Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob

Другий шар (середній) ― клейонка, поліетиленова плівка або вощений папір;

довжина і ширина цього шару повинні бути на 2-3 см менше за таких у першого шару (вата).

Третій шар (внутрішній, що накладається на шкіру) ― волога серветка (м'яка тканина); за розміром вона повинна бути менше другого шару на 2 см.

Вологий зігріваючий компрес

Показання: місцеві запальні процеси на шкірі і підшкірній клітковині, постін'єкційні інфільтрати, артрити, травми.

Протипоказання: шкірні захворювання (дерматит, гнійничкові і алергічні висипання), висока лихоманка, злоякісні новоутворення, порушення цілісності шкірних покривів.

Необхідне обладнання:

вода кімнатної температури;

слабий розчин оцту або спирт (етиловий або камфорний, спиртний розчин саліцилової кислоти);

м’яка серветка (марля), вата (фланель), клейонка (вощений папір), бинт, рушник.

Порядок виконання процедури:

1. Підготувати розчин (тепла вода, слабкий розчин оцту (1 ч. л. 9% розчину на 0,5 л

води) або горілка, одеколон або 96% спирт, розбавлені теплою водою в співвідношенні

1:2). Застосування нерозбавленого одеколону або спирту може викликати опік.

2.Змочити в підготовленому розчині серветку, віджати її.

3.Прикласти вологу серветку до відповідної ділянки тіла і щільно її притиснути.

4.Зверху укласти решту двох шару компресу: вощений папір, потім ― вату.

5.Зафіксувати компрес бинтом.

6.Зняти компрес через 8-10 год, протерти шкіру водою (спиртом), досуха витерти рушником.

Вологий гарячий компрес

Іноді з метою місцевого знеболюючого ефекту застосовують вологий гарячий

153

компрес. В цьому випадку серветку змочують у гарячій воді (50-60 0С), віджимають і прикладають на 5-10 хв до відповідної ділянки тіла, укривши зверху клейонкою і товстою шерстяною тканиною.

Припарки

Припарки ― лікувальна процедура, що полягає в прогріванні ділянки тіла шляхом прикладання нагрітої сипкої або кашкоподібної речовини, покладений у спеціальний полотняний мішечок. Припарки застосовують інфільтратах, що довго не розсмоктуються, старих гематомах, радикулітах. Розрізняють сухі припарки (з

використанням нагрітого сухого піску, вівса, розпареного льняного насіння, насипаних у мішочки) і вологі (висівки й овес, льняне сім'я, ісландський мох та ін., розбавлені окропом до кашкоподібного стану). При сухих припарках розігрітий полотняний мішечок прикладають до тіла, закривають клейонкою, фіксують, накривають зверху ковдрою.

Протипоказання: неясні болі в животі, злоякісні пухлини, перша доба після травми, зовнішні і внутрішні кровотечі, порушена шкірна чутливість, безсвідомий стан хворого.

Грілка

Грілку відносять до сухих теплових процедур; вона справляє місцевий зігріваючий ефект. Грілку застосовують як болезаспокійливий і спазмолітичний засіб.

При частому й тривалому використанні грілки шкірні покриви хворого для попередження опіку й гіперпігментації заздалегідь змащують вазеліном.

Показання: запальні інфільтрати, неврити, невралгії.

Протипоказання: гострий біль у животі неясного походження, гострі процеси в черевній порожнині (апендицит, панкреатит, холецистит та ін.), злоякісні новоутворення, перша доба після травми, кровотечі, інфікована рана, пошкодження шкірних покривів, несвідомий стан.

Грілки бувають місткістю від 1 до 3 л. Існує декілька варіантів грілок.

Гумова (водяна).

154

Електротермічна (працює від електромережі; син. ― термофор (термо- + грец. phoros ― що несе)).

Хімічна.

У разі потреби за відсутності грілки її можна замінити пляшкою, заповненою гарячою водою (саморобна грілка).

Необхідне обладнаення: гумова грілка, гаряча вода (близько 50 0С), рушник, вазелін.

Порядок виконання процедури:

1.Змастити шкірні покриви відповідної ділянки тіла вазеліном (для профілактики опіку і гіперпігментації).

2.Наповнити грілку 2/3 гарячою водою.

3.Обережно витіснити з грілки повітря, стиснувши її руками у напрямку до горловини.

4.Щільно закрити грілку пробкою (кришкою).

