Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob

Вливання

Вливання, або інфузія (лат. infusio ― вливання), ― парентеральне введення в

організм великого об'єму рідини. Внутрішньовенну краплинну інфузію виконують для відновлення об’єму циркулюючої крові (ОЦК), дезінтоксикації організму, нормалізації обмінних процесів в організмі, підтримка життєдіяльності організму. Підготовку

(заправку) системи до краплинного вливання проводять у процедурному кабінеті, а

вливання ― в палаті; при цьому хворий повинен знаходитися в зручному

(горизонтальному) положенні.

Одноразова стерильна система для внутрішньовенних крапельних вливань складається з таких елементів.

1.Крапельниця з двома трубками, що відходять від неї, ― довга трубка з крапельницею і затиском для регулювання швидкості введення рідини (у крапельниці є сітка-фільтр для попередження попадання в кровообіг крупних частинок) і коротша трубка.

2.Голки з обох сторін трубки: одна (на коротшому кінці системи) для проколювання пробки флакона з розчином, друга ― пункційна.

3.Повітровід (коротка голка з короткою трубочкою, закритою фільтром).

Увикористовуваних раніше багаторазових системах для внутрішньовенних уливань функцію повітровода виконувала довга голка, яку поміщали всередину флакона так, щоб кінець голки знаходився у флаконі над рівнем рідини.

Порядок підготовки системи для внутрішньовенного вливання:

1.Ретельно вимити руки теплою водою з милом, обробити їх спиртом.

2.Обробити металеву кришку флакона стерильною ватяною кулькою, змоченою в спирті, і зняти її стерильним пінцетом; гумову пробку обробити стерильною кулькою,

змоченою 70% розчином спирту.

3.Розкрити пакувальний пакет і розпакувати систему.

4.Увести голку повітровода до упору в пробку флакона, вільний кінець короткої трубки повітровода розташувати уздовж флакона так, щоб її кінець був на рівні дна

231

флакона, і закріпити аптечною гумкою або медичним пластирем.

5.Увести голку для проколювання пробки у флакон до упору; флакон перевернути й закріпити на спеціальному штативі.

6.Повернути крапельницю в горизонтальне положення (паралельно підлозі), відкрити затиск і заповнити крапельницю до половини об'єму.

7.Закрити затиск і повернути крапельницю в початкове (вертикальне) положення; при цьому фільтр крапельниці повинен бути повністю закритий рідиною для переливання.

8.Щоб заповнити розчином усю систему, відкрити затиск і поволі заповнити всю систему до повного витіснення повітря в трубці і появи крапель з голки для ін'єкції;

затиск закрити.

9.Щоб витіснити з системи бульбашки повітря, що залишилися в ній, кінець трубки з канюлею для голки потримати вище переверненого флакона, злегка постукуючи по стінці трубки, поки бульбашки не відокремляться від стінки і не вийдуть через зовнішній отвір трубки.

10.Підготувати стерильний лоток, помістивши в нього ватяні кульки, змочені спиртом,

стерильну серветку; підготувати 2-3 смужки вузького лейкопластиру завдовжки 4-5 см

(для фіксації трубки й голки до руки пацієнта).

11.Після венепункції слід зняти або відкрити затиск, спостерігаючи протягом декількох хвилин, чи не з'являться навколо вени припухлість і болючість.

Припухлість тканин, що утворюється навколо місця ін'єкції, свідчить про попадання в них рідини. У цьому випадку слід негайно припинити інфузію та почати внутрішньовенне вливання в другу вену, використовуючи нову стерильну голку.

12.При вдалій венепункції потрібно відрегулювати швидкість інфузії (число крапель у хвилину) за призначенням лікаря. Число крапель у 1 хвилину залежить від типу системи й указується на упаковці в одноразовій системі для внутрішньовенного введення.

13.Голку зафіксувати до шкіри лейкопластирем і закрити голку зверху стерильною салфеткою.

