Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob

― вміст шлунку й дванадцятипалої кишки, жовч, бронхіальний вміст.

Тканини органів, отримані методом біопсії ― тканини печінки, нирок, селезінки,

кісткового мозку; вміст кіст, пухлин, залоз.

Біопсія (біо- + грец. opsis ― зір) ― прижиттєве взяття невеликого об'єму тканини для мікроскопічного дослідження з діагностичною метою.

Палатна медична сестра робить вибірку призначень з історії хвороби (з листа призначень) і записує необхідні лабораторні аналізи в журнал обліку аналізів. Після отримання біологічного матеріалу (сечі, калу, мокроти та ін.) вона повинна організувати своєчасну його доставку в лабораторію, оформивши направлення. У

направленні повинні бути вказані відділення, номер палати, прізвище, ім'я, по батькові пацієнта, його діагноз, дата й час забору проб і прізвище медичної сестри, що проводила відбір матеріалу. Кров із пальця бере лаборант у відповідних умовах, кров із вени ― процедурна медична сестра.

Правильність результатів лабораторного дослідження забезпечується ретельним дотриманням вимог до техніки забору біологічного матеріалу, що залежить не тільки від грамотних дій медичної сестри, але й від її вміння налагодити контакт із пацієнтом,

належним чином проінструктувати його про порядок взяття матеріалу. Якщо хворому важко запам'ятати й відразу виконати вказівки, слід зробити для нього короткий зрозумілий запис.

Щоб уникнути ризик інфікування вірусною і бактеріальною інфекціями, що передаються через кров та інші біологічні матеріали, слід дотримуватися таких заходів:

уникати безпосереднього контакту з біологічним матеріалом ― працювати тільки в гумових рукавичках;

акуратно поводитися з лабораторним посудом, а у разі його пошкодження обережно прибрати осколки скла;

ретельно дезінфікувати ємності, використовувані в процесі забору біологічного матеріалу ― лабораторний посуд, судна й сечоприймачі та ін.;

перед зливом у каналізацію знезаражувати виділення пацієнтів.

191

Якщо медичній сестрі все ж таки потрапив на шкіру біологічний матеріал пацієнта,

слід негайно обробити контактні ділянки 70% розчином спирту, протираючи змоченим тампоном шкіру протягом 2 хв, через 5 хв необхідно обполоснути шкіру проточною водою.

Дослідження крові

При дослідженні крові необхідно пам'ятати, що всі процеси життєдіяльності піддаються значним варіаціям під впливом зовнішніх чинників, таких як зміна часу доби і року, їда, зміна сонячної активності. Біохімічний склад біологічних рідин схильний до індивідуальних коливань у різних людей, відображаючи вплив статі, віку,

характеру харчування, способу життя. Морфологічний склад крові також коливається протягом доби. Тому здійснювати забір крові доцільно в один і той же час ― вранці натщесерце.

Медична сестра напередодні дослідження повинна попередити хворого про забір крові й роз'яснити, що кров беруть натщесерце, до прийому лікарських засобів, а на вечерю не слід уживати жирну їжу.

При заборі крові з вени час накладення джгута повинен бути по можливості мінімальним,

оскільки тривалий стаз крові підвищує вміст загального білка і його фракцій, кальцію, калію та інших компонентів.

Залежно від мети дослідження забір крові для лабораторного аналізу здійснюють із пальця (капілярна кров) і з вени (венозна кров).

• Кров із пальця бере лаборант; цей аналіз необхідний для кількісного та якісного вивчення формених елементів крові (еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів),

визначення кількості в крові гемоглобіну й швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ).

Такий аналіз називають загальним аналізом крові або загальноклінічним дослідженням крові. Крім того, у ряді випадків із пальця беруть кров для визначення вмісту в крові глюкози, а також здатності згущуватися крові й часу кровотечі.

