Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob

знати, що щоденна дефекація не є фізіологічною необхідністю ― при повному спорожненні кишківника достатньо одного випорожнення на 2-3 дні. Необхідно рекомендувати хворому чотириразовий режим харчування й раціональну дієту,

збагачену продуктами, що стимулюють пасаж калових мас по кишківнику і сприяють його спорожненню: молочно-кислі продукти (кефір, кисле молоко, ряжанка), свіжий житній хліб, фрукти і ягоди кислих сортів (сливи, яблука та ін.), мед, рослинна олія,

овочі, морська капуста, гречана каша, газовані напої, сухофрукти (чорнослив, курага).

Роботу кишківника добре стимулюють органічні кислоти й цукри, які містяться в овочах, фруктах і ягодах. Тому хворим, що страждають на запори, показані фруктові й овочеві соки, інжир, фініки, банани, яблука.

Додатково слід пояснити хворому, що ряд продуктів можуть затримувати евакуацію вмісту з кишківника, посилюючи запор. До таких продуктів належать міцний чай, кава,

какао, натуральні червоні вина, білий хліб, здобне тісто, сухарі, рисова й манна каші,

картопля, всі види протертої та подрібненої їжі, киселі. Не рекомендовано вживання в їжу продуктів, що викликають підвищене газоутворення: бобових, капусти, щавлю,

шпинату, яблучного, гранатового й виноградного соків.

При атонічних запорах для стимуляції перистальтики кишківника слід рекомендувати хворому вживання в їжу продуктів, що містять велику кількість клітковини: фруктів, овочів, розпарених пшеничних висівок. При спастичних запорах із метою розслаблення мускулатури й ліквідації спазмів кишківника необхідно виключити з харчового раціону гостру й солену їжу, заборонити хворому прийом алкоголю та куріння.

При камені з м'якого калу хворому за призначенням лікаря вводять ректальну свічку

(наприклад, бісакодилову) з подальшою постановкою гіпертонічної клізми. Якщо каловий камінь твердий, на ніч хворому слід поставити олійну клізму, а вранці ― ввести ректально свічку. Значні скупчення затверділих калових мас доводиться витягувати пальцями, оскільки в таких випадках клізми не дають ефекту. Для цього медсестра повинна надіти гумові рукавички, підкласти під хворого судно, змастити

291

вказівний і середній пальці правої руки вазеліном і, ввівши їх у пряму кишку,

витягнути кал по частинах, після чого необхідно поставити очисну клізму.

Шлунково-кишкова кровотеча

Кривавий кал ― важлива ознака шлунково-кишкової кровотечі. Залежно від локалізації джерела кровотечі кал може мати різноманітне забарвлення ― від чорного дьогтеподібного до яскраво-червоного (табл. 17.1.).

Чорний колір калу обумовлений наявністю солянокислого гематину, що утворюється з гемоглобіну під впливом соляної кислоти шлункового соку, і домішок сульфідів, що утворюються при дії на кров різних ферментів і бактерій. Чим вище джерело кровотечі, тим більше зміненою виявляється кров, що виділяється з випорожненнями. При кровотечі з виразки шлунку і/або дванадцятипалої кишки випорожнення дьогтеподібне; при кишковій кровотечі калові маси забарвлені темною або яскраво-червоною кров'ю. Якщо ж джерело кровотечі розташоване нижче, кров змінена менше, а при кровотечах із розширених вен прямої кишки при геморої або з тріщини заднепрохідного отвору незмінена кров домішана до нормального калу.

Основні причини шлунково-кишкової кровотечі такі.

Виразкова хвороба шлунка й дванадцятипалої кишки.

Розрив слизової оболонки шлунку й стравоходу після численної блювоти

(синдром Меллорі-Вейсса).

292

Пухлини стравоходу, шлунку й кишківника.

Запальні захворювання кишківника (неспецифічний виразковий коліт й ін.).

Інфекційні хвороби (дизентерія, черевний тиф та ін.).

Тромбоз мезентеріальних судин.

Варикозно розширені вени ― стравоходу й кардіального відділу шлунка при портальній гіпертензії, підслизового шару кінцевого відділу прямої кишки при геморої.

Хвороби крові ― лейкоз, геморагічний діатез.

Ятрогенні ― застосування раяду лікарських препаратів, наприклад,

ацетилсаліцилової кислоти, преднізолону, гепарину та ін.