232

14.Для запобігання попаданню повітря у вену введення розчину слід припинити в той момент, коли у флаконі ще залишилася невелика кількість рідини.

15.Витягнути голку, розібрати систему.

16.Зняти рукавички, вимити руки.

Правила виписування та зберігання лікарських засобів

Процедура виписування й отримання лікарських коштів відділеннями лікувально-профілактичної установи складається з таких етапів.

Вибірка призначень лікаря з історії хвороби. Щодня палатна медсестра робить вибірку призначень лікаря з історії хвороби (листа призначень) і перевіряє наявність лікарських засобів на посту. За відсутності або недостатної кількості необхідних препаратів медсестра оформляє письмову вимогу старшій медсестрі на ліки,

які необхідно замовити в аптеці. Виписування ліків у відділенні здійснює старша медсестра у відповідності з потребою відділення за письмовими заявками палатних медсестер на бланках-вимогах.

Складання вимоги на лікарські засоби. Старша медсестра оформляє бланки-

вимоги в аптеку, у яких обов'язково вказує повне найменування лікарських засобів, їх фасування, лікарську форму, дозування, упаковку й кількість препаратів. При оформленні заявки на отруйні, наркотичні речовини й усі засоби, що підлягають обліку, необхідно вказувати номер історії хвороби, прізвище, ім'я, по батькові хворих,

їх діагнози й способи введення препаратів.

Заявку на препарати загальної групи виписують українською мовою у двох екземплярах: перший залишається в аптеці, другий повертається у відділення при відпусканні ліків. Бланк-вимогу завіряє завідувач відділення. Заявки на лікарські засоби, що підлягають наочно-кількісному обліку, виписують на окремих вимогах із печаткою установи й завіряють підписом головного лікаря.

Вимоги на отруйні й наркотичні засоби виписують латинською мовою в трьох екземплярах і завіряють підписом головного лікаря й печаткою установи.

233

Отримання лікарських засобів із аптеки. Старша медсестра щодня одержує з аптеки лікарські засоби. Лікарські форми, що вимагають приготування, видаються наступного дня після заявки. При отриманні замовлених лікарських препаратів старша медсестра зобов'язана перевірити їх зовнішній вигляд, дозування, дату виготовлення,

герметичність упаковки. На упаковці приготованих лікарських форм повинен стояти підпис фармацевта, що їх готував.

Правила зберігання лікарських засобів

Відповідальність за зберігання й використання ліків, а також за порядок на місцях зберігання, дотримання правил видачі й призначення ліків несе завідувач відділення. Принцип зберігання лікарських засобів полягає в суворому розподілі їх на три групи.

1.Список А ― отруйні й наркотичні речовини.

2.Список Б ― сильнодіючі препарати.

3.Загальний список.

Усередині кожної групи всі лікарські засоби сортують із урахуванням методу їх застосування (внутрішні, парентеральні, зовнішні, очні краплі й ін.).

Лікарські засоби для зовнішнього та внутрішнього застосування зберігають на посту медсестри в спеціальній шафі, у якій передбачено декілька полиць, що замикаються на ключ. Лікарські препарати для внутрішнього й зовнішнього застосування повинні зберігатися на різних полицях.

Лікарські засоби для парентерального введення зберігають у процедурному кабінеті в скляній шафі.

Сильнодіючі, наркотичні, легкозаймисті й дефіцитні лікарські засоби зберігають

в окремому сейфі.

Існує особливість зберігання лікарських засобів залежно від їх форми та властивостей. Так, лікарські препарати, що розкладаються при світлі, зберігають у темних флаконах у захищеному від світла місці. Вакцини, сироватки, мазі, свічки,

швидкопсувні медикаменти (відвари, мікстури) зберігають у холодильнику. Ліки, що

234

сильно пахнуть, також слід зберігати окремо від інших лікарських засобів.

Правила зберігання та використання отруйних і наркотичних лікарських

засобів

Отруйні та наркотичні лікарські засоби зберігають у сейфах або залізних шафах.