• Кров із вени бере процедурна медична сестра за допомогою пункції в більшості випадків ліктьової вени; кров змішується в пробірці з протизгортаючою речовиною

192

(гепарин, натрію цитрат та ін.). Забір крові з вени здійснюють із метою кількісного вивчення біохімічних показників крові (так званих печінкових проб, ревматологічних проб, вмісту глюкози, фібриногену, сечовини, креатиніну та ін.), виявлення збудників інфекції (взяття крові на гемокультуру й визначення чутливості до антибіотиків) і

антитіл до ВІЛ. Вид необхідного біологічного матеріалу залежить від мети дослідження: цільну кров з антикоагулянтом застосовують для дослідження рівномірно розподілених між еритроцитами й плазмою речовин (сечовини, глюкози та ін.),

сироватку або плазму ― для нерівномірно розподілених (натрію, калію, білірубіну,

фосфатів та ін.). Об'єм забираної з вени крові залежить від кількості визначуваних компонентів ― звичайно з розрахунку 1-2 мл на кажний вид аналізу.

Взяття крові на дослідження з вени

Протипоказання до процедури визначає лікар. До них відносять украй важкий стан пацієнта, спавшиеся вени, судоми, збуджений стан пацієнта.

Весь використаний під час маніпуляції матеріал необхідно продезінфікувати.

Гумовий джгут і клейонковий вал протирають двічі дрантям, змоченим дезінфікуючим розчином (наприклад, 3% розчином хлораміну Б), і промивають проточною водою.

Використану ватяну кульку з кров'ю обов'язково слід забрати у пацієнта і, перш ніж помістити її у відходи, замочити в дезінфікуючому розчині не менше ніж на 60 хв.

Дезінфікуючим розчином необхідно обробити також і робочий стіл.

Необхідне обладнання:

одноразові (стерильні) шприци з голками;

стерильний лоток із ватяними кульками й пінцетом;

гумовий джгут, гумовий вал і серветка;

70% розчин спирту, чисті пробірки з пробочками в штативі;

спецодяг (халат, маска, стерильні рукавички);

лоток для використаного матеріалу;

тонометр, фонендоскоп, протишоковий набір лікарських засобів.

Порядок виконання процедури:

193

1.Підготувати пацієнта ― допомогти йому зайняти зручне положення сидячи або лежачи (у залежності від тяжкості його стану).

2.Підготуватися до процедури: пронумерувати пробірку й направлення на аналіз

(однаковим порядковим номером), вимити й висушити руки, надіти спецодяг,

обробити руки ватними кульками, змоченими 70% розчином спирту, надіти рукавички.

3.Підкласти під лікоть пацієнта клейонковий вал для максимального розгинання ліктьового суглобу.

4.Звільнити від одягу руку або підняти рукав сорочки до середньої третини плеча так, щоб був забезпечений вільний доступ до ділянки ліктьового згину.

5.Накласти гумовий джгут у ділянці середньої третини плеча вище за ліктьовий згин на 10 см (на серветку або розпрямлений рукав сорочки, але так, щоб він не ущемив шкіру при зав'язуванні) і затягнути джгут, щоб петля джгута була направлена вниз, а вільні його кінці ― уверх (щоб кінці джгута під час венепункції не потрапили на оброблене спиртом поле).

6.Обробити одягнені в рукавички руки 70% розчином спирту.

7.Запропонувати пацієнту «попрацювати кулаком» ― кілька разів стиснути і розтискати кулак для хорошого наповнення вени.

8.Попросити пацієнта стиснути кулак і не розтискати доти, поки медсестра не дозволить; при цьому двічі обробити шкіру в ділянці ліктьового згину ватяними кульками, змоченими 70% розчином спирту, в одному напрямі ― зверху вниз,

спочатку широко (розмір ін'єкційного поля складає 4x8 см), потім ― безпосередньо місце пункції.

9.Знайти найбільш наповнену вену; потім кінчиками пальців лівої руки відтягнути шкіру ліктьового згину у бік передпліччя і фіксувати вену.

