-

дження держави.

Людськесуспільство, надумкуСпенсера, непростосумавзаємодіючих індивідуумів. Це своєрідний організм, складний агрегат, що розвиваєтьсязазагальнимизаконамиеволюції(термін«еволюція» бувуперше вжитий Спенсером у 1857 р., через два роки Ч. Дарвін вживе це поняття щодо живих істот). Автор бачив межі допустимої біологічної аналогії: «Єдина спільність між двома порівнюваними нами родами організмів є спільність основних принципів організації». Саме їх він і досліджує.

За Спенсером, держави виникають як результат війн і насильства,

вході яких відбувається природний відбір, або «виживання найсильніших». Надалі вони проходять дві стадії розвитку і два типи соціальнополітичних організмів: військовий (хижацький) і промисловий (індуст-

ріальний). Суть соціально-політичного прогресу — в поступовому пе-

реході від військового типу держави до промислового, в якому «життя, воля, власність громадян забезпечені державою і де беруться до уваги інтереси всіх». Військовий тип суспільства поступово змінюється промисловим, заснованим на взаємодії суспільства з природою, на розвитку історичної діяльності. Для цього типу суспільства (цей тип суспільства лишенароджується) характерна система договору, добровільна, анепримусова корпорація, відсутність ієрархічних відносин, вільний розвиток торгівлііпромисловості. Уньомудієзаконрівноїсвободи, принципеквівалентності, що заохочує ініціативу і заповзятливість, «природний розподіл» благпосправедливості. Докоріннозмінюєтьсястановищеіндивіда: «Колись індивіди служили для цілей суспільства, а тепер суспільство повинно служити для цілей індивіда». З природою цього типу держави

уживається тільки «представницький орган, до складу якого обирають певну кількість уповноважених, що діють під контролем суспільства».

ЗпозиційлібералізмуСпенсерзводитьзавданнядержавидоохорони прав громадян. Він стверджував, що не держава — творець права (як Бентам), незаконодавство — джерелоправа, аправо — основазаконо-

1Спенсер Герберт (1820–1903) – англійський філософ і соціолог. Народився

всім’ї вчителя, що вирізнялася вільнодумством, критично ставилася до існуючої політичної дійсності. Основні праці: «Система синтетичної філософії», «Людина проти держави», «Прогрес, його закон і причина».

163

давства, адже воно виводиться з принципу рівної свободи. Спенсер дав традиційний для лібералізму перелік індивідуальних свобод — безпека особистості, свобода пересування, свобода совісті, слова, друку і т. д., звертаючи особливу увагу на право власності і підприємницької діяльності. Але«земляналежитьсуспільствуіпідлягаєнаціоналізації». Політичні права громадян англійський соціолог розглядав лише як засіб забезпечення індивідуальних прав.

Висновки Спенсера щодо державно-правових проблем другої половиниXIX століття, особливовгалузізахиступравіінтересівособистості, збагатили європейську політико-правову думку.

§ 2. Марксистське вчення про державу і право

Із зростанням чисельності й організованості класу найманих робітників ставало все більше публіцистів і теоретиків, що претендували на вираження і захист інтересів цього класу. Найбільш впливовим і теоретично оформленим комуністичним ученням, що справило найбільший іфатальнийвпливнакласовуборотьбуіпролетарськуідеологіювдругій половині XIX і особливо в XX столітті, було марксистське вчення.

Марксизм як самостійна доктрина склався наприкінці 40-х — на початку50-хроківXIX ст. Йогоосновоположники — КарлМаркс(1818– 1883)1 іФрідріхЕнгельс(1820–1895)2. Вонивиступилизрізкоюкритикоюіснуючихсуспільнихпорядків, первісногокапіталізму, вважаючи їх нерозумними і такими, що не відповідають вимогам часу. Буржуазна державність дала їм багатий матеріал для критики.

В основі життя суспільства, розпочинали свій аналіз основоположникимарксизму, лежитьвиробництвоматеріальнихблаг, необхіднихдля існування людей. Люди насамперед вимушені їсти, мати житло, вдягатись, тільки потім вони вже можуть займатися політикою, мистецтвом,

1Маркс Карл – філософ і соціолог, економіст і публіцист, засновник вчення, згодом названого його ім’ям. Народився у м. Трірі (Німеччина) в родині адвоката.

Унімецьких університетах вивчав право, філософію, історію. Захистив дисертацію, став доктором філософії (1841 р.). 1844 р. почалась спільна теоретична діяльність Маркса і Енгельса з розробки нового світогляду. Його вирішальні пункти були викладені в працях «Святе сімейство» (1845 р.), «Німецька ідеологія» (1846 р.), «Маніфест Комуністичної партії» (1848 р.), фундаментальній праці «Капітал» (1867–1894 рр.). Твори Маркса і Енгельса були видані в 50–60-х роках XX ст. у 39 томах.

2Енгельс Фрідріх – філософ і соціолог, економіст і публіцист, один з основоположників марксизму. Народився в м. Бармені (Німеччина), в родині фабриканта.

У1841–1842 рр. відвідував Берлінський університет, співробітничав у «Рейнській газеті». 1845 р. видав книгу «Становище робітничого класу в Англії», в 1848 р. разом з Марксом – «Маніфест Комуністичної партії». Його перу належить велика кількість праць з історії, філософії, теорії марксизму.

