Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob

Блювота

Блювота (грец. ― emesis, лат. ― vomitus) ― самовільне виверження вмісту шлунку (іноді разом із вмістом кишківника) через рот (рідше й через ніс). Часто блювоті передує нудота. Блювота може виникати не тільки при захворюваннях органів травлення (патології шлунку, печінки й жовчовивідних шляхів, перитоніті), але й при інфекційних захворюваннях, отруєннях, захворюваннях нирок, цукровому діабеті,

гіпертонічній хворобі, захворюваннях нервової системи та ін. Блювота може погіршити стан хворого, підсилити зневоднення організму й викликати втрату електролітів. При порушенні свідомості можлива аспірація хворим блювотних мас, що може спровокувати розвиток запалення легенів (так званої аспіраційної пневмонії); надмірна аспірація може викликати асфіксію. Наполеглива виснажлива блювота нерідко супроводжується надривами слизової оболонки шлунку з розвитком шлункової кровотечі (синдром Меллорі-Вейсса).

Аспірація (лат. aspiratio ― вдихання) ― попадання в нижні дихальні шляхи зі струменем повітря на вдиху рідини або різних чужорідних тіл. Аспірація виявляється різким кашлем, гостро виниклою екпіраторною задишкою (утрудненням дихання на вдиху), іноді ― задухою і втратою свідомості. Асфіксія (грец. asphyxia ― буквально відсутність пульсу) ―

задуха, обумовлена кисневим голодуванням і надлишком вуглекислого газу в крові й тканинах. Як правило, при асфіксії необхідне термінове проведення штучної вентиляції легень.

За наявності блювоти необхідно з'ясувати її зв'язок із їжею. Блювота шлункового походження, як правило, приносить хворому полегшення, проте при захворюваннях нервової системи так звана центральна блювота звичайно з їжею не зв'язана й не приносить хворому полегшення. У блювотних масах можуть знаходитися залишки неперетравленої їжі, слиз, жовч, домішки крові. При кровотечі зі слизової оболонки шлунку або дванадцятипалої кишки блювотні маси мають буро-чорний колір ― колір

«кавової гущі». При кровотечі з розширених вен стравоходу або кардіального відділу шлунку (при портальній гіпертензії) спостерігається блювота повним ротом темними

281

не зміненими кров’ю зі згустками.

Догляд за хворим при блювоті. Під час блювоти хворий звичайно сам інстинктивно приймає зручне положення. Якщо хворий виснажений або знаходиться без свідомості, слід надати йому положення напівсидячи або повернути його на бік,

нахиливши його голову вниз. Щоб уникнути попадання блювотних мас у дихальні шляхи, хворий не повинен лежати на спині. Треба на підлогу підставити таз, а до кута рота піднести лоток або рушник. Після блювоти необхідно дати пацієнту прополоснути рот водою (важким хворим слід очистити порожнину рота ватяним тампоном,

змоченим водою або слабким розчином натрію гідрокарбонату, калію перманганату),

укласти в ліжко, накрити ковдрою.

Медична сестра повинна уважно спостерігати за станом хворого й не залишати його без догляду, не допускати аспірацію блювотних мас.

За наявності в блювотних масах домішків крові, хворого слід укласти в ліжко,

підняти ножний кінець ліжка, терміново викликати лікаря. До приходу лікаря на епігастральну ділянку можна покласти міхур із льодом. Слід оцінити пульс (частоту,

наповнення) і зміряти АТ.

Збір блювотних мас проводять при кожному епізоді блювоти з метою визначення їх кількості й складу з подальшим лабораторним дослідженням. Для збору найбільш зручний скляний посуд ємністю до 2 л із широким горлом із градуюванням на бічній поверхні й кришкою, що закривається. Якщо блювота повторюється, блювотні маси необхідно збирати в роздільні ємності, оскільки зміни якісного складу й кількості блювотних мас можуть мати діагностічне значення. Блювотні маси слід зберігати до приходу лікаря, який ухвалює рішення про їх напрям на лабораторне дослідження.