На внутрішній стороні дверець шафи (сейфа) роблять напис «Група А» і поміщають перелік отруйних і наркотичних засобів із вказівкою вищих разових і добових доз.

Запаси отруйних засобів не повинні перевищувати 5-денної, а наркотичних засобів ―

3-денної потреби.

Для надання екстреної допомоги у вечірній і нічний час за життєвими показаннями дозволяють створювати в приймальних відділеннях стаціонарів 5-денний резерв наркотичних засобів. Указаний резерв може бути використаний з дозволу відповідального чергового лікаря у всіх підрозділах стаціонару.

Застосування наркотичних засобів за призначенням лікаря проводить процедурна або палатна медична сестра в присутності лікаря. В історії хвороби й листі призначень обов’язково відзначають дату й час ін'єкції, ставлять підписи лікар і медсестра, що робила ін'єкцію.

Лікарські наркотичні засоби підлягають наочно-кількісному обліку в журналах,

які повинні бути прошнуровані, пронумеровані, підписані заступником головного лікаря з лікувальної частини, й скріпляють печаткою лікувальної установи. Ключі від залізних шаф або сейфа зберігаються тільки в осіб, відповідальних за зберігання й витрату наркотичних засобів, призначених наказом по лікувально-профілактичній установі. Ці особи мають допуск для роботи з наркотичними засобами. У місцях зберігання препаратів і на постах медичних сестер повинні бути розміщені таблиці вищих разових і добових доз отруйних і наркотичних засобів, а також таблиці протиотрут.

За порушення правил зберігання й розкрадання отруйних, наркотичних і сильнодіючих лікарських засобів медичний персонал несе кримінальну відповідальність.

235

РОЗДІЛ 14.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ ІЗ ПАТОЛОГІЄЮ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Пульмонологією (лат. pulmo ― легеня; грец. logos ― навчання) називають розділ внутрішніх хвороб, що вивчає патологію органів дихання та розробляє методи профілактики, діагностіки й лікування захворювань дихальної системи.

Спостереження й догляд за хворими з патологією органів дихання слід проводити у двох напрямах.

Загальні заходи ― заходи щодо спостереження й догляду, що потребують пацієнти з будь-якими захворюваннями різних органів і систем: спостереження за загальним станом хворого, термометрія, спостереження за пульсом і АТ,

заповнення температурного листа, забезпечення особистої гігієни хворого,

подача судна та ін.

Спеціальні заходи ― заходи щодо спостереження й догляду, направлені на допомогу хворим із симптомами, характерними для захворювань органів дихання, ― задишкою, кашлем, кровохарканням, болем та ін.

Коротка інформація про фізіологічні особливості дихальної системи

Основні функції органів дихання ― постачання організму киснем і виведення з нього вуглекислого газу. Крім того, органи дихання беруть участь у складних метаболічних процесах, інактівації та виробленні біологічно активних речовин, жирних кислот, ліпідів та ін.

Процес газообміну складається із зовнішнього та внутрішнього (тканинного)

дихання. Зовнішнє дихання здійснюється шляхом газообміну між легеневим і атмосферним повітрям і легеневим повітрям і кров'ю. У незначній мірі (1-2%)

газообмін здійснюється через шкіру й травний тракт, але головним чином він відбувається в альвеолах. Діаметр кожної альвеоли складає 0,2-0,3 мм; всього їх налічують більше 800 млн. у легенях однієї людини. Загальна площа альвеол у середньому складає близько 100 м2.

236

Дихання регулюється гуморальними і рефлекторними чинниками шляхом дії на дихальний центр, розташований у довгастому мозку на дні IV шлуночка. Безпосереднім подразником дихального центру виступає підвищення вмісту в крові СО2 й продуктів обміну (молочної кислоти та ін.). При гіпоксії мозку (зменшенні вмісту О2 в структурах головного мозку) збудливість дихального центру знижується аж до припинення його діяльності. Рефлекторні подразники впливають на дихальний центр через рецептори легень і дихальних шляхів, шкіри, черевних органів і судин. Наприклад, різке роздратування шкірних покривів холодною водою може рефлекторно викликати збудження дихального центру.