10.У праву руку взяти приготовлений для пункції шприц із голкою.

11.Провести венепункцію: тримаючи голку зрізом вгору під кутом 450, ввести голку під шкіру; потім, зменшивши кут нахилу і тримаючи голку майже

194

паралельно шкірній поверхні, просунути голку небагато уздовж вени і ввести її на третину її довжини у вену (при відповідному навику можна одномоментно проколоти шкіру над веною і стінку самої вени); при проколі вени виникає відчуття «провалу» голки в порожнечу.

12.Переконатися, що голка знаходиться у вені, злегка потягнувши поршень голки на себе; при цьому в шприці повинна з'явитися кров.

13.Не знімаючи джгут, продовжити тягнути поршень шприца на себе для набору необхідної кількості крові.

14.Розв'язати джгут і запропонувати хворому розтискати кулак.

15.Притиснути ватяну кульку, змочену в 70% розчині спирту, до місця ін'єкції і швидко витягнути голку. У ряді випадків, щоб уникнути пошкодження формених елементів крові (наприклад, при дослідженні агрегаційної функції тромбоцитів), кров не можна набирати шприцом. У такій ситуації слід набирати кров «самопливом» ―

підставити під голку (без шприца) пробірку й почекати, поки вона заповниться необхідною кількістю крові.

16.Запропонувати хворому зігнути руку в ліктьовому згині разом із ватяною кулькою й залишити так на 3-5 хв для зупинки кровотечі.

17.Зняти голку зі шприца (оскільки при випуску крові зі шприца через голку можуть бути пошкоджені еритроцити, що викличе їх гемоліз), поволі випустити кров у пробірку по її стінці (швидке надходження крові в пробірку може привести до її зупинки і, відповідно, гемолізу крові в пробірці) і закрити пробірку пробочкою.

18.Скласти використані матеріали в спеціально приготований лоток, зняти рукавички.

19.Запитати у пацієнта про його самопочуття, допомогти йому встати або зручно лягти (залежно від важкості його стану).

20.Оформити направлення в лабораторію, помістити штатив із пробірками в

ємність для транспортування біологічних рідин (бікс) і відправити до

195

лабораторії для дослідження. При підозрі на гепатит або ВІЛ-інфекцію у хворого ємність з кров'ю необхідно додатково парафінувати або закрити лейкопластирем і помістити в герметичний контейнер.

Взяття крові з вени на гемокультуру (стерильність) і чутливість до

антибіотиків

Необхідне обладнання:

стерильні флакони з середовищами, одержаними в бактеріологічній лабораторії до моменту забору крові;

спиртівка, сірники;

одноразові (стерильні) шприци з голками;

стерильний лоток з ватяними кульками і пінцетом;

гумовий джгут, гумовий вал і серветка;

70% розчин спирту, чисті пробірки з пробочками в штативі (або флакони);

спецодяг (халат, маска, стерильні рукавички);

лоток для використаного матеріалу;

тонометр, фонендоскоп, протишоковий набір ліків.

Порядок виконання процедури:

1.Підготувати пацієнта ― допомогти йому зайняти зручне положення сидячи або лежачи (залежно від важкості його стану).

2.Підготуватися до процедури: пронумерувати пробірку (флакон) і направлення на аналіз (однаковим порядковим номером), вимити й висушити руки, надіти спецодяг, обробити руки ватяними кульками, змоченими 70% розчином спирту,

надіти рукавички, запалити спиртівку.

3.Підкласти під лікоть пацієнта клейонковий вал для максимального розгинання ліктьового суглоба.

4.Звільнити від одягу руку або підняти рукав сорочки до середньої третини плеча так, щоб був забезпечений вільний доступ до ділянки ліктьового згину.

