Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob

Пахові складки (у дітей).

Пряма кишка (як правило, у важкохворих; температура в прямій кишці звичайно на 0,5-1 0С вище, ніж у пахвовій западині).

Вимірювання температури тіла в пахвовій западині

Необхідне обладнання: максимальний медичний термометр, ємність із дезінфікуючим розчином (3% розчин хлораміну Б), індивідуальна серветка,

температурний лист.

Порядок виконання процедури.

1.Оглянути пахвову западину, витерти серветкою шкіру пахвової ділянки досуха.

2.Вийняти термометр зі склянки з дезінфікуючим розчином. Після дезінфекції термометр слід обполоснути проточною водою та ретельно витерти досуха.

3.Струсити термометр для того, щоб ртутний стовпчик опустився до відмітки нижче 35 0С.

4.Помістити термометр у пахвову западину так, щоб ртутний резервуар із усіх боків стикався з тілом пацієнта; попросити хворого щільно притиснути плече до грудної клітки (за необхідності медичний працівник повинен допомогти хворому утримувати руку).

5.Вийняти термометр через 10 хв, зняти результати.

6.Струсити ртуть у термометрі до відмітки нижче 35 0С.

7.Помістити термометр у ємність з дезінфікуючим розчином.

8.Зафіксувати результати термометра в температурному листі.

Вимірювання температури в прямій кишці

Показання для вимірювання ректальної температури: загальне охолоджування організму, ураження шкіри і запальні процеси в пахвовій ділянці, визначення у жінок дати овуляції (процес розриву фолікула і виходу яйцеклітини).

Необхідне обладнання: максимальний медичний термометр, ємність із дезінфікуючим розчином (3% розчин хлораміну Б), вазелін, медичні рукавички,

температурний лист.

121

Порядок виконання процедури.

1.Укласти хворого на бік з піджатими до живота ногами.

2.Надіти гумові рукавички.

3.Вийняти термометр зі склянки з дезінфікуючим розчином, обполоснути,

ретельно витерти досуха.

4.Струсити термометр, щоб ртутний стовпчик опустився нижче 35 0С.

5.Змастити вазеліном ртутний кінець термометра.

6.Ввести термометр у пряму кишку на глибину 2-4 см, потім обережно стиснути сідниці (сідниці повинні щільно прилягати одна до іншої).

7.Вимірювати температуру протягом 5 хв.

8.Вийняти термометр, запам'ятати одержаний результат.

9.Ретельно вимити термометр теплою водою і помістити його в ємність із дезінфікуючим розчином.

10.Зняти рукавички, вимити руки.

11.Струсити термометр для зниження ртутного стовпчика до відмітки нижче 35 0С.

12.Продезінфікувати термометр.

13.Зафіксувати результати термометра в температурному листі зі вказівкою місця вимірювання (у прямій кишці).

Вимірювання температури в паховій складці (у дітей)

Необхідне обладнання: максимальний медичний термометр, ємність із дезінфікуючим розчином (3% розчин хлораміну Б), індивідуальна серветка,

температурний лист.

Порядок виконання процедури.

1.Щоб уникнути шкірних алергічних реакцій при контакті з хлораміном Б після дезінфекції термометр потрібно обполоснути проточною водою.

2.Ретельно витерти термометр і струсити його для зниження ртутного стовпчика до відмітки нижче 35 0С.

3.Зігнути ногу дитини в кульшовому й колінному суглобах так, щоб термометр

122

знаходився в складці шкіри, що утворилася.

4.Вимірювати температуру протягом 5 хв.

5.Витягнути термометр, запам'ятати одержаний результат.

6.Струсити термометр для зниження ртутного стовпчика до відмітки нижче 35 0С.

7.Помістити термометр в ємність із дезінфікуючим розчином.

8.Відзначити результат у температурному листі зі вказівкою місця вимірювання (у

паховій складці).

Реєстрація результатів термометрії

Зміряну температуру тіла необхідно зафіксувати в журналі обліку на посту медичної сестри, а також у температурному листі історії хвороби пацієнта.