5.Перевірити грілку на герметичність, перевернувши її.

6.Обгорнути грілку рушником і прикласти до відповідної ділянки тіла.

Банки Банки ― скляні посудини, що мають форму горщиків із потовщеними

закругленими краями і напівкруглим дном, об'ємом 30-70 мл. Банки надають сильну судиннорозширювальну і протизапальну дію; їх часто застосовують при бронхітах,

пневмоніях, невралгіях, невритах, міозитах.

Механізм дії

Полум'я фітіля створює розрідження повітря в банці. За рахунок створюваного в банці негативного тиску (вакууму) вона присмоктується ― як до шкіри, так і до глибше розташованих тканин; при цьому відбувається прилив крові і лімфи, що викликає рефлекторну дію на судини внутрішніх органів ― посилюється крово- і

лімфообіг, поліпшується трофіка (живлення) тканин, що сприяє швидшому розсмоктуванню запальних вогнищ.

У механізмі дії банок є також і інший компонент. Капіляри шкіри,

155

переповнюючися кров'ю, розриваються, і виникають невеликі крововиливи в шкіру

(синці), тому шкіра набуває яскраво-червоного або багрового забарвлення. У місцях крововиливів утворюються продукти розпаду й аутолізу (самопереварення) крові, які по суті є біологічно активними речовинами, що розносяться потоком крові по організму і надають благотворну (стимулюючу) дію на різні тканини й органи.

Таким чином, дія на організм через формування синця фактично виступає варіантом часто використовуваної раніше аутогемотерапії. Аутогемотерапія (грец. autos -сам, haima ― кров, therapeia ― лікування) ― внутрішньом'язове або підшкірне введення хворому власної крові (взятої з вени) з метою стимуляції захисних функцій організму й поліпшення обмінних процесів; цей метод застосовують для лікування інфекційних та інших захворювань (наприклад, фурункульозу), що мляво протякають.

Підготовка хворого й обладнання

Для постановки банок хворого укладають у ліжку на живіт (у разі постановки банок на спину); при цьому голова його повинна бути повернена убік, руки обхоплюють подушку. Якщо шкіра покрита волоссям, його збривають, шкіру миють теплою водою з милом і витирають рушником.

На шкіру наносять рукою тонкий шар вазеліну (щоб краї банки щільно прилягали до поверхні тіла і повітря не проникало в банку, а також щоб уникнути опіку).

Розрідження повітря в банці створюють внесенням у неї спиртного тампона,

що горить. Ця маніпуляція вимагає навику і певної вправності, оскільки недостатньо тривале горіння тампона не зможе створити розрідження повітря, і банка не присмоктуються до шкіри, тоді як зайве нагрівання банки може привести до опіку.

Важливо розуміти, що потрібно нагрівати тільки повітря в банку, але не розжарювати її краї, інакше відбудеться опік шкіри. Окрім того, зайвий спирт із тампона потрібно віджати об край флакона зі спиртом (щоб уникнути попадання крапель спирту, що горить, на шкіру хворого). Після змочування тампона флакон зі спиртом слід щільно закрити і відставити убік.

156

Банки ставлять на ті ділянки тіла, де виражені м'язовий і підшкірний жирові шари, що згладжують кісткові утворення ― ділянка грудної клітки (за винятком ділянки серця, молочних залоз, хребта (мал.10.3). Не можна ставити банки на ділянку серця, молочні залози, зону хребта, родимі плями.

Показання для постановки банок: запальні захворювання органів грудної клітки -процеси в легенях (бронхіт, пневмонія), неврит, міжреберна невралгія, міозит.

Протипоказання до постановки банок: висока температура тіла, злоякісні новоутворення, кровохаркання, активна форма туберкульозу, легенева кровотеча або небезпека її появи, захворювання шкіри, різке виснаження хворого з утратою еластичності шкіри, судоми, стан сильного збудження, несвідомий стан хворого, різко підвищена чутливість і хворобливість шкірних покривів

Методика постановки банок:

Мал. 10.3. Місця накладання банок (заштриховані місця, на які не можна класти банки).

Необхідне обладнання: лоток (емальований або дерев'яний), у який потрібно покласти банки (10-16 штук), ємність із вазеліном, флакон із 96% етиловим спиртом,

157

фітіль (металічний зонд із нарізкою на кінці і туго накрученою на нього ватою) або затиск Кохера (з накрученною ватою), сірники, вата.

