Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob

ХОД (2 хв) + ХОД (3 хв)

Симптоми при патологіях дихальної системи. Догляд за хворими

Задишка (dyspnoe)

Диспное, або задишка (грец. dys ― утруднення, рnоe ― дихання), ― порушення частоти, ритму й глибини дихання або підвищення роботи дихальних м'язів, що виявляється, як правило, суб'єктивними відчуттями нестачі повітря або утруднення дихання. Хворий відчуває нестачу повітря. Слід пам'ятати, що задишка може бути як власне легеневого, так і серцевого, неврогенного й іншого походження.

Залежно від ЧДР розрізняють два види задишки.

• Тахіпное ― прискорене поверхневе дихання (понад 20 у хвилину). Тахіпное найчастіше спостерігають при ураженні легенів (наприклад, пневмонії), лихоманці,

хворобах крові (наприклад, анемії). При істерії частота дихання може досягти 60-80 за хвилину; таке дихання називають «диханням загнаного звіра».

• Брадипное ― патологічне зменшення частоти дихання (менше 16 за хвилину);

його спостерігають при захворюваннях головного мозку та його оболонок (крововилив у мозок, пухлина мозку), тривалій і важкій гіпоксії (наприклад, внаслідок серцевої недостатності). Накопичення в крові кислих продуктів обміну речовин (ацидоз) при цукровому діабеті, діабетичній комі також пригнічує дихальний центр.

Залежно від порушення фази дихання виділяють такі типи задишки:

Інспіраторна задишка ― утруднений вдих.

Експіраторна задишка ― утруднений видих.

Змішана задишка ― утруднені обидві фази дихання.

Залежно від зміни ритму дихання розрізняють такі основні форми задишки (так

зване «періодичне дихання»).

• Дихання Чейна-Стокса ― дихання, при якому після дихальної паузи

з'являється спочатку поверхневе рідке дихання, яке поступово наростає по глибині й

241

частоті, стає дуже шумним, голосним, потім поступово спадає й закінчується паузою,

під час якої хворий може бути дезорієнтований або непритомний. Пауза може тривати від декількох до 30 сек.

•Дихання Біота ― ритмічні періоди глибоких дихальних рухів чергуються приблизно через рівні проміжки часу з тривалими дихальними паузами. Пауза також може тривати від декількох до 30 сек.

•Дихання Куссмауля ― глибоке рідкісне дихання з глибоким шумним вдихом і посиленим видихом; його спостерігають при глибокій комі.

Задуха

Астма, або задуха (грец. asthma ― важке коротке дихання), ― загальна назва нападів задишки різного походження, що раптово виникають. Напад задухи легеневого походження внаслідок спазму бронхів називають бронхіальною астмою. При застої крові в малому колі кровообігу розвивається серцева астма.

При появі у хворого задишки або задухи медсестра повинна негайно повідомити лікарю свої спостереження за характером задишки, частотою дихання, а також ужити заходів для полегшення стану хворого.

1.Створити навколо хворого спокійну обстановку, заспокоїти його й навколишніх.

2.Допомогти хворому прийняти вимушене (напівсидяче) положення, піднявши головной кінець ліжка або підклавши під голову й спину подушки.

3.Звільнити хворого від одягу й важких покривал.

4.Забезпечити доступ свіжого повітря в приміщення (відкрити вікно).

5.За наявності відповідного призначення лікаря дати хворому інгалятор і пояснити, як ним користуватися.

Користування інгалятором при бронхиальній астмі:

1.Зняти з мундштука балончика з аерозолем захисний ковпачок.

2.Повернути балончик уверх дном і добре струсити його.

3.Попросити пацієнта зробити глибокий видих.

242

4.Пояснити хворому, що він повинен щільно обхватити губами мундштук і зробити глибокий вдих, при цьому одночасно натискаючи на клапан балончика; після вдиху хворий повинен затримати дихання на декілька секунд.

5.Після цього попросити хворого вийняти мундштук із рота й зробити повільний видих.

Кількість доз аерозолю визначає лікар. Після вдихання глюкокортикоїдів хворий повинен прополоскати рот водою для профілактики розвитку кандидозу порожнини рота.

Оксигенотерапія. При вираженому ступені дихальної недостатності слід провести оксигенотерапію (лат. oxygenium ― кисень; грец. therapeia ― лікування) ―

застосування кисню з лікувальною метою.

Перед застосуванням кисню необхідно переконатися в прохідності дихальних шляхів!

Показання: гостра або хронічна дихальна недостатність, яка супроводжується ціанозом (синюшним відтінком шкіри й слизових оболонок), тахікардією

(серцебиттям), зниженням парціального тиску кисню в крові.

Для лікування застосовують кисневу суміш, яка містить від 40 до 80% кисню.