Для знезараження блювотних мас ємності з кришкою слід засипати сухим хлорним вапном (200 г на 1 кг блювотних мас) і перемішати. За годину вміст ємності необхідно вилити в каналізацію.

282

Відрижка

Відрижка (лат. eructatio) ― раптове самовільне, іноді звучне виділення через рот повітря, яке скопилося в шлунку або стравоході (відрижка повітрям). Відрижка може супроводжуватися надходженням у рот невеликої кількості шлункового вмісту

(відрижка їжею). Відрижку повітрям спостерігають при аерофагії. Аерофагія (грец. aeros ― повітря, phagein ― поглинати, їсти) ― заковтування надмірної кількості повітря з подальшою його відрижкою; її спостерігають при швидкій їді, ряду захворювань ШКТ, психічних розладах. Відрижка може супроводжуватися присмаком у роті кислоти (при посиленні секреції шлунку, при виразковій хворобі) або гіркоти

(при закидуванні жовчі в шлунок із дванадцятипалої кишки), запахом тухлих яєць (при гастриті, стенозі воротаря).

Відчуття неприємного смаку й запаху придає хворому значного дискомфорту. За наявності цих симптомів слід рекомендувати пацієнту кожного разу після їжі чистити зуби, полоскати рот кип'яченою водою або відваром лікарських трав (м'яти, ромашки та ін.).

Печія

Печія (лат. pyrosis) ― хворобливе відчуття печії за грудиною або в епігастральній ділянці, що нерідко розповсюджується вгору до глотки, обумовлене закидуванням кислого шлункового вмісту в стравохід, а також спазмом гладкої мускулатури стравоходу. Причинами печії можуть бути рефлюкс-езофагіт,

захворювання шлунку і дванадцятипалої кишки, жовчновивідних шляхів, грижі стравохідного отвору діафрагми.

Для усунення печії хворому слід видати призначені лікарем ліки, залишити йому на ніч склянках молока, мінеральної або кип'яченої води. Якщо печія виникає у хворого при нахилі тулуба або в положенні лежачи відразу після їди (наприклад, при грижі стравохідного отвору діафрагми), необхідно, щоб під час сну був піднятий головний кінець ліжка ― пацієнту можна видати додаткову подушку.

283

Розлади апетиту

При захворюваннях органів травлення у хворих часто розвиваються розлади апетиту. Апетитом (лат. appetitio ― сильне прагнення, бажання) називають приємне відчуття, пов'язане з майбутньою їжею. Розрізняють такі види порушень апетиту:

-пониження апетиту, як правило, обумовлене зниженням секреції й кислотності шлунку. Повну втрату апетиту називають анорексією (грец. an ― префікс, що означає відсутність ознаки, orexis ― бажання їсти, апетит);

-підвищення апетиту нерідко спостерігають при виразковій хворобі, панкреатиті.

Патологічно посилене відчуття голоду аж до непереборної ненажерливості називають

булімією (грец. bus ― бик, limos ― голод; буквально ― бичачий голод, вовчий голод).

Булімія може бути проявом органічного захворювання головного мозку;

- Спотворення апетиту (пікацизм, від лат. pica ― сорока), що виражається в прагненні вживати в їжу неїстівні речовини (крейду, вапно, золу, вугілля та ін.).

Пікацизм обумовлений змінами функціонального стану харчового центру (наприклад,

при вагітності, залізодефіцитній анемії). До одного з варіантів спотворення апетиту можна віднести відразу хворого до певних продуктів (наприклад, відраза до м'яса і м'ясних страв при раку шлунку).

Поява у хворого диспептичних розладів, таких як відрижка, печія, порушення апетиту та ін., може бути ознакою погіршення стану хворого, тому медична сестра повинна інформувати про це лікаря.

Диспепсія (грец. dys ― префікс, що позначає відхилення від норми, порушення функції, pepsis ― травлення) ― розлад травлення.

