2.2. Поняття про креативну валеологію

Зосередимось на вченні студента у „Фізичному вихованні”. Різноманітні факти про здоров’я, людські тривоги за своє подальше життя, ряд прямих профілактичних обов’язків державних систем охорони здоров’я і освіти – все це поєдналось у такій галузі знань як валеологія (від valeo – бути здоровим). Але, вважаємо, свідомо або ж ні, грішать супроти істини ті поважні науковці, котрі пропонують, - задля того, щоб людина оволоділа знаннями про власне здоров’я, їй треба систематично вивчати саме наукові основи валеології.

Відмінність механізму засвоєння й застосування знань про те, що таке здоров’я та як робити себе здоровим, суть відмінність природничо-наукового знання від знання про діяльність. Якщо перше дасть відповідь, образно кажучи, про те, що таке вокальні здібності людини, як правильно й технічно співають, та про зафіксовані дані щодо особливостей співу різних людей, то друге існує задля того, щоб вчити співати. Проблема ж поширення валеологічного знання до останнього часу полягала в тому, що для того, „аби навчити співу” використовували знання про те, що таке „спів взагалі”. Інакше кажучи, намагались вирішити суто педагогічну проблему за рахунок залучення не адекватних, хоча й коректних для науки засобів: плутали навчальний предмет з науковою дисципліною. Хоча, і з цим не варто сперечатись, знання про те, як вчити, повинно мати відповідне та глибоке теоретичне підґрунтя.

Відомо, що для укріплення здоров’я ще у стародавніх культурах Сходу й Заходу застосовувались, як правило, ефективні стимулюючі засоби, багато з яких майже без змін дійшли до нашого часу. Це стосується фізичних вправ, масажу, водних процедур і дієти. Є відомості, що ці оздоровчі засоби використовувались ще в ІІІ-ІV тисячоліттях до нашої ери в Індії, де вони входили до складу релігійно-філософських і гігієнічних уявлень. Переконавшись в ефективності застосування фізичних вправ здоровими людьми, давні педагоги та лікарі Сходу почали використовувати їх і для лікування захворювань. Бо ж вирішальне значення для здоров’я мають реактивність і захисні сили організму. Таким чином, ще у давні часи одним із найдійовіших оздоровчих засобів – фізичними вправами – користувались для стимуляції здоров’я, як здорових, так і хворих людей (Булич  Е. Г. Валеологія. Теоретичні основи валеології: навч. посібн. / Е. Г. Булич,  І. В.Муравов . – К.: ІЗИН, 1997. – 224 с.).

Саме з огляду на визначальну роль фізичних вправ і, загалом, культури фізичної, ми визначили за пріоритет для себе зосередитись на подальшому відшукуванні нових можливостей підсилення ролі „Фізичного виховання” у вирішенні власне валеологічних проблем. Водночас, якщо всі зусилля у цьому напрямку будуть зосереджені лише на вузько-прагматичних, прикладних питаннях, вони приречені на провал. Ми пам’ятаємо, що медицина зародилася як засіб само- та взаємо лікування. Але ж, „медицина, що не ґрунтується на філософії, не може бути надійною”, - стверджував ще Френсіс Бекон.

Отож, аби визначити основні вектори та шляхи формування вчення про становлення людини як будівничого власного здоров’я, ми вимушені зробити деякі попередні, реперні фіксації. Перед за все надати перевагу тій або ж іншій дефініції здоров’я людини, хоча це не завадить нам, у подальшому, запропонувати й потрібні для справи власні визначення.

Вивчивши десятки відомих кваліфікацій, ми приймаємо за базову для себе, ту що дав Генрі Сигерист (1891-1957). Відомо, також, що саме його дефініція стала базовою для офіційного визначення Всесвітньою організацією охорони здоров’я відповідного явища. Ось його авторське визначення. Здоровою може вважатися людина, яка відзначається гармонійним фізичним й розумовим розвитком та добре адаптована до оточуючого її фізичного і соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні та розумові здібності, може пристосовуватись до змін оточуючого середовища, якщо вони не виходять за межі норми, і робить свій посильний внесок у благополуччя суспільства, сумірний з її здібностями. Здоров’я саме тому не означає просто відсутність захворювань; це щось додатне, це життєрадісне та охоче виконання обов’язків, що їх життя покладає на людину.