Легенева вентиляція здійснюється завдяки вдиху й видиху ― ритмічним рухам грудної клітки.

• Внаслідок збудження дихального центру рухові імпульси передаються м'язам грудної клітки й діафрагмі. М'язи грудної клітки скорочуються, діафрагма опускається,

грудна порожнина розширюється; при цьому створюється негативний тиск у плевральній порожнині. Легені розтягуються, альвеоли розширюються й атмосферне повітря внаслідок різниці тиску поступає в легені. Таким чином, вдих ― активний процес, що відбувається при скороченні дихальних м'язів.

• Коли скорочення дихальних м'язів змінюється розслабленням, грудна клітка спадається, діафрагма піднімається, легені через свою еластичність також спадаються.

Тиск повітря в альвеолах стає вище атмосферного, і повітря витісняється з легень.

Таким чином, видих відбувається пасивно, при розслабленні дихальних м'язів.

У здорової людини частота дихальних рухів (ЧДР) коливається від 16 до 20 за 1

хвилину. При спокійному диханні людина за один дихальний рух в середньому вдихає і видихає по 500 см3 повітря.

Частота дихання залежить від віку, статі, положення тіла. Збільшення частоти дихання спостерігається при фізичному навантаженні, нервовому збудженні.

Зменшується частота дихання під час сну, в горизонтальному положенні людини.

Підрахунок ЧДР слід проводити непомітно для хворого. Для цього беруть руку

237

хворого неначе з метою визначення пульсу і непомітно для хворого підраховують ЧДР.

Результати підрахунку ЧДР необхідно щодня відзначати в температурному листі у вигляді точок синього кольору, які при з'єднанні утворюють криву частоти дихання. У

нормі дихання ритмічне, средньої глибини.

Розрізняють три фізіологічні типи дихання.

1.Грудний тип ― дихання здійснюється в основному за рахунок скорочення міжреберних м'язів; помітне розширення грудної клітки при вдиху. Грудний тип дихання характерний переважно для жінок.

2.Черевний тип ― дихальні рухи здійснюються в основному за рахунок діафрагми;

помітно зсув черевної стінки вперед при вдиху. Черевний тип дихання спостерігають частіше в чоловіків.

3. Змішаний тип дихання частіше спостерігають у осіб літнього віку.

Деякі фізіологічні показники зовнішнього дихання

І. Легеневі об’єми і ємності

1.Дихальний об’єм (ДО) ― об’єм вдихуваного та видихуваного повітря, при нормальному диханні складає від 300 до 900 мл. Середнє значення показника –

500 мл.

2.Резервний об’єм вдиху (РОвд) ― це 1500-2000 мл пвітря, яке людина може вдихнути, якщо після звичайного робить максимальний вдих.

3.Резервний об’єм видиху (РОвид) ― це 1500-2000 мл пвітря, яке людина може видихнути максимально після нормального видиху.

4.Залишковий об’єм (ЗО) ― це 1000-1500 мл повітря, що залишається в легенях після максимального видиху.

5.Об’єм дихального мертвого простору (ОДМП) ― це об’єм повітря (140-150 мл),

у якому не відбувається обмін газів між повітрям і кров’ю легеневих капілярів.

6.Загальна ємність легень (ЗЄЛ) – складається з суми дихального, резервних

(вдих, видих) і залишкового об’ємів і дорівнює 5000-6000 мл.

7.Життєва ємність легень (ЖЄЛ) – дорівнює сумі резервних об’ємів вдиху +

238

дихальний об’єм (у середньому 3700 мл, коливання в межах 2000-5500 мл). Вона становить те повітря, яке людина здатна видихнути при найглибшому видиху після максимального вдиху. Відхилення від необхідної ЖЄЛ (визначаються за спеціальними таблицями) не повинне виходити за межі 1-15%.