При отруєнні чадним газом застосовують карбоген (суміш, яка містить 95% кисню й

5% вуглекислого газу); при набряку легенів кисневу суміш барботують через піногасники (50-96% разчин етилового спирту або 10% спиртовий розчин кремнійорганічного сполучення антифомсилану).

Не можна використовувати чистий кисень, оскільки він може пригнічувати дихальний центр, викликати опік дихальних шляхів і, крім того, надати токсичну дію на організм людини, що виявляється сухістю в роті, болем у грудній клітці, судомами, втратою свідомості.

Існують такі методи подачі кисню.

1. Подача кисню з кисневої подушки. Цей метод частіше застосовують у домашніх умовах; у стаціонарах же його використовують у тих випадках, коли немає

243

можливості забезпечити хворого подачею кисню з балона. Киснева подушка ― це прогумований мішок ємністю від 10 до 75 л, забезпечений гумовою трубкою з краном і мундштуком. Об'єму киснево-повітряної суміші в подушці ємністю 10-25 л вистачає,

як правило, всього лише на 5-7 хв. При подачі хворому кисневої подушки слід обгорнути мундштук 2-3 шарами змоченої у воді марлі для зволоження кисню.

2. Подача кисню через носові катетери ― кисень подається з балона, що зберігається в спеціальному приміщенні, зі стиснутим киснем по системі металевих трубок, проведених у палату (так звана централізована подача кисню). Для зволоження кисень пропускають через воду за допомогою апарата Боброва. Кисневий балон ємністю 40 л і тиском 150 атм. забарвлений у синій колір і має надпис «Кисень медичний». Хворому кисень подають під тиском 2-3 атм., тому до балона приєднаний спеціальний редуктор із двома манометрами, один із яких показує тиск у балоні,

другий ― тиск кисню на виході з редуктора, тобто тиск кисню, що подається пацієнту.

3. Подача кисню через маску. При накладанні на обличчя маска повинна закривати рот і ніс. Маска має вдихувальний і видихувальний канали. Тубус вдихувального каналу сполучений із дихальним мішком із тонкої гуми, у якому під час видиху накопичується кисень, а при вдиху кисень активно засмоктується легенями.

Для зволоження кисень пропускають через воду за допомогою апарата Боброва.

4.Подача кисню через апарат штучної вентиляції легенів (ШВЛ). У цьому випадку подачу кисню здійснюють за допомогою інтубаційної трубки.

5.Гіпербарична оксигенація, або оксигенобаротерапія (грец. barys ― важкий), ―

лікувально-профілактичний метод насичення організму киснем під підвищеним тиском. Сеанси гіпербаричної оксигенації проводять у спеціальних барокамерах.

Барокамера є приміщенням, що герметично закривається, у якому може бути створено штучно підвищений тиск повітря (газів). Габарити барокамери й устаткування забезпечують можливість тривалого перебування в барокамері декількох хворих. У

пульмонології оксигенобаротерапію застосовують у комплексному лікуванні гнійно-

обструктивних захворювань легенів.

244

Кашель (tussis)

Кашель ― складний рефлекторний акт, обумовлений роздратуванням рецепторів дихальних шляхів і плеври. Кашльовий рефлекс виникає при стимуляції рецепторів дихальних шляхів різними чинниками ― слизом, чужерідним тілом,

бронхоспазмом, сухістю слизових оболонок або структурними змінами дихальних шляхів. Фізіологічна роль кашлю полягає в очищенні дихальних шляхів від секрету й речовин, що потрапили в них іззовні. Кашльовий поштовх складається з раптового різкого видиху при закритій голосовій щілині, при подальшому раптовому відкритті якої повітря разом з харкотинням та іншими чужерідними тілами з силою викидаються через рот. Як прояв хвороби кашель, як правило, буває болісним, наполегливим, часто хворобливим, з виділенням харкотиння й появою в ньому різних домішок.

Причини виникнення кашлю такі.

Запальні захворювання органів дихання ― ларингіт, трахеїт, бронхіт, бронхіоліт,

бронхіальна астма, пневмонія, абсцес легенів та ін.

Імунні реакції у відповідь на надходження в організм алергенів ― пилку рослин,

пилових кліщів, пральних порошків та ін.

Захворювання ССС із застоєм крові у малому колі кровообігу ― вади серця, ІХС,

дилатаційна кардіоміопатія та ін.

Механічне роздратування ― пневмоконіози, порушення прохідності бронхів унаслідок здавлення їх пухлиною, чужорідними тілами.

Хімічне роздратування ― тютюновий дим, екологічно несприятлива обстановка

(забруднення повітря), отруйні речовини, побутовий газ та ін.

Термічне роздратування ― вдихання дуже гарячого або дуже холодного повітря.

