Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob

Продукти й страви, що виключаються із раціону: жирні сорти м'яса, качка,

гусак, тугоплавкі тваринні жири, перець, гірчиця.

Режим харчування

Загальне керівництво дієтичним харчуванням у лікувально-профілактичній установі здійснює головний лікар, а в його відсутності ― заступник головного лікаря з лікувальної роботи. За організацію лікувального харчування й адекватне застосування його у всіх відділеннях лікувально-профілактичної установи відповідає лікар-дієтолог.

Він керує дієтичними медичними сестрами (дієтсестрами) і здійснює контроль за роботою харчоблоку. Якщо посада лікаря-дієтолога в лікувально-профілактичній установі відсутня, відповідальною за цю роботу виступає дієтична медична сестра.

Контроль за лікувальним харчуванням здійснюють лікар-дієтолог і дієтсестра лікувального закладу. В обов'язок лікаря-дієтолога входять правильне складання лікувальних дієт, контроль за їх правильним застосуванням, консультативна допомога лікарям в оптимальному призначенні дієтичного столу, контроль за меню,

дотриманням технології приготування дієтичних страв, їх якістю та хімічним складом.

На дієтичну медичну сестру покладений контроль за роботою харчоблоку й дотриманням санітарно-гігієнічних норм.

Порядок роздачі їжі

Видачу їжі з харчоблоку проводять строго у встановлений для кожного відділення час. Її починають тільки після того, як черговий лікар стаціонару зніме пробу з їжі. Буфетник встановлює бачки з їжею на спеціальні пересувні столики й доставляє їх у буфетну, де зберігається столовий посуд і встановлені електрична плита для підігріву їжі (у разі потреби), титани для гарячої води (кип'ятильники для води великої місткості) і мийна. Потім після доставки їжі у відділення відповідно до порційної вимоги починається її роздача буфетником, молодшою медсестрою і палатною медсестрою. Якщо до роздачі їжі молодша медсестра здійснювала заходи з догляду за хворими (допомагала здійснювати ранішній туалет, займалася прибиранням

111

палат і ін.), вона повинна переодягнутися в спеціальний одяг і ретельно обробити руки.

Медичному персоналу повинні бути виділені окремі халати зі спеціальним маркуванням «Для роздачі їжі».

Хворі із загальним (вільним) режимом обідають у їдальні, де їх розсаджують за принципом дієтичних столів. Після їжі столи прибирають, після вечері ― миють гарячою водою з милом. Посуд миють двократно гарячою водою з гірчицею або содою,

обов'язково дезінфікують 0,2% розчином хлорного вапна, обполіскують гарячою водою і ставлять в сушильні шафи. Харчові відходи поміщають в промарковані закриті відра або бачки.

Хворим, які знаходяться на палатному режимі, їжу доставляють у палату. По палатах їжу розвозять на спеціальних каталках.

Не допускається роздача їжі технічним персоналом, який прибирає лікарняні приміщення (санітарками-прибиральницями).

Годування хворих

Залежно від методу споживання їжі розрізняють такі форми годування хворих:

1.Активне годування ― хворий приймає їжу самостійно.

2.Пасивне годування ― хворий приймає їжу за допомогою медичної сестри

(важкохворих годує медична сестра за допомогою молодшого медичного персоналу).

3.Штучне годування ― годування хворого спеціальними харчовими сумішами через рот або зонд (шлунковий або кишковий) або шляхом внутрішньовенного краплинного введення препаратів.

Пасивне годування

При суворому ліжковому режимі ослабленим і важкохворим, а в разі

необхідності пацієнтам літнього й старечого віку допомогу в годуванні надає медична

112

сестра. При пасивному годуванні слід однією рукою підвести голову хворого разом з подушкою, іншою ― підносити до його рота поїльник з рідкою їжею або ложку з їжею.

Годувати хворого потрібно малими порціями, обов'язково залишаючи пацієнту час на пережовування і ковтання; поїти його слід за допомогою поїльника або зі склянки із застосуванням спеціальної трубочки.

Порядок виконання процедури:

1.Перевірити приміщення.

2.Обробити хворому руки (вимити або протерти вологим теплим рушником).

3.Покласти на шию та груди хворого чисту серветку.

4.Покласти на тумбочку (столик) посуд із теплою їжею.