8.Ємність вдиху – (Євд) ― об’єм повітря, який можна вдихнути після спокійного видиху (сума резервного об’єму вдиху і дихального об’єму), складає 65-75%

ЖЄЛ.

9.Функціональна залишкова ємність легень (ФЗЄЛ) ― об’єм повітря, що залишається в легенях після спокійного видиху (сума резервного об’єму та залишкового об’єму легень). Необхідне співвідношення функціональної

залишкової ємності легень складає близько 50%.

ІІ. Вентиляція легень.

1.Частота дихання за 1 хилину – у дорослих людей у стані спокою перебуває в межех 16-20.

2.Хвилинний об’єм дихання (ХОД) визначається множенням дихального об’єму на частоту дихання (середнє значення 5000 мл, межі коливання 4000-8000 мл). Цей показник визначається на спірограмах.

3.Максимальна вентиляція легень (МВЛ) – кількість повітря, що може провентилюватися легенями при максимальній напрузі дихальної системи.

Визначається спірометрією при максимально глибокому диханні з частотою близько 50 за 1 хвилину (в нормі = 80-200 л/хв). Належна МВЛ = ЖЄЛ х 35.

4.Дифузійна здатність легень (ДЗЛ) – здатність мембрани, що відділяє повітря легеневих альвеол від крові легеневих капілярів, забезпечувати певну швидкість дифузії кисню за градієнтом різниці тиску цього газу в альвеолярному повітрі й крові капілярів. Тобто це кількість кисню, що транспортується через легеневу мембрану протягом 1 хв. на кожний мілілітр різниці тиску цього газу між альвеолярним повітрям і кров’ю легеневих капілярів. У нормі складає 15-35

мл/хв/мм.рт.ст.

239

ІІІ. Показники бронхіальної прохідності.

1.Форсована життєва ємність легень (ФЖЄЛ). Складає в нормі 89-92% ЖЄЛ.

Можна розрахувати об’єм повітря за 0,75 сек, першу секунду (проба Тіфно, у

нормі дорівнює 82,7% ЖЄЛ), 2 сек (проба Вотчала, у нормі дорівнює 94%

ЖЄЛ), 3 сек (проба Комро, у нормі дорівнює 97% ЖЄЛ). Зменшення цих трьох показників свідчить про порушення бронхіальної прохідності (синдром бронхіальної обструкції).

ІV. Показники легеневого газообміну.

1. Газовий склад крові (артеріальної і венозної) може бути визначений за допомогою апарата Ван-Слайка або оксигемограф. Насичення артеріальної крові О2 в нормі складає 95-97% і виражається шляхом відношення фактичного вмісту О2 в артерільній крові (об.%) до кисневої ємності пацієнта. Вміст СО2 40-46 об.% ― в апртеріальній і 45-52 об.% у венозній крові. Насичення крові О2 називається

гіпоксемією, а надлишок вмісту СО2 – гіперкапнією.

Для визначення прихованої дихальної недостатності використовують проби з дозованим фізичним навантаженням, затримкою дихання, кисневим і вентиляційним індексом Гарісона.

Показники із затримкою дихання (апное) – визначення тривалості затримки дихання на вдиху (Штанге) і видиху (Генча, Сарбазе) за допомогою секундоміра.

Затримка на вдиху більше 60 сек. і на видиху 40 сек. розцінюється як нормальна.

Величини нижче – патологіні.

Киснева проба – запис спірограми з переключенням вентиляції повітря на дихання сумішами, багатими киснем (50-90%) ґрунтується на тому, що поглинання кисню збільшується при його недостачі в організмі.

Вентиляційний індекс Гарісона – визначення відношення ХОД після 2 хв навантаження через 5 хв відпочинку після навантаження до фактичної ЖЄЛ (мл). У

нормі знадодиться в межах 18-19. Вищі показники ВІ свідчать про приховану дихальну недостатність.

240