Порядок виконання процедури:

1.Банки перед вживанням ретельно вимити гарячою водою, витерти досуха.

2.Краї банок перевірити на наявність осколків і інших пошкоджень і змастити тонким шаром вазеліну.

3.Укласти хворого в зручну позу.

4.Шкіру перед постановкою банок рукою змастити вазеліном.

5.Ватяний тампон на металевому зонді або в затиску Кохера змочити в спирті й віджати. Використовувати ефір для постановки банок категорично забороняється!

6.Флакон зі спиртом закрити і відставити убік.

7.Підпалити фітіль.

8.У праву руку взяти зонд із тампоном, що горить, в ліву ― 1-2 банки.

9.Всередину банки, тримаючи її недалеко від тіла, на дуже короткий час внести тампон, що горить; при цьому не слід зачіпати краї банки і перегріти її (час,

достатній для досягнення розрідження усередині банки, ― 1 сек).

10.Банку (банки) швидко, енергійним рухом прикласти до шкіри.

11.Пацієнта укрити ковдрою.

12.Залишити банки на 10-15 хв.

158

13.Зняти банки: для зняття банки злегка натиснути на шкіру біля краю банки пальцями лівої руки, при цьому відхиляти її дно в протилежну сторону правою рукою.

14.Після закінчення процедури шкіру витерти рушником для видалення вазеліну,

пацієнта укрити ковдрою. Після процедури хворий повинен спокійно лежати як мінімум протягом 1 год.

15.Використані банки промити гарячою водою і досуха витерти.

Гірчичники

Діюча речовина гірчичників ― ефірна гірчична (аллілова) олія, яка входить до складу гірчиці і виділяється з неї при температурі 40-45 0С. Олія викликає роздратування рецепторів шкіри і її гіперемію, призводить до розширення кровоносних судин, розташованих глибше внутрішніх органів, за рахунок чого досягається знеболюючий ефект, прискорюється розсмоктання деяких запальних процесів.

Гірчичники застосовують при лікуванні простудних захворювань, запальних захворювань верхніх дихальних шляхів (риніт, фарингіт), запальних процесів у легенях

(бронхіт, пневмонія), неврологічних захворювань (міозитів, невралгій), при стенокардії, гіпертонічному кризі.

Стандартні гірчичники ― листи щільного паперу 8 х 12,5 см, покриті шаром знежиреного гірчичного порошку (термін зберігання складає 8-10 міс.), або мішочки зі спресованого фільтрувального паперу, між шарами якого знаходиться гірчичний порошок. Придатний для використання гірчичник має гострий запах гірчичної олії та не обсипається. Перед його використанням необхідно перевірити ці ознаки.

Перед вживанням гірчичник змочують у теплій воді (40-45 0С). При вищій температурі гірчична олія руйнується. Гірчичники накладають на 10-15 хв; при цьому

159

хворий повинен відчувати тепло й невелику печію, а шкіра повинна стати гіперемованою. При тривалішій дії гірчичників можливий опік шкіри. Місця накладання гірчичників:

Потилиця (гострий риніт, гіпертонічний криз).

Верхня частина грудини (гострий трахеїт).

Міжлопаткова ділянка й під лопатками (бронхіт, пневмонія).

Литкові м'язи (ефективно при гострому запаленні верхніх дихальних шляхів).

Гірчичники можна ставити тільки на непошкоджену шкіру. Слід уникати постановки гірчичників на молочні залози, ділянку сосків, хребет, родимі плями.

Показання до постановки гірчичників: запальні захворювання верхніх дихальних шляхів (риніт, фарингіт), запальні процеси в легенях (бронхіт, пневмонія), міозит,

невралгія, гіпертонічний криз (на потилицю).

Протипоказання до проведення процедури: захворювання шкіри (піодермії,

нейродерміт, екзема), висока гарячка (вище 38 0С), легенева кровотеча або вірогідність її розвитку, злоякісні новоутворення.

Методика постановки гірчичників Необхідне обладнання: тепла вода (40-45 0С), лоток (або тарілка), гірчичники,

рушник, фланелева пелюшка, ковдра.

Порядок виконання процедури:

1.Підготувати теплу воду.

2.Укласти хворого в зручну для нього позу, ретельно оглянути шкіру.

3.Занурити гірчичник на 5-10 сек. у теплу воду температурою не вище 45 0С.

4.Прикласти гірчичник стороною, покритою гірчицею, до шкіри (при підвищеній

160