5.Надати хворому зручне положення (сидячи або напівсидячи).

6.Вибрати таке положення, щоб було зручно і пацієнту, і медичній сестрі

(наприклад, за наявності у хворого перелому або гострого порушення мозкового кровообігу).

7.Годувати малими порціями їжі, обов'язково залишаючи пацієнту час на пережовування та ковтання.

8.Поїти хворого за допомогою поїльника або зі склянки з використанням спеціальної трубочки.

9.Прибрати посуд, серветку (фартух), допомогти хворому прополоскати рот,

вимити (протерти) йому руки.

10.Укласти пацієнта в початкове положення.

Штучне харчування

Під штучним харчуванням розуміють введення в організм хворого їжі

(поживних речовин) ентерально (грец. entera ― кишки), тобто через ШКТ, і

113

парентерально (грец. para ― біля, entera ― кишки) ― минаючи ШКТ.

Основні показання для штучного харчування.

Ураження язика, глотки, гортані, стравоходу: набряк, травматичне пошкодження,

поранення, пухлина, опіки, рубцьові зміни та ін.

Розлад ковтання: після відповідної операції, при ураженні мозку – порушенні мозкового кровообігу, ботулізмі, при черепно-мозковій травмі та ін.

Захворювання шлунку з його непрохідністю.

Коматозний стан.

Психічне захворювання (відмова від їжі).

Термінальна стадія кахексії.

Ентеральне харчування ― вид нутритивної терапії (лат. nutricium ―

харчування), яке застосовується при неможливості адекватного забезпечення енергетичних і пластичних потреб організму природним шляхом. При цьому поживні речовини вводять через рот або за допомогою шлункового зонду, або через внутрішньокишковий зонд. Раніше використовували й ректальний шлях уведення поживних речовин ― ректальне харчування. У ряді випадків (наприклад, при різкому зневодненні внаслідок вираженої блювоти) можливе ректальне введення так званого фізіологічного розчину (0,9% розчину натрію хлориду), розчину глюкози та ін. Такий метод називають харчовою клізмою.

Організацію ентерального харчування в лікувально-профілактичних установах здіснює бригада нутритивної підтримки, яка включає лікарів анестезіологів-

реаніматологів, гастроентерологів, терапевтів і хірургів, які пройшли спеціальну підготовку з ентерального харчування.

114

Основні показання:

новоутворення, особливо в області голови, шиї та шлунку;

розлади ЦНС ― коматозні стани, порушення мозкового кровообігу;

променева і хіміотерапія;

захворювання ШКТ ― хронічний панкреатит, неспецифічний виразковий коліт і ін.;

захворювання печінки й жовчовивідних шляхів;

харчування в перед- і післяопераційному періоді;

травма, опіки, гострі отруєння;

інфекційні захворювання ― ботулізм, правець та ін.;

психічні розлади ― нервово-психічна анорексія (наполеглива, обумовлена психічним захворюванням відмова від їжі), важка депресія.

Основні протипоказання: кишкова непрохідність, гострий панкреатит, важкі форми мальабсорбції (лат. mаlus ― поганий, absorptio ― поглинання; порушення всмоктування в тонкій кишці одного або декількох поживних речовин), шлунково-

кишкова кровотеча; шок; анурія (за відсутності гострого заміщення ниркових функцій); наявність харчової алергії на компоненти призначеної поживної суміші;

виражена блювота.

Залежно від тривалості курсу ентерального харчування і збереження функціонального стану різних відділів ШКТ виділяють такі шляхи введення поживаних сумішей:

1.Вживання поживних сумішей у вигляді напоїв через трубку дрібними ковтками.

2.Зондове харчування за допомогою назогастральних, назодуоденальних,

назоеюнальних двоканальних зондів (останні ― для аспірації шлунково-кишкового вмісту й інтракишкового введення поживних сумішей, переважно для хірургічних хворих).

3. Шляхом накладення стом (грец. stoma ― отвір: створений оперативним

115

шляхом зовнішня нориця порожнистого органу): гастростоми (отвір у шлунку),

дуоденостоми (отвір у дванадцятипалій кишці), еюностоми (отвір у тонкій кишці).

Стоми можуть бути накладені хірургичним, лапаротомічним або хірургічним ендоскопічним методами.

