Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob
.pdfсечі з середньої порції в стерильну пробірку і негайно закрити її пробкою.
Збір добової сечі: вранці о 8 год хворий повинен помочитися в унітаз, потім збирати сечу в градуйовану ємність або трилітрову банку протягом доби до
8 год. ранку наступного дня включно. Якщо планується аналіз добової сечі на глюкозу, білок та ін., після збору сечі медична сестра вимірює загальну кількість сечі і вказує її в направленні, потім ретельно розмішує дерев'яною паличкою всю сечу і відливає у флакон 100-150 мл сечі для лабораторії.
Дослідження харкотиння
Харкотиння є патологічним секретом, що виділяється з дихальних шляхів при кашлі. Дослідження харкотиння має велике діагностичне значення.
Розрізняють такі основні методи дослідження харкотиння.
1.Загальний аналіз харкотиння:
визначають кількість, колір, запах, консистенцію, характер харкотиння;
проводять мікроскопічне дослідження харкотиння з метою виявлення скупчення клітинних елементів, кристалів Шарко-Лейдена, еластичних волокон, спіралей Куршмана, елементів новоутворень (атипових клітин) та ін.; Кристали Шарко-
Лейдена - утворення з білкових продуктів у результаті розпаду еозинофілів. Виявлення їх у харкотинні характерне для бронхіальної астми. Спіралі Куршмана - утворення,
що складаються зі слизу, найчастіше виявляються при бронхіальній астмі.
здійснюють хімічний аналіз для визначення білка і його кількості, визначення білірубіну.
2.Бактеріологічне дослідження харкотиння:
виявлення в харкотинні мікрофлори і визначення її чутливості до антибіотиків;
аналіз харкотиння на наявність мікобактерій туберкульозу.
Щоб зібрати харкотиння, хворий повинен о 8 год ранку натщесерце почистити
зуби і ретельно прополоскати рот кип'яченою водою. Потім він повинен зробити декілька глибоких вдихів або дочекатись позиву на кашель, після чого відкашляти харкотиння (в об'ємі 3-5 мл) у наперед видану йому чисту суху градуйовану банку і
201
закрити її кришкою. Для збору мокроти з метою бактеріологичного дослідження видають стерильну ємність; у цьому випадку потрібно попередити хворого, щоб він не торкався країв посуду руками або ротом. Після збору харкотиння пацієнту слід залишити ємність із харкотинням у санітарній кімнаті в спеціальному ящику. При зборі харкотиння на атипові клітини медична сестра повинна негайно доставити матеріал у лабораторію, оскільки пухлинні клітини швидко руйнуються.
Дослідження калу
Дослідження калу - важлива складова частина обстеження пацієнтів, особливо із захворюваннями ШКТ. Правильність результатів дослідження калу багато в чому залежить від грамотної підготовки хворого.
Розрізняють такі основні методи дослідження калу.
1.Копрологічне дослідження (греч. kopros - кал) - вивчають перетравлювальну здатність різних відділів травного тракту:
визначають колір, щільність (консистенцію), оформлення, запах, реакцію (pH) і
наявність видимих домішок (залишки харчових продуктів, гній, кров, слиз,
конкременти, гельмінти);
проводять мікроскопічне дослідження калу, що дозволяє виявити залишки білкової (м'язові і сполучні волокна), вуглеводної (рослинна клітковина і крохмаль) і жирної (нейтральний жир, жирні кислоти, мило) їжі, клітинні елементи (лейкоцити, еритроцити, макрофаги, кишковий епітелій, клітини злоякісних пухлин), кристалічні утворення (трипельфосфати, оксалати кальцію,
кристали холестерину, Шарко-Лейдена, гематоідіну), слиз;
здійснюють хімічний аналіз на визначення пігментів крові, стеркобіліну, аміаку і амінокислот, розчинного слизу.
2.Аналіз калу на приховану кров - реакції Грегерсена, Вебера.
3.Аналіз калу на наявність яєць простіших і гельмінтів.
4.Бактеріологічне дослідження для виявлення збудника інфекційного захворювання кишківника.
202
Підготовка пацієнта для здачі калу складається з таких етапів:
Відміна медикаментів: за 2-3 дні до дослідження хворому слід відмінити лікарські засоби, домішки яких можуть впливати на зовнішній вигляд калових мас, перешкодити мікроскопічному дослідженню і підсилити перистальтику кишківника. До таких препаратів відносять препарати вісмуту, заліза, барію сульфат, пілокарпін, ефедрин, неостигміна метилсульфат, активоване вугілля,
послаблюючі засоби, а також препарати, що вводяться в ректальних свічках,
приготовлених на жировій основі. Не застосовують також олійні клізми.