5.Накласти гумовий джгут у ділянці середньої третини плеча вище за ліктьовий

196

згин на 10 см (на серветку або розпрямлений рукав сорочки так, щоб джгут не ущемив шкіру при зав'язуванні) і затягнути джгут, щоб петля джгута була направлена вниз, а вільні його кінці - вверх (щоб кінці джгута під час венепункції не потрапили на оброблене спиртом поле).

6.Обробити одягнені в рукавички руки 70% розчином спирту.

7.Запропонувати пацієнту «попрацювати кулаком» - кілька разів стиснути і розтискати кулак для хорошого наповнення вени.

8.Запропонувати пацієнту стиснути кулак і не розтискати доти, поки медсестра не дозволить; при цьому двічі обробити шкіру в ділянці ліктьового згину ватяними кульками, змоченими 70% розчином спирту, в одному напрямі -

зверху вниз, спочатку широко (розмір ін'єкційного поля 4x8 см), потім -

безпосередньо місце пункції.

9.Знайти найбільш наповнену вену; потім кінчиками пальців лівої руки відтягнути шкіру ліктьового згину у бік передпліччя і фіксувати вену.

10.У праву руку взяти приготований для пункції шприц із голкою.

11.Провести венепункцію: тримаючи голку паралельно шкірі зрізом угору під кутом 450, одномоментно проколоти шкіру над веною і стінку самої вени або провести прокол у два етапи - спочатку проколоти шкіру, потім голку підвести до стінки вени і зробити її прокол.

12.Переконатися, що голка у вені, злегка потягнувши поршень голки на себе; при цьому в шприці повинна з'явитися кров.

13.Не знімаючи джгут, продовжувати тягнути поршень шприца на себе для набору необхідної кількості крові.

14.Розв'язати джгут і запропонувати хворому розтискати кулак.

15.Притиснути ватяну кульку, змочену в 70% розчині спирту, до місця ін'єкції і швидко витягнути голку.

16.Запропонувати хворому зігнути руку в ліктьовому згині разом із ватяною кулькою і продовжити 3-5 хв для зупинки кровотечі.

197

17.Дотримуючи стерильність, відкрити стерильний флакон лівою рукою і обпалити його горлишко над полум'ям спиртівки.

18.Поволі випустити кров зі шприца в пробірку (флакон), не торкаючись стінок ємкості; обпалити над полум'ям спиртівки пробку, утримуючи її за допомогою пінцета, і закрити пробірку (флакон).

19.Скласти використані матеріали в спеціально приготований лоток, зняти рукавички.

20.Запитати пацієнта про його самопочуття, допомогти йому встати або зручно лягти (залежно від важкості його стану).

21.Оформити направлення в лабораторію, помістити штатив із пробірками

(флакони) в ємність для транспортування біологічних рідин (бікс) і відправити до бактеріологічної лабораторії протягом години. При підозрі на наявність у хворого гепатиту або ВІЛ-інфекції ємність із кров'ю необхідно додатково парафінувати або закрити лейкопластирем і покласти в герметичний контейнер.

Дослідження сечі

Дослідження сечі має велике діагностичне значення не тільки при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів, але і при хворобах інших органів і систем.

Методи дослідження сечі

Розрізняють такі основні методи дослідження сечі.

1.Загальний аналіз сечі:

визначають колір, прозорість, запах, реакцію, відносну щільність;

проводять мікроскопію осаду, складовими якого виступають форменні елементи

- еритроцити, лейкоцити, епітеліальні клітини, циліндри, а також кристали й аморфні маси солей;

здійснюють хімічний аналіз на виявлення білка, глюкози, кетонових тіл,

білірубіну і уробілінових тіл, мінеральних речовин.

2.Кількісне визначення форменних елементів у сечі:

проба Нечипоренка - підраховують кількість формених елементів в 1 мл сечі;

198

проба Амбурже - підрахунок клітинних елементів проводять у сечі, зібраній за

3 год. з перерахунком на хвилинний діурез;

проба Каковського-Аддіса - підрахунок клітинних елементів проводять у сечі,

зібраній за добу.