Метеоризм

Метеоризм (грец. meteorismus ― підняття вгору) ― здуття живота в результаті надмірного накопичення газів у травному тракті й порушення їх виведення. Метеоризм виявляється розпиральним переймоподібним болем, відчуттям важкості й розпирань у животі. Ці симптоми зникають після відхождення газів. Хворого турбують часте відхождення газів (більше 20 разів на добу), відрижка, гикавка. При підвищеній

284

перистальтиці кишківника з'являється гучне бурчання в животі, яке спричиняє незручність хворому, нервує його.

Основні причини метеоризму такі.

•Вживання продуктів, що сприяють посиленому газоутворенню в кишківнику ― молока, житнього хліба, капусти, картоплі, гороху, квасолі та ін.

•Захворювання ШКТ ― стани, що супроводжуються аерофагією, хронічний коліт, дисбактеріоз кишківника, панкреатит, кишкова непрохідність і ін.

•Парез кишківника ― після операцій на органах черевної порожнини, а також при важкій патології: інсульті, тромбозі мезентеріальних судин та ін.

Догляд за хворим із метеоризмом у першу чергу припускає корекцію дієти ― виключення продуктів, вживання яких веде до підвищеного газоутворення в кишківнику.

За призначенням лікаря хворому дають активоване вугілля 2-3 рази на день,

настій ромашки, відвар кропового насіння.

Основний засіб лікування при метеоризмі ― постановка газовідвідної трубки.

Крім того, можна поставити очисну клізму, що сприяє видаленню з кишківника не тільки калу, але й газів, що приносить хворому значне полегшення.

Діарея

Діарея (diarrhoia), або пронос (грец. dia ― рух крізь, rrhoia ― закінчення), ―

прискорена дефекація (понад 2 рази на добу), при якій кал має рідку консистенцію.

Діарея звичайно пов'язана з прискореною перистальтикою кишківника і внаслідок цього швидким просуванням по кишківнику й прискореною евакуацією кишкового вмісту. В основі діареї лежать також зменшення всмоктування води й електролітів у кишківнику, посилена секреція в порожнині кишківника й посилене слизоутворення.

Якщо при цьому виникає запалення слизової оболонки кишківника, у рідких випорожненнях з'являються різні домішки.

Основні причини діареї такі:

- захворювання ШКТ ― гастрит із секреторною недостатністю, рак шлунку,

285

неспецифічний виразковий коліт, панкреатит, гепатит, цироз печінки та ін.;

-кишкові інфекції ― дизентерія, холера та ін.;

-дисбактеріоз;

-отруєння, зокрема харчове;

-захворювання ендокринної системи ― тиреотоксикоз, цукровий діабет та ін.;

-метаболічні порушення ― гіповітаміноз, амілоїдоз та ін.;

-ятрогенні причини ― застосування послаблювальних лікарських засобів,

антацидів, що містять солі магнію, та ін.;

-аліментарні причини ― переїдання, зловживання грубою їжею, поспішна їда;

-психогенні причини ― у стресових ситуаціях може виникати так звана ведмежа хвороба; можлива ранішня діарея.

Залежно від локалізації патологічного процесу в кишківнику розрізняють діарею ентеральну (при ентериті ― запаленні тонкої кишки) і колітичну (при коліті ― запаленні товстої кишки).

При ентеральній діареї випорожнення рідкі, численні, жовто-зеленого кольору,

3-6 разів на добу.

Для колітичної діареї характерне часте випорожнення кишківника (10 разів на добу й частіше). Випорожнення звичайно мізерні, невеликими порціями, нерідко

«плювком», із домішками слизу, можуть бути кров'яними. Для колітичної діареї

характерні тенезми до 20-40 разів на добу.

Догляд за хворими з діареєю. Він полягає перш за все в підтримці чистоти тіла хворого, а також ліжка й білизни. Хворий повинен користуватися не унітазом, а

судном, щоб лікар міг оглянути кал. Після кожної дефекації хворому слід обмивати ділянку заднього проходу слабким дезінфікуючим розчином.