164

науками тощо. Тому виробництво матеріальних засобів до життя й економічнийладсуспільствастановлятьоснову, базис, наякихрозвиваються державні, правові та інші установи й ідеї — надбудова. Держава

іправояк частини надбудови завжди виражають волюйінтереси класу, що економічно панує при даній системі виробництва.

Економічна основа визначає історичний тип, характер і особливості суспільства, тієїчиіншоїсуспільноїформації. Абстрактногосуспільства не буває. Історія суспільства є природно-історичний процес розвитку

ізмінисуспільно-економічноїформації. Первіснесуспільство, античне,

феодальне, буржуазне, соціалістичне суспільство — кожна формація представляє певну ланку в єдиному всесвітньо-історичному процесі розвитку суспільства по висхідній лінії. Загальним законом суспільного розвитку є закон боротьби антагоністичних класів як рушійної сили такого розвитку. Таким чином, історія людства є історією боротьби класів. Таке спрощене тлумачення історії є очевидним сьогодні.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі «Походженнясім’ї, приватноївласностіідержави» (1884 р.), виниклаврезультатіпоявиприватноївласностііпов’язаногоізцимрозколомсуспільства на класи з непримиренними інтересами. Вона — сила, що стоїть над суспільством і примирює класові інтереси. Панівний клас становлять представники нової «аристократії багатства», який і засновує публічну владу, державу.

Ознакидержави: «порівнянозістароюродовоюорганізацією, — писавЕнгельс, — держававідрізняється, по-перше, поділомпідданихдержавизатериторіальнимділенням…, другавідміннариса — встановлення публічноївлади…». Їївідмінністьвідсуспільноївлади, по-перше, укла-

совому характері; по-друге, вона відособлена, відділена від народу; по-

третє, вона«складаєтьсянетількизозброєнихлюдей, алеізматеріаль-

них придатків, в’язниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому ладу»; по-четверте, «для утримання цієї публічної владинеобхіднівнескигромадян— податки»; по-п’яте, володіючивладою

іправомстягненняподатків, особливагрупаосіб, особливийапаратуправлінняіпримусустає, якоргансуспільства, надсуспільством. Безпосереднім втіленням, особливоюорганізацієюцієївладиістаєдержава.

На їх думку, будь-яка експлуататорська держава «в усі типові періодиєдержавоювиключнопануючогокласуіувсіхвипадкахзалишаєть-

ся власне кажучи машиноюдляпридушенняпригнобленого, експлуатованого класу». Вона виступає як політична організація панівних класів, служить для утримання впокоріексплуатованої більшості. Така сутністьдержавизберігаєтьсявусіхісторичнихтипахдержавності — рабовласницькій, феодальній, капіталістичній. «Сучасна державна вла-

165

да, — писавМаркс, — цетількикомітет, керуючийзагальнимисправами всьогокласубуржуазії». Самевизначенняполітичноївладияк«організованого насилля одного класу для придушення іншого» розкриває суть марксистської позиції.

К. Маркс і Ф. Енгельс стверджували, що капіталізм вже в середині XIX ст. став гальмом суспільного розвитку, громадянського суспільства. Силою, здатною вирішити протиріччя між зростаючими продуктивними силами і гальмуючими їх ріст капіталістичними відносинами, вони вважали пролетаріат. Він «за допомогою насильницького поваленнябуржуазії» здійснитьвсесвітнюкомуністичнуреволюцію, побудуєнове, прогресивне суспільство без класів і політичної влади. «Першим кроком у робітничій революції є перетворення пролетаріату в панівний клас, завоюваннядемократії». Висновокпронеобхідністьзломустароїдержавної машини, пронасильницькеповаленнябуржуазіїіпролетарськудемократію В. Ленін назве основним у марксистському вченні про державу.

Політичнавладаробітничогокласу — диктатурапролетаріату, були переконані Маркс іЕнгельс, — вищийтипдемократії, яка виражає інтереси і спирається на підтримку величезної більшості народів. Пролетарська демократія буде відповідати історичному періоду соціалізму — першій фазі комуністичного суспільства.

Комунізм, підготовлений соціалістичними перетвореннями, були впевненіосновоположникимарксизму(привидякоговжебродитьЄвропою), назавжди покінчить з експлуатацією, соціальним, національним іколоніальнимгнобленням, кривавимивійнами. Соціалістичнийпринцип «кожному — за працею» він замінить принципом розподілу «за потребами». При комунізмі зникає необхідність у державі і праві.

«МаніфестКомуністичноїпартії» закінчуєтьсясловами: «НехайпанівнікласиздригаютьсяпередКомуністичноюРеволюцією. Пролетарямнічоговнійвтрачати, крімсвоїхланцюгів. Придбаютьжевониувесьсвіт.

Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» За марксистським вченням право теж має класовий характер. Звер-

таючись до буржуазії, автори «Маніфесту» писали: «Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу». Вони стверджували: пра-

вобуло, єізалишитьсянасампередзброєюврукахекономічноіполітично пануючого класу.

Держава і право в марксистському вченні — надбудовні явища, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У «Німецькій ідеології» підкреслюється: «Крім того, що пануючі при даних відносинах індивідиповинніконституюватисвоюсилуувиглядідержави, вониповинні додати своїй волі, обумовленій цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді державної волі, у вигляді закону…». Політичне па-

166