Існує декілька методів ентерального введення поживних речовин:

окремими порціями (фракційно) відповідно до призначеної дієти

(наприклад, 8 разів на день по 50 мл; 4 рази на день по 300 мл);

краплинно, поволі, тривало;

автоматично регулюючи надходження їжі за допомогою спеціального

дозатора.

Для ентерального годування використовують рідку їжу (бульйон, морс, молочну суміш), мінеральну воду; також можуть бути застосовані гомогенні дієтичні консерви

(м'ясні, овочеві) і суміші, збалансовані за вмістом білків, жирів, вуглеводів,

мінеральних солей і вітамінів. Використовують такі харчовісуміші для ентерального годування:

1. Суміші, що сприяють ранньому відновленню в тонкій кишці функції підтримки гомеостазу й підтримці водно-електролітного балансу організму:

глюкосолан, гастроліт, регидрон.

2. Елементні, хімічно точні поживні суміші ― для харчування хворих із вираженим порушенням травної функції та явними метаболічними розладами

(печінкова й ниркова недостатність, цукровий діабет та ін.): вівонекс, травасорб, Hepatic Aid (з високим вмістом розгалужених амінокислот ― валіна, лейцина,

ізолейцина) та ін.

3.Напівелементні збалансовані поживні суміші (як правило, у їх склад входить і повний набір вітамінів, макро- і мікроелементів) для харчування хворих із порушенням травних функцій: Nutrilon Pepti, Reabilan, Peptamen та ін.

4.Полімерні, добре збалансовані поживні суміші (штучно створені поживні суміші, що містять в оптимальних співвідношеннях всі основні харчові речовини): сухі

116

харчові суміші: Оволакт, Уніпіт, Nutrison та ін.; рідкі, готові до вживання харчові суміші (Nutrison Standart, Nutrison Energy та ін.).

5. Модульні поживні суміші (концентрат одного або декількох макрочи мікроелементів) застосовують як додаткове джерело харчування для збагачення добового раціону людини: Білковий ЭНПІТ, Фортоген, Дієта-15, АтланТЭН, Пептамін та ін. Розрізняють білкові, енергетичні й вітамінно-мінеральні модульні суміші. Ці суміші не застосовують як ізольоване ентерального харчування хворих, оскільки вони не є збалансованими.

Вибір сумішей для адекватного ентерального харчування залежить від характеру й важкості портікання захворювання, а також від ступеня збереження функцій ШКТ.

Так, при нормальних потребах і збереженні функцій ШКТ призначають стандартні харчові суміші, при критичних і імунодефіцитних станах – поживні суміші з високим вмістом легкозасвоюваного білка, збагачені мікроелементами, глутаміном, аргініном і омега-3 жирними кислотами, при порушенні функції нирок ― поживні суміші із вмістом високо біологічно цінного білка й амінокислот. При нефункціонуючому кишківнику (кишкова непрохідність, важкі форми мальабсорбції) хворому показано парентеральне харчування.

Парентеральне харчування здійснюють шляхом внутрішньовенного краплинного введення препаратів. Техніка введення аналогічна внутрішньовенному

введенню лікарських засобів.

Основні показання

Механічна перешкода для проходження їжі в різних відділах ШКТ: пухлинни,

опікові або післяопераційні звуження стравоходу, вхідного або вихідного відділу шлунку.

Предопераційнна підготовка хворих із обширними порожнинними операціями,

виснажених пацієнтів.

Післяопераційне ведення хворих після операцій на ШКТ.

Опікова хвороба, сепсис.

117

Велика крововтрата.

Порушення процесів перетравлювання та всмоктування в ШКТ (холера,

дизентерія, ентероколіт, хвороба оперованого шлунку й ін.), виражена блювота.

Анорексія й відмова від їжі.

Для парентерального харчування застосовують такі види поживних розчинів:

Білки ― білкові гідролізати, розчини амінокислот: Вамін, Аміносол, поліамін та ін.

Жири ― жирові емульсії.

Вуглеводи ― 10% розчин глюкози, як правило, з додаванням мікроелементів і вітамінів.

Препарати крові, плазма, плазмозамінники.

Розрізняють три основні види парентерального харчуваня.

1.Повне ― всі поживні речовини вводять у судинне русло, хворий не п'є навіть воду.