Ускладненнями тривалої діареї виступають втрата електролітів (натрію, калію,

магнію та ін.), зневоднення організму, зниження АТ. Медсестра повинна уважно спостерігати за станом хворого, контролювати пульс, АТ, кількість випитої та виділеної рідини, кратність і вид випорожненнь. Пацієнта необхідно зважувати щодня з

286

реєстрацією маси тіла в температурному листі .

Діарея часто буває проявом інфекції, тому до з'ясування причини діареї необхідно проводити поточну дезінфекцію. Слід виділити такому хворому кімнату або частину загальної кімнати біля вікна, залишивши в ній лише необхідні предмети. Прибирання кімнати хворого й місць загального користування необхідно проводити 2-3 рази на день вологим методом. Підлогу слід мити гарячою водою з милом і содою; дверні ручки, сидіння в туалеті, унітаз і підлогу в туалеті ― протирати ганчіркою, змоченою дезінфікуючим розчином. Для цієї мети потрібно мати окремі відро й ганчірки, які періодично спеціально обробляють і дезінфікують або кип'ятять. Біля входу в палату потрібно покласти килимок, змочений дезінфікуючим розчином.

Посуд хворого слід мити гарячою водою з милом і содою окремо від іншого посуду, 1 раз на добу кип'ятити протягом 15 хв і зберігати окремо від решти посуду. Залишки їжі необхідно знезаражувати, засипаючи їх сухим хлорним вапном у співвідношенні

1:2 на 1 год, а потім зливати в каналізацію.

Якщо хворий користується індивідуальним горщиком або підкладним судном, після дезінфікуючої обробки їх слід ставити на підставну лавку, підклавши лист паперу,

який необхідно міняти після кожного використання горщика, а забруднений папір ― спалюють. Кал і сечу хворого в горщику (судні) потрібно засипати сухим хлорним вапном у співвідношенні 1:2 на 1 год, а потім зливати в каналізацію.

Предмети догляду за хворим необхідно щодня обробляти ― мити із застосуванням дезінфікуючого розчину і потім кип'ятити не менше 15 хв. Брудну білизну слід збирати окремо в закритий бак і до прання кип'ятити в мильно-содовому розчині 15 хв.

Забруднену калом білизну потрібно обполіскувати проточною водою і засипати сухим хлорним вапном на 1 год.

Медсестра повинна пояснити хворому, що страждає від діареї, що він повинен уживати не менше 1,5-2 л рідини за добу, зокрема чай з лимоном, відвар шипшини, сік чорниці та ін.

287

Самовільна дефекація

Самовільна дефекація виникає у хворих у результаті порушення нервової регуляції акту дефекації, при захворюваннях нервової системи, хворобах, які супроводжуються втратою свідомості (інфекції, крововиливу в мозок та ін.). Нетримання калу може бути наслідком місцевих запальних, пухлинних і травматичних захворювань у ділянці сфінктерів прямої кишки.

Хворих із самовільною дефекацією слід покласти в окрему палату. Харчування таких хворих повинне бути висококалорійним і легкозасвоюваним. Щодня вранці таким хворим слід ставити очисну клізму. Пацієнти із самовільною дефекацією повинні періодично лежати на гумовому судні або на спеціально обладнаному ліжку; при цьому необхідно постійно забезпечувати дотримання чистоти тіла хворого (часте підмивання, обтирання, зміна білизни та ін.).

Запор

Запор, або констипація (лат. obstipatio ― скупчення, нагромадження), ― тривала

(більше 2 діб) затримка випорожнення або рідкісне утруднене спорожнення кишківника незначною кількістю калу (менше 100 г/добу) з відчуттям неповного спорожнення кишківника. Запор, як правило, пов'язаний із порушенням кишкової моторики, ослабленням позивів до дефекації. Крім того, нормальному просуванню вмісту кишківника можуть перешкоджати органічні зміни ШКТ. Запор може виникнути без захворювання кишківника, наприклад, у результаті неправильного харчування або голодування, зневоднення організму або вживання легкозасвоюваної їжі, позбавленої рослинної клітковини.

Для хронічного запору характерні такі симптоми.