У температурний лист, призначений для щоденного контролю за станом хворого,

заносять дані термометрії, а також результати вимірювання ЧДР у цифровому вигляді,

пульсу і АТ, масу тіла (кожні 7-10 днів), кількості випитої за добу рідини й кількості виділеної за добу сечі (у мілілітрах), а також наявність випорожнення (знаком «+»).

На температурному листі по осі абсцис (по горизонталі) відзначають дні, кожен із яких розділений на два стовпчики – «р» (ранок) і «в» (вечір). По осі ординат (по вертикалі) є декілька шкал ― для температурної кривої («Т»), кривої пульсу («П») і АТ

(«АТ»). У шкалі «Т» кожна поділка сітки по осі ординат складає 0,2 0С. Температуру тіла відзначають крапками (синім або чорним кольором), після з'єднання яких прямими лініями виходить так звана температурна крива. Її тип має діагностичне значення при ряду захворювань.

Окрім графічної реєстрації температури тіла, на температурному листі будують криві зміни пульсу (відзначають червоним кольором) і вертикальними стовпчиками червоним кольором відображають АТ.

У здорової людини температура тіла може коливатися від 36 до 37 0С, причому вранці вона звичайно нижча, увечері ― вища. Звичайні фізіологічні коливання температури тіла протягом доби складають 0,1-0,6 0С. Вікові особливості температури

― у дітей вона дещо вища, у літніх і виснажених осіб відзначають зниження

123

температури тіла, тому іноді навіть важке запальне захворювання (наприклад,

запалення легенів) у таких хворих може протікати з нормальною температурою тіла.

Ситуації, при яких можливе отримання помилкових термометричних даних:

Медична сестра забула струсити термометр.

У хворого прикладена грілка до руки, на якій вимірюється температура тіла.

Вимірювання температури тіла проводилося у важкохворого, і він недостатньо щільно притискував термометр до тіла.

Резервуар зі ртуттю знаходився поза пахвовою ділянкою.

Симуляція хворим підвищеної температури тіла.

Характеристика температури тіла людини

Температура тіла ― індикатор теплового стану організму, регульованого системою терморегуляції, що складається з таких елементів:

центри терморегуляції (головний мозок);

периферичні терморецептори (шкіра, кровоносні судини);

центральні терморецептори (гіпоталамус);

еферентні шляхи.

Система терморегуляції забезпечує функціонування процесів теплопродукції і тепловіддачі, завдяки чому у здорової людини підтримується відносно постійна температура тіла.

Температура тіла в нормі складає 36-37 0С; добові коливання звичайно реєструються в межах 0,1-0,6 0С і не повинні перевищувати 1 0С. Максимальну температуру тіла відмічають у вечері (у 17-21 год), мінімальну ― вранці (у 3-6 год). У

ряді випадків у здорової людини відмічається незначне підвищення температури:

при інтенсивному фізичному навантаженні;

після їжі;

при сильній емоційній напрузі;

у жінок у період овуляції (підвищення на 0,6-0,8 0С);

124

у спекотну погоду (на 0,1-0,5 0С вище, ніж взимку).

Удітей звичайно температура тіла вища, ніж у дорослої людини; у осіб літнього

йстаречого віку температура тіла дещо знижується.

Летальна максимальна температура тіла складає 43 0С, летальна мінімальна температура ― 15-23 0С.

Гарячка

Підвищення температури тіла більше 37 0С ― гарячка (лат. febris) ― виникає в результаті дії на організм різних біологічно активних речовин ― так званих пірогенів

(грец. pyretos ― вогонь, жар, genesis ― виникнення, розвиток), у ролі яких можуть виступати чужорідні білки (мікроби, їх токсини, сироватки, вакцини), продукти розпаду тканин при травмі, опіку, запальному процесі, ряд лікарських речовин та ін.

Підвищення температури тіла на 1 0С супроводжується збільшенням ЧДР на 4 дихальні рухи за хвилину і прискоренням пульсу на 8-10 за хвилину у дорослих і до 20 за хвилину у дітей.