2.Часткове (неповне) ― використовують тільки основні поживні речовини

(наприклад, білки і вуглеводи).

3.Допоміжне – харчування через рот недостатньо й необхідне додаткове введення ряду поживних речовин.

Великі дози гіпертонічного розчину глюкози (10% розчину), що призначаються при парентеральному харчуванні, подразнюють периферичні вени і можуть викликати флебіти, тому їх вводять тільки в центральні вени (підключичну) через постійний катетер, який ставлять пункційним методом з ретельним дотриманням правил асептики і антисептики

118

РОЗДІЛ 8.

ТЕМПЕРАТУРА ТІЛА

Термометр (грец. therme ― тепло, metreo ― вимірюю) ― прилад для вимірювання температури. Медичний термометр уперше запропонував німецький вчений Габрієль Данієль Фаренгейт (1686-1736) у 1724 р.; він використовував свою шкалу температури, яку дотепер називають шкалою Фаренгейта. Розрізняють такі види медичних термометрів, що використовуються для вимірювання температури тіла:

ртутний максимальний;

цифровий (із пам'яттю);

моментальний (використовують при вимірюванні температури тіла у хворих, які

знаходяться в несвідомому, сплячому та збудженому стані, а також при скринінговому обстеженні).

Ртутний термометр виготовлений зі скла, усередині якого поміщений резервуар із ртуттю із запаяним на кінці капіляром, що відходить від нього. Шкала термометра

(шкала Цельсія, яку запропонував шведський вучений Андерс Цельсій (1701-1744);

Celsius ― звідси буква «С» при позначенні градусів за шкалою Цельсія) у межах від 34

до 42-43 0С має мінімальні поділки в 0,1 0С

Термометр називають максимальним у зв'язку з тим, що після вимірювання температури тіла він продовжує показувати ту температуру, яка була виявлена у людини при вимірюванні (максимальну), оскільки ртуть не може самостійно опуститися в резервуар термометра без його додаткового струшування. Це обумовлено особливим пристроєм капіляра медичного термометра, що має звуження й перешкоджає зворотньому руху ртуті в резервуар після вимірювання температури тіла.

Щоб ртуть повернулася в резервуар, термометр необхідно струсити.

Тепер створені цифрові термометри з пам'яттю, які не містять ртуть і скла, а

також термометри для миттєвого вимірювання температури (за 2 сек), особливо корисні при термометрії у сплячих дітей або у хворих, які знаходяться в збудженому стані.

119

Правила дезінфекції і зберігання медичних термометрів.

1.Промити термометри проточною водою.

2.Підготувати місткість (склянку) з темного скла, уклавши на дно вату (щоб не разбивався резервуар із ртуттю) і налити дезінфікуючий розчин (наприклад, 0,5%

розчин хлораміну Б).

3.Укласти термометри на 15 хв у підготовлену ємність.

4.Вийняти термометри, обполоснути проточною водою, витерти досуха.

5.Укласти оброблені термометри в іншу ємність, також заповнену дезінфікуючим розчином з маркуваннням «Чисті термометри».

Вимірювання температури тіла

Термометрія ― вимірювання температури. Як правило, термометрію проводять двічі на добу ― вранці натщесерце (о 7-8 год. ранку) і ввечері перед останньою їдою (о

17-18 год.). За спеціальним показанням температуру тіла можна вимірювати кожні 2-3

години.

Перед вимірюванням температури необхідно вийняти термометр із дезінфікуючого розчину, обполоснути (оскільки у деяких хворих можливі алергічна реакція або подразнення шкіри від хлораміну Б), потім витерти і струсити. Основна область вимірювання температури тіла ― пахвова западина; шкіра повинна бути сухою, оскільки за наявності поту термометр може показувати температуру на 0,5 0С

нижче за реальну. Тривалість вимірювання температури тіла максимальним термометром ― не менше 10 хв. Після вимірювання термометр струшують і опускають у склянку з дезінфікуючим розчином.

Перш ніж дати термометр іншому хворому, термометр обполіскують проточною водою, ретельно витирають досуха і струшують до зниження стовпчика ртуті нижче за відмітку 35 0С.

Місця вимірювання температури тіла.

Пахвові западини.

Порожнина рота (термометр кладуть під язик).

120