Натужування при акті дефекації, що займає не менше 25% його часу.

Фрагментування і/або твердий кал не менше ніж при одному з чотирьох актів дефекації.

Відчуття неповної евакуації кишкового вмісту не рідше ніж при одному з чотирьох актів дефекації.

288

Відчуття перешкоди при проходженні калових мас не рідше ніж при одному з чотирьох актів дефекації.

Необхідність проведення пальцевих маніпуляцій, що полегшують акт дефекації більш ніж при одному з чотирьох актів дефекації.

Частота актів дефекації менше трьох у тиждень.

Згідно Римським критерієм II (1999), діагноз хронічного запору може бути виставлений за наявності двох і більш наведених вище симптомів, що зберігаються не менше 12 тижнів упродовж 12 міс.

Основні причини запору такі.

Запальні захворювання тонкої і товстої кишки.

Наявність перешкоди на шляху кишкового пасажу (механічний запор) ―

наприклад, пухлина в черевній порожнині, здавлення кишківника збільшеною маткою, поліпи в прямій кишці та ін.

Захворювання, які сповільнюють перистальтику нижніх відділів кишківника ― геморой, тріщіни і свищі заднього проходу, парапроктит.

Екзогенні інтоксикації ― хронічні професійні отруєння свинцем, ртуттю, талієм,

вісмутом; наркоманія, тривале куріння.

Ендогенні інтоксикації, ― наприклад, при ХНН.

Захворювання ендокринної системи ― гіпотиреоз, цукровий діабет та ін.

Порушення водно-електролітного обміну ― зневоднення, дефіцит калію, серцева недостатність та ін.

Порушення дієти й режиму харчування ― недостатня кількість у їжі рослинної клітковини, обмеження прийому рідини, їжа в сухом'ятку, вживання продуктів,

що ускладнюють евакуацію вмісту кишечника ― міцний чай, какао, білий хліб та ін.

Ятрогенні чинники ― застосування лікарських засобів, які пригнічують рухову

289

нестероїдних протизапальних засобів, β-адреноблокаторів, блокаторів кальцієвих каналів, інгібіторів АПФ та ін.) або сприяють зневодненню організму

(наприклад, сечогінних препаратів). Одночасний прийом декількох препаратів може підсилити й підтримувати запор.

Неврогенні чинники, ― наприклад, придушення фізіологічного позиву на дефекацію внаслідок незадовільних побутових умов.

Гіподинамія ― запор у хворих, що тривало знаходяться на постільному режимі.

Залежно від характеру порушення рухової функції кишківника розрізняють

атонічні і спастичні запори.

При атонії кишківника (атонічні запори) в результаті слабкості кишкової мускулатури і зниженої роздратованості кишкової стінки, а також при захворюваннях сусідніх органів уміст кишківника затримується в товстій кишці до 7 діб і більше. При атонічних запорах кал має циліндрчну форму.

При спастичних запорах посилена рухова активність (моторика кишківника), однак над подовжніми превалюють сегментарні рухи кишківника, що перешкоджає транспорту кишкового вмісту. Калові маси при спастичному запорі оформлені у вигляді шариків («овечий кал»), стрічок («олівець»), грудочок та ін. При тривалій затримці випорожнення формуються тверді калові маси ― калові камені; при цьому спорожнення буває дуже хворобливим, можуть утворитися розриви анального отвору.

Необхідно враховувати, що біль у животі і блювота сприяють розвитку запору, а

наявність калового каменя може супроводжуватися затримкою сечі.

При запорі хворі відчувають важкість і здуття живота, болі, переживають відчуття неповного випорожнення кишківника. Усмоктування продуктів гниття внаслідок застою калових мас у кишківнику викликає отруєння організму, що виражається головним болем, відчуттям в’ялості, загальної розбитості.

Догляд за хворими із запорами. Для ліквідації запору слід по можливості збільшити рухову активність. Необхідно провести бесіду з хворим, роз'яснити можливі причини запору, дати рекомендації щодо зміни способу життя й харчування. Хворий повинен

290