Ятрогені чинники ― розвиток фіброзу легенів після хіміотерапії та променевої терапії, побічна дія препаратів, наприклад, із групи інгібіторів АПФ, та ін.

Рефлекторні чинники ― рефлекс, що не має явного захисного характеру:

роздратування плеври, перикарду, роздратування рефлексогенних зон у ділянці

245

задньо-нижньої стінки зовнішнього слухового проходу та ін.

Психогені чинники.

За частотою та характером виникнення розрізняють такі види кашлю:

одноразовий;

нападоподібний ― при бронхіальній астмі, обструктивному бронхіті, у курців;

конвульсивний ― нападоподібний кашель із хвилями, що швидко виникають одна за одною, преривистим шумним вдихом, що іноді супроводжується блювотою (при кашлюку);

спазматичний ― наполегливий сухий кашель, що супроводжується спазмом гортані (при роздратуванні горлового нерва, як правило, патологічним процесом у ділянці середостіння);

гострий ― при гострій вірусній або бактерійній інфекції;

хронічний ― при хронічних захворюваннях дихальних шляхів, хронічній серцевій недостатності.

За характером кашель може бути сухим (без відхождення харкотиння) й вологим,

або продуктивним (з відділянням харкотиння).

При сильному болісному кашлі можливий розвиток ускладнень: непритомності,

розриву емфізематозних ділянок легенів із розвитком пневмотораксу, патологічних переломів ребер за наявності мієломної хвороби, остеопорозу й метастатичних новоутворень у легенях.

Догляд за хворими з сухим кашлем включає в першу чергу лікування основного захворювання. Рекомендують тепле лужне пиття в значній кількості, ― наприклад,

мінеральну воду «Боржомі», розбавлену наполовину гарячим молоком.

Харкотиння

Харкотинням (лат. sputum) називають виділюваний при відкашлюванні патологічно змінений секрет слизових оболонок трахеї, бронхів і легенів із домішкою слини й секрету слизової оболонки порожнини носа та навколоносових пазух.

246

Характеристики харкотиння ― кількість, колір, запах, консистенція (рідка, густа,

в'язка), включення (кров, гній та інші домішки) ― залежать від захворювання й разом із результатами інших лабораторних та інструментальних методів дослідження мають велике значення в діагностиці захворювань системи органів дихання й інших органів.

· Добова кількість харкотиння може коливатися від декількох мілілітрів при хронічному бронхіті до 1-1,5 л при бронхоектатичній хворобі, прориві абсцесу легені в бронх, гангрені легенів.

За характером розрізняють такі види харкотиння.

Слизисте харкотиння (sputum mucosum) ― харкотиння безбарвне, прозоре, в'язке,

практично не містить клітинних елементів.

Серозне харкотиння (sputum serosum) ― харкотиння рідке пінисте, виділяється при набряку легенів.

Гнійне харкотиння (sputum purulentum) ― харкотиння містить гній (характерне,

зокрема, для прориву абсцесу легенів у просвіт бронха).

Гнильне харкотиння (sputum putridum) ― харкотиння гнійне з гнилісним запахом.

Кров'яне харкотиння (sputum sanguinolentum) ― харкотиння містить домішки крові (спостерігають, наприклад, при кровотечі з 1 стінки дихальних шляхів при раку легенів).

«Іржаве» харкотиння (sputum rubiginosum) ― харкотиння кров'яне, містить включення іржавого кольору, що утворюються в результаті розкладання гемоглобіну (з'являється, наприклад, при пневмонії, туберкульозі).

Перлове харкотиння ― харкотиння містить округлі опалесціювальні включення,

що складаються з атипових клітин і детриту (спостерігають, наприклад, при плоскоклітинному раку бронхів).

Тришарове харкотиння ― харкотиння рясне, гнійне, розділяється при відстоюванні на три шари: верхній ― сіруватий пінистий, середній ―

247

водянистий прозорий, нижній – брудного сіро-зеленого кольору, містить гній і залишки некротизованих тканин (спостерігають при гангрені легенів).

За наявності харкотиння медсестра повинна забезпечити дотримання чистоти й своєчасності спорожнення плювальниць. Необхідно стежити, щоб хворий регулярно приймав дренувальне положення, наприклад, за Квінке (положення хворого лежачи в ліжку з підведеним ножним кінцем), що сприяє виділенню харкотиння, по кілька разів у день по 20-30 хв. Таку процедуру називають постуральним дренажем.

Постуральний дренаж (лат. positura ― положення; франц. drainage ― осушення) ― дренування шляхом надання хворому положення, при якому рідина (харкотиння)

відтікає під дією сили тяжіння.

Надання хворому дренажного положення Мета: полегшення віжходження харкотиння при бронхітах, абсцесі легенів,

бронхоектатичній хворобі й т. д.