3. Проба Зімницького (для оцінки концентраційної і видільної функцій нирок):

проводять зіставлення відносної густини сечі в порціях, зібраних у різні періоди однієї доби (починаючи з 6 год. ранку кожні 3 год. в окремі банки) і аналіз співвідношення денного і нічного діурезу.

4.Бактеріологічне дослідження сечі - його проводять при інфекційних запальних захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів.

5.Визначення ряду параметрів у добовій сечі,: добовий діурез, вміст білка,

глюкози та ін.

Підготовка хворих до дослідження

Медична сестра повинна навчити пацієнтів техніки гігієнічної процедури і правил здачі сечі на аналіз.

Хворому слід пояснити, що вранці напередодні дослідження необхідно підмити зовнішні статеві органи і промежину теплою водою з милом у визначеній послідовності (ділянка лобка, зовнішні статеві органи, промежина, ділянка заднього проходу) і витерти досуха шкіру в такому ж порядку. Якщо у жінки в період здачі аналізу сечі є менструація, а відкласти дослідження не можна, потрібно порадити їй закрити піхву ватяним тампоном. У ряді ситуацій при відповідних показаннях аналіз беруть катетером: у жінок під час менструації, у важкохворих і т.д.

Вранці після гігієнічної процедури хворий повинен випустити початкову порцію сечі в унітаз на рахунок «1-2», а потім затримати сечовипускання і, підставивши банку,

зібрати в неї 150-200 мл сечі (так звана середня порція струменя сечі), за необхідності завершивши сечовипускання в унітаз.

Ємності з кришкою для збору сечі повинні бути підготовлені наперед: вимиті разчином детергента або милом, прополоснути не менше 3 разів для видалення

199

залишків миючої речовини і ретельно висушені. Інакше при аналізі сечі можна одержати помилкові результати. Необхідно також пояснити пацієнту, де він повинен залишити ємність із сечею, закриту кришкою.

Зібрана для дослідження сеча повинна бути відправлена до лабораторії не пізніше,

ніж через 1 год після збору. Зберігання сечі до проведення аналізу допускається тільки в холодильнику максимум протягом 1,5 год. Застосування консервантів для кращого збереження сечі небажане. Проте у ряді випадків (наприклад, для запобігання розпаду форменних елементів у сечі, яка довго зберігається при її зборі для проби Каковського-

Аддіса, якщо хворий не може не мочитися протягом ночі) можна додати в банку зі збираною сечею 1 кристал тимола або 0,5 мл хлороформу на кожні 100 мл сечі.

Особливості збору сечі при різних методах дослідження:

Загальний аналіз сечі: після гігієнічної процедури в чисту ємність збирають средню порцію сечі (150-200 мл).

Проба за Нечипоренком: після гігієнічної процедури в чисту ємність збирають

5-10 мл з середньої порції сечі.

Проба Амбурже: хворий повинен о 5 год ранку помочитися в унітаз, потім ретельно підмитися, а о 8 год ранку помочитися в наперед підготовлену ємність

(об'ємом 0,5 л).

Проба Каковського-Аддіса: хворий повинен о 10 год вечора помочитися в унітаз, вночі постаратися в туалет не ходити, а вранці о 8 год після гігієнічної процедури зібрати всю сечу в підготовлену ємність (об'ємом 0,5-1 л).

Проба Зімницького: хворий повинен о 6 год ранку помочитися в унітаз, після цього послідовно збирати сечу в пронумеровані ємності, міняючи їх кожні 3 год.

Якщо сечі протягом 3 год не виявляється, ємність залишається порожньою. Всі вісім ємностей повинні бути промарковані зі вказівкою номера порції і часу збирання сечі:

Бактеріологічне дослідження сечі: вранці хворий повинен ретельно підмитися слабким розчином калію перманганату або нітрофурала, потім зібрати 10-15 мл

200