Корекція харчового режиму: при копрологічному дослідженні хворому за 5 днів до здачі калу призначають пробну дієту, що містить точно дозований набір
продуктів.
- Звичайно застосовують дієту Шмідта (2250 ккал) і/або дієту Певзнера (3250
ккал). Дієта Шмідта - щадна, в її склад входять вівсяна каша, нежирне м'ясо,
картопляне пюре, яйце, пшеничний хліб і напої (молоко, чай, какао). Дієта Певзнера розроблена за принципом максимального для здорової людини харчового навантаження, в її склад входять підсмажене м'ясо, гречана і рисова каші, смажена картопля, салати, квашена капуста, масло, житній і пшеничний хліб, свіжі фрукти,
компот. За допомогою цих дієт легше виявити ступінь засвоєння їжі (ступінь недостатності травлення). Наприклад, при пробній дієті Шмідта у здорової людини харчові залишки в калі не виявляють, при дієті Певзнера ж виявляють велику кількість неперетравленої клітковини і невелику кількість м'язових волокон.
- При аналізі калу на приховану кров хворому за 3 дні до здачі калу призначають молочно-рослинну дієту і виключають залізовмісні продукти (м'ясо,
печінку, рибу, яйця, томати, зелені овочі, гречану кашу), оскільки вони можуть виступати каталізаторами в реакціях, застосованих для виявлення крові. Щоб уникнути отримання хибнопозитивного результату необхідно переконатися у відсутності у хворого кровоточивості ясен, носових кровотеч і кровохаркання; хворому забороняється чистити зуби.
203
Безпосередня підготовка пацієнта до дослідження:
1.Хворому видають чистий сухий скляний флакон (можна з-під пеніциліну) з пробкою і смужкою лейкопластиря, скляну або дерев'яну паличку. Необхідно навчити хворого техніки збору калу, слід пояснити, що він повинен спорожнити кишківник у судно (без води). Відразу після дефекації хворий повинен узяти паличкою з декількох різних ділянок випорожнень 5-10 г калу, помістити зібрані фекалії у флакон, який відразу слід закрити кришкою, закріпивши її смужкою лейкопластиря, і разом із направленням залишити в санітарній кімнаті в спеціально відведеному для цього місці.
2.При аналізі калу на приховану кров, якщо ясна хворого кровоточать, необхідно запропонувати йому за 2-3 дні до дослідження не чистити зуби щіткою і рекомендувати полоскати рот 3% розчином питної соди.
3.Для бактеріологічного дослідження калу хворому видають стерильну пробірку з консервантом.
4.Використані скляні палички замочують на 2 год. в дезинфікуючому розчині
(наприклад, в 3% розчині хлораміну Б або 3% розчині хлорного вапна). Дерев'яні палички спалюють.
5. Кал слід доставити в лабораторію протягом 8 год після збору (в умовах стаціонару -
протягом 1 год). Досліджують кал не пізніше 8-12 год після його виділення, а до цього його зберігають при температурі від 3 до 5 0С. Найбільш точне уявлення про функціональний стан травного тракту дає триразове дослідження фекалій.
204
РОЗДІЛ 13.
ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ
Медикаментозна терапія є найважливішою складовою частиною лікувального
процесу.
Розрізняють такі методи введення лікарських засобів:
1.Зовнішній метод:
на шкіру;
у вуха;
на кон'юнктиву очей, слизову оболонку носової порожнини і піхви.
2.Ентеральний метод:
всередину через рот (per os);
під язик (sub lingua);
за щоку (trans bucca);
через пряму кишку (per rectum).
3.Інгаляційний метод ― через дихальні шляхи.
4.Парентеральний метод:
внутрішньошкірно;
підшкірно;
внутрішньом'язово;
внутрішньовенно;
внутрішньоартеріально;
у порожнини;
внутрішньокістково;
у субарахноїдальний простір.
205
Загальні правила застосування лікарських засобів
Медична сестра без відома лікаря не має права призначати або замінювати одні ліки на інші. У випадку, якщо лікарський препарат виданий хворому помилково або перевищена його доза, медсестра зобов'язана негайно інформувати про це лікаря.
Правила видачі (введення) хворим лікарських препаратів.
Перш ніж дати пацієнту ліки, необхідно ретельно вимити руки, уважно прочитати надпис на етикетці, перевірити термін придатності, призначену дозу, потім проконтролювати прийом пацієнтом лікарського препарату (він повинен прийняти ліки в присутності медсестри). Коли хворий прийняв ліки, слід зазначити в історії хвороби (листі призначення) дату і час, назву ліків, їх дозу і метод введення.