Підготовка до процедури: заповнити ємність для харкотиння (плювальницю)

дезінфікуючим розчином (5% розчином хлораміну Б) на третину її об'єму й покласти плювальницю поряд із хворим, щоб йому легко було дотягнутися до неї.

•Варіант 1:

-з початкового положення пацієнта на спині поступово повертають навколо осі його тіла на 3600;

-перевертаючи пацієнта на 450, кожного разу просять його зробити глибокий видих і при появі кашлю дають йому можливість добре прокашлятися;

-процедуру необхідно повторити 3-6 разів.

•Варіант 2 (поза мусульманина, який молиться):

-просять хворого стати на коліна й нахилитися вперед (прийняти колінно-

ліктьове положення);

-просять хворого повторити нахил 6-8 разів, зробити паузу на 1 хв, потім знову повторити нахил 6-8 разів (усього не більше 6 циклів);

248

-слідкують, щоб цю процедуру хворий проводив 5-6 разів на день.

•Варіант 3:

-пояснюють хворому, що йому необхідно 6-8 разів по черзі (лежачи то на правому, то на лівому боці) звішувати голову і руки з ліжка (поза пошуку тапочок під ліжком);

-слідкують, щоб цю процедуру пацієнт проводив 5-6 разів на день.

•Варіант 4 (положення Квінке):

-піднімають ножний кінець ліжка, на якому лежить хворий, на 20-30 см вище за рівень головного кінця;

-цю процедуру проводять кілька разів по 20-30 хв із перервою по 10-15 хв.

Після закінчення процедури постурального дренування слід допомогти хворому прийняти зручне положення, провести дезінфекцію харкотиння й плювальниці та зробити запис в історії хвороби про виконання процедури й реакції на неї пацієнта.

Для покращення крово- і лімфообігу в ділянці грудної клітки хворим показаний її масаж, а для покращення вентиляції легенів ― дихальна гімнастика. Необхідно також провітрювати приміщення, у якому знаходиться пацієнт, не менше 4 разів на добу й підтримувати температуру повітря в межах 18-22 0С. Необхідно стежити за виконанням пацієнтом призначень лікаря. Хворий повинен бути забезпечений достатньою кількістю рідини, ― щоб уникнути утворення каменів у нирках при прийомі антибіотиків і сульфаніламідів.

З метою профілактики зараження навколишніх медична сестра повинна навчити хворого правильно поводитися з харкотинням:

не кашляти в безпосередній близькості від здорових людей;

прикривати рот рукою або хусткою при кашлі;

не спльовувати харкотиння на підлогу, оскільки, висихаючи, воно може перетворитися на частинки пилу й заразити інших;

збирають харкотиння в спеціальну плювальницю зі щільною кришкою, на дно

249

якої повинно бути налито невелику кількість 0,5% розчину хлораміну Б.

Плювальниці необхідно щодня спорожняти, заздалегідь відзначивши кількість харкотиння за день у температурному листі, і дезінфікувати їх розчином хлораміну Б,

освітленим розчином хлорного вапна. Харкотиння хворих на туберкульоз спалюють або зливають у каналізацию після попереднього знезараження протягом 2 год. сухим хлорним вапном із розрахунку 20 г на 1 л харкотиння.

Слід обов'язково проводити візуальний огляд мокроти. При появі в ній прожилок крові необхідно негайно інформувати лікаря.

Кровохаркання й легенева кровотеча

Кровохаркання (грец. haemoptoe) ― виділення крові або харкотиння з домішкою крові з дихальних шляхів при кашлі. Кров може бути розподілена в харкотинні рівномірно (наприклад, харкотиння у вигляді «малинового желе» при раку легенів) або окремими прожилками. При крупозній пневмонії харкотиння може бути «іржавим».

Джерелом кровотечі можуть бути судини системи легеневої артерії або бронхіальні судини. При так званому помилковому кровохарканні джерелами виступають ясна, що кровоточать, а також затікання крові при носових кровотечах.

Кровохаркання може спостерігатися при таких захворюваннях:

-захворювання легенів, що супроводжуються розпадом легеневої тканини із залученням у зону розпаду легеневих судин і порушенням цілісності судинної стінки, ― бронхоектатична хвороба, абсцес легенів, туберкульоз, рак легенів,

аденома бронха;

-патологія ССС ― стеноз лівого атріовентрикулярного отвору (мітральний стеноз), тромбоемболія легеневої артерії, аневризма аорти;

-травма грудної клітки;

-аутоімунні захворювання.

Кровохаркання ― показання для екстреної госпіталізації в стаціонар, оскільки

при появі крові в харкотинні не виключена можливість розвитку легеневої кровотечі.

250