Гарячка ― захисно-пристосовна реакція організму, що виникає у відповідь на дію патогенних подразників і виражається в перебудові терморегуляції з метою підтримання вищого, ніж у нормі, рівня теплозберігання й температури тіла. В основі підвищення температури лежать зміни терморегуляції, пов'язані зі зрушеннями обміну речовин (накопиченням пірогенів). Найчастіше гарячка виникає при інфекційних захворюваннях, але підвищення температури може мати й чисто неврогенне походження.

Типи гарячки залежно від величини температури тіла

За висотою (ступенем) підйому температури тіла розрізняють такі гарячки:

Субфебрильна ― температура тіла 37-38 0С; звичайно пов'язана з консервацією тепла й затримкою його в організмі в результаті зниження тепловіддачі незалежно від наявності або відсутності запальних осередків інфекції.

Помірна (фебрильна) ― температура тіла 38-39 0С.

Висока (піретична) ― температура тіла 39-41 0С.

125

Надмірна (гіперпіретична) ― температура тіла більше 41 0С. Гіперпіретична лихоманка небезпечна для життя, особливо у дітей.

Гіпотермією називають температуру нижче 36 0С.

Типи температурних кривих

За характером коливань температури тіла протягом доби (іноді й більш тривалого періоду) розрізняють такі типи лихоманок (типи температурних кривих):

1. Постійна гарячка (febris continua) коливання температури тіла протягом доби не перевищують 1 0С, звичайно в межах 38-39 0С (мал.8.1.). Така гарячка характерна для гострих інфекційних хвороб. При пневмонії, гострих респіраторних вірусних інфекціях температура тіла швидко досягає високих значень ― за декілька годин, при тифах ― поступово, за декілька днів: при висипному тифі ― за 2-3 дні, при черевному тифі ― за 3-6 днів.

Доби

Мал. 8.1. Температрна крива постійній температурі

2. Ремітуюча, або послаблююча гарячка (febris remittens): тривала гарячка з добовими коливаннями температури тіла, що перевищують 1 0С (до 2 0С), без зниження до нормального рівня (мал. 8.2.). Вона характерна для багатьох інфекцій,

вогнищевої пневмонії, плевриту, гнійних захворювань.

126

Стадії гарячки

Урозвитку гарячки виділяють три стадії.

1.Стадія підйому температури тіла (stadium incrementi): переважають процеси теплоутворення (за рахунок зменшення потовиділення й звуження судин шкіри знижується тепловіддача). Хворий у цей період мерзне, скаржиться на озноб,

головний біль, відчуття ламкості в суглобах і м'язах; можуть з'явитися поблідніння і синюшність кінцівок.

2. Стадія постійно високої температури тіла (вершина температури, stadium fastigii): характерно відносна постійність температури тіла з підтримкою її на високому рівні (процеси тепловіддачі й теплоутворення врівноважуються). Хворий скаржиться на відчуття жару, головний біль, сухість у роті, неспокійний; можливе затемнення свідомості. Нерідко розвиваються прискорення дихання (тахіпное), часте серцебиття (тахікардія) і пониження АТ (артеріальна гіпотензія).

3. Стадія падіння температури тіла (stadium decrementi): при зниженні температури тіла переважають процеси тепловіддачі. Залежно від характеру зниження температури тіла розрізняють лізис (грец. lysis ― розчинення) ― повільне падіння температури тіла протягом декількох діб і криза (грец. krisis ― переломний момент) ― швидке падіння температури тіла протягом 5-8 год. Криза небезпечна, може призвести до розвитку гострої судинної недостатності.

Особливості догляду за хворими з гарячкою

Принципи догляду за хворими з підвищенням температури тіла залежать від стадії (періоду) лихоманки: у перший період гарячки необхідно «зігріти» хворого, в

другий період гарячки слід «охолодити» хворого, а в третій період необхідно попередити падіння АТ і серцево-судинні ускладнення.

Перший період гарячки. При різкому і раптовому підвищенні температури тіла хворий відчуває озноб, біль у м'язах, головний біль, не може зігрітися. Медична

130