Якщо лікарський препарат призначений для прийому кілька разів у день, з метою підтримання постійної концентрації його в крові слід дотримувати правильні тимчасові інтеравали. Наприклад, якщо пацієнту призначений ампіцилін 4 рази на добу, необхідно забезпечити його введення кожні 6 год.
Лікарські препарати, призначені для прийому натщесерце, потрібно роздати вранці за 30-60 хв до сніданку. Якщо лікар рекомендував приймати ліки до їжі,
хворий винен отримати їх за 15 хв до їди. Ліки, призначені під час їжі, пацієнт приймає з їжею. Ліки, призначені після їжі, хворий повинен випити через 15-20
хв після їди. Снодійні лікарські препарати видають пацієнтам за 30 хв до сну. Ряд препаратів (наприклад, таблетки нітрогліцерину) повинні постійно знаходитися у хворого на руках.
При виконанні ін'єкції необхідно ретельно вимити і обробити дезінфікуючим розчином руки, дотримувати правила асептики (надіти стерильні рукавички і маску), перевірити надпис на етикетці, перевірити термін придатності,
проставити дату розкриття на стерильному флаконі. Після введення препарату слід зазначити в історії хвороби (листі призначень) дату і час, назву ліків, їх дозу і спосіб уведення.
206
Зберігати ліки слід тільки в упаковці, відпущеній з аптеки. Не можна переливати розчини в інший посуд, перекладати таблетки, порошки в інші пакети, робити свої надписи на упаковці ліків; необхідно зберігати ліки на окремих полицях
(стерильні, внутрішні, зовнішні, група А).
При появі у пацієнта симптомів анафілактичного шоку
ТЕРМІНОВО:
1.викликати лікаря через черговий персонал;
2.укласти пацієнта і підняти нижні кінцівки;
3.у разі проведення підшкірної ін'єкції накласти джгут на кінцівку вище за місце ін'єкції і негайно ввести в місце ін'єкції 0,15-0,5 мл 0,1% розчину епінефрину або
2 мл никетаміду;
4.внутрішньом'язово ввести 2 мл 2,5% розчину прометазіну (або 2 мл 2% розчину хлоропіраміну, або 2 мл 1% розчину дифенгидраміну);
5.при внутрішньовенній ін'єкції терміново припинити введення лікарського засобу і, не виймаючи голки, ввести в неї іншим шприцом 2-3 мл прометазину
(хлоропіраміну, дифенгидраміну), розведеного в 0,9% розчині натрію хлориду;
6.обкласти пацієнта грілками;
7.зміряти АТ;
8.забезпечити хворому подачу киснево-повітряної суміші (за відсутності централізованої подачі кисню ― за допомогою кисневої подушки);
9.постійно спостерігати за хворим до приходу лікаря.
Якщо у хворого розвинулася зупинка серця, дихання, потрібно терміново викликати через персонал реанімаційну бригаду і негайно почати непрямий (закритий) масаж серця і штучне дихання. Слід пам'ятати, що від моменту зупинки серця до розвитку необоротних змін у головному мозку проходить всього 4-6 хв.
Медична сестра повинна знати і вміти роз'яснити хворому зміни ефекту лікарської терапії під впливом різних чинників ― таких, як дотримання певного режиму, дієти,
прийом алкоголю та ін. Прийом лікарських засобів у поєднанні з алкоголем викликає
207
небажані побічні ефекти.
Зовнішнє застосування лікарських засобів
Зовнішнє застосування лікарських препаратів розраховане в основному на їх місцеву дію. Через непошкоджену шкіру всмоктуються тільки жиророзчинні речовини,
в основному через вивідні протоки сальних залоз і волосяних фолікулів.
Нашкірне застосування ліків
На шкіру наносять ліки у формі мазей, емульсій, розчинів, настоянок, присипок,
паст. Існує декілька способів нанесення лікарського препарату на шкіру.
Змазування (широко застосовують при захворюваннях шкіри). Ватяний тампон змочують у необхідній кількості препарату і наносять на шкіру пацієнта подовжніми рухами у напрямку росту волосся.
Втирання (введення через шкіру рідин і мазей). Проводять на ділянках шкіри з невеликою товщиною і слабо вираженим волосяним покривом (згинальна поверхня передпліччя, задня поверхня стегон, бічні поверхні грудної клітки).
Необхідну кількість лікарського препарату наносять на шкіру і втирають легкими круговими рухами доти, поки шкіра не стане сухою.
Накладання пластиру (у якому мазева основа густої консистенції, що містить лікарську речовину, покрита водонепроникною марлею). Перед накладанням пластиру на відповідній ділянці тіла збривають волосся, а шкіру знежирюють
70% розчином спирту.