Виходячи з наведеної фіксації здоров’я, потрібен ще один цілком логічний хід і прийняття наступного базового визначення. Валеологія – комплексна дисципліна, направлена на збереження й укріплення здоров’я людини, що використовує індивідуальні методи і технології задля досягнення і збереження здоров’я та вирішення проблем життєдіяльності, котрі базуються на теоретичних концепціях (парадигмах) його природи, сутності і сенсу життя (Кулиниченко В.Л. Валеософия и валеоэтика как формы современной практической философии / В.Л. Кулиниченко // Практична філософія. – 2001. - № 1. – С.158-174).

Ми приймаємо, також, як пріоритетний, берег когнітивної валеології, яка об’єднує ті форми валеологічного знання, котрі здоров’я пов’язують з парадигмою „раціональності” життя. Тоді хвороба у значній мірі є результатом помилок мислення, пізнання, навчання та виховання. Отже, необхідне для формування будівничого здоров’я валеологічне знання, повинне орієнтуватись не стільки на вичитуванні студентам суми загальноприйнятих істин, скільки на поширенні серед них індивідуальних практик оздоровлення, які спираються на результативні випадки власного подолання серйозних патологій.

Тут ми поділяємо критику Капри, який писав наступне. „Турботливий опис механізмів, котрі спричиняють становлення живих організмів, стало головним завданням біологів, фізиків і психологів в останні триста років. Картезіанський підхід (тобто, започаткований Р. Декартом) був доволі успішним, особливо у біології, але він також обмежував інші напрямки наукових досліджень. Проблема містилась у тому, що вчені, яких надихали успіхи у зверненні до живих організмів, як до машин, почали вірити в те, що й вони не більше ніж машини. Негативні наслідки такого редукціоністського падіння стали особливо наочними у медицині, у якій прихильність картезіанської моделі людського тіла, як працюючого годинника, завадила лікарям зрозуміти багато чого із сьогоднішніх головних хвороб” (Capra F. The Turning Point. Sciens, Sosite, and Rising Culture / F. Capra. - Flaming. London, 1983. – P. 47).

У наш час така модель пізнання підійшла до своєї природної межі. Зараз необхідні кроки, котрі давали б нове, продуктивне бачення явищ життя і здоров’я людини. Лінійне, механістичне мислення в науках про здоров’я не лише містить в собі очевидні недоліки, але й стає неприпустимим у відповідній практичній діяльності. Тому, валеологія нині є частиною дисциплінарного кола практичної філософії, до якого долучаються валеософія (філософія здоров’я) та валеоетика (етика здоров’я). Валеософія, або ж філософія здоров’я, мудрість здоров’я виникла, як результат дійсного синтезу філософського й валеологічного знання, взаємний вплив яких дозволяє розглядати життєдіяльність людини крізь призму здоров’я, його сенсу та цінності.

Ми виходимо з того, що нормальний розвиток це такий розвиток, котрий веде людину до знаходження нею своєї родової людської сутності. Його умовами і, одночасно, критеріями Б.С. Братусь вважає наступні. Відношення до іншої людини як самоцінності, як до істоти, що уособлює в собі нескінченні потенції людського роду. Здатність до децентрації, самовіддачі і любові, як способу реалізації такого відношення. Творчій, ціле утворюючий характер життєдіяльності. Потреба у позитивній свободі і здатність до вільного волевиявлення. Можливість само проектування майбутнього та віра у можливість здійснення накресленого. Внутрішня відповідальність перед собою та іншими, минулими й прийдешніми поколіннями. Прагнення до знаходження наскрізного загального сенсу свого життя (Братусь Б.С. Аномалии личности / Б.С.Братусь. – М.: Мысль, 1988. – 219 с.).

Альтруїстична моральна орієнтація це не тільки зовнішня умова здоров’я особи, але вона являє собою позитивну сутність, стрижень людини, критерій та умову особистого здоров’я, показник найкращої гармонії між особистістю та середовищем. Бо ж відомо, що різноманітні відхилення у здоров’ї, неврологічний розвиток й акцентуація особистості тісно пов’язані з егоцентричною орієнтацією людини, тоді як найбільш сприятливі умови для розвитку особистості створює супротивна, а саме про соціальна орієнтація.