Найбільш достовірними клінічними ознаками шлунково-кишкової кровотечі виступають гематемезис (лат. haematemesis ― кривава блювота) і мелена (грец. melanos ― темний, чорний; чорне дьогтеподібне рідкувате випрожнення. У хворого з шлунково-кишковою кровотечею можуть з'явитися слабкість, запаморочення, шум у вухах, задишка, непритомний стан, різка блідість шкіри й слизових оболонок, частий,

слабкого наповнення пульс, зниження АТ.

Догляд за хворим зі шлунково-кишковою кровотечею. При появі у хворого вищезгаданих симптомів медсестра зобов'язана негайно інформувати про це лікаря й надати хворому першу долікарську допомогу.

Викликавши лікаря, медсестра повинна укласти хворого в ліжко (при падінні АТ піднімають ножний кінець ліжка). Хворий із шлунково-кишковою кровотечею повинен дотримати суворий ліжковий режим. Йому слід заборонити розмовляти. Хворому не дозволяють ні їсти, ні пити. На ділянку живота можна покласти міхур із льодом.

Медсестра повинна викликати лаборанта для визначення гематокриту й рівня гемоглобіну в крові, направити кал і блювотні маси для дослідження на наявність у них крові, приготувати набір для визначення групи крові й резус-фактору. Необхідно спостерігати за загальним станом хворого, його свідомістю, кольором шкірних покривів, контролювати пульс і АТ кожні 30 хв. При появі блювоти медсестра повинна

293

запобігти аспірації, контролювати об'єм крововтрати. За призначенням лікаря парентерально вводять кровозупинні засоби.

Не менш важливий догляд за хворим у подальші після кровотечі дні. Хворий повинен дотримувати суворий ліжковий режим протягом 3-5 діб. На 24-48 год йому призначають голод ― забороняють їсти та пити. Потім дають рідку, злегка підігріту або холодну їжу ― молоко, желе, яєчний білок та ін. (механічно й хімічно щадна дієта

№1а). Медсестра повинна сама поїти й годувати хворого, стежити за виконанням ним усіх призначень лікаря. При гемороїдальній кровотечі необхідно боротися із запором..

294

РОЗДІЛ 17.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З ПАТОЛОГІЄЮ НИРОК І СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ

Нефрологією (грец. nephros ― нирка, logos ― навчання) називають розділ внутрішніх хвороб, який вивчає етіологію, патогенез і клінічний перебіг хвороб нирок,

розробляючи методи їх діагностики, лікування й профілактики. Урологія (грец. uron

―сеча, logos ― навчання) вивчає хірургічні хвороби органів сечової системи (у

чоловіків ― і статевої системи).

Спостереження й догляд за пацієнтами із захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів необхідно проводити у двох напрямах.

1.Загальні заходи ― заходи щодо спостереження й догляду, яких потребують пацієнти із захворюваннями різних органів і систем: спостереження за загальним станом хворого, термометрія, спостереження за пульсом і АТ, заповнення температурного листа, забезпечення особистої гігієни хворого, подача судна та ін.

2.Спеціальні заходи ― заходи щодо спостереження й догляду, направлені на допомогу хворим із симптомами, характерними для захворювань органів сечовиділення

―болем у поперековій ділянці, набряками, розладом сечовипускання, артеріальною гіпертензією та ін.

Хворий із ураженням нирок і сечовивідних шляхів вимагає уважного спостереження й ретельного догляду. При появі (або посиленні) у пацієнта набряків,

порушень сечовипускання; зміни кольору сечі, підвищення АТ, диспепсичних розладів; погіршенні загального стану хворого медсестра повинна терміново інформувати про це лікаря.

Основна функція нирок ― видільна. Нирки виводять із організму розчинені у воді солі, продукти обміну речовин (зокрема, продукти білкового обміну – «азотисті шлаки»). Крім того, нирки беруть участь у самих процесах метаболізму білків,

вуглеводів і жирів, беруть участь у регуляції гемодинаміки, продукують біологічно активні речовини (еритропоетин, ренін, простагландини та ін.).

295

Кожні 5-10 хв через нирки проходить уся маса крові організму ― за добу нирки

«порпускають» до 1000 л крові. Сеча в нирках утворюється безперервно, поступово виділяючись по сечоводах в сечовий міхур. Термін «діурез» означає процес утворення і виділення сечі, проте найчастіше його застосовують для характеристики кількості виділеної сечі (грец. diureo ― виділяю сечу). Загальну кількість виділеної сечі людиною протягом доби називають добовим діурезом. Середній діурез за 1 хвилину називають хвилинним діурезом (цю величину застосовують при розрахунках кількісних показників функцій нирок). Добова кількість сечі, яка виділяється дорослою людиною в нормі, коливається від 1000 до 2000 мл, складаючи в середньому 50-80%

прийнятої всередину рідини. Решта об'єму рідини виділяється через легені (300-400 мл;

при фізичному навантаженні до 500 мл/добу) і шкіру (300-400 мл/добу); близько 100

мл виділяється з оформленим калом. Діурез зростає при прийомі великої кількості рідини та їжі, що підвищує діурез і, навпаки, зменшується під час фізичних навантажень і в жарку погоду при сильному потовиділенні, блювоті, діареї.

При захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів хворі пред'являють різноманітні скарги. Найчастіше спостерігаються такі симптоми, як набряки, розлади сечовипускання, болі в поперековій ділянці, підвищення АТ.

Фізичні властивості сечі

Особливе місце в догляді за хворими із захворюваннями нирок відводять спостереженню за змінами властивостей виділеної сечі.

Колір сечі в нормі коливається від ясно-жовтого (солом'яно-жовтого) до насиченого жовтого, що обумовлено вмістом у ній пігментів (урохромів, уробіліну та ін.). Ступінь забарвлення міняється залежно від питомої ваги та кількості виділеної сечі: при високій питомій вазі сеча жовтого кольору, а світліша сеча має низьку питому вагу.

Колір сечі може змінюватися при прийомі ряду лікарських препаратів

(наприклад, оранжевий колір при застосуванні рифампіцину) і вживанні деяких харчових продуктів (буряк, чорниця та ін.).

296

Колір сечі змінюється також при різних патологічних станах. Наприклад, при блювоті, проносі й інших станах, що ведуть до зневоднення організму, сеча стає темно-

жовтою, а при полакіурії сеча світла, майже як вода. При нирковій кольці при відхожденні каменя сеча може стати червоною за рахунок виділення свіжої крові, при гострому нефриті гематурія додає сечі колір «м'ясних помиїв». Гематурія (грец. haimatos

― кров, uria― сеча) ― наявність у сечі крові або еритроцитів.

Осад. У ряді випадків при незміненому кольорі сечі осад у ній має інший колір внаслідок вмісту солей, формених елементів, слизу. Так, осад цегляно-червоного кольору свідчить про великий уміст уратів. Осад у вигляді жовтого піску буває при підвищеному вмісті сечової кислоти, щільний білий ― трипельфосфатів і аморфних фосфатів. «Вершкокоподібний», із зеленим відтінком сечовий осад спостерігають при великому вмісті гною, червонуватий – вмісті крові.

Запах. У нормі сеча має нерізкий специфічний запах, який міняється залежно від конкретної ситуації. Так, при бактерійному розкладанні в сечових шляхах або на повітрі сеча може мати аміачний запах (важкі цистити, розпадаюча ракова пухлина);

при діабетичній комі з'являється фруктовий («плодовий», «яблучний») запах сечі, що залежить від наявності кетонових тіл; при отруєнні скипидаром сеча набуває запаху фіалок; при прийомі всередину часнику або спаржі запах стає різким, неприємним.

Прозорість. У нормі сеча прозора. Каламутність її може бути обумовлена наявністю великої кількості солей, клітинних елементів, бактерій, слизу, крапель жиру.

У визначенні прозорості сечі існують такі градації: прозорість повна, неповна,

мутнувата, каламутна. Каламутною у момент виділення сеча буває при пієлонефриті,

інфекціях нижніх сечових шляхів, виділенні солей. Пластівці й нитки в сечі також з'являються при пієлонефриті й інфекціях нижніх сечових шляхів. Легке помутніння сечі при відстоюванні вважають варіантом норми.

297

Симптоми при патології органів сечовидільної системи. Догляд за хворими

Зміни діурезу

Зміна діурезу - один із найбільш частих симптомів захворювань нирок і сечовивідних шляхів.

Поліурія (грец. polys ― численний, иrоп ― сеча) ― збільшення добової кількості сечі більш ніж 2000 мл. Її состерігають у таких ситуаціях.

У фізіологічних умовах ― посилений питний режим, вагітність, стресові ситуації.

При розсмоктуванні набряків, транссудатів, ексудатів.

При хронічному нефриті та пієлонефритах.

При цукровому діабеті.

При ХНН та ін.

Поліурія часто поєднується з підвищеною спрагою і збільшенням споживання

рідини.

Олігурія (грец. olygos ― малий, иrоп ― сеча) ― зменшення кількості виділеної за

добу сечі до 500 мл і менше. Її спостерігають у таких ситуаціях.

Фізіологічна олігурія при обмеженні прийому рідини, підвищеному потовиділенні, фізичному навантаженні.