Припудрювання і присипання застосовують для підсушування шкіри при
попрілості, пітливості.
Ліки слід наносити завжди на чисту шкіру, чистими інструментами й ретельно вимитими руками. Для дезінфекції або надання рефлекторної дії (наприклад, при нанесенні так званої йодної сіточки) шкіру змащують настоянкою йоду або 70%
розчином спирту. Для цього беруть стерильну паличку з ватяним тампоном, змочують йодом і змащують шкіру. Коли змочують вату, не можна занурювати паличку у флакон
208
з йодом, потрібно відлити невелику кількість настоянки йоду в плоску посудину щоб уникнути забруднення всього вмісту флакона пластівцями вати. Не можна довго зберігати настоянку йоду в посуді з нещільно закритою пробкою, оскільки при такому зберіганні концентрація йоду може підвищуватися за рахунок випаровування спирту, а
змазування концентрованою настоянкою йоду ніжних ділянок шкіри може викликати опік.
Місцеве застосування ліків на кон'юнктиву очей
При лікуванні захворювань ока застосовують розчини різних лікарських речовин і мазі. Мета застосування ― місцева дія. Необхідно з обережністю підбирати дозу лікарського засобу, оскільки кон'юнктива дуже добре всмоктує ліки. Закапування ліків у око проводять піпеткою. Для цього відтягують нижню повіку і наносять краплю на слизову оболонку ближче до зовнішнього кута ока, щоб розчин рівномірно розподілився по кон'юнктиві. Очну мазь спеціальною скляною лопаткою вносять у щілину між кон'юнктивою й очним яблуком біля зовнішнього кута ока.
Інтраназальне застосування
У ніс (інтраназально) застосовують ліки у вигляді порошків, парів (пари нашатирного спирту), розчинів і мазей. Вони надають місцеву, резорбтивну і рефлекторну дію. Всмоктування через слизову оболонку носа відбувається дуже швидко. Порошки втягуються в ніс струменем вдихуваного повітря: закривши одну ніздрю, порошок вдихують через іншу. Краплі вводять піпеткою, при цьому голова хворого повинна бути закинена назад. Мазь уносять скляною лопаткою. Змазування проводить лікар ватяним тампоном, накрученим на зонд. Після змазування тампон викидають, а зонд стерилізують у дезінфікуючому розчині. В останній час для інтраназального введення застосовують спеціальні розпилювачі-дозатори, у яких лікарські речовини знаходяться у вигляді розчинів або суспензій із додаванням речовин, що підвищують в'язкість, для уповільнення евакуації ліків із носової порожнини.
209
Введення ліків у вуха
У вуха ліки закапують піпеткою. Олійні розчини лікарських речовин слід підігріти до температури тіла. При закапуванні в правий зовнішній слуховий прохід хворий лягає на лівий бік або нахиляє голову вліво, якщо закапують у лівий зовнішній слуховий прохід ― навпаки. Після введення ліків зовнішній слуховий прохід закривають ватяним тампоном.
Введення ліків у піхву
При лікуванні жіночих статевих органів лікарські засоби вводять у піхву у вигляді кульок, основу яких складає олія какао, у вигляді ватяно-марлевих тампонів,
просочених різними рідинами й оліями, порошків (присипок), розчинів для змазування й спринцювання. Дія медикаментів переважно місцева, оскільки через непошкоджену слизову оболонку піхви всмоктування незначне. Спринцювання проводять за допомогою кружки Есмарха (зі спеціальним вагінальним наконечником) або гумової груші; при цьому під таз хворого підкладають судно. Для спринцювання застосовують теплі розчини ліків за призначенням лікаря.
Ентеральне введення лікарських засобів
Усередину (ентерально, через ШКТ) ліки вводять через рот (per os, пероральний),
через пряму кишку (per rectum, ректально), закладаючи за щоку (trans bucca,
трансбукально) і під язик (sub lingua, сублінгвально).
Пероральне введення ліків
Введення ліків через рот (per os) ― найбільш частий метод, який дозволяє вводити ліки в найрізноманітніших формах і в нестерильному вигляді. При прийомі всередину лікарський препарат всмоктується переважно в тонкій кишці, через систему ворітної вени поступає в печінку і потім у загальний кровотік. Залежно від складу препарату і його властивостей терапевтична концентрація лікарської речовини при такому методі введення досягається в середньому через 30-90 хв після прийому.
Недоліки перорального методу введення лікарських препаратів такі:
1. Повільне надходження ліків у системний кровотік (залежно від наповнення шлунку,
210