Розуміння здоров’я як Шляху людини (напрямку, закону, сенсу, цінності, цілі) дозволяє валеософії досліджувати зовнішню та внутрішню картини здоров’я. Зовнішня картина у повсякденній свідомості уявляється у вигляді системи деяких гіперболізованих якостей іншої людини. Наприклад, ця людина „здорова як бик”, „працює як віл”, „може одним рухом збити з ніг” і т. ін. З наукової точки зору зовнішня картина малюється за допомогою фізіологічних і соціальних норм і показників, котрі постійно уточнюються і доповнюються. Внутрішня ж картина здоров'я – це душевна та духовна структури, до складу яких входять цінності та ідеали, цілі та образи здоров’я, можливості, способи, методи досягнення визначених прагнень бути здоровим.

У нашій концепції ми дотримуємось наступного методологічного шляху: мудрість – творчість – здоров’я. Мудрість тут, це здатність побачити істинне й потаємне, зрозуміти своє призначення, прийняти здоров’я як цінність, покласти все це до основи власної життєдіяльності. Творчість – це спів творчість Універсуму і людини, Духа і матерії, свідомості і тіла. Духовна сутність „валеолога для себе” як творця, котрим для нас виступає будівничий здоров’я, дозволяє йому вступити у тонкі духовні відносини не лише з іншими людьми, але й з природою. Як наслідок, креативна особистість проявляє себе у різних областях діяльності, що так або інакше пов’язані із здоров’ям.

Сьогодні вважається, що креативність – це творче начало людини, її винахідництво; продуктивна оригінальність інтелекту; суб’єктивна сторона творчості. Визначення „креативні” (знання, технології, тощо) прислуговується синонімом поняттю „творчість” (Креатология и интеллектуальные технологии инновационного развития : учебник для вузов. [Пигоров Г.С., Козинец В.П., Махмудов А.Г. и др.] – Днепропетровск : Пороги, 2003. – С.38).

Валеологія як творчий процес і творчість у валеології визначаються не стільки зовнішніми по відношенню до неї причинами, що виступають як умови, скільки внутрішніми підставами і механізмами. Якби це було не так, успіхи у творенні й збереженні здоров’я обумовлювались би в основному рівнем розвитку культури людства, станом суспільного виробництва та характером соціальних умов. Одначе в одному й тому ж місті України, на одному й тому ж виробництві, з однаковим матеріальним достатком працюють однолітки, стан здоров’я яких визначається не тільки наслідуваними від батьків генетичними рисами та якостями, не стільки наслідками перенесених захворювань та умовами життя у дитинстві, але й прийнятим до реалізації сьогоднішнім образом власного життя.Отже, бути здоровою людиною – це означає створювати себе і, в тій же мірі, оточуючий світ. Здоров’я сприяє людині стати особистістю, розвивати свою індивідуальність.

Висновки. Креативна валеологія, як напрямок педагогічної валеології, передбачає таке навчання особистості творчості у за діянні накопичених актуальних відомостей про здоров’я, коли б вона свідомо формувалась як будівничий власного здоров’я, мала цінності і цілі, поняття і знання, вміння і навички досягати і підтримувати оптимальний стан свого здоров’я.

Ми вважаємо, що місцем для формування креативної (творчої) особистості – будівничого власного здоров’я, в умовах сучасної вищої школи повинен стати по реформована дисципліна „Фізичне виховання”. Саме, через його назрілу реформу на основі впровадження непрофесійної фізкультурної освіти – визначального важеля вирішення актуальної педагогічної проблеми формування фізкультурно-діяльної особистості та будівничого власного здоров’я, ми й вбачаємо можливість реалізації головної місії креативної валеології. Тож подальший зміст нашого підручника як раз і присвячений розкриттю можливостей освітнього підходу, який ми назвали креативною валеологією, для підсилення освітньої складової традиційної вузівської навчальної дисципліни „Фізичне виховання”.