Гострий і хронічний нефрит.

Серцева недостатність.

Опікова хвороба (стадія шоку).

Токсична нирка.

Шок будь-якої етіології.

Пухлини черевної порожнини і малого тазу, які здавлюють сечоводи або їх прорастання пухлиною та ін.

Анурія (грец. an ― префікс, що означає відсутність, иrоп ― сеча) – відсутність надходження сечі в сечовий міхур, що може бути наслідком припинення її виділення

(200 мл/добу і менше аж до повної відсутності сечі). Анурія може розвинутися при

298

нирковій недостатності (дійсна, ниркова анурія), падінні АТ (позаниркова анурія),

наявності перешкоди відтоку сечі (наприклад, при здавленні сечоводів пухлиною).

Ішурія (грец. ischo ― затримувати, перешкоджати, иrоп ― сеча) ― неможливість випорожнення сечового міхура, незважаючи на переповнювання його сечею (затримка сечі). Ішурія може виникати при стійкому звуженні сечовипускального каналу або атонії сечового міхура.

Невідкладна допомога хворому при затримці сечі полягає в швидкому виведенні сечі з сечового міхура. Самостійному сечовипусканню можуть сприяти шум води, що тече з крана, зрошування статевих органів теплою водою, докладення за відсутності протипоказань грілки на надлобкову ділянку. Якщо ці заходи виявилися неефективними, проводять катетеризацію сечового міхура або накладення цистостоми.

Ніктурія. Для нормальної функції нирок характерне значне переважання денного діурезу над нічним (відношення денного діурезу до нічного у здорової людини складає приблизно 4:1). Ніктурія (грец. nyktos ― ніч, иrоп ― сеча) ― зміна цього співвідношення на користь нічного діурезу («нічне сечовипускання», коли більша частина сечі виділяється не вдень, а вночі). Ніктурію спостерігають при різних захворюваннях нирок, гіпертрофії передміхурової залози, нецукровому діабеті.

Ніктурія виступає одним із ранніх симптомів ниркової патології, особливо у літніх людей.

Енурез. Нерідко у хворих літнього й старечого віку ніктурія поєднується з нетриманням сечі ― енурезом (грец. епиrео ― мочуся). У літніх чоловіків енурез часто развивається при аденомі передміхурової залози.

Полакіурія. Частота сечовипускання в нормі складає 3-4 рази на добу. Полакіурія

(грец. pollakis ― багато разів, часто, иrоп ― сеча) ― прискорене сечовипускання

(понад 6-7 разів за добу). Її спостерігають при прийомі великої кількості рідини,

запаленні сечовивідних шляхів, вираженій аденомі передміхурової залози, а також при захворюваннях, що супроводжуються поліурією.

299

Дизурія (грец. dys ― префікс, що означає утруднення, порушення функції, иrоп ―

сеча) ― загальна назва розладів сечовипускання у вигляді болючості, прискореності і/або утруднення виведення сечі з сечового міхура. Дизурія виступає частим симптомом при різних запальних захворюваннях сечостатевої системи (циститі,

уретриті, пієлонефриті, туберкульозі нирки та ін.), проходженні по сечоводу каменя.

Странгурія (грец. strangos ― щось видавлюване, крапля, иrоп ― сеча) – болюче сочовипускання без інших його розладів.

Зміни густини сечі:

Густина ранішньої сечі 1,014-1,028 (30). Протягом доби густина коливається, що пояснюється функцією нирок.

Гіпостенурія (зменшення відносної густини сечі) – показник у межах 1,015-1,007,

буває при наростанні ниркової недостатності, хронічній нирковій недостатності,

нецукровому діабеті, при зменшенні набряків, після надмірного вживання рідини.

Гіперстенурія (збільшення відносної густини сечі до 1,022-1,030) ― при цукровому діабеті, накопиченні рідини в серозних порожнинах, наростанні набряків,

на ранній фазі гострого нефриту, сухоїдінні, посиленому потовиділенні, блювоті,

проносі.

Ізостенурія ― це тривале виділення сечі з густиною, що дорівнює густині первинної сечі 1,010, свідчить про важке ураження нирок, утрату ними здатності концентрувати й розбавляти сечу.

У сечі здорової людини білок відсуній. Поява білка в сечі називається протеїнурією.

Протеїнурії виникають при фільтрації білка з крові в нирки або внаслідок приєднання білка до сечі в сечовивідних шляхах. Залежно від причини розрізняють такі види протеїнурій:

A.ниркові (ренальні);

B.наднирникові;

C.позаниркові